Експерт Європейської ради з міжнародних відносин, колишній білоруський дипломат Павло Слюнькін аналізує в інтерв’ю Білоруській службі Радіо Свобода можливі наслідки нових санкцій США, висловлює версію, чому Брюссель і Берлін недостатньо підтримали Литву в міграційній кризі, і висвітлює основну проблему Заходу у ставленні до офіційного Мінська.
– Як слід оцінювати нові санкції США проти офіційного Мінська? Чи це кардинально новий якісний крок, чи це продовження санкцій, які вже були введені?
– Головне – це Еxecutive order (виконавче розпорядження – ред.), підписане президентом США Джо Байденом, яке створює рамку, основу для подальших санкцій США. Важливо, щоб вони чітко прописали свою екстериторіальність, той самий вторинний ефект, про який багато пишуть. Підприємства чи окремі особи, які допоможуть уряду Білорусі обійти ці санкції, самі потраплять під американські санкції.
Це закладення тієї основи, яка не залишає білоруській владі можливості обійти ці санкції. І якщо деякі російські компанії, бізнесмени допоможуть Мінську обійти або мінімізувати наслідки санкцій, то вони самі потраплять під санкції США.
– Чиї санкції на сьогодні жорсткіші та принциповіші – США чи Євросоюзу?
Лукашенко хотів би, щоб США і Європа співпрацювали з ним, як із королем Саудівської Аравії. Тобто він буде в своїх посольствах убивати опонентів, а відносини не розірвуться
– Євросоюз запровадив галузеві санкції, США поки що не ввели галузевих санкцій. Формально кажучи, можна стверджувати, що європейські санкції є більш сильними та масштабними. З іншого боку, у них достатньо винятків, і вони набувають чинності не відразу – вони запрацюють лише для нових угод, а старі домовленості будуть виконані до кінця їхньої дії.
Санкції США не є галузевими, накладаються на окремих осіб та конкретні підприємства. Але Еxecutive order президента США прописує, що під санкції у будь-який момент можуть потрапити й інші білоруські компанії з певних сфер – калій, переробка нафти.
– Якщо говорити про політичний аспект санкцій. Мабуть, найважливішим питанням є те, чи їх запроваджують, щоб змусити Лукашенка вести переговори, чи ж вони вже скеровані на те, щоб просто завдати непоправної шкоди режимові в Мінську і домогтися його падіння?
Білоруські чиновники та пропаганда отримують насолоду від того, що офіційно говорять одне, але всі розуміють, що роблять зовсім інше
– Європейський союз мав два різні підходи – до посадки літака з Протасевичем і після. До цього інциденту з боку Європи були лише деякі символічні дії, спрямовані переважно на репутаційний ефект. Вони працювали переважно для самих європейських політиків та для європейського суспільства.
Але випадок із примусово посадженим у Мінську літаком відкрив абсолютно новий формат погляду європейців на білоруську кризу. Ця криза інтернаціоналізувалася і стала проблемою не тільки внутрішньою білоруською, а й проблемою регіональною для країн та громадян Європейського союзу. В результаті Євросоюз став діяти більш сміливо, став менше боятися того, що санкції наблизять Білорусь до Росії.
– А чому вони перестали цього боятися?
– Мені здається, вони цього все ще бояться, але вони просто не бачать ніякої іншої альтернативи. Миритися з тим, що виробляє Лукашенко, ризикувати тим, що ситуація в Білорусі буде погіршуватися? Якщо Лукашенко не буде отримувати жодної відповіді, це стане прикладом для інших тиранів у світі. Я гадаю, саме це стало тією причиною, чому Євросоюз вирішив діяти більш рішуче.
– Як у зв’язку з цим можна оцінити мігрантську кризу? Схоже, що Мінськ сам напрошується на нові санкції і добровільно йде на конфлікт.
– Мені здається, що білоруські чиновники та пропаганда особливо цього й не приховують. Вони отримують насолоду від того, що офіційно говорять одне, але всі розуміють, що роблять зовсім інше. Це підвищення ставок – це те, чим Лукашенко займається все своє життя– реакція Європейського союзу на мігрантську кризу, як на мене, була недостатньо рішучою. Фактично вирішення цієї проблеми відбувається на національному рівні, Литва все робить сама.
– Як ви гадаєте, Вільнюс не консультувався з Брюсселем, коли почав відправляти мігрантів назад і коли вони вирішили проблему з владою Іраку?
– Я не кажу, що вони не радилися. Але я не бачу великої публічної підтримки позиції Литви з боку Брюсселя. Литва, як на мене, не отримала такого масштабу допомоги, на яку слід було сподіватися. Я вважаю, що реакція Брюсселя мала бути більш рішучою, адже це східний кордон Європейського союзу.
– Можливо, у Брюсселі вирішили, що Литва впорається сама. Якщо не можете впоратися – ось тоді ми допоможемо...
Білоруська влада завжди каже, «ми готові до діалогу». Але «діалог на наших умовах». Ми будемо репресувати суспільство, сидітимуть політв’язні, будемо все вичищати, а ви з нами сідайте за стіл переговорів
– Можливо. Відсутність рішучої реакції структур ЄС можна пояснити тим, що в Західній Європі сприйняття мігрантів не таке однозначне, як у Литві. Під час міграційної кризи у 2015 році Литва дуже негативно ставилася до квот у розподілі мігрантів, які ухвалив Євросоюз.
А ось у Німеччині ставлення до мігрантів, особливо на рівні керівництва країни, було зовсім іншим. Існує розуміння, що допомагати таким людям – гуманітарна відповідальність. Саме тому, як на мене, і не було такої однозначної реакції з боку Берліна, мовляв, женіть цих мігрантів назад – адже це могло викликати негативну реакцію німецького, французького суспільств, правозахисників. Тому вони так жорстко і не ставали на бік Литви.
– Але чи розуміють суспільство та політики Європи, що ця мігрантська криза була створена офіційним Мінськом і є, як кажуть литовські політики, частиною гібридної війни?
– Я гадаю, що в Євросоюзі ніхто не сумнівається з цього приводу. Зрештою, й сам Лукашенко говорить про це доволі відкрито. Чому раніше білоруські візи громадянам Іраку не видавались у такій кількості, а зараз їх почали видавати?
– Чи можна сказати, що Мінськ угледів тут слабке місце Євросоюзу?
– Я гадаю, так, саме на це й був розрахунок. Але сподівання Мінська на те, що мігрантська криза може призвести до зміни політичної позиції певної країни чи цілого Європейського союзу, не справдилися. І через те, що немає ефекту, на який білоруська влада розраховувала – зрозуміло, що вони намагатимуться шукати варіанти, щоб далі роздмухувати цю проблему. Я гадаю, що все ще можливі якісь провокації чи сутички на кордоні. Білоруська влада не змирилася з тим, що програла, і буде шукати можливості для нової ескалації.
– Чи знову Європа відреагує лише на деякі провокаційні дії Мінська чи, нарешті, ухвалить власну стратегію ставлення до білоруського режиму і відповідно диктуватиме свій порядок денний?
Якщо деякі російські компанії, бізнесмени допоможуть Мінську обійти або мінімізувати наслідки санкцій, то вони самі потраплять під санкції США
– Ви торкнулися найважливішого питання, головної теми відносин Білорусі із Заходом. Проблема в тому, що Захід ніколи не мав стратегії щодо Білорусі, вони завжди реагували на те, що робив Лукашенко. І це дозволило йому користатися тим фактом, що Європейський союз не був готовий рухатися дуже далеко у своїх санкціях, у своїх відповідях на репресії в Білорусі.
Я до кінця не впевнений, чи готовий Захід першим почати тиск на Мінськ, далі вимагати нових виборів та звільнення політв’язнів і посилювати санкції, якщо цього не відбуватиметься. Справа в тому, що питання Білорусі ніколи не було на перших місцях у зовнішній політиці Європи та США. Тепер воно піднялося доволі високо, як ніколи в історії. Чи буде білоруське питання й далі триматися там, залежить від внутрішньої ситуації в Білорусі та від тих помилок, які Мінськ і надалі робитиме.
– Під час «розмови» 9 серпня Лукашенко подав досить суперечливі сигнали про відносини із Заходом. З одного боку, він заявив, що готовий до діалогу, з іншого боку, зробив такі різкі заяви щодо Заходу та окремих країн, яких навіть не було в радянській пропаганді. Як це можна поєднати?
– Нічого нового в цьому немає. Білоруська влада завжди каже, що «ми готові до діалогу». Але мається на увазі «діалог на наших умовах». Тобто ми будемо репресувати суспільство, сидітимуть політв’язні, ми будемо все вичищати, а ви разом з нами сідайте за стіл переговорів. Тому це не діалог, а чиста риторика. Таким чином Лукашенко окреслив свою позицію, що вона тут ні в чому не змінилася.
Я б навів таке порівняння. Лукашенко хотів би, щоб США і Європа співпрацювали з ним, як із королем Саудівської Аравії. Тобто він буде в своїх посольствах убивати опонентів, а відносини не розірвуться. Для нього це політичний ідеал: сприймайте мою владу як щось незмінне. Я буду робити все, що захочу, ви можете запроваджувати санкції, але для мене нічого не зміниться.
– Проблема Лукашенка в тому, що у нього немає нафти, немає стільки грошей, такої економічної ваги та геополітичного значення, яке має Саудівська Аравія.
– Так. І це країна з іншого регіону, з іншою культурою. Від того, що там відійде король, у політичній системі нічого не зміниться: прийде його син чи брат. А в Білорусі боротьба точиться саме за зміну політичної системи, між тим, що люди хочуть обирати своїх лідерів, демократію, права людини – і тим, що Лукашенко хоче залишатися у своєму кріслі, у своїй політичній системі.
