«Тільки якщо я загину на цій війні, я стану класиком», – пожартував Максим Кривцов у листуванні з одним із друзів літнього вечора торік.
Це був чорний гумор, але фаталістична дотепа молодшого сержанта й ветерана АТО почала збуватися.
В останньому пості на своїй сторінці у фейсбуці Максим Кривцов запропонував читачам пограти у гру. Просив називати номер сторінки та рядочок (поетичної збірки, – Ред.). Просив, не вважати це ворожінням. Бо 90% книги про смерть. Через добу в коментарях під цим постом мама поета написала про те, що син загинув, словами з його вірша: «Фіалками мій найдорожчий син проросте…о Боже».
Кулеметник, поет і фотограф Максим «Далі» Кривцов загинув на передовій 7 січня у віці 33 років разом із своїм рудим котом. 11 січня з Максимом попрощалися в Києві. Ховають бійця в його рідному Рівному 12 січня.
Перша і єдина поетична збірка Максима Кривцова «Вірші з бійниці» була розпродана вже через кілька годин після того, як з’явилася новина про його смерть. Крім віршів, там зібрані й світлини, які зробив Максим.
Незабаром, орієнтовно у лютому, має вийти другий тираж видання, яке Український ПЕН назвав однією з найкращих книжок 2023 року. На перевидання у видавництва «Наш формат» вже понад 6000 попередніх замовлень.
Владислав Кириченко, власник видавництва «Наш формат», яке першим опублікувало вірші Максима Кривцова, розповів Радіо Свобода, що молодий поет «був дуже теплим і світлим хлопцем, як маленьке сонечко».
Він додав, що спритний молодий українець, який регулярно волонтерив у дитячих таборах, не мав характеру типового воїна.
«Ніхто, хто зустрів його вперше, не вірив, що це хлопець тримає в руках зброю», – сказав Кириченко.
Максим Кривцов був учасником Революції гідності у 2013–2014 роках, а до лав ЗСУ долучився добровольцем у 2014-му. Згодом працював у Центрі реабілітації та реадаптації учасників АТО та ООС і в Veteran Hub. Коли в лютому 2022 року Кремль почав повномасштабне вторгнення в Україну, Кривцов знову зголосився воювати.
Тема контрасту між військовим і цивільним життям є частим мотивом його творчості. Радіо Свобода отримало дозвіл опублікувати уривки з віршів Максима Кривцова:
Він переїхав у Бучу в середині березня 2021-го
винайняв маленьку квартиру в цоколі й завів кота
шерсть якого була кольору помадки на еклері.
Він ходив на англійську, в тренажерку та на сповіді
він любив дивитись, як падає сніг
і в тумані зникає вулиця.
Він слухав Радіохед, старі альбоми Океану Ельзи, дощ, грім і стукіт серця дівчинки
з якою засинав у маленькій цокольній квартирі
і прокидався в маленькій цокольній квартирі
цілував її тепле обличчя
пригортався до її липкого тіла
пірнав долонею у хвилі її волосся
та борсався там, наче мушка на павутині.
Вона покинула його восени
так, як птахи покидають ліси
так, як інженери фабрику по закінченні зміни
і поїхала в Польщу
щоб там залишитись.
Він узяв кота, схожого на тістечко
і сказав: коте, нам треба їхати
з нами, як ранок
як життя
як хвороба
сталась холодна
як крига
війна
урок, що зветься «Спокійне життя», закінчився.
У тумані зникає вулиця
падає дощ
його зовсім не слухають
кіт вибіг у поле й ім’я його вітер.
На хресті наче на айді-картці написано:
тут спочиває номер 234 вічна пам’ять.
Один із своїх віршів Максим присвятив саме своєму рудому котові:
Коли він засинає
повільно витягує передні лапки
йому сниться літо
сниться цілий цегляний будинок
сняться кури
які бігають по подвірʼю
сняться діти
які частують пиріжками з мʼясом
в мене з рук випадково скочується шолом
падає на багнюку
кіт прокидається
прижмурює очі
уважно роздивляється навколо
свої:
засинає.
Якщо війна це пісня
то пісня без слів
і пісня без нот
без музики
така
яку співали до людини
перед створенням світу
пісня без пісні і пісня пісень.
Якщо війна це пора року
я вас здивую
виберу останній день літа
ще трохи
здавалось би
і все зруйнується
але ти навіть у посадці на нулі
виринаєш з окопу
наче дельфін
дивишся
як розчавлений грейпфрут сонця
розповзається по горизонту
і слухаєш
як знову співають птахи.
Я довго можу думати над тим
яка війна
що вона і хто
та ніколи не вгадаю
на противагу їй
яка знає мене
як облупленого
знає мене
як сина
і
чомусь
береже.
Данина пам’яті Максиму Кривцову у соцмережах посипалася лавиною. Багато хто в Україні вказує на довгий список митців, життя яких обірвало російське вторгнення.
«Вони вбивають найкращих із нас», — написано в одному коментарі.
Усі кошти від продажу теперішнього і майбутніх накладів, а також електронних примірників збірки перераховуватимуть родині Кривцова та громадській організації «Реформація» на просвітницькі книжкові проєкти для військових.
5 січня Максим Кривцов опублікував на своїй сторінці у фейсбуці вірш, слова з якого використала мама поета, повідомляючи про загибель сина:
Моя голова котиться від посадки до посадки
як перекотиполе
чи мʼяч
мої руки відірвані
проростуть фіалками навесні
мої ноги
розтягнуть собаки та коти
моя кров
вифарбує світ у новий червоний
Pantone людська кров
мої кістки
втягнуться в землю
утворять каркас
мій прострелений автомат
заржавіє
бідненький
мої змінні речі та екіпу
передадуть новобранцям
та скоріше б уже весна
щоб нарешті
розквітнути
фіалкою.
