Родини зниклих безвісти російських військових задля пошуків своїх синів і чоловіків гуртуються у групи за повернення солдатів додому. За їхніми словами, їм погрожують працівники своїх же спецслужб, залякують після кожної публікації, але дружини та матері полонених і зниклих безвісти російських військових 23 січня 2025 року створили чергову петицію. Вимагають – провести новий обмін з Україною. За дві доби петицію підписало понад 300 осіб. Родичі військових кажуть, що «війну давно прийшов час закінчити». На їхню думку, якби серед солдатів були діти російських чиновників, мир давно б настав. Кавказ.Реалії подає розповіді жінок і їхні свідчення із перших вуст.
Текст: «Вікно»
Щоразу це надія: може, хоч увагу привернемоЄвгенія Ізмайлова
« У декого [з тих, хто підписав петицію] чоловіки в полоні з 2022 року», – каже Євгенія Ізмайлова, мати полоненого строковика. Поки вона шукала свого сина Віталія, який зник у Курській області у серпні, познайомилася з не менше ніж десятком матерів інших полонених строковиків та мобілізованих.
«З одного боку, я розчарована [у владі] повністю. Спочатку син був зниклим безвісти. Через три місяці я дізналася, що він у полоні.
З того часу було вже два обміни. Мого сина, як і раніше, немає. Тобто я розумію, що наша петиція має значення переважно для таких самих рідних солдатів, як ми, а не для чиновників. Але, з іншого боку, після першої петиції обміни, хоч і дуже повільні, але почалися. Щоразу це надія: може, допоможе чи хоч увагу привернемо», – каже мати полоненого строковика.
15 січня стало відомо про те, що Росія з Україною провели обмін полоненими у форматі 25 на 25. З українського полону повернуто 25 російських військовослужбовців, які зараз перебувають у Білорусі. Обмін проводився за посередництва ОАЕ. Президент України Володимир Зеленський повідомив, що у рамках обміну в Україну повернулися цивільні та військові.
«У тому числі захисники Маріуполя та «Азовсталі», а також нашої Харківщини, Донеччини, Запоріжжя, Херсонщини. Хлопці мають тяжкі поранення та хвороби», – написав він.
Це перший обмін полоненими між Росією та Україною у 2025 році. Перед цим сторони обмінялися полоненими 30 грудня 2024 року. Тоді вони повернули одне одному по 150 військових, стверджувало Міноборони Росії, але президент Зеленський запевняв, що Україна отримала 189 осіб.
«На початку року пройшов черговий обмін – але у полоні досі залишаються ті, хто потрапив туди ще на початку. Ми пропонуємо – справедливе рішення для всіх, щоб якнайшвидше повернути всіх військовополонених ЗС РФ додому! Звертаємось до Вас із проханням почути нас, піти назустріч і в Рік Захисника Вітчизни зробити все можливе, щоб усі російські чоловіки знову опинилися вдома. Ми віримо, що цей крок стане не лише актом милосердя, а й важливим сигналом про пріоритет людських життів та сімейних цінностей. Молимо Вас вжити необхідних заходів у найкоротші терміни, адже для когось кожна хвилина може бути на рахунку!» – пише ініціативна група родичів військовослужбовців ЗС РФ «Тебе чекають».
Групу за повернення солдатів додому «Тебе чекають», окрім Євгенії Ізмайлової, створювали родичі ще чотирьох солдатів, які потрапили в полон, – Анастасія Монанко, Наталія Вєдєнєєва, Анастасія Волкова та Євгенія Волоцька.
Усі військові – командири, товариші по службі – ховаючи очі, казали, що треба змиритисяЄвгенія Ізмайлова
Це вже третя петиція Ізмайлової на підтримку обміну полоненими строковиками. Дві попередні вона організувала ще до того, як дізналася, що її зниклий безвісти син виявлений у полоні. З серпня 2024 року Віталій перестав виходити на зв'язок і кілька місяців вважався зниклим безвісти.
«Я тільки знала, що він був у Курській області [на момент прориву кордону ЗСУ 6 серпня]. З того часу він кілька місяців не виходив на зв'язок. Усі військові – командири, товариші по службі – ховаючи очі, казали, що треба змиритися: мовляв, якби був живий – давно б віддзвонився. Військові його взагалі не шукали. Я жила надією, бо мені його товариш по службі надіслав повідомлення, в якому сказав, що мій син потрапив у полон. У військовій частині мені відверто брехали, наприклад, що він на навчаннях десь далеко від Курська. Я не вірила, але спочатку мовчала, бо боялася, що будуть неприємності моєму синові, у полоні чи вже тут, від поліції, – зізнається Євгенія. – За місяць зрозуміла, що від мого мовчання сина швидше не знайдуть».
Свою першу петицію Євгенія наважилася опублікувати, незважаючи на страх. Через деякий час Віталій дав про себе знати, повідомив, що він у полоні, але так і потрапив на обмін. Як і інші строковики, що потрапили в полон.
Погрожують після кожної публікації, навіть після спільної петиціїматір полоненого
«Треба розуміти, в якій ситуації рідні солдатів. Багато хто з часом зрозумів усі жахи війни, хтось із самого початку її не підтримував. Зараз, гадаю, 90% за її припинення, якщо не більше. Але відкрито, привселюдно про це говорити бояться! Часто не за себе, а за хлопців бояться. Ходять [співробітники спецслужб] будинками, погрожують після кожної публікації, навіть після спільної петиції, – каже одна з матерів полонених солдатів.
Вікторія, дівчина зниклого військового Ігоря Вєдєнєєва – одна з небагатьох, хто готовий говорити про це відкрито.
«Ігор пішов до мотострілецького полку Південного військового округу, частина 09332, 7-ма база. Напередодні, за два тижні до відходу, сказав мені: давай залишимося друзями. Через два тижні дізнаюся про його звільнення, коли він уже був на війні. Розумію, що зробив так, бо знав, що не відпущу [на війну]. Знав, що влаштую будь-що, але не відпущу його, – каже Вікторія. – Додзвонилася до нього вже туди, ми відновили стосунки. У жовтні 2023 року під Курдюмівкою він потрапив під обстріл та зник. Його мати (Наталя Вєдєнєєва, теж перебуває у спільноті за повернення військових додому «Тебе чекають». – ред.) зверталася до всіх інстанцій, від військової прокуратури до адміністрації президента. Ні, навіть відписок нема, просто мовчать. Вона вже втратила надію через них досягти чогось. Але я продовжую – вже кілька кіл пройшла, пишу до прокуратури, у Слідком, Міноборони, до військової частини, президента. Щось треба робити, не сидіти ж?»
Вікторія каже, що Ігор підписав контракт через тиск товаришів по службі, але потім пошкодував.
«Він же служив у військовій поліції, самі розумієте, яка там ситуація, промивання мозку. До цього пройшов війну в Чечні, з таким досвідом був у перших лавах на відправлення, – розповідає вона. – Згодом до всіх дійшло, чим є ця війна. Люди при владі борються за свою мету ціною життя звичайних людей. Вони переслідують свої вигоди, а вмирають і втрачають коханих такі люди, як ми. Нам ця війна нічого, окрім горя, не принесла і не принесе. От правильно кажуть: якби солдатами відправили дітей тих самих людей, що при владі, війна зупинилася б того ж дня».
Офіційно до списку полонених Вєдєнєєв досі не потрапив – у липні російська армія повернулася на місце боїв, де військовий із позивним «Калмик» зник.
«Більше півроку не могли вони туди повернутись. Лише влітку 2023 року знайшли там двох товаришів по службі Ігоря, а самого Ігоря немає. Тож у нас така надія, що він живий, – каже Вікторія. – Серед загиблих його точно немає – ДНК його мати давно здала, у моргах його немає. Пошук серед полонених, самі бачите, йде абияк. У групах рідних зниклих теж шукати марно: я там сиділа довше року – сотні та сотні людей, але користі немає. Мені нещодавно підказали, що треба звернутися до українських волонтерів. Я два тижні тому написала Ірі Криніній (росіянка, яка переїхала в Україну, коли її громадянський чоловік потрапив у полон, учасниця громадського руху з пошуку та повернення додому військових армії РФ «Наш вихід»). З'явилася реальна надія, бо знайомі дівчата з нашої спільноти (рідні зниклих солдатів) саме через «Наш вихід» дізналися, що їхні хлопці в полоні, а не загинули. Деякі навіть через відео змогли поговорити».
Особливим цинізмом співрозмовниці вважають слова російських чиновників про те, що всі взяті в полон строковики вже повернулися додому. Рідні публікують у своїх соцмережах відео з українського полону із зауваженням: «Цікаво тепер подивитися у вічі всім тим, хто казав, що всі строковики вже вдома».
- За підрахунками журналістів Бі-бі-сі та «Медіазони», на війні в Україні вже загинули щонайменше 90 019 російських військових. Сайт Кавказ.Реалії з початку вторгнення Росії в Україну веде власний список убитих на війні уродженців півдня та Північного Кавказу. За даними на 27 січня, у ньому зазначено вже 11 358 імен.
- Це свідомо неповні дані, влада приховує дані про втрати.
