Чи поширені випадки торгівлі людьми серед українських біженців, 53 мільярди гривень на внутрішніх переселенців, візит до США та міжнародна підтримка, українські діти-сироти за кордоном, а також сценарій примусової евакуації людей з гарячих зон. Про це Радіо Свобода поспілкувалося з очільницею Міністерства соціальної політики України Оксаною Жолнович.
Нижче головні тези розмови із урядовицею.
Повністю подивитися інтерв’ю можна за посиланням:
Про візит у США
– Основна мета нашої команди в Нью-Йорку, у Сполучених Штатах, – це була участь в соціальному комітеті ООН, там у нас було декілька виступів. І з чим ми туди їхали, що ми хотіли презентувати, це і наші плани щодо відновлення, і опис тієї ситуації, в якій ми сьогодні перебуваємо. Тому що він дуже важливий для наших міжнародних донорів, міжнародних партнерів, їм дуже важливо розуміти, які програми є сьогодні актуальними в соціальній сфері, де нам потрібна їхня допомога і підтримка, як ми здійснюємо різноманітні видатки.
Окрім загальних таких зустрічей, які були, власне, на засіданні комітету ООН, у мене було багато двосторонніх зустрічей, які були також дуже цікавими, як на мене, і мали зовсім інші змісти. Зокрема, ми зустрічалися з міністеркою Португалії, і мова йшла про обмін даними щодо тих людей, які є сьогодні в Португалії, отримали тимчасовий притулок.
Плануємо спільну велику конференцію із захисту прав наших дітей
Були зустрічі з міністерками Фінляндії і Швеції. Як відомо, Швеція зараз головує в Європейському союзі. Ми також дуже тісно поспілкувалися про взаємодію, співпрацю і обмін досвідом щодо формувань соціальних сервісів та захисту прав дітей. Тож зараз я очікую на візит міністерки соціальної політики в Україну. А потім, на червень, плануємо спільну велику конференцію із захисту прав наших дітей, що сьогодні перебувають за кордоном.
Про українські осередки за кордоном
– Кожна з держав переважно намагається інтегрувати наших громадян в свої громади. Тобто організовує їм центри для вивчення тієї мови, де вони перебувають, для можливості прийняття на роботу. Діти потрапляють в загальну систему тих країн, куди вони переїхали. І це – основний фокус кожної з країн.
Практично не залишається середовища, де б українці могли почувати себе українцями
Водночас ми розуміємо, що практично не залишається середовища, де б українці могли почувати себе українцями. Де б вони могли взаємодіяти між собою, де б вони могли поділитись якимось нюансами перебування у тій країні. Можливо, просто обговорити поточну ситуацію. Порадіти чи пожалітися. Це дуже важливо, щоб зберігати ментальний зв’язок з нашими людьми і сприяти їхньому поверненню назад в Україну.
Говорили з організаціями ООН раніше, зокрема, з УВКБ ООН, про те, щоб вони профінансували функціонування таких центрів в різних країнах. Щоби наші громадяни мали точку опори, точку українства, мали, де зібратися, і там розвивати свої культурні простори.
Про випадки торгівлі людьми
Сім випадків торгівлі людьми з Франції
– У нас за минулий рік зареєстровано, якщо я не помиляюся, сім випадків торгівлі людьми з Франції. Але як це відбувається. Це коли вже людина повернулася в Україну, пройшла відповідну процедуру підтвердження того, що вона потрапила в ситуацію торгівлі людьми. І їй надали відповідний статус. Ми розуміємо, що багато ще людей не поверталося. Вони є в межах тих країн, в яких вони перебувають. Тому сто відсотків говорити про повну картину того, де є, як запобігається торгівля людьми чи які є випадки – ми не можемо, це теж частина тієї інформації, про яку ми просимо наших міжнародних колег. Але загалом хочу вам сказати, що Європейський союз досить ефективно попереджує торгівлю людьми у сфері забезпечення прав українців.
Я розмовляла з великою кількістю представників соціальних міністерств з тим, чи є можливість українцям, які телефонують на «гарячу лінію» поліції, отримати консультацію українською. Практично у всіх країнах є. Вони тримають перекладача, щоби мати можливість почути поклик про небезпеку, якщо мова йде про торгівлю людьми. Є смс-інформування, у тому числі – від Мінреінтеграції. З певними застереженнями щодо торгівлі людьми.
Про українських дітей-сиріт, евакуйованих за кордон
Ми говоримо приблизно про виїзд за кордон близько трьох тисяч дітей
– Переважно вивезені в Польщу, Туреччину, Австрію трохи, в Німеччину багато. В різні країни. Так само евакуйовували разом з батьками-вихователями прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу. Загалом в різні періоди ми говоримо приблизно про виїзд за кордон близько трьох тисяч дітей, якщо я не помиляюся.
Буде відправлено моніторинговий візит за підтримки фінансової ЮНІСЕФу, де ми буквально вивчатимемо картку кожної дитини, щоби зрозуміти, що робити. Є діти, які, наприклад, вже досягли 17 років і вступили в українські коледжі. То їх треба сюди забирати – у Львів, на Івано-Франківщину, Закарпаття, більш безпечні регіони. І забезпечувати право дітей на навчання.
Про проблеми з опікунства щодо дітей-біженців
– Багато ж виїхало з бабусями, дідусями, тітками. Для іноземної країни – це люди, що не мають права законно представляти цих дітей. І тому в перші місяці був такий трохи стрес в родичів, коли їх змушували проходити через судові процедури – або їх, або якихось інших людей визначали законними опікунами дітей. Ці діти визнавалися такими, що є дітьми без догляду. І тут в України теж були певні проблеми, бо не всі іноземні країни хотіли нам передавати інформацію. І до сих пір не хочуть передавати нам інформацію про кількість таких дітей і їх облік, і процеси судові, щоб наші консули, скажімо так, могли супроводжувати всі ці процеси. Маємо з цим певні труднощі.
Це питання було предметом того, що я озвучувала, коли був саміт Україна-ЄС і були єврокомісари в Україні, як важливе питання, яке нам обов’язково ще потрібно врегулювати.
Про людей з інвалідністю із зони бойових дій
– Люди з інвалідністю, в яких були супровідники, тобто члени родини, переважно виїжджали за кордон.
Ще складніша ситуація була із тими людьми, що були в закладах. Я трішечки опікувалася персонально евакуацією таких закладів. І хочу вам сказати, що дуже мало вдалося нам вивезти за межі нашої держави власних закладів, де є з інвалідністю дорослі, особливо з ментальними порушеннями. Тому що країни Європи не готові до таких великих інтернатів, у них нема таких приміщень. У них це все – маленькі квартири, де живуть по дві-три людини під супроводом соціального працівника, вони соціалізовані. У них нема таких величезних інтернатів, як, наприклад, у нас на сході були, по 500 людей.
Тому три з половиною тисячі людей з психоневрологічних інтернатів в нас переміщені переважно всередині країни. Це наші західні області.
Про внутрішніх переселенців
Люди не хочуть далеко їхати від своїх покинутих домівок
– Багато повертається. Наприклад, якщо мова йде про Житомирщину, Київщину, Чернігівщину, то так, звісно, люди повертаються в свої домівки. На Харківщину вже починають повертатися. Також є така тенденція, що коли перші хвилі міграційні максимально на заклик нашої держави переселялися, то вже зараз, чим ближче до середини часу воєнних дій – не так далеко переміщалися. Воліли більш близько – Запоріжжя, Дніпровська область. Хоч вони і в зоні бойових дій, можна так сказати, але все одно – вони є одним з найбільших хабів для переселенців. Тобто люди не хочуть далеко їхати від своїх покинутих домівок. Звісно, розраховуючи на повернення додому назад.
Про ключові програми підтримки для ВПО
У нас був бюджет – 53 мільярди
– У нас був бюджет (на ВПО у 2022 році – ред.) – 53 мільярди (гривень – ред.). Ми його витратили.
Основна програма – це виплата на проживання, яке наше міністерство надає в розмірі двох тисяч на кожну дорослу людину, а три тисячі – для дітей і осіб з інвалідністю. Також є система «Прихисток», яка повертає вартість комунальних платежів тим господарям, що приймають у себе людей внутрішньо переміщених. Також є можливість повертати плату комунальних послуг центрам комплексного проживання та різним санаторіям різних форм власності, які надають проживання для внутрішньо переміщених осіб.
Допомога для роботодавців, які працевлаштовують внутрішньо переміщених людей.
Зараз ми працюємо спільно із першою леді для того, щоб будувати будинки для дитячих будинків сімейного типу, які втратили своє житло на окупованих територіях, щоби мати можливість їх розмістити.
Про обов’язкову евакуацію родин з дітьми
– Якщо ми говоримо про Донецьку, зокрема, область, Луганську. Там, де люди продовжують, на жаль, перебувати в жахливих умовах, особливо з дітьми, то ми опрацьовуємо сьогодні за ініціативи Мінреінтеграції проєкт обов’язкової евакуації родин з дітьми. І, власне, думаємо, як би нам правильно, можливо, навіть вже готувати якісь варіанти житла, і казати: «От дивіться, ви прямо поїдете сюди. Тут для вас є якесь місце, де ви зможете перебути якийсь час, а потім собі облаштуєте щось своє.
Триває дискусія – аж до того, щоб просто примусово вивозити родини з дітьми
У нас поки триває дискусія – аж до того, щоб просто примусово вивозити родини з дітьми.
Оскільки я би це кваліфікувала як залишення дитини в небезпеці. По суті, це і є залишення дитини в небезпеці. Але ми розуміємо, що розлучати дитину з батьками – погана історія. Тому краще от змушувати всіх разом евакуюватися.
Я вважаю, що ми маємо як держава запропонувати місце, куди ми вивозимо. Інакше це справді буде недемократично. Ми не можемо взяти цю людину і залишити її на вокзалі. Ні. Ми маємо взяти її, транспортувати до того місця, де будуть забезпечені мінімальні умови побуту.
Про 2023 рік
– Ми плануємо масштабні реформи. Щоби забезпечити стійкість нашої держави. Є низка викликів. Як не крути – зменшиться кількість працездатного населення. Не всі повернуться, що виїхали. На жаль, багато загинуло.
У нас залишиться велика кількість людей за межею бідності
Збільшиться кількість людей з інвалідністю. І це об’єктивно. У нас потребуватимуть більшої підтримки літні люди. Тому що вони залишились самотні та без опіки. У нас залишиться велика кількість людей за межею бідності, бо вони втратили роботу і житло. Все це вимагатиме більшого соціального ресурсу. Але насправді доходів буде не так багато. Тож ми повинні переглянути всі ті види підтримок, які ми сьогодні надаємо, і верифікувати корисні.
Просто забираєте адміністративний ресурс. Наприклад, встановлення стаціонарного телефону. Яка вага цієї підтримки? Набагато краще закупити браслети з трекером, коли людина не чує чи з деменцією, щоб її можна було знайти. Тобто нам треба ще й передивитися все те, що ми колись надавали, воно роками не змінювалося. І верифікувати на спроможність.
У нас здебільшого соціальну політику міряють по виплатах. А в цілому світі – насамперед це сервіс і послуга. Коли, знову ж таки, наші громадяни виїжджають за кордон, то ніхто не говорить, що там мільйони отримують. Але вони отримують зручний сервіс. Коли їх зустріли, супроводили, пояснили, забезпечили весь їм комплекс прав, які є, і розказали, як ними скористатися. І це знижує рівень і стресу в людини, надає більше розуміння і дозволяє їй швидше адаптуватися. Ми повинні нашу соціальну політику перебудувати саме таким чином.
