(Рубрика «Точка зору»)
Китай залишається викликом №1 для Сполучених Штатів. Крім скорочення залежності від китайських рідкісноземельних копалин шляхом укладання нових угод, американська адміністрація вирішила унеможливити перетворення Росії на молодшого партнера Китаю через відновлення повноцінних партнерських стосунків з режимом Путіна.
Чи є у адміністрації Трампа причини вважати, що так станеться? Схоже, у це вірять лише деякі люди у США.
За останні пару тижнів світ зазнав великих змін і побачив стрімке політичне зближення Росії та Сполучених Штатів.
Китайські громадяни, ймовірно, почали хвилюватися через такий показовий розворот свого стратегічного партнера, тому китайські медіа активно заспокоюють аудиторію.
24 лютого генсек Китайської компартії Сі навіть мусив телефонувати Путіну, щоб нагадати публіці про міцність двосторонніх стосунків. Президент КНР, попри заявлений нейтралітет, регулярно комунікує та зустрічається зі своїм російським колегою, хоча з українським лідером за три роки повномасштабної війни спілкувався лише один раз – 26 квітня 2023 року.
Варто зазначити, що загалом бачення України в очах сучасної правлячої еліти Китаю не надто відрізняється від російського: Україна – це провінція у російській зоні впливу, що має зважати на її інтереси і не протидіяти.
Прагнучи заспокоїти своїх громадян, китайські медіа, наприклад, публікують інтерв’юз науковцями, які запевняють, що у стосунках з Росією не буде жодних змін.
Журналіст: «Деякі користувачі мережі [інтернет] побоюються, що Росія розвернеться до США. Що Ви думаєте?»
Ван Вень (директор одного з центрів Народного університету): «Це абсолютно безпідставно. Президент Путін чітко дав зрозуміти, що розвиток відносин з Китаєм – це стратегічний вибір, зроблений російською стороною на довгострокову перспективу, що це в жодному разі не тимчасовий захід, що він не залежить від впливу тих чи інших обставин і не підлягає втручанню зовнішніх чинників».
Вище у тому ж тексті він переконує, що часто їздить до України та Росії, і у цій «трагедії для слов’янських народів» перша вже «виявилася стороною, що програла».
21 лютого Китайський інститут міжнародних досліджень (CIIS) презентувавнаукову доповідь на тему «Поглиблення китайсько-російських відносин у нову епоху». У ній зазначається, що «розвиток китайсько-російських відносин має неминучу історичну логіку і потужний ендогенний (зумовлений внутрішніми причинами) імпульс».
«[Спільний] внесок у вдосконалення глобального управління»
Звіт зазначає: «зараз китайсько-російські відносини, що розвиваються на основі рівноправності, взаємоповаги і взаємовигідного співробітництва, досягли свого найкращого в історії рівня і стали зразком для відносин між світовими державами і сусідніми країнами». Також у описі документу сказано про «їхній [спільний] внесок у вдосконалення глобального управління».
Щоб заспокоїти публіку, навіть довелося залучати голоси з Росії. Наприклад, інтерв’юДмитра Суслова з Вищої школи економіки під заголовком «Відновлення діалогу між Росією і США не вплине на здоровий і стабільний розвиток китайсько-російських відносин». У ньому російський представник наголошує:
Китай є найважливішим стратегічним партнером РосіїСуслов
«...дружні відносини між двома країнами витримали всілякі випробування і ніколи не похитнуться. Відновлення діалогових контактів між Росією і США не матиме жодного негативного впливу на здоровий і стабільний розвиток китайсько-російських відносин. Дружні відносини Росії та Китаю зараз стали важливою опорою для Росії на міжнародній арені: китайсько-російський товарообіг становитиме понад 30% від загального обсягу російської торгівлі в 2024 році, а Китай є найважливішим стратегічним партнером Росії, що Росія чітко усвідомлює»
Публікація підсумовує:«Суслов також зазначив, що Сполучені Штати під керівництвом Трампа не відмовилися від прагнення до глобальної гегемонії і не прийняли багатополярну модель світу».
На четвертий день після телефонної розмови з Путіним, 28 лютого, Сі Цзіньпін зустрівсекретаря Ради безпеки Російської Федерації Шойгу і зазначив, що вони мають «просувати ядро духу китайсько-російських відносин в нову еру постійного добросусідства, всебічного стратегічного співробітництва, взаємовигідного співробітництва і взаємовигідної ситуації, а також постійно поглиблювати стратегічне співробітництво і прагматичну співпрацю, щоб допомогти двом країнам у їх спільному розвитку і відродженні».
У короткому звіті про зустріч двічі згадується фраза, що «стратегічне співробітництво між двома країнами служить спільним інтересам обох сторін», а також сказано, що «Китай активно сприяє мирному врегулюванню кризи в Україні, за що Російська Федерація висловлює йому глибоку вдячність».
Що це за нейтральна позиція, через яку Російська Федерація висловлює глибоку вдячність?
«Китай і Росія тримаються за руки, світ слідує за ними!»
Ця поїздка Шойгу не булазапланована раніше і «швидко організувалася» завдяки «близьким партнерським стосункам між країнами». Під час зустрічі з китайським міністром закордонних справ Ваном Ї Шойгу заявив, що «Росія і Китай мають однакову позицію з ключових міжнародних і регіональних питань».
Щодо коментарів під статтями на тему двосторонніх відносин, це переважно теж дуже схвальні відгуки. Хоча нерідко проглядаються й зверхність та зневага на адресу російської сторони:
«Китай і Росія тримаються за руки, світ слідує за ними! Нова ера, нова атмосфера, міцніші китайсько-російські відносини!»
«Настрій чудовий! Стабілізатор посеред хаосу!»
«Поки існує американська гегемонія, російсько-китайські зв’язки будуть міцними».
«Здивований бачити росіянина [Шойгу] тверезим».
Таке стрімке і добровільне згортання впливу Сполучених Штатів на світовій арені через власні переконання нагадує приклад із середньовічної історії Китаю.
Історичні уроки
У 1400-х роках Китай мав найбільший у світі флот із понад 3 500 кораблів, що з них деякі були вп’ятеро більшими за європейські. Китайці могли обігнати європейців у навколосвітніх подорожах, проте династія Мін вирішила ізолюватися. У 1470-х уряд стер записи про експедиції адмірала Джена Хе, щоб вони не повторилися, а до 1525 року весь флот було знищено – кораблі спалили або залишили гнити. Китай, попри свій технологічний і морський потенціал, відмовився від дальніх подорожей і занурився у тривалу ізоляцію.
Китай припинив морські експедиції через їхню високу вартість, внутрішні політичні конфлікти та загрозу з боку монголів. Династія Мін не була зацікавлена у морській торгівлі, оскільки вважала себе найрозвиненішою імперією й отримувала необхідні ресурси через систему данини.
Цікаво, як історики опишуть цей cучасний період світовій історії. Хоча вона ще сучасна історія ще пишеться і багато у чому залежить від народу України та європейської підтримки.
Що ж до бачення ситуації в Україні, то китайські журналісти та коментатори не шкодують «зради» і часто повторюють риторику російських колег: «мир вже майже відбувся, миру не хочуть лише Європа та Зеленський», у чиїх заручниках опинилася «нещасна Україна»:
«Цього разу поточна ситуація стрімко змінюється, остаточний кінець України, ми повинні були вже здогадатися, політики потиснули один одному руки і помирилися, капітал заробив багато грошей, але ті, хто загинув на полі бою в Україні, вони зникли з цього світу назавжди...Ніхто ніколи не питав, що вони думають».
«Українська трагедія – це те, що я хотів би назвати «невпинним розчавлюванням ідеалізму реалізмом»».
«ЄС не вміє воювати, але має традицію мародерства»
«Україна, зараз або ніколи! Що ж, тепер це «зроблено»! Вона буде розділена!»
«Сумно, що актори не розуміються на політиці».
Автор цієї статтітеж чомусь розділяє бачення «непоступливого» президента України та погляд населення України, яке, очевидно, хоче іншого (напевно, натяк на дружбу з Росією чи мир за будь-яку ціну). І радіє, що після критики підтримки Китаєм Росії Зеленський нарешті оговтався і звертається за допомогою до них для ймовірного врегулювання конфлікту. Далі автор знову мімікрує наративи російської пропаганди, заявляючи, що президент найбільше намагається «врятувати власне життя». І, звісно, говорить, що позиція Китаю щодо «конфлікту» неупереджена і безкорислива: «Доброзичливе ставлення Китаю до України має бути зрозумілим для української сторони».
Китайці загалом співчувають народу України і щиро бажають українцям миру. Звісно ж, на умовах, які враховують «інтереси усіх сторін» і «першопричини українського конфлікту» – натякаючи на провину Заходу і України.
Тому можемо очікувати показовий розворот китайської риторики щодо України – до того ж, у медіа обох країн. Але варто розуміти, що це буде не про-український розворот, а анти-американський. В очах китайської влади Україна не має суб’єктності, бо це протирічить усім їхнім світоглядним переконанням. Але Україна може вкотре змінити ці очікування та відкоригувати плани.
Олексій Москаленко – аналітик Центру ініціатив «Повернись живим», працював у міжнародних проєктах у Шанхаї.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Форум