У політичних колах протягом місяця все частіше можна почути слово перемир'я. На припиненні вогню активно наполягають у США офіційні представники американської адміністрації, своє бачення щодо перших кроків у напрямку перемир'я має влада у Києві, хоч досі до кінця не зрозуміло – а що ж Росія? Путін до перемир'я готовий? Але факт залишається фактом – таких розмов дедалі більше.
Що про все це думають українські військові, які четвертий рік захищають міста та села від повномасштабного вторгнення російської армії? Чи вірять вони у перемир'я? Про це Радіо Свобода розпитало у Кирила Вереса – одного із найвідоміших українських командирів, Героя України. Колись він керував батальйоном «К-2», який наразі переріс у 20-й окремий полк безпілотних систем «К-2».
– Як ви ставитесь до ймовірного перемир’я, про яке зараз так багато говорять? Що думаєте?
– Нічого. Реально, взагалі не думаю. Я не сильно дивлюсь за новинною стрічкою. Це ніяк не впливає на мою роботу.
Ми колись вже думали, що у нас буде перемир'я, що у нас скоро буде великий контрнаступ, Крим буде наш. І ми через це втратили багато чого. У кожної дії є наслідки. Наслідки цієї дії, що зараз так всі розслабилися, будуть через 2-3 місяці.
Було 100 заявок в один день, а після цих заяв про перемир'я вже мінус 10%, мінус 15%
Скажу, що в рамках проєкту, який зараз реалізується, ми дуже плідно спілкуємося із п'ятьма командирами. У нас одна лінія рекрутингу. І от командири полків вже кажуть, що, наприклад, було 100 заявок в один день. Рекрутери хотіли додатися до наших лав, 100 людей. Після цих новин, цих заяв вже мінус 10%, мінус 15%. Кажуть, ми подумаємо, можливо буде перемир'я завтра, для чого тоді треба на війну йти сьогодні. Це вже є наслідком цієї ситуації.
Так що я просто не думаю взагалі. На мою роботу це ніяк не впливає. Мені треба робити роботу...
– Ну, так чи інакше впливає, ви кажете, якщо бажаючих меншає.
– Так, але на моє особисте ставлення це ніяк не впливає.
Мені треба робити роботу. Мені треба думати на пів року вперед, на рік рух думати вперед, за наш підрозділ, за ефективність підрозділу, за безпеку і наголовніше – живучість підрозділу, особового складу.
– Те, що людей може стати менше, які захочуть йти до війська, це одна справа. А які ще ви вбачаєте ризики?
– Це суспільний настрій. Він падає. Люди не хочуть залучатися, люди не хочуть допомагати, або допомагають менше, не так активно.
Цся волонтерська спільнота, це, мабуть, 50-60% забезпеченості всіх Сил оборони
Ні для кого не секрет, що волонтерська спільнота, в загальному вся волонтерська спільнота, це, мабуть, 50-60% забезпеченості всіх Сил оборони. Так про що ми можемо говорити?
Це коли б у вас була заробітна плата була тисяча гривень, а стала 200 або 500 гривень.
– Коли почалися розмови про можливе підписання угоди про перемир'я, то командир «Азову» Прокопенко написав таку фразу у себе в Фейсбуці: «Щоб не казали іноземні політики, останнє слово за фронтом». Яке може бути це останнє слово?
– Треба спитати в командира 12-ї бригади НГУ. Я ж не знаю, що під цим мав на увазі «Редіс». Я не знаю. Я дуже поважаю його як людину. Це для мене топовий командир. Топовий.
– Ви погоджуєтеся із тим, що останнє слово все одно має бути за фронтом?
– Ну, дивіться, так. Але ми люди військові. І це не тому, що я зараз став командиром полку. Я і коли командиром батальйону був – я завжди виконував наказ.
По-своєму бурчав, але я наказ виконував.
Можливо, я б отак поправив: останнє слово в голосі, голосуванні має бути за фронтом. Так, звісно. Але ж не фронт прийме це рішення. Але нас мають почути 100% і з нами мають рахуватися. Це також 100%.
– А зараз з фронтом рахуються, коли приїжджає вище військове командування? Ви, наприклад, дуже вільні у своїх висловлюваннях.
– Я людина вільної країни. Я не бидло.
Я людина вільної країни, я маю свою особисту думку. І тому мені люди вірять.
Я людина вільної країни, я маю свою особисту думку. І тому мені люди вірять
У контексті питання: дивіться, коли приїжджає вище керівництво, воно ставить задачі. А виконує все одно той боєць у відділенні або взводі.
Знаєте, одна задача. І тут сто ланок пройшло, і, можливо, вже і задача на сотому рівні дійшла інша.
Я думаю, що все здебільшого залежить від командирів на місцях. От і все.
Ніколи я не чув, щоб мені ставили задачу піти і вмерти. Я не чув, я таку задачу людям не даю. Я чув задачу піти і знищити, і коли я казав: «це неможливо, ну неможливо це», то мені не казали «піти і вмерти».
– Коли ви казали, що це неможливо, дослухалися?
– Казали: ну, тоді зроби, щоб було можливо, або – що тобі для цього потрібно, щоб було можливо. Або я казав: дайте мені тиждень часу. Я хоча б бачу в цьому якийсь сенс.
От реальна відповідь на питання: командирам на менших рівнях треба за цим дивитися і думати, як зробити правильно.
Все залежить від командирів. В армії ніхто ніколи нічого не дає. В армії тільки наказують. Ну, реально. Або забезпечують.
– Давайте зупинимося на тому, як може відобразитися на вашому полку історія з призупиненням допомоги від Сполучених Штатів, з призупиненням обміном розвідданими?
– Розвіддані з багатьох джерел добуваються. Не тільки ж американські супутники, а і всі інші. І служби також працюють. Не одна Америка це робить. І наші нормально «тигри» теж тягнуть. Наші служби.
Наші «тигри» теж тягнуть. У нас все вітчизняного виробництва
У плані забезпеченості, якщо тільки це не потягне фінансову складову, невплине на заробітну плату.
Все інше, ні.
У нас все вітчизняного виробництва. Все повністю вітчизняне виробництво. Ну, якщо не вважати, автомобіль HMMWVі. І то їх дуже мало.
– Ви один із тих командирів, хто публічно в медіа раніше казали, що про кордони 1991-го сенсу говорити немає. Це був жовтень, щонайменше, 2024 року. Бо потенціал в української армії на той час був не такий, щоб їх повернути. Це було холодним душем для багатьох, відверто. Бо слово «перемога» дуже часто звучало від найвищих політичних і військових керівників держави. Як ви оцінюєте ситуацію зараз?
– Ми не готові зараз щодо цього (відвоювати території України – ред.), до кордонів 91-го. Не готові. Я скажу більше: на моє бачення, особисто моє, тоді ми були більш готові, навіть, ніж зараз.
– А до кордонів 24-го лютого 2022-го?
– Давайте проговоримо про кордони 24-го. Або 23-го. Давайте от з цього почнемо. А потім почнемо говорити про кордони 22-го лютого 22 року, 14-го, 15-го, 16-го. До цих ще далеко.
– Яке основне завдання української армії зараз?
– Не втратити те, що є. Я думаю, що зі мною зараз погодяться 90% командирів переднього краю.
– Про СЗЧ. З 29 листопада минулого року по 1 березня цього року на службу повернулись майже 21 тисяча 100 військовослужбовців, інформують в ДБР. СЗЧ як явище зменшиться? Стало меншою проблемою?
– А що, змінилося? Бої стають тільки запекліші. Люди... Не те, що зневажаються, це неправильна фраза.
Люди...Вони почали втомлюватися більше.
Люди почали втомлюватися більше
По-перше, міняється війна. Дуже сильно міняється технологічно. Ворог все більше і якісніше починає працювати. Тобто знищити нашого піхотинця стає ворогу набагато легше. Як і нам їхнього, так і автоматично йому наших. Бої стають запеклішими. Тому, звісно, легше не стає.
Єдине, що стало, мабуть. краще, що людям дозволили переходити з підрозділу в підрозділ. Це потужно. Це я про «Армію+» кажу.
На жаль, чомусь командири бригад, не знаючи про існування військовослужбовця, вони його просто не відпускають тільки тому, що це для нього процентовка. А хто він в нього, чим вим займається, йому плювати. Йому плювати, і він не знає про життя цього хлопця.
Якщо ми когось забираємо – ми знаємо. І до нас ким він йде ми знаємо. Ми особисто телефонуємо. А здебільшого командири бригад цього не знають.
– А до вас зараз йдуть ті, хто хоче повернутися з СЗЧ?
– Так, звісно. Це мабуть 60% особового складу в нас. Ні, ну 50%. Це повноцінний рекрутинг. Повернення хлопців. Ми їм пропонуємо те, до чого вони не звикли. Але від нас також, якщо людина хоче перевестися, ми не зійшлися характерами, я чимось не сподобався чи якийсь офіцер, то я відпускаю.
– А випадки СЗЧ були у вас за останні два роки?
– Так, було. За весь час декілька було. Мабуть, три чи два.
А що ми? Ми такі ж люди, як і всі.
– Якщо ми говоримо в цілому про наповнення українського війська, якісний рекрутинг, то що ще може допомогти сьогодні Силам оборони збільшити кількість людей?
– Поміняти підходи нації і підходи суспільства. І телевізор обрізати трошки по деяких каналах і по деяких виступах. Але це вже має цей вектор вибирати влада. Це моя особиста думка.
Його ж не можна дивитися (телевізор – ред.). Ми вже виграли війну. Я сам хочу звільниться.
Його ж не можна дивитися (телевізор – ред.). Брехати не треба
Я коли приїхав додому вчора, подивився телевізор годину, я хочу звільнитися з армії, бо ми завтра виграємо війну. Нах*ра тут потрібен я? Ми без мене її виграємо.
Це ж неможливо. Ну бл**ь, зомбоящик.
Треба людям говорити правду. Чим більше ми їм говоримо неправду, тим більше потім розчарування. У кожної дії є наслідки. От в 23-му, в 24-му наобіцяли за контрнаступ, зараз не маємо людей. Чогось в 22-му людей було безліч. У 23-му ще було людей багато. Брехати не треба.
– Якщо буде це перемир'я, що тоді повинна робити Україна? Зараз виходиш на вулицю і вони вірять, що буде перемир'я. Сподіваються всі, що відкриють кордони…
– Я бачу єдине, якщо буде перемир'я, треба намагатися втримати той підрозділ, який є на сьогоднішній день, або хоча б його основи. І пояснити людям...
Ніхто не зможе ніколи перемогти Україну, вона тільки може знищити сама себе
Ну, по-перше, їх треба відпустить всіх в відпустки. На місяць і навіть СМС-ку не писати. А далі – потрібно готуватися ще більше.
Дивіться, ми ж самі говоримо, що перемир'я – це тимчасове. Якщо ми говоримо за тимчасове... Ніхто не зможе ніколи перемогти Україну, вона тільки може знищити сама себе. От моя офіційна цитата.
Україна може знищити тільки сама себе. Ніхто її ніколи в житті не захопить. І наш народ не зламати. Зубів, бл**ь, не хватить. Не станемо ми раком, не станемо.
Може не всі, але точно буде відсоток, який не стане. І не захоплять нас.
Але ми самі собі самий великий ворог. Тому на місці росіян я просто заключив перемир'я і дав би нам пів року самим себе знищити. А далі вже захопити.
Бо ми розпустимося, вспливуть ті воїни, яких ніколи не було, будуть розказувати, як потрібно, підемо знову маршом, строєм, плацом. Суспільство заб'є на військових. Військовий – це буде не модно. Не то, що не модно.
Це буде, але не дай Бог, щоб таке було, щоб це було соромно, розумієте. Не приведи Господь.
Ми можемо знищимо самі себе. Є шикарний план, розумієте.
Але можливо, якщо ми не будемо такими ідіотами і зробимо все правильно, то Російська Федерація також за цей рік себе з'їсть. І ми тоді можемо нанести при наступі такі максимальні втрати, що вона не оговтається вже на другий, третій раз. Тому, дві сторони медалі.
– Щодо чітких термінів служби в найближчій перспективі.
– Та хотілося б, ну, чесно, ну, блін, хотілося б. Завжди ж хочеться конкретики. Це одружуєшся і кажеш на все життя. Ну, у нас ж тут не одруження.
Що це таке – контракт пожиттєвий? Я б сам би хотів.
Я пішов на навчання, я знав, що мені вчиться 5 років. 10-11 класів, у мене ліцей був 2 роки, академія 5 років і 2 місяці.
Ну, хотілося б конкретних термінів. Особисто мені так точно.
Форум