Глава російського зовнішньополітичного відомства Сергій Лавров назвав важливим результатом переговорів між російською та українською делегаціями у Стамбулі те, що Крим і Донбас залишилися «за рамками» гарантій безпеки, які мають бути надані Україні. Ця заява російського міністра докорінно відрізняється від того підходу, який запропонований українським президентом Володимиром Зеленським – погодитися з консультаціями щодо Криму на найближчі 15 років та з'ясувати статус півострова за столом переговорів.
Але по суті переговори на 15 років – це відкладений статус території. Всі ці роки, впевнений, на географічних мапах усіх країн світу – крім Росії, зрозуміло – Крим продовжуватиме вважатися українським, зберігатимуться, зокрема, й санкції за окупацію Криму, запроваджені Заходом у 2014 році.
А що, якщо за ці 15 років під тяжкістю санкційного тиску російський режим не витримає, зміниться менш агресивною та більш осудною владою? Хто передбачить, як закінчаться переговори про статус Криму, якщо нове російське керівництво, прагнучи повернутися до цивілізованого світу, визнає сам факт окупації півострова? Саме цього, схоже, Володимир Путін хоче уникнути.
Кремль має дивну надію, що якщо Україна визнає Крим російським – нехай навіть під дулом автомата – то потім визнають й інші
Тому не потрібно ілюзій. Вимога визнати «російський статус» Криму – зараз, а не через 15 років – буде, певен, важливою частиною російських вимог. Такою ж важливою, як горезвісний нейтральний статус, «демілітаризація» та «денацифікація». Я навіть сказав би, що більш важливою частиною, ніж «демілітаризація» і «денацифікація». Тому що нейтралітет чи «денацифікація» – це віртуальні вимоги, Україна й так у найближчому майбутньому не була б прийнята в НАТО, а «денацифікацію» Росія, певен, може влаштувати лише на окупованій території – як у Бучі чи Бородянці.
А окупація Криму і те, що включення цієї української території до складу Росії так і досі не визнане міжнародною спільнотою – це факт, що відбувся. І Путін вимагатиме такого визнання хоча б від України. Насамперед, від України. Тому що Кремль має дивну, я б навіть сказав, безглузду надію, що якщо Україна визнає Крим російським – нехай навіть під дулом автомата – то потім неминуче визнають й інші.
Для будь-якого українського президента така здача території – вірна політична смерть
Інше питання – чи може піти на таке визнання президент України? Впевнений, ні. Для будь-якого українського президента така здача території – вірна політична смерть. Та й повноважень у президента тут немає, йдеться про зміну Конституції України. Навіть якщо влада і зважиться на такий вчинок, то це все одно – дві сесії парламенту, рік відстрочки… Лавров уже сьогодні сказав, що Росія на таке не погодиться, нема чого з нею грати в «кота-мишки».
І ось цей «Крим за рамками» – це, гадаю, одна з найвірніших відповідей на запитання, чи є наразі хоч якісь шанси у переговорного процесу щодо закінчення війни, розв'язаної Росією проти України. І тепер на це питання ви можете дати відповідь самі.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
