За шляхом Пекіну від дипломатичного прикриття Кремля до послідовної підтримки санкцій проти нього прослідковували шість провідних експертів. Вони дали оцінку зміні складних і нестабільних зв’язків між країнами після першого місяця масштабного вторгнення Росії в Україну.
Ранок 24 лютого в Україні почався з перших обстрілів. З того дня Китай став на неоковирний шлях, намагаючись підтримати вторгнення Москви в Україну, й водночас дистанціюватися від руйнувань, які завдавала російська армія.
Президент Китаю Сі Цзіньпін зустрівся з російським колегою Володимиром Путіним 4 лютого в Пекіні під час Олімпійських ігор. Обидві сторони зустрічі заявили про поглиблення свого партнерства, наголосивши, що зв’язки між їхніми країнами «не мають меж», що закріплено в оприлюдненому стратегічному документі.
Але місяць війни в Україні виявився справжнім екзаменом їхнього партнерства.
Посилені санкції Заходу завдали значної шкоди економіці Росії, а сам Кремль опинився під нечуваним раніше тиском з боку міжнародної спільноти. Пекін почав менш охоче надавати політичну та економічну підтримку Москві. Однак це не завадило Китаю дипломатично покривати свого партнера й просувати в державних та закордонних ЗМІ наративи Росії щодо її вторгнення в Україну.
Відповідно Захід був змушений ще більше зосередитися на неоднозначні ролі Китаю у цій кризі, що загострилась після того, як президент США Джозеф Байден 24 березня почав свою чотириденну подорож країнами Європи.
Саміти, зустрічі Байдена з країнами НАТО, G7 та Європейською радою спрямовані на посилення тиску на Росію та на те, щоб до першоквітневого саміту ЄС з Китаєм узгодити з Європою план дій під час цієї зустрічі.
Вашингтон застеріг Пекін, щоб той не надавав Росії матеріальної підтримки. Європейські лідери сподіваються, що їхній тиск змусить Китай до конструктивних дій, які допоможуть покласти кінець кривавій війни.
Як сильно війна в Україні вплинула на партнерство Китаю та Росії?
Щоб дізнатися про це більше, Радіо Свобода запитало шістьох провідних експертів про головні уроки цього місяця масштабної війни, про природу відносин Пекіну й Москви і їхній подальший розвиток.
«Міцні стосунки Сі Цзіньпіня та Путіна так просто не зникнуть»
Стів Цанг, директор Китайського інституту Лондонського університету SOAS
Китай і Сі здивувало не так масштабне вторгнення Росії в Україну, як те, наскільки погано воно було виконано.
Наповнений вірою в перевагу авторитаризму, Сі Цзіньпін, безсумнівно, думав, що Росія завдасть «хірургічних» ударів, або здобуде Київ, як виправдання тиску на Путіна, не завдаючи при цьому шкоди відносинам Китаю з Україною. Наразі невдачі Росії зашкодили інтересам Китаю та зменшили повагу Китаю до Путіна та його країни.
Навіть у разі перетворення російського вторгнення на хаос, Китай міг би скористатися цим, взявши на себе роль миротворця.
Якби Сі зміг би переконати Путіна припинити конфлікт, він отримав би міжнародне визнання і підняв би Китай в очах Заходу. Ба більше, навіть у випадку невдачі, Пекін все одно заслужив би міжнародну подяку за спроби. Однак попри розмови про нейтралітет і бажання швидкого припинення конфлікту, Сі Цзіньпін не зробив у цьому напрямку жодного кроку. Китайські професійні дипломати вважають важливим такий варіант, але без згоди президента країни нічого не вдасться.
Реальність є така, що політику Китаю диктує Сі Цзіньпін, а він, власне, підтримує Путіна. Невдача прибічника ідей Леніна може зіграти не на користь Китаю.
Обидва президенти поділяють прагнення зробити світ безпечним для авторитаризму та кинути виклик світовому лідерству США. Це перекреслює всі очікування конструктивних дій з боку Китаю, оскільки для Сі Цзіньпіня важливими є добробут не світу та Китаю, а добробут власний, що передбачає статус сильного очільника держави.
«Дивіться на дії Китаю, а не на його слова»
Райан Хасс, старший науковий співробітник Інституту Брукінгса у Вашингтоні та колишній директор Ради національної безпеки з Китаю
Потенційні вигоди для Пекіна від вторгнення Росії, на які він так очікував, з кожним днем стають все більш примарними.
Як повідомлялося, на початку в Пекіні вважали, що вторгнення Росії відверне увагу від Америки і спрямує її на Європу. Китайські стратеги припускали, що війна зменшить могутність Америки та послабить трансатлантичну єдність. Вони також очікували, що ізоляція Росії зробить її більш залежною від Китаю, що дасть Пекіну важелі впливу на отримання поступок від Москви, як це було після вторгнення Росії в Крим у 2014 році.
Натомість за місяць війни трансатлантична єдність вперше після війни в Перській затоці 1991 року стала неймовірно міцною. Швидкість впровадження і масштаб західних санкцій проти Росії перевищили очікування Пекіна. Схоже, Росія рухається за траєкторією зниження власної стратегічної цінності для міжнародної спільноти.
Як провідний світовий імпортер нафти та експортер продуктів харчування й інших товарів, Китай зазнає економічних втрат від нестабільності світових ринків цих товарів.
Китайські можновладці, з якими я спілкувався, готові визнати вторгнення Росії в Україну шкідливим для інтересів Китаю. Однак очікувати публічного засудження поведінки Росії аж ніяк не слід.
Натомість, можна безсумнівно розраховувати на допомогу Росії з боку китайських чиновників. Якими б важливими не були слова, вчинки все ж важать більше. Ключовим показником ролі Китаю в конфлікті стане як його діяльність так і бездіяльність у питанні підтримки Росії.
«Китай не планує відмовлятися від Росії»
Менікка Чан, співавтор The Global Reporting Center з Берліну та колишній кореспондент в Китаї
Ми бачили, як багато аналітиків перебувають у пошуках зміни позиції Китаю, розбирають кожний коментар китайських дипломатів і кожний твіт державних ЗМІ. За їхнім переконанням, жахливі воєнні злочини російської армії в Україні, безсумнівно, змусять Пекін відмежуватися від Росії. Проте вже минув місяць з початку війни, а Китай так і не наважується назвати дії Росії «вторгненням».
Жахають поєднання двозначних висловлювань з відвертими теоріями змови, які поширюють всередині країни та за кордоном як китайські, так і російські дипломати та державні ЗМІ, а також призначені особи в соціальних мережах. Пекін і Москва тепер мають однаковий спосіб інформування, якого раніше не спостерігали фахівці.
Китайські дипломати намагались словесно продемонструвати мову дистанціювання країни від російського наступу. До того ж Пекін заперечив факт надання зброї Москві.
Думки китайський вчених розійшлися, але їхні голоси і так не впливають на відносини між двома країнами, які значною мірою визначаються таємними та ізольованими особами: Володимиром Путіним і Сі Цзіньпінем.
Нам, насправді, мало відомо про мислення кожного з них. Переважно, увага була приділена бункерній, «карантинній ментальності Путіна, але пам’ятаймо, що Сі жив і діяв так само, як і Путін протягом останніх двох років. Поки Пекін не відмовиться від своєї заяви про відсутність меж його партнерства з Росією, ми не повинні вважати інакше.
Погляд з України
Юрій Пойта, керівник Азійсько-Тихоокеанського відділу київського Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
Останній місяць показав, що, попри дипломатичну та інформаційну підтримку Москви, китайсько-російська співпраця має досить чіткі кордони, які китайське керівництво поки не готове переступити. Переважно це стосується уникнення надання військової та військово-технічної допомоги Росії, а також підтримки в подоланні санкцій.
В Україні так званий «проросійський нейтралітет» Пекіна не викликає особливого ентузіазму. В експертному середовищі вважають, що за мовчазну згоду на війну Москви Китай також несе свою частку відповідальності за російське вторгнення. Сама відсутність засудження Китаєм дій Кремля свідчить про непряму підтримку воєнних злочинів Росії.
На практиці відсутність військової чи іншої прямої допомоги Росії з боку Китаю є більш-менш прийнятною для Києва. Офіційно український уряд прагне підтримки максимально дружніх стосунків з Пекіном.
Однак, якщо Китай хоче бути по-справжньому глобальним і відповідальним гравцем, він повинен зайняти позицію, що відповідає міжнародному праву. В іншому випадку, позиції Китаю в Україні, Центральній та Східній Європі й цілому ЄС опиняться під загрозою.
Україна негативно сприймає наративи державних ЗМІ Китаю, оскільки вони є здебільшого тотожні проросійським наративам та дезінформації. Крім того, китайські медіа забирають суб’єктність України, стверджуючи, що насправді протистояння відбувається між Росією та НАТО, США, й країнами Європи.
Китай має зрозуміти, що Україна є суверенною державою. Це не «сіра зона» Росії чи маріонетка Заходу. Україна має власні національні інтереси, і Пекін мусить серйозно поставитися до цього.
Ставка, яка не окупається
Жужа Анна Ференчі, науковий співробітник Національного університету Донг Хва на Тайвані та колишній радник Європейського парламенту
Азартні ігри Путіна впродовж місяця перетворилися на справжню стратегічну дилему для Сі Цзіньпіна.
Поки що Пекін немає легкого виходу: є лише складні нагальні питання. Яку роль президент Китаю обере, та чи вдасться йому переглянути свої інтереси, аби підтримати суверенітет, територіальну цілісність та власний геополітичний порядок денний, й заразом, підтримувати співпрацю з ЄС?
Москва і Пекін роками процвітали, ставили під загрозу НАТО і дискредитували демократію без будь-яких наслідків, оскільки ЄС не вистачило політичної волі захищати свої інтереси. Однак все змінилося після вторгнення Путіна в Україну.
Агресія Кремля підвищила рівень координації та об’єднала сили західних країн у Брюсселі. Це матиме довготривалі наслідки не лише для ЄС, але й для Китаю, його ролі й у світі та зв’язки з Росією.
Шлях, який обере Сі Цзіньпін щодо війни Путіна, вирішить долю міжнародного іміджу і довіри до Китаю. Тож президенту Китаю доведеться переглянути цінність «стратегічного партнерства» Пекіну з Москвою.
Допомога Москві обійти міжнародні санкції обійдеться Китаю дорого, бо у дію увійдуть вторинні санкції проти Китаю. Сі Цзіньпін ризикує опинитися вплутаним у порушення міжнародної безпеки. Тож Пекін мусить бути уважним як ніколи раніше.
Підрив європейської та глобальної безпеки може нарешті мати реальні наслідки для Пекіна та Москви.
«Війна в Україні матиме для них глобальні наслідки»
Рафаелло Пантуччі, старший науковий співробітник Лондонського Королівського інституту об’єднаних служб
Значна тривалість китайсько-російських відносин сама по собі не є дивною, а от гострота, ступінь та готовність Пекіна підтримати Москву попри безперервний тиск Заходу, сповільнення розгортання подій на місцях, є яскравим маркером значної близькості цих двох країн.
Також з’явились певні неочікувані деталі: китайські фірми все ще не бажають опинитись під американськими санкціями, а повідомлення про можливий бажаний продаж зброї з Китаю до Росії ще досі не є підтверджені.
Ця криза також показує, як стосунки Москви та Пекіну плутають наратив двобою демократії та автократії, який просуває Захід.
Менш поміченою залишаються взаємодія Індії та Пакистану, які, здається, підтримують Москву. Це прикриває підтримку Китаєм Москви, а також відображає цікаву динаміку в Південній Азії. Як наслідок, спроби Заходу встановити союз з Індію для протистояння з Китаєм стають все складнішими.
Щодо змін поглядів країн одна на одну: я би очікував менш трепетливого ставлення китайців до своїх російських військових колег, хоч вони й залишаються найбільш загартованою з доступних Китаю армій, з якою він може проводити навчання. Це свідчить про розвиток цікавої тенденції в майбутніх відносинах між військовими.
