Промоція України за кордоном інструментами публічної та культурної дипломатії визначена як один із пріоритетів у Стратегії зовнішньополітичної діяльності України. До речі, це перша така стратегія за всю історію Незалежності Української держави, яка чітко визначає ключові напрямки та інструменти зовнішньої політики. Для пожвавлення української культурної дипломатії кілька років тому навіть створено Український інститут, профільну установу, яка б мала ретельно дбати про позитивний імідж держави в усіх куточках світу, підтримувати культурні ініціативи, заповнювати ті мистецькі ніші, в яких Україна досі не представлена.
Одна із таких ніш – театральне мистецтво у Великій Британії. Як виявилося, сучасний український балет ніколи не був на сценах Лондона. До 2021 року востаннє українські танцюристи виступали там у далекому 1937-му! І це був лише один-єдиний раз, коли їм вдалося станцювати гопак.
У вересня 2021 року вперше за надзвичайно довгий період українські артисти Національної опери відвідали Англію й успішно виступили на одній сцені з британськими зірками. Проєкт, який добре вплинув на британську публіку, називався Ukrainian Ballet Gala і був створений для урочистого відзначення 30-річчя Незалежності України за кордоном.
Організаторка та натхненниця балетної постановки Ukrainian Ballet Gala – українська театральна режисерка Ольга Данилюк. Британська освіта, наукова діяльність та тривалий період перебування у Британії дали змогу режисерці збагнути ключові речі, які необхідні для розуміння цієї країни. Адже, очевидно, якщо ти хочеш запропонувати свій продукт у певній країні, маєш знати ключики до неї. Англійська аудиторія дуже вибаглива, консервативна та прискіплива. Це батьківщина театру, тож чимось новим тут важко здивувати.
Балет як хороший спосіб показати Україну
«Лондон – театральна сцена номер один у світі. Те, що сюди з’їжджаються найкращі зірки і показують найкращі номери – це вже само по собі привертає увагу. На жаль, українські артисти не є серед найкращих. Найбільша проблема нашого театру полягає в тому, що у нас домінує драматичний театр, який експортувати найважче. Драматичний театр створює мовний бар’єр, а через це понижується рівень сприйняття. Експортувати можна щось більш візуальне. Наприклад, балет. Це універсальна мова, яка зрозуміла всім. Її не потрібно перекладати. Тому балет – це один із найбільш виграшних інструментів представлення України у Великій Британії», – заначає Ольга Данилюк.
Але навіть із балетним представленням України є серйозні перешкоди. На жаль, поняття «балет» в Англії асоціюється винятково із британцями та росіянами.
«А все через потужну російську театральну школу, яка присутня на провідних майданчиках світу, – пояснює режисерка Ольга Данилюк. – Російська трупа у Лондон їздить постійно і представляє свої балетні постановки кожного року – чи то в Royal Opera House, чи в English National Opera».
У чому дипломатичний успіх «Балетної гали»?
Суть постановки Ukrainian Ballet Gala полягала в тому, щоб зібрати на одній сцені вже відомих зірок англійського балету та українських танцюристів. Адже британська публіка відреагує швидше на знайомі зіркові імена. Відтак частина виконавців була з Королівського та Національного балету Лондона, а 10 виконавців представляли Київську Національну оперу.
Програма мала дві частини: сучасна балетна постановка System AI, присвячена темі штучного інтелекту, та класична частина улюблених номерів із відомих балетів.
«Це для того, щоб охопити якомога ширшу аудиторію, – пояснює режисерка Ольга Данилюк. – Комусь більше подобається сучасне, хтось більш консервативний і віддає перевагу класиці.
На білбордах, якими був обклеєний весь Лондон, так і було написано англійською – «Від традицій до інновацій». Бо якби ми робили ставку лише на традиційний балет, то втратили би імідж України як сучасної прогресивної держави. Інновації також приваблюють нову аудиторію.
У класичній частині гали було два номери з українських балетів – дует із «Лісової пісні» та гопак із «Тараса Бульби», який виконували три танцюристи. Особливо аудиторія реагувала на гопак. Я б сказала не по-лондонськи. Переважно під час виступів вони не аплодують, а тут зала здіймалась від овацій.
Це була перша міжнародна подія для Sadler's Wells Theatre за довгий період локдаунів. Фактично з українського дебюту відновилося культурне балетне життя у Лондоні».
Творці Ukrainian Ballet Gala ставили перед собою стратегічне завдання: вийти за межі такої події, яка зацікавила б лише діаспору. Врешті зал був заповнений майже вщерть. Балетну постановку за участі українських артистів відвідали найвідоміші театральні критики Лондона, дипломати, представники бізнесу, багато міжнародних організацій, навіть члени британського парламенту. У низці британських медіа було опубліковано схвальні відгуки та рецензії. Це все дипломатично зіграло на користь України.
Про досвід і прогалини
Ballet Gala є дуже хорошим прикладом і дороговказом, як правильно розвивати українську культурну дипломатію у Великій Британії, як консервативним і зосередженим на собі англійцям доносити інформацію про Україну.
«Лондон – це дуже перенасичена театральна індустрія. На цьому ринку треба вміти правильно розкручувати творчий продукт. У цьому в України досвіду дуже мало. Тому єдиний спосіб – це подавати нову інформацію разом із тим, що вже добре відомо, наприклад, робити якісні кооперації з їхніми зірками». – ділиться своїми висновками Ольга Данилюк.
Другий важливий нюанс – це постійність у промоції культури. Такі заходи мають проводитись, як мінімум щорічно. «Аби напрацювати свою публіку, потрібно привозити з постійною періодичністю цікаві проєкти. Тоді починає формуватися уявлення про обличчя української культури за кордоном. Коли ти з’являєшся лише один раз, то за певний час зникаєш з поля зору. Наприклад, є ціла низка міжнародних фестивалів, де ти завжди бачиш певні країни, які представляють свої колективи. Так і в критиків, і в глядачів формується певна думка й уявлення про культуру цієї країни. У нас це виходить дуже хаотично і не дуже системно. Україна мало представлена в сучасних театральних подіях».
«Ми живемо зовсім в іншій театральній системі, ніж живе світ»
Український театр відстає від світових тенденцій і нагадує своєрідну бульбашку, де з роками мало що змінюється, а артисти майже не мають можливості для обміну ідеями та інноваціями. Щоб було на що рівнятися та мати джерело для креативу, потрібно дивитися й аналізувати вистави закордонних колег вживу, а для цього потрібні регулярні зустрічі та події.
У Києві натомість немає жодного міжнародного театрального фестивалю, де були б представлені театральні колективи Європи. Відтак українські артисти не відчувають конкуренції. «Ми варимося у власному соці, бо гастролюємо лише з українським продуктом, всередині країни», – констатує Ольга Данилюк.
«Аби почати запрошувати іноземні трупи в Україну, треба спершу змінити законодавство. – пояснює режисерка. – Ми не можемо, наприклад, заплатити закордонним колективам на їхній іноземний рахунок. Звичайно, коли приїжджає одна людина, це можна вирішити. Але коли це ціла трупа, фактично неможливо провести всі необхідні офіційні фінансові операції, які би давали можливість організувати цей приїзд.
По-друге, є труднощі із самими ресурсами. У нас не співставна фінансова сітка, тобто є дуже велика різниця між українськими та закордонними гонорарами. Мало хто навіть із меценатів може дозволити собі привезти іноземний колектив в Україну. Легше відправити свій за кордон. Більше того, в Україні так і не ухвалений закон про меценатство. В Англії, до прикладу, не знімають податків за благодійність у сфері культури.
По-третє, українські театральні площадки зовсім не оснащені. Наші сцені не можуть прийняти постановки світового рівня, бо їхні можливості не відповідають світовим стандартам.
Ще одна проблема в тому, що в Україні переважають репертуарні театри і немає вільних сцен. Це означає, що кожен вечір грає інший спектакль. У Європі ж спектаклі грають блоково. Тож, звичайно, ні одна трупа не приїде сюди грати на один вечір. Це фінансово невигідно».
Чому в цьому ми програємо Росії?
Україна, на жаль, багато в чому програє своєму стратегічному супротивнику на культурному фронті. Особливо, в театральній сфері. Наприклад, така авторитетна в культурному світі установа, як Institute of Contemporary Arts, розпочала свою діяльність у Москві ще в 90-х роках. Є й багато інших міжнародних організацій, інституцій, які досі не представлені в Україні. А це означає, що довкола Росії зібрано потужне коло західних критиків, є постійний міжнародний зв'язок, обміни та фестивалі.
Росіяни вкладають у свою промоцію багато коштів. Наприклад, за представлення російського театру у Британії відповідає культурний центр Pushkin House.
Очевидно, вони добре розуміють принцип маркетингу в культурі. Бо навіть попри політичні чи дипломатичні курйози та протиріччя регулярно привозять свій культурний продукт на Захід.
Для України ж розвиток театру і його міжнародне представлення є мало пропрацьованою темою. Ми не сильні у цьому виді мистецтва, але й програвати іншим тут не маємо права. Тож треба розвивати свій конкурентний театр з абсолютно новими підходами. Експериментальний театр, наприклад, має дуже великий потенціал у здатності пояснювати складні теми сучасною мовою.
Сучасний театр здатен дуже глибоко рефлектувати над тим, що відбувається довкола, тож він є інструментом критичного мислення. Для України сучасний театр міг би стати певним комунікаційним інструментом, щоби ненав'язливо розповідати суспільствам західних країн про війну, окупацію, проблеми прифронтових територій та їхніх жителів. І це не тільки суто українські проблеми, а відлуння глобальних криз, що відбуваються у світі.
Андріана Біла – журналістка, філолог
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
