Проєкт Радіо Свобода Крим.Реалії продовжує публікувати нотатки кримськотатарського бійця, який вирушив служити в перший же день повномасштабного вторгнення Росії в Україну. У них рядовий із позивним Смайл (його ім'я та прізвище не публікуються з міркувань безпеки) розповідає про свої військові будні. З часу попередньої публікації Смайл передислокувався з лісу до військової частини та увійшов до групи швидкого реагування.
Перший обстріл
У мене з'явилася машина, і відтоді моя діяльність кардинально змінилася. Я перебуваю в групі швидкого реагування. Якщо патруль виявляє якесь порушення, то на автомобілі виїжджаю. Наше завдання – під'їхати з групою, запакувати порушника та відвезти до ВСП – військової служби правопорядку.
Серйозний обстріл був у нас лише один, ще коли ми дислокувалися в лісі. Гучно було.
Коли прилетіло, ніхто про це заздалегідь не попередив. Як правило, у командира є рація, і буває спільна команда: «Повітря! Замаскуватися!» Ми бачили і безпілотники, і літаки, чули, як далеко щось бомбило. Ми постійно чули, як касети працюють. Чули і цього разу, і тут почало свистіти над головою. Снаряди летять!
У нас бувало, що командир вигадував: «Бойова тривога!», і ми сидимо в окопах, чогось чекаємо. Я одного разу кажу: «Командире, дивіться, щоб не вийшло як у байці про хлопчика, який кричав «Вовки – вовки»». Потім перестали це робити так часто.
А у цій ситуації дуже добре спрацювало. Протягом трьох секунд уже всі були в окопах і бліндажах. Жодної голови не було видно над землею. Інстинкт самозбереження зробив свою справу.
Є уламки дрібні, наче пил. Коли ця дрібнота на швидкості влучає в тіло, складно її знайти і витягнути. Деякі люди навіть не витягують.
Згадую перший день, коли приїхав до частини з військкомату. Триста людей стоять, не можуть до пуття отримати ні речі, ні автомат. Зрештою, отримав я автомат, а мені кажуть: «Патронів немає». І ось я з автоматом, чотирма порожніми магазинами побіг на речсклад, узяв термобілизну, берці та шапку.
Відразу видно, які люди і як діють в одній ситуації
І в якийсь момент пролунала команда «Повітря!» У повній темряві всі розбіглися по підвалах. І я – у підвал. Магазини порожні, і я кажу хлопцям у підвалі: «Пацани, патрони є? Скиньтеся по три патрони, наб'ю собі магазин». Багато хто вдав, що не почули. Побачив у кутку бойових АТОшників. «Братику, – кажуть вони мені, – ствол є?» – «Є, – кажу, – патронів немає». Вони вдвох набили та дали мені повний магазин. Відразу видно, які люди і як діють в одній ситуації.
Як тільки настало затишшя, у частину одразу почали приїжджати «великі зірки»: там не так, тут не так, приберіть там, приберіть тут. Поки були обстріли, нікого з них не було.
Ми з Криму
Людей, які проїжджають блокпости, я розділив би на два типи. Одні просто їдуть, інші поспішають. Поспішають здебільшого військові чи силовики, і вони знають пароль. Також часто знають пароль волонтери, які везуть гуманітарку.
Всі знають, що якщо я проїжджаю, то чимось пригощу. Ну, ми ж із Криму
Ну, і як належить у нашій країні – є і кумівство, адже «якщо я куму дам пароль, мене ж за це не вб'ють». А людина, якій дали пароль, іноді вважає себе пупом землі. Виїжджає на зустрічну, а потім заявляє: «Я пароль знаю». Ну, і буває, доводиться виховувати: «Хто дав пароль, звідки?» І людина починає сипатися. Але я таки добрий – не знаю, допомагає це в житті чи ні – нікого я ще не защемив. Хоча іноді варто було б.
Коли не чергуєш на блокпосту, а сам його проїжджаєш, люди нормально ставляться, чимось пригощають. Але й у мене в бардачку солодощі є завжди – десь із гуманітарки, десь ми купували. На постах іноді чергують жінки, багато дітей трапляється дорогою – тому я часто пригощаю і тих, й інших. Усі знають, що якщо я проїжджаю, то чимось пригощу. Ну, ми ж із Криму.
За чим я сумую
Після того, як з'явилася машина, сон став нерівномірним, бо можуть бути будь-які доручення. Сім'я і дім за цей час не наснилися жодного разу. Можливо, тому, що немає дефіциту спілкування з ними – намагаюся виходити з ними на зв'язок щодня.
Неприємно, що не розумієш, який сьогодні день, бо вони однакові – п'ятниця чи понеділок.
Не хочеться обростати речами, тож починаєш обирати: що тобі потрібно, а що ні. Що залишиш зі своїх речей, якщо раптом кудись знімуть.
З тим, щоб викупатися, проблем немає, бойлер налагодили. З їжею зараз усе гаразд. Їдальню ось відновили, плюс купа запасів, крім того і магазини запрацювали.
З мирного часу сумуєш за звичайними речами: випити кави в кав'ярні або замовити її на заправці – за якимись елементарними радощами
Коли ми ще були в лісі, був один офіцер, якого поставили старшим по кухні, а він з їжею не дружив. Принесуть місцеві суп, він кілька годин чекає, а потім кличе на обід. То ти ж підігрій цей суп! Я кілька разів виступив. Я взагалі скандальний тип, намагаюся привчати решту до порядку. Почав офіцеру розповідати про норми щодо їжі, її температури. Крім того, часто лаяв солдатів, які не миють свої казанки.
За лісом, буває, сумуєш, бо в підвалі все одно вогкість і пилюка. А потім заспокоюєш себе думкою, що в лісі водяться кліщі, клопи, а незабаром з'являться комарі.
З мирного часу сумуєш за звичайними речами: випити кави в кав'ярні або замовити її на заправці – як ми раніше з друзями любили. За якимись елементарними радощами. За мочалкою люди сумують або білою постільною білизною замість спального мішка. Просто за якимись побутовими речами, які раніше не були помітні.
Перша публікація нотатків: «Я ще нікого не вбив». Нотатки кримчанина з окопу на війні Росії проти України
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
