Днями спікер російського парламенту Криму поставив місцевим пропагандистам нове завдання. «Ми перебуваємо у ситуації інформаційної оборони, а в обороні дуже складно перемогти. На нашу кримську думку, давно настав час переходити в інформаційний наступ і самим формувати інфоприводи», – заявив Володимир Константинов.
Звичайно, цим він дав привід тихо образитися всім служивим у «рупорах кримської пропаганди», які вдають, що, поширюючи фейки, вони наступають і перемагають, а тут оцінка їхньої діяльності спікером явно виявилася заниженою.
Поготів, що Константинов одразу ж і дезавуював свої слова: «Кримчани готові до будь-яких випробувань… На відміну від інших регіонів Росії, жителі республіки довгі роки перебували в напрузі та мають достатній запас стійкості до стресів. Ми готові до всього, наша команда мобілізована, у Криму все надійно». Ну, раз «надійно» і «мобілізовані», а також «стресостійкі» – так це ж і є результатом пропагандистського «наступу», чи не так?
За ситуації, коли «росіяни дедалі більше тікають із Криму», пропагандистам хочеться створювати красиву картинку
Могло б бути так, якби реальність не суперечила їхнім фантазіям. Так, за ситуації, коли «росіяни дедалі більше тікають із Криму», пропагандистам хочеться створювати красиву картинку. Ось тільки робити це все важче, і тому доводиться наступати дедалі агресивніше і все безглуздіше, бо реальність складається із практично панічних настроїв кримчан. З одного боку, Україна «зруйнувала наміри окупантів «кайфувати» в Криму», а з іншого боку, дедалі виразніше стає переконання, що Росія «рухається до воєнної поразки».
Не дарма ж диверсант ФСБ Росії Ігор Гіркін (Стрєлков), донецький колаборант Павло Губарєв, пропагандист Максим Калашников та інші заявили про створення так званого «Клубу розгніваних патріотів», а також випустили свій маніфест.
Вони стверджують: «На жаль, ситуація на фронті, яку засоби масової інформації всіляко лакують, дуже негативно впливає на ситуацію по всій країні. Не побоюсь цього сказати, що ми рухаємося до військової поразки... Ми влізли у тривалу війну, до якої наша економіка виявилася зовсім не готова. До неї виявилася не готова і армія, і політична система…»
Однак, перевертаючи все з ніг на голову, кримський спікер сам «пішов у наступ» і розповів, у чому полягає політика Заходу.
«Це спроба спровокувати Росію на жорсткі заходи. А потім, з урахуванням їхніх пропагандистських можливостей, вони будуть моментально у ЗМІ створювати з Росії образ агресора, який не може ні перед чим зупинитися… У їхній антиросійській картинці не вистачає жертв серед мирного населення. Вони ж вигадують «бучі», «вкрадених дітей». Їм такі історії потрібні, як повітря. Нещодавній приклад – брехня у західних ЗМІ про дітей із Херсона. Чомусь про загиблих дітей Донбасу ніхто не перейнявся: ні співчуття, ні сліз не було. Навпаки, подання їх масових вбивств видавали за пропаганду Кремля», – наполягає у своєму «викритті» Константинов.
Слова Константинова – приклад брехні, яку мають використовувати кримські пропагандисти, не соромлячись у виразах і масштабах
Насправді це не «наступ» кримського спікера, а тремтіння від страху. Не думає ж Константинов, що його заперечення очевидних фактів зможе когось переконати в тому, що якщо Росія воює на території іншої країни, то це не агресія, або після того, як увесь світ бачив злочини росіян у Бучі і знає про депортації українських дітей, йому повірять?
Люди також знають, що «загиблі діти Донбасу» та «їхні масові вбивства» – явний фейк кремлівської пропаганди. Його слова – приклад брехні, яку мають використовувати кримські пропагандисти, не соромлячись у виразах і масштабах.
Буча. Рік після визволення. Україна вшановує пам'ять жертв російської окупації (фотогалерея)
І тут пропагандисти, злякавшись звинувачення у пасивності, теж перейшли в наступ. Згідно з новими настановами, для цього тепер уже мало «розіп'ятого хлопчика», планів «нападу України на Росію та Білорусь», «розгортання в Україні ядерної зброї».
Для пропагандистського наступу території Криму вже мало
Російські пропагандисти вирішили налякати «усіх дівчат». Із забуття вийняли фейк про «звірства» української армії.
«ЗСУшники замінували дівчину молоду, 16-річну. Дівчині вставили гранату у піхву та запінили. Дівчину довелося саперам розміновувати... Довелося хлопцеві робити ювелірну роботу», – розповіла Тетяна Семенюк, яка воювала як сапер на боці бойовиків так званої «ЛНР». Звичайно, в Україні всі гомерично сміялися з цього фейку.
Для пропагандистського наступу території Криму вже мало. Тому кримські ЗМІ, які намагаються уявити себе якимось «інформаційним хабом» для «нових регіонів Росії», стали частіше давати слово колаборантам та окупантам з окупованих регіонів Запорізької і Херсонської областей. Так званий «голова військово-цивільної адміністрації» Мелітопольського району Андрій Сігута днями розповів журналістам, що «у мелітопольців не просто налагоджується мирне життя – його рівень стає вищим, ніж був за України».
Явно поспішив пан Сігута. Але фейк поширила РИА «Новости» і, можливо, у Бурятії чи на «російських болотах», де люди не знають українського довоєнного рівня життя, кілька людей і повірять у цей фейк. Але чи самі мелітопольці, які страждають від російських крадіжок зерна та металу, від дефіциту товарів, ліків, газу, води й електрики, дефіциту вчителів і лікарів, від репресій активістів, що вони думатимуть про цього «любителя постправди» Сігуту?
Далі він намагається переконати читачів у тому, що російські війська, які прийшли з війною в Україну, «забезпечили мирне життя мелітопольцям», що «зараз усе в нас протікає навіть швидше, ніж рік за два», що насправді поліцейська Росія – «більше соціальна держава, її громадяни більше захищені».
Сігута похвалився тим досягненням, що й нинішнього року район збирається «годувати регіони Росії» «ніжною мелітопольською черешнею»
Колаборант, мабуть, мав на увазі те, що всім жителям Мелітополя Росія видала подачку в 10 тисяч рублів, коли ціни «стрибнули» у п'ять і більше разів.
Сігута похвалився тим досягненням, що й нинішнього року район збирається «годувати регіони Росії» «ніжною мелітопольською черешнею та смачними баштанними культурами», а також там намагаються організувати виробництво зерна і тваринницької продукції, яких у Росії не вистачає. Готується також до курортного сезону, хоча надії мало – залізниці немає, але «кажуть, запити (на курорт – авт.) є». Насправді запитів немає, окрім, звичайно, військових, котрі «побувавши в нашому краї, закохуються в нього. Він багатий лісом, степом, лиманами, а клімат схожий на кримський».
Пішла в інформаційний наступ і заступниця кримського спікера Алла Пономаренко. Вона заявила, що «зруйновані укрофашистами міста відновлює вся Росія». Постає питання, навіщо б це «укрофашистам» знадобилося руйнувати свої ж міста? Адже вони їх будували, а не руйнували, доки не прийшли «русофашисти», які їх і бомбили, а тепер вдають, що відновлюють…
Ще один напрямок «інформаційного наступу» – кримські пропагандисти намагаються всіляко приховати від аудиторії, що Росія, яка витратила колосальні ресурси на війну, вже стала залежною від урожаю сільськогосподарських культур на півдні України – в окупованих частинах Херсонської та Запорізької областей.
Для визначення перспектив пограбування сільгосппродукції до Криму приїхав голова Комісії з розвитку АПК та сільських територій Громадської палати РФ, голова асоціації «Народний фермер» Олег Сирота, який у розмові з журналістами в Сімферополі оцінив потенціал нових територій у 7-8 тисяч фермерських господарств, переважно середніх.
Щоб вичавити з них усі можливості, понад сто представників фермерських господарств «нових російських регіонів», а також окупованих Криму та Севастополя зібралися для цього на пленарне засідання в Сімферополі. Скликали їх у Мінсільгоспі Криму за участі податкової служби, банків та лізингових компаній.
Їх поспішають прийняти до російської асоціації «Народний фермер», щоб під виглядом захисту прав переконати їх погодитися законтрактувати і продати до Росії більше майбутнього українського врожаю. Інакше, мабуть, Росія не виживе.
Костянтин Подоляк – журналіст
Оригінал – на сайті проєкту Радіо Свобода Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
