Російський глава Криму Сергій Аксьонов (за документами – Аксенов) стверджує, що на півострові розпочали зведення фортифікаційних споруд на кордоні… з Херсонською областю – тією самою Херсонською областю, яка, з погляду російського законодавства, є таким самим «суб'єктом федерації», як і сам Крим. Але, здається, навіть сам Аксьонов у це вже не вірить, оскільки запевняє, що окопи та рови на кордонах між двома «суб'єктами федерації» забезпечать кримчанам безпеку.
Російський губернатор Севастополя Михайло Развожаєв запевняє, що вдалося запобігти атаці безпілотників на Балаклавську ТЕС. Наскільки правдивою є інформація чиновника окупаційної адміністрації, ми не дізнаємося. Але очевидно одне – Розвожаєв почувається очільником прифронтової території та не збирається приховувати це від населення.
Коли Росія в 2014 році окупувала Крим, це відбувалося під гаслами «сакральності» та «безпеки». Нібито Крим – це така особлива територія, яка нібито «подарована» Україні колишнім першим секретарем ЦК КПРС Микитою Хрущовим, а насправді – невід'ємна частина «російської цивілізації», і тому має бути з Росією назавжди.
Але сумнівність цих тверджень була викрита самим Путіним, коли він ухвалив рішення ще й про анексію Херсонської, Донецької, Луганської та Запорізької областей України.
Виявилося, що «сакральна» територія – це просто територія, яку можуть захопити російські війська
Стало очевидним, що «сакральність» – лише жалюгідне виправдання. Тому що чотири українські регіони, які вирішили після фейкових «референдумів» вписати до російської конституції, ніхто нікому не «дарував». Виявилося, що «сакральна» територія – це просто територія, яку можуть захопити російські війська. І, певен, жодної особливої різниці між Кримом, Донбасом та півднем України немає і бути не може.
Думаю, якби українські війська не звільнили б територію Харківської області, то був би вигаданий ще один «суб'єкт федерації» і пропагандисти говорили б уже, щоправда, не про «сакральність», а про «безпеку» та «мирне життя».
Захоплення зовсім не обіцяє жодної безпеки – викрито ще один російський пропагандистський міф
Але, як бачимо, захоплення зовсім не обіцяє жодної безпеки – викрито ще один російський пропагандистський міф! До окупації Крим справді був мирним українським регіоном. Мирним українським курортним регіоном, до речі. У Криму всім були раді. На адміністративних кордонах Криму нікому й на думку не спадало рити окопи. Система протиповітряної оборони існувала, скоріше, як музейний атрибут, а не як інструмент для відбиття атак. Молодих кримчан ніхто не закликав до армії, щоб перетворити їх на «гарматне м'ясо» для задоволення амбіцій диктатора. Путівники по Криму видавалися різними мовами світу. Українська туристична група змінювала у Судацькій фортеці групу з Росії чи Польщі… Це й була безпека…
Окупація Криму принесла півострову війну та страх і стала першою сторінкою майбутньої війни проти всієї України. Крим, схоже, зовсім не був для Путіна «сакральним», і він зовсім не прагнув зробити його безпечним. Крим, упевнений, просто став першою жертвою відродженого російського мілітаризму.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Оригінал публікації – на сайті проєкту Радіо Свобода Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
