Ви можете прослухати цей текст, ми озвучили його за допомогою штучного інтелекту:

ЛЬВІВ ‒ Графа Володимира Дідушицького називають універсальною людиною, бо поєднав у собі різні таланти, був успішним як науковець, меценат і колекціонер, а також вирізнявся почуттям гумору.

Львівська національна галерея мистецтв і Природознавчий музей презентують виставки, присвячені 200-річчю Володимира Дідушицького.

У ХІХ столітті він передав Львову свою колекцію з природничої історії, картин, етнографічних матеріалів. І цей унікальний спадок зберігається сьогодні у Львівській галереї мистецтв, Природознавчому музеї, бібліотеці Стефаника, Історичному, Етнографічному, Національному музеях Львова. Але це лише частково дозволяє оцінити, які численні артефакти залишив по собі польський граф українського походження Володимир Дідушицький.

З нагоди його ювілею до Львова завітали нащадки Дідушицького, які нині проживають, зокрема, у Варшаві.

Понад вісімдесят малярських робіт, які належали Володимирові Дідушицькому, можна оглянути у виставкових залах палацу Потоцьких Львівської національної галереї мистецтв. А це десятки живописних полотен художників Артура Ґроттґера, Антоні Лянґе, Владислава Лущкевича, Яна Ігнація Машковського, Юзефа Францішека Пічмана, Юзефа та Алойзи Рейханів, Генрика Родаковського, Францішека Тепи, Марцина Яблонського.

Через зібрану Дідушицьким колекцію картин, світлини родини, малюнки його дітей передається атмосфера ХІХ століття, складається уявлення про зацікавлення тогочасної еліти і колекціонерів, а також про те, як тоді співіснували українська і польська культури.

Фахівці Львівської галереї мистецтв так представили експонати, щоб можна відчути загалом дух Львова ХІХ століття.

Багато картин потребували реставрації, тому експонуванню передувала велика праця фахівців. Вперше можна побачити гравюри Войцеха Грабовського, Александра Григлевського, Юліана Захаревича, Юліуша Коссака, Яна Матейка, Міхала Адама Созанського.

Окремо представлені унікальні колекції плакеток і медалей зі збірки Дідушицького.

На сьогодні вона становить кілька десятків робіт в галереї, а за життя Дідушицького ця колекція сягала понад 3 тисячі одиниць.

До слова, Володимир Дідушицький був великим поціновувачем гуцульського мистецтва.

Він, можливо, фінансував переклад польською мовою праці Володимира Шухевича «Гуцульщина».

Україномовне видання «Гуцульщини» Володимир Шухевич присвятив пам’яті своїх батьків, а польськомовне ‒ Володимирові Дідушицькому, тому ця версія цілком реальна.

За сприяння мецената Дідушицького твори гуцульських майстрів експонувалися за кордоном. На виставці є кілька портретів гуцулок.

Представлена малярська робота Тадеуша Рибковського «Гуцульську весілля перед імператором, 1881 рік». І там зображений не лише цісар, але й граф Дідушицький.

Тарас Возняк, директор Львівської національної галереї мистецтв, зауважує, що Володимир Дідушицький був людиною світу:

«Головною ідеєю цієї виставки було показати тих людей, які в позитивному сенсі слова, творили той світ, в якому ми мали б жити. Світ без воєн, без конфліктів, світ, який розвивається. В ХІХ столітті в людей була ілюзія, якщо бути самому високоморальною людиною, якщо працювати для блага міста, краю і цілого народу цілого, то в кінці все завершиться процвітанням. На жаль, Перша і Друга світові війни, Голокост, Голодомори показали, що диявол інколи вискакує, виривається з-під землі і руйнує все, що є.

Для нас зараз, у ситуації війни в Україні, дуже важливо, що попри все, «Contra spem spero», як писала Леся Українка, робити свою позитивну працю. Так, як це робив Володимир Дідушицький, який в складні часи ХІХ століття, коли були і свої конфлікти, проблеми, політичні сутички і нерозуміння, пробував працювати для блага краю. Людина, яка усвідомлювала, що він є руського, українського походження, людина, якій були близька польська культура, в якій він жив, але також і в німецькій, австрійській, тому що це край належав до Австро-Угорщини тоді. Він все-таки пробував працювати на позитив, а не на негатив. І ця виставка, власне, відтворює атмосферу, в якій жив, працював.

У час роботи над виставкою, мені відкрився рівень наукових знань Володимира Дідушицького. Бо одна справа – це колекціонувати картини, медалі. А інша – працювати як науковець. А він, крім всього іншого, як всякий позитивіст, мав свою спеціалізацію – орнітологія. Тому й заклав Природознавчий музей у Львові»

Дідушицький і його діяльність

Володимир Дідушицький народився 22 червня 1825 року в селі Яришів на Поділлі. Його дитячі роки пройшли у селах Поториці (поблизу Сокаля), Заріччі (біля Ярослава, Польща, там є музей Дідушицького) та у Львові.

Бібліотека батька Володимира Дідушицького у Поториці налічувала до 20 тисяч книг і рукописів, деякі з яких походили ще з XVI століття.

Цю Поторицьку наукову бібліотеку Дідушицький перевіз до Львова всередині ХІХ століття. А невдовзі привіз сюди і колекцію картин західноєвропейських авторів, які успадкувала його дружина Альфонсина.

Вже з 1858 року бібліотека Дідушицьких була доступною для жителів Львова. Сам Дідушицький збільшив батьківський книжковий спадок удвічі. Граф мріяв, щоб бібліотека і мистецькі галереї були відчинені для відвідувачів.

У 1939 році бібліотека Дідушицького налічувала більше 50 тисяч томів друкованих видань, близько 17 тисяч ‒ з історії, а ще рукописи, гравюри, історичні географічні мапи. У тому ж році збірку було розпорошено по закладах Львова і Польщі.

Зокрема, нині бібліотека імені Стефаника у Львові має великий архів і бібліотеку Володимира Дідушицького.

«Це близько 10 тисяч справ. Це поторицькі документи, де він мав маєток. Є родинно-маєткові матеріали, листування родини. Унікальні документи і про історію Дідушицьких, його освіту, генеологічна таблиця, щоденники, свідоцтво про одруження, план палацу Дідушицьких у Львові.

Дідушицький був блондин, мав голубі очі і це теж є описано у паспорті. Зберігся диплом присвоєння графові Дідушицькому звання почесного доктора філософії університету. Дідушицький був дуже активним чоловіком і помічним, тому що жертвував на численні організації, зокрема фінансував реставрацію костелу у Жовкві», ‒ говорить Мирослава Дядюк, наукова працівниця бібліотеки імені Стефаника у Львові.

До слова, граф Володимир Дідушицький був запрошений на похоронні заходи у зв’язку зі смертю Єлизавети Баварської і був одним із меценатів спорудження каплиці австрійській імператриці Єлизаветі (Sisi-Kapelle), як її називали Сісі .

Володимир Дідушицький був членом- кореспондентом Краківської академії наук, почесним доктором філософії Львівського університету. На його честь названі декілька видів рослин і тварин. А також граф не оминав ухвалення потрібних законодавчих питань щодо природокористування.

Один із найзаможніших у тогочасній Галичині землевласників, Володимир Дідушицький не приховував і не соромився свого українського (русинського) походження, був «роду руського, нації польської».

Рід Дідушицьких мав руське коріння, але польська культура та тодішня Річ Посполита були йому рідними. Тобто, він був із аристократичної полонізованої родини, рід якої походить від руських бояр Дідушичів.

У цей час ХІХ століття чимало представників галицької інтелігенції так про себе й говорили.

Володимир Дідушицький очолював Галицьке економічне товариство, входив до Національної організації допомоги Січневому повстанню на Правобережній Україні проти правління Російської імперії, до якої та відійшла в результаті третього поділу Польщі у 1795 році.

Граф був послом Галицького Крайового Сейму, згодом ‒ послом Австрійського парламенту. А ще від був серед 64 учасників «Руського Собору» і в червні 1848 року підписав відозву до «До Братів Русинів».

Де зокрема, є такі слова:

«чувати над народностей руською, причиняти ся до єї свобідного і независлого розвитку, просвіщати наш нарід; вспирати і воздвигати письменство наше руске впливом нашим і маєтком»

Українство (русинство) створило в Галичині Головну руську раду і сформулювало свої політичні вимоги, польські середовища домагались автономії краю, рівності вимагали єврейські громади. У таких політичних і громадських умовах жив і працював Володимир Дідушицький, був відомим меценатом і колекціонером, природознавцем, зоологом, археологом, етнографом.

Спадок і музейна справа

Володимир Дідушицький отримав спадок і з 1857 року присвятив себе музейній справі. У 1868 році купив в центрі Львова будинок і через два роки Природознавчий музей відчинив двері для відвідувачів. Колекція Дідушицького налічувала понад 100 тисяч експонатів. Він пропагував охорону природи.

Граф Володимир Дідушицький любив мисливство, колекціонування. Творив у Львові музей за кращими зразками Європи. І його музей порівнювали з відомим Британським музеєм.

А у 1880 році з нагоди приїзду до Львова цісаря Франца Йосифа, Володимир Дідушицький подарував природознавчий музей місту. Але далі його утримував і виділяв на нього гроші.

У 1886 році Володимир Дідушицький сприяв створенню заповідника «Пам’ятка Пеняцька», який став одним із перших в Європі і першим на території сучасної України.

У 1878 році Володимир Дідушицький дізнався, що жителі села Михалкова з околиць Борщева, придністровська частина Тернопільщини, знайшли колекцію прикрас. І граф Дідушицький відіслав на місце археологічну експедицію, щоб врятувати артефакти, як від розкрадання, так і нищення.

Археологи тоді встановили, що Михайлівський золотий скарб належить до VII - VIII ст. до нашої ери. Перш знайшли у 1878 р, а другий – майже через 20 років. Тоді виявили діадеми, нашийні гриви, браслети, золоті намистини, чаші.

Частину Михайлівського скарбу розмістили у музеї Дідушицьких у Львові, у міжвоєнний час перенесли у Львівський історичний музей. Радянська влада у 1940 році цю археологічну колекцію вивезла до Москви. А частина речей, яку не розікрали, опинилась у приватних руках або ж у різних музеях у світі.

Нині нащадки графа Володимира Дідушицького проживають за кордоном. На заходи, присвячені меценатові, графові Дідушицькому у Львів приїжджають рідні з Варшави. Вони побували на виставці у Львівській галереї мистецтв.

«Маю подвійне враження, що ця виставка саме у Львові. Але не можу просто споглядати, бо на портретах є мої родичі».

«Чудова виставка і я дуже тішусь що можна це все побачити і це неймовірно, що стільки часу більшість картин були у сховищах. Це історія і мистецтво міста того періоду. Володимир Дідушицький мусів мати несамовитий характер і енергію, щоб зібрати колекцію, все організовувати. Я щоразу глибше пізнаю його і його діяльність завдяки таким виставкам. Як одна людина могла стільки зробити за життя! Ті таланти, які йому даровані, він використав не для себе, а щоб служити іншим людям», ‒ зауважили правнучка і праправнучка Дідушицького Марія і Барбара з Варшави.

Володимир Дідушицький був універсальний за тими всіма талантами, які були йому даровані. Останні двадцять років життя він цілком присвятив себе Природознавчому музею і орнітології, доброчинній діяльності.

Вже хворів і навіть проживав у музеї. Для нього спеціально збудували ліфт, на якому він піднімався у кріслі на другий поверх. До слова. Цей найстаріший ліфт ХІХ століття у Львові зберігся.

Володимир Дідушицький помер 18 вересня 1899 року у власному маєтку в Поториці і, згідно з його заповітом, його тіло перевезли у Польщу, де поховали в родинному гробівці в костелі в селі Заріччі Підкарпатського воєводства, поруч з мамою.

За описами, домовину Дідушицького несли на руках люди, вбрані у польські та українські народні строї.

Почуття гумору

Дідушицький мав чудове почуття гумору. Недарма стільки шаржів йому присвятили знайомі та друзі.

До сьогодні у Львові переповідають жарти Дідушицького, як анекдоти, та й навряд чи хтось знає, що це авторство графа.

Наприклад, залишилась така оповідка, що одному місцевому політику на банкеті граф Дідушицький виголосив такий тост:

«Стародавні греки вірили, якщо Муза поцілує новонароджене дитятко у чоло, то з нього виросте мудрець, якщо в уста чи очі – промовець чи художник. Куди тебе, достойний юбіляте, мусіла поцілувати Муза, якщо вже стільки років засідаєш у кріслі Президента державної ради?». Зал вибухнув гучним сміхом.

Володимир Дідушицький залишив по собі цінну пам'ять у львівських музеях і бібліотеках. І був серед тих, хто творив історію львівського меценатства.

Національний і Природознавчий музеї, бібліотека Оссолінських (нині імені Стефаника), Народна лічниця, Богословська академія, театр Скарбюека (нині Заньковецької) ‒ це лише частина того, що заснували у Львові меценати Дідушицький, Оссолінський, митрополит Шептицький, Федорович, Скарбек, Лянцкоронські.