Закон про ленд-ліз для України президент США символічно підписав 9 травня. Промовиста дата відсилає нас до аналогічної програми, яка діяла в роки Другої світової війни.
Той і цей ленд-ліз неминуче будуть порівнювати. І вже можна сказати, що тепер американці більш одностайні.
Скажімо, якщо в березні 1941-го відповідний законопроект в Сенаті Конгресу США підтримали 79% демократів і 37% республіканців, то в квітні 2022-го сенатори ухвалили рішення одноголосно.
Роль ленд-лізу в розгромі нацистської Німеччини та її союзників – одна з найбільш дискусійних тем в історії Другої світової війни.
«Садовий шланг» від Рузвельта
У вересні 1939-го, після початку Другої світової війни, в США почав діяти закон про нейтралітет, що забороняв постачання зброї сторонам конфлікту.
Проте за два місяці президент Франклін Рузвельт наполіг, щоб дружні США держави змогли купувати американську зброю. А в грудні 1940-го, невдовзі після перемоги на президентських виборах, запропонував ухвалити закон про ленд-ліз, який дозволив би надавати військову допомогу.
«Якщо горить будинок сусіда, а в тебе є садовий шланг, позич його сусідові, поки не спалахнув твій дім. При цьому не кажи йому про вартість шлангу. Коли пожежу загасять, сусід поверне тобі шланг», – пояснював Рузвельт суть своєї ініціативи.
Ленд-ліз занадто часто розглядають у контексті допомоги, яку США й Великобританія надавали СРСР.
Між тим, закон ухвалили в березні 1941 року. Тоді діяло американське ембарго на продаж зброї СРСР, яке наклали через радянську агресію проти Фінляндії.
Натомість напад Італії на нейтральну Грецію – здавалося б, другорядний епізод Другої світової – неабияк вплинув на американську громадську думку і прискорив ухвалення закону. Першими країнами, які в березні 1941-го отримали американську військову допомогу, стали Великобританія і Греція.
Дію ленд-лізу на СРСР поширили лише 7 листопада 1941 року. Хоча переговори і перші домовленості відбулися ще наприкінці вересня того року.
СРСР, а потім і Росія заперечують значення ленд-лізу
В радянській і теперішній російській історіографії панівною є точка зору, що ленд-ліз не мав вирішального значення в перемозі над нацизмом.
«Більшість поставок до Радянського Союзу відбулися лише після того, як у Другій світовій війні відбувся перелом, – заявив науковий керівник Російського воєнно-історичного товариства Михайло Мягков в березні минулого року, з нагоди 80-річчя ленд-лізу. – Допомога до московської та в період сталінградської битв була мінімальною і жодним чином не задовольняла потреби СРСР в продовольстві й боєприпасах».
Справді, близько 70% вантажів ленд-лізівських вантажів СРСР отримав, починаючи з другої половини 1943-го. Інколи це намагаються трактувати так, що, мовляв, цинічні союзники вичікували, чия візьме.
Однак справа полягає в іншому. З логістичної точки зору оптимальним маршрутом поставок був арктичний. Британські конвої доправляли вантажі в Мурманськ, Молотовськ (Сєверодвінськ) і Архангельськ. Іранський і далекосхідний маршрути були значно складніші.
Попервах арктичні конвої проходили успішно, але на початку 1942 року німці зосередили проти них значні сили авіації та флоту.
Відтак значна частина вантажів була втрачена.
Найбільш нищівним став розгром конвою РQ-17, коли із 36 транспортів німці потопили 23 і знищили близько 3350 автомашин, 430 танків, 210 літаків та 100 тисяч тон інших вантажів. Тому в 1942-1943 роках із поставками виникли проблеми.
Між іншим, на думку радянського урядовця Анастаса Мікояна, який безпосередньо займався ленд-лізом, незначні за обсягом поставки 1941-1942 років відіграли дуже важливу роль.
«Тепер (після війни - авт.) легко казати, що ленд-ліз нічого не значив. Він перестав мати велике значення набагато пізніше. Та восени 1941 року ми все втратили, і, якби не ленд-ліз – зброя, продовольство, теплі речі для армії та чимало іншого – ще питання, як повернулася би справи», – цитував Мікояна сталінський перекладач Валентин Бережков.
Тушонка замість танків
Ще один аргумент щодо незначущості ленд-лізу полягає в тому, що, мовляв, перемогу здобули в боях на фронті, а зброя і боєприпаси становили лише незначну частину поставок. Наприклад, американські танки – це десь 17% від радянського виробництва, та вони ще й були гіршими.
Навесні минулого року президент Росії Володимир Путін, коментуючи питання ленд-лізу, саркастично зауважив: «Наші солдати називали американську тушонку «другим фронтом». Якщо казати про тушонку, то поставки покривали 80% потреб». Але поблажливо додав, що ленд-ліз стосувався не лише продовольства: «Найголовніше, знаєте, що? Метал».
Ленд-ліз працював за такою схемою: у СССР складали заявку, «список Молотова-Мікояна», на підставі якої союзники по антигітлерівській коаліції спільно складали протокол поставок. Молотов був першим віце-прем’єром і наркомом (міністром) закордонних справ, а Мікоян – наркомом зовнішньої торгівлі і відповідальним за постачання армії продовольством.
В 1941-1945 роках протокол поставок узгоджувався-уточнювався чотири рази. Номенклатура поставок була найрізноманітнішою: від ґудзиків до цілих нафтопереробних заводів. В усі роки війни більшу частину найбільшу частин поставок становила не військова техніка, (в середньому 14 % від загального тоннажу), а продовольство (28 %) і метали (23 %). Але цьому є просте пояснення: німці в 1941-1943 роках окупували важливі агарні райони СРСР. А сільгоспугіддя, на відміну від оборонної промисловості, евакуації не підлягали.
Тому нічого дивного, що тушонка виявилася важливішою за танки. Як відзначає російський історик Михайло Барятинський, продовольства, яке СССР отримав по ленд-лізу «вистачило б для того, щоби прогодувати 10-мільйонну армію впродовж 1600 діб… Велика вітчизняна війна тривала дещо менше – 1418 діб».
Ба більше, за совами того ж Мікояна, завдяки ленд-лізу від’їлася не лише армія, а «дещо перепало й тилу». З розподілом цього «дещо» не обійшлося без курйозів. Так, американці разом із вантажівками надсилали шкіряні пальто для водіїв. Однак, як згадували очевидці, вони діставався не пересічним радянським шоферам, а всіляким керівним працівникам, зокрема й високої ланки.
Якось глава британського уряду Вінстон Черчилль прилетів до Москви на переговори, і в аеропорту його зустрічала делегація, чимало членів якої були вбрані у водійські пальто. «Схоже, мене тут зустрічають члени профспілки водіїв?», – чи то пожартував, чи то здивувався британський прем’єр.
Сталінська післямова
Жонглюючи цифрами, історики і пропагандисти від історії доводять діаметрально протилежні точки зору: від «ленд-ліз становив лише 4% від радянського виробництва» до «без ленд-лізу СРСР програв би».
Під час Тегеранської конференції в листопаді 1943 року Сталін виголосив тост, в якому назвав США «країною машин» і зазначив, що «без отриманих по ленд-лізу машин ми програли б цю війну». Щоправда, апологети СРСР заперечують останні слова. Мовляв, той зробив комплімент союзнику і сказав, що отримані по ленд-лізу машини «допомагають нам виграти війну».
Натомість опальний радянський очільник Микита Хрущов у мемуарах зазначив, що в приватних розмовах Сталін неодноразово казав про ленд-ліз як про невід’ємну складову радянської перемоги.
«Він прямо казав, що якби США нам не допомогли, ми би цю війну не виграли, – згадував Хрущов. – Якби нам довелося битися з гітлерівською Німеччиною один на один, ми не витримали б… Не думаю, чи Сталін коли-небудь письмово викладав свої думки з цього приводу, але наполягаю, що в кількох розмовах зі мною він зазначав саме так».
Адептам культу «побідобісся», які увірували, ніби «можуть повторити», є над чим поміркувати.
Дмитро Шурхало – історик, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
