Гібридна війна проти України, яку Москва відверто демонструє останні вісім років, насправді триває вже століття. Багато з цих спецоперацій досі маловідомі. Показовим прикладом є боротьба з українством у середовищі американських емігрантів.
Починаючи з 1870-х років до США та Канади переселилося з Австро-Угорщини за різними оцінками близько двохсот тисяч лемків, найзахіднішої етнічної групи українців. Переселенців із теренів теперішньої Польщі та Словаччини було майже стільки, скільки їх залишилося вдома.
Більшість із них потрапили під вплив москвофільського руху, найвидатнішим представником якого був Дмитро Вислоцький. Цей авантюрної вдачі московський агент впливу прожив таке бурхливе життя, що про нього можна знімати шпигунські фільми.
Яскрава біографія
- Народився у польській Лемкіщині у 1888 році;
- за русофільські погляди під час Першої світової війни був ув’язнений та інтернований у табір «Талергоф»;
- був засуджений до повішення, але через амністію уникнув страти;
- після того, як Галичина по війні опинилася в Польщі, Вислоцький, боячись переслідувань, переїхав до тогочасної Чехословаччини, де певний час працював журналістом в Ужгороді;
- далі емігрував до Північної Америки, де сповна проявив свої чудові організаторські здібності та невгамовний темперамент.
Дмитро Вислоцький організовує і цементує лемківські товариства, серед яких найпотужнішим став «Лемко-союз», видає газети, брошури, календарі і навіть дитячий буквар. Пише лемківською говіркою іронічні тексти під псевдонімом Ваньо Гунянка. І все це не викликало би якоїсь остороги, якби він не оголошував «самостійників українців» – «нашими ворогами», а лемків не зараховував до спільного з росіянами «русского народа».
Зрештою, так писала і пропагувала вся тодішня російська політична еміграція, сповідуючи «єдіную і недєлімую». Але якщо для втікачів від червоного терору більшовики та СРСР були непримиренним злом, то для найактивнішого лемківського діяча та керованих ним організацій – Радянський Союз став… приятелем.
Особливо старався Дмитро Вислоцький, який навіть видав окрему брошуру «Правда о России» – справжню апологетику «країни Рад», яку він відвідав у 1934 році.
У лемківській пресі знайдете чимало компліментів на адресу сталінського СРСР, ба навіть гімн «Союз нерушимий» із нотами.
Наслідки такої агентурної роботи були очевидні: велика частина української діаспори була ізольована від свідомого українства, ба навіть стала переконаним опонентом «мазепинства».
Переселився до СРСР
Свою суть Дмитро Вислоцький виявив одразу по війні, коли в 1946 році покинув американських лемків і переселився до Радянського Союзу.
За іронією долі, людина, що все свідоме життя опонувала свідомим українцям, проживала останні роки у Львові, де й померла аж у 1968 році. Уявити собі такий кульбіт – переїхати з вільного світу, де ти маєш усе – визнання, роботу, становище – до похмурого сталінського тоталітаризму, не так то просто.
Адже Вислоцький був розумним і спритним політиком, тож відав, яка доля чекала українських громадських та культурних діячів, що повірили у 1920-1930-ті роки в подібні обіцянки і повернулися в Радянську Україну. Всі вони були знищені в більшовицьких катівнях.
Однак самого Вислоцького чомусь ніхто не звинуватив у роботі на ворожі розвідки, як більшість подібних «поверненців», і він спокійно дожив до вісімдесятирічного віку, з якого четвертину – у СРСР.
Як тут не згадати випадок із убивцею Троцького, який після двадцятирічного терміну ув’язнення у Мексиці, приїхав на постійне проживання в Москву, де ще й отримав звання «Героя Радянського Союзу».
Чому Дмитро Вислоцький став потрібен після війни саме тут? Бо більшість польських лемків за домовленістю між урядами СРСР та Польщі переселяли тоді зі своїх етнічних теренів в Україну. І Вислоцький якраз агітував їх це робити, писав заклики, друкував позитивні статті.
Тобто, забезпечував інформаційну кампанію як один із найавторитетніших, а головне – «перевірених» кадрів.
Після завершення цієї акції, що стало для лемків справжньою трагедією, адже горян переселили переважно на рівнину, в степи, де їх розсіювали маленькими групами, Вислоцький став непотрібним.
В Америці від нього відвернулися, збагнувши, з ким працювали весь час, а до польської Лемківщини чи словацької Пряшівщини, звідки походила його дружина, радянські «товариші» його вже не відпустили. Вислоцький номінально мав усе, що потрібне для життя пенсіонера, але свою кипучу енергію вже мусив укладати у чітко регламентовані радянські рамки.
Відомий дослідник Микола Мушинка, який спілкувався з Вислоцьким незадовго до смерті, зазначає, що настрій емігранта був далеко не райдужний. Чимало лемків-переселенців не пробачило йому крутійства.
Драматичний фінал Лемківщини
А що ж лемківський рух за океаном? Його доля сумна, як, зрештою, і самої Лемківщини. За сто років американські лемки, що виступали з позицій антиукраїнства, майже повністю розчинилися в 400-мільйонній країні. Позакривалася колись активна преса. Продали «Лемко-голл» та багатоповерховий офіс, де містилися лемківські товариства. «Лемко-парк» конфіскували за борги. Зрештою, припинив своє існування і колись потужний «Лемко-Союз».
Ідеологія «ми нічого спільного не маємо з українцями» призвела до повного краху. Залишилися хіба церковні структури, які вже повністю втратили національний характер, та могили на численних цвинтарях.
Натомість українство у США не заникло, воно й далі живе і помітне. І ті лемки та їхні нащадки, що обрали український напрям, не забувають свою Лемківщину, яка, однак, залишилася вже лише історичним поняттям.
Одна частина лемків виїхала до Америки, друга – до України, а третю виселила польська влада в 1947 році в рамках операції «Вісла» на Північ та Захід Польщі, де вони майже повністю розчинилися.
Так за останніми переписами, в Україні лемками себе визнавали лише близько 600 осіб, а в Польщі близько 11-ти тисяч, з яких половина – як другу національність із польською чи українською.
Із трьох українських груп горян – лемків, бойків та гуцулів – першим випав найтрагічніший жереб: пропасти за межами рідного краю.
Олександр Гаврош – письменник, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
У Вікіпедії, зокрема, є таке про лемків:
«Світові лемківські організації є здебільшого проукраїнського налаштування (Світова Федерація Лемків, Організація Охорони Лемківщини, Об'єднання Лемків Канади).
Водночас частина лемків стоять на позиції окремішності їх від українців. Наприклад, одна з перших лемківських організацій у США СЛемко-Союз», створена 1929 року, проголосила лемків «карпато-росами». Згодом у 1980-х ця організація занепала.
Після операції «Вісла» ті лемки, що опинилися в Україні, здебільшого асимілювалися з українцями чи принаймні усвідомлюють себе приналежними до української нації, а серед тих, хто залишився у Польщі та Словаччині, існують різні ідеї.
Коли почали падати комуністичні режими у Східній Європі, почали виникати лемківські організації, передусім у Польщі і Словаччині. Серед них панували дві тенденції. Прибічники Стоваришіня лемків відстоювали ідентичність лемків як окремого народу або у складі «русинів». Натомість активісти лемківських організацій у західних державах, відстоювали єдність з українським народом».
