На тлі наступу ЗСУ на Курщині та просування армії Росії до Покровська і Торецька багато хто забуває, що інші ділянки фронту в Україні залишаються гарячими. Один із них – Куп’янський напрямок, де український Генштаб стабільно фіксує по півтора десятка атак на добу. І російській армії тут теж вдалося просунутися, насамперед – у районі селища Піщане, звідки 6 кілометрів до річки Оскол. Зайняти її східний берег військові аналітики називають проміжною ціллю армії країни-агресора на цьому напрямку.
Яку тактику армія Росії використовує поблизу Куп’янська? Завдяки чому їй вдається просуватися? Чому російські солдати не бунтують, коли їхні командири використовують їх як живі мішені для ЗСУ? І як оцінюють дії супротивника «з окопу»? Та якою бачать мету російських сил ті, хто тримає рубежі під Куп’янськом? Про це в ефірі Радіо Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) ми розпитали командира 4-го механізованого батальйону окремої президентської бригади ЗСУ із позивним «Суми».
– Батальйон працює в районі Сватового – це куп’янська ділянка фронту. Вона достатньо велика. Якщо спиратися на зведення Генштабу, то активність російських військ тут зросла. Йдеться про приблизно два десятки штурмів на добу. Звісно, це не Покровський напрямок, де кількість атак сягає 60-70-ти, проте теж чимало. Розкажіть, які бої зараз точаться на вашій ділянці? Яку тактику російські війська застосовують?
– Тактика залишається незмінною. Відбувається висування 2-3 особами, дрібними групами, але таких висувань за добу може бути до 15-20-ти.
Ціль: прийти, сховатися на першій ділянці, позначеній для збору, щоб накопичити і задіяти всі ці підрозділи для штурмових дій.
Читайте також: Битва за Донбас – головне
– Я так розумію, ці кілька людей, які йдуть в одній штурмовій групі, намагаються розсіятися, щоб їх було важче вражати FPV-дронами і решта?
– Тактика дійсно у них дуже своєрідна та різноманітна. Перш за все, прийти і накопичитись на точках. Якщо працює дуже впливовий вогневий засіб по напрямках або «літуни» – оператори FPV-дронів, – то тактика місцями доходить до маразму.
Коли ми беремо полонених, вони говорять, що їх направили спеціально для виявлення вогневих засобів, тобто чи мінометів, чи крупнокаліберних кулеметів.
Тож не завжди для накопичення [використовують штурмові групи], інколи для виявлення вогневих засобів – просто постріляти, просто пройтися, щоб зрозуміти, звідки ведеться вогневий вплив, особливо засоби колективного вогневого враження.
Переживання якогось за кількість втрат, які вони несуть, у них, відповідно, немає.
– А полонені, яких ви берете – вони розуміють, що є «живими мішенями» для ЗСУ? Вони згодні йти на таке?
– Так, вони на це погоджуються. Дехто добровільно висувається, щоб піти в полон. Нещодавно взяли пару осіб з піхоти ворога. Решта не має сил, характеру, щоб прийти до нас. Вони думають, що ми їх тут вб'ємо, не зустрінемо. Назад повертатися, щоб забрати ще полонених, які мають бажання здатися, [у них] немає: бояться, що свої ж командири їх розстріляють десь на шляху.
– Що відбувається після того, як вони накопичилися до, приміром, десятка солдат? Що відбувається далі? Опишіть далі цю тактику.
– Наступні дії – висунутись знову на наступну точку накопичення або вже конкретно для штурмових дій безпосередньо нашої вогневої позиції, щоб її зайняти.
Тобто або продовжують рух на наші позиції, або ж продовжують накопичення в іншій точці.
І зазвичай ці точки для накопичення кишать не тільки противником, свіжим, який підходить, там ще багато 200-х, 300-х (загиблих та поранених – ред.), які «зависли», не мають руху ні вперед, ні назад.
Тому інтенсивний рух – це від точки противника до першої точки перед нашим переднім краєм.
– А загалом, я так розумію, вони на східний берег річки Оскол хочуть вийти на вашій ділянці фронту?
– У них же бажання і весь вплив командування на особовий склад націлені на те, щоб захопити переважно населені пункти. І не важливо, чи той населений пункт знищений Російською Федерацією, чи є його взагалі якийсь смисл брати.
Просто у них стоїть точка, хай це буде розбити село, але його треба взяти за будь-яку ціну.
І ми це чуємо постійно, інформацію нам доводять, що основна задача у них йде по населених пунктах. Щодо масштабних планів, куди вони хочуть вийти, чи до Осколу, чи десь вище, чи нижче, не можу вам на це відповісти, не маю такої інформації.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім'я не буде розкрите.
Повномасштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
Форум