Відомий український правозахисник, співзасновник «Громадського радіо» Максим Буткевич потрапив у полон до російських військових. Новини про це в українських ЗМІ з'явилися 10 липня, але за два тижні до цього інформацію про полон Буткевича почали поширювати російські медіамайданчики. Про своє рішення вступити до Збройних сил України Буткевич розповів на початку березня цього року. За словами матері Буткевича, питанням звільнення сина займається Об'єднаний центр із пошуку та звільнення полонених (курується СБУ та Головним управлінням розвідки України). Про те, чим займався Максим Буткевич до початку повномасштабної війни Росії проти України, чому він узяв до рук зброю і що відомо про його становище зараз, Крим.Реалії говорили з головою українського Центру прав людини ZMINA Тетяною Печончик.
– На вашу думку, з чим була пов'язана та радість проросійських ресурсів, з якою вони сприйняли те, що Максим Буткевич потрапив у полон?
– Максим Буткевич – мій близький друг. Він український правозахисник, співзасновник нашої організації – Центру прав людини ZMINA – та член її правління. Крім того, він заснував проєкт «Без кордонів», який був спрямований на допомогу тим, хто шукає притулку, переселенцям, біженцям і протидіяв мові ворожнечі. Максим працював в УВКБ ООН у регіоні Україна – Молдова – Білорусь спеціалістом зі зв'язків із громадськістю. Також він є співзасновником «Громадського радіо», де він працював журналістом і ведучим у 2013-2014 роках. Встигнув Максим попрацювати журналістом на ВВС, на низці українських телеканалів.
За своїми ціннісними поглядами він антифашист
Його діяльність як правозахисника, а раніше як журналіста, була багатогранною. Мабуть, тому до нього був великий інтерес з боку різних російських ресурсів, які після його потрапляння в полон оголосили, що вони впіймали українського нациста, ідеолога нацизму. Хоча будь-хто, хто знає Максима Буткевича, знає, як багато він зробив для просування толерантності, для протидії злочинам на ґрунті ненависті, мови ворожнечі. За своїми ціннісними поглядами він антифашист.
На початку березня 2022 року, як і багато моїх колег із правозахисного сектору, Максим приєднався до Збройних сил України, щоб захищати нашу країну.
– А як він пояснив це рішення: правозахисник дійшов до того, щоб узяти в руки зброю?
Максим багато років був переконаним антимілітаристом. Це наймирніша людина, яку я знаю
– Більше того, Максим багато років був переконаним антимілітаристом. Це наймирніша людина, яку я знаю. Коли у 2014 році Росія окупувала Крим, коли почалася війна на Донбасі, Максим намагався допомагати внутрішнім переселенцям, багато працював по темі медіаграмотності, протидії мові ворожнечі щодо внутрішньо переміщених осіб із Криму та Донбасу. Але він також говорив і про те, що, напевно, треба було б захищати нашу країну зі зброєю в руках, бо, як ми бачимо, правозахисна діяльність не зупинила подальшу агресію. І, на жаль, зараз усе міжнародне право зруйновано. Росія потопталася по всіх принципах світового порядку. Тому Максим і колеги з інших правозахисних організацій приєдналися до ЗСУ.
– На багатьох відео з Буткевичем можна помітити, що на ньому одяг з іменами колишніх політв'язнів Олега Сенцова та Олександра Кольченка, яких утримували в Росії. Напевно, можна сказати, що Сенцова та Кольченка вдалося звільнити, зокрема, й через організовані Буткевичем кампанії. Чи можуть подібні механізми зараз допомогти самому Максиму?
Робота Максима та багатьох інших моїх колег стала величезним внеском у кампанію зі звільнення українських політв'язнів
– Робота Максима та багатьох інших моїх колег стала величезним внеском у кампанію зі звільнення українських політв'язнів. На жаль, не всіх удалося звільнити. Станом на 24 лютого цього року в російських в'язницях та в'язницях окупованого Криму перебувало понад 120 наших політв'язнів. Але можна сказати, що величезний резонанс, зусилля багатьох людей, і Максима в тому числі, привели до того, що Олег Сенцов зараз на волі і захищає нашу країну у складі ЗСУ.
Ми пам'ятаємо футболки із силуетами політв'язнів, які Максим продавав для того, щоб збирати гроші на допомогу родинам політв'язнів. Зараз усе змінилося, і, напевно, такі футболки носитимуть Олег Сенцов та Олександр Кольченко для того, щоб звільнити Максима.
– Наскільки вразливе сьогодні становище Максима Буткевича? Спочатку, коли він потрапив у полон, цю інформацію намагалися не оприлюднювати.
– Максим потрапив у полон приблизно 21-24 червня в Луганській області, в районі селищ Гірське та Золоте. Його сім'я з ним востаннє була на зв'язку 19 червня. Потім на пропагандистських російських ресурсах з'явилися відеоролики з відеозаписом самого Максима та інших українських військовослужбовців із цього взводу – там було ще 13 людей. Із цих роликів стало зрозуміло, що Максим перебуває в полоні, зв'язку з ним не було.
Командування ЗСУ та Міністерство оборони України просить не поширювати інформацію про наших військовополонених
Деякий час його сім'я не розголошувала цю інформацію. Командування ЗСУ та Міністерство оборони України просить не поширювати інформацію про наших військовополонених. Але батьки, побачивши те, як наростала хвиля пропагандистських публікацій, як багато з'явилося неправдивої інформації про Максима, про його попередню діяльність, вирішили озвучити, що він перебуває в полоні.
Ми вважаємо, що на тлі цієї ганебної пропагандистської кампанії був високий ризик застосування тортур до нього і неналежного поводження або фабрикації проти нього якоїсь кримінальної справи. Тому для всіх було дуже важливо розповісти, хто він і якою діяльністю займався – для того, щоб не давати приводу для поширення неправдивої, сфальсифікованої інформації.
– Чи вдалося щось дізнатися про те, що з ним зараз відбувається і в якому він стані?
– Максима включили до всіх можливих списків військовополонених, але досі невідомо, де він перебуває, що з ним відбувається і як поводяться з ним та з іншими військовослужбовцями з його взводу. Жодної інформації немає. Ми намагаємося його знайти, але поки що не можна нічого сказати, як і те, коли вдасться його звільнити.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
