(Рубрика «Точка зору»)
Кремль завдав Офісу президента України хворобливий і принизливий удар саме в той момент, коли президент України Володимир Зеленський і партія «Слуга народу» серйозно загрузли у своїх «мирних ініціативах». Дискусії з приводу можливості продавати в Крим воду і вести спільне патрулювання на Донбасі переконали росіян, що влада в Києві здригнулася й потрібно тиснути далі.
Після обрання Володимира Зеленського президентом серед деяких експертів була поширена думка, що Кремль не піде на загострення з боку Донбасу і вже тим більше ‒ з боку анексованого Криму. Прихильники такої версії вважали, що російському лідерові Володимиру Путіну нібито не було сенсу грати м’язами й тиснути на тлі «миротворчих» гасел нової української влади і відвертого колабораціонізму частини європейських еліт.
Нещодавні події показали неспроможність такої тези. Силовий тиск і політичний шантаж залишаються основними кремлівськими інструментами впливу на владу України й її західних союзників. Днями Москва пішла на чергове загострення на лінії розмежування на Донбасі. Вранці 18 лютого бойовики атакували позиції ВСУ поблизу населених пунктів Новотошківське, Оріхове, Кримське та хутора Вільний. Контрольовані Росією формування застосували озброєння, заборонені мінськими угодами. Представники українського командування повідомили про загибель одного військового. Ще троє були поранені і двоє контужені.
Президент Зеленський назвав дії росіян «провокацією», спрямованою на зрив мирного процесу. «Це не просто цинічна провокація, метою якої є натиснути на Дебальцевську рану, яка ніколи не заживе повністю. Це ‒ спроба зірвати мирний процес на Донбасі, який почав просуватися хоч і невеликими, але незворотними кроками», ‒ написав Володимир Зеленський в фейсбуці.
Здавалося б, Кремль за кілька днів до нападу прагнув до ослаблення санкцій та імітував якийсь «конструктив» при врегулюванні ситуації на Донбасі. Замість того, щоб і надалі вести таку лінію, росіяни спровокували бойові дії такого масштабу, якого вже давно не було на лінії зіткнення.
Прихильники тези про те, що Володимирові Путіну вигідніше займати вичікувальну позицію, не враховували особливостей ухвалення рішень у Кремлі. Якби адміністрація російського президента керувалася лише раціональними міркуваннями, то анексії Криму і «народних республік» на Донбасі не було б. Анексія півострова і вторгнення на Донбас у 2014 році відбулися, з одного боку, через те, що Кремль повністю провалив політику в українському напрямку.
Агресивне затягування України до Митного союзу в період 2010‒2013 років на тлі небажання «Газпрому» переглядати кабальний газовий контракт 2009 року серйозно дратувало верхівку Партії регіонів і соратників тодішнього президента Віктора Януковича. Щоб затримати рух Києва в бік НАТО та ЄС, росіянам довелося піти на демонстративне порушення норм міжнародного права. З іншого боку, окупація півострова, нехай і ситуативно, вирішувала проблему стрімкого згасання рейтингу Володимира Путіна.
Із цього випливає простий, але вкрай важливий висновок, що допомагає відносно вірогідно спрогнозувати поведінку Москви на найближчу і середньотривалу перспективу. Володимир Путін і його оточення в питаннях війни (реальної ‒ проти України і політичної ‒ проти США й ЄС) роблять не те, що «вигідне», а то, що дасть їм більше можливостей для тактичного маневру у внутрішній і зовнішній політиці. У довготривалій перспективі занадто «дорогі» політичні й військові операції можуть спричинити стратегічну поразку, але тут і зараз російська влада отримує перевагу.
Загострення на Донбасі сталося саме тому, що Володимирові Путіну вигідно саме зараз девальвувати всі «мирні ініціативи» української влади. Зокрема, й пропозицію Володимира Зеленського про «спільні патрулі». Москва завдала Києву болісний і принизливий удар саме в той момент, коли Офіс президента України серйозно загруз у власних «мирних ініціативах».
Адміністрацію російського президента цікавлять головним чином дві найважливіші поступки. Перш за все, вода для Криму. Потім росіяни вимагатимуть скасування торговельної блокади і запуск потягів на півострів, але тут і зараз їх турбує дамба на території Херсонської області, яка перегороджує потік води з Дніпра. Судячи з «дивної» активності народних депутатів від «Слуги народу» і суперечливих заяв фракційного лідера Давида Арахамії про готовність «обміняти» воду для півострова на виведення російських військ із Донбасу, оточення Володимира Зеленського реально розглядало варіант зняття блокади. Лише серйозний галас у ЗМІ і шквал громадського обурення змусив публічно відмовитися від такої ідеї.
За однією з версій, Кремль вимагав почати переговори щодо подачі води на півострів як одну з попередніх умов проведення саміту «нормандської четвірки» в Парижі. Тоді спільними зусиллями Заходу такі вимоги вдалося нівелювати. Судячи з активності і суперечливих заяв влади щодо води, така версія має право на існування.
Набір кремлівських інструментів не вичерпується лише наступом із боку окупованих районів Донбасу. Тиск із боку Азовського моря, захоплення заручників у Криму і затримання чергових «терористів» також укладаються в логіку нинішньої агресії. Ніщо не заважає ФСБ інсценувати на півострові терористичний акт, звинувативши Київ у відряджанні до Криму диверсантів. Потім російські військові й МЗС зварганять фальшивку про «табори підготовки» на території Херсонської області, саме по них Москва вирішить вдарити. Ніяких «таборів терористів» там немає. Справжньою метою стане руйнування дамби з подальшим ультиматумом Києву.
Москва почала готувати ґрунт для такого варіанту ще три роки тому, коли Руслан Бальбек (у Росії його називають «депутатом Держдуми з Криму», бо він був незаконно обраний як «представник» цієї частини території України в парламенті сусідньої Росії ‒ ред.) звинуватив Київ у тому, що на території Херсонщини діють «центри ІДІЛ» (ісламістського угруповання «Ісламська держава», визнаного терористичним у більшій частині світу ‒ ред.).
Такі сценарії не можуть бути «фантастикою» з очевидної причини: анексований Крим, який перетворили на величезну військову базу, був і залишається інструментом для демонтажу української державності.
Другим інструментом є «конституційна реформа» в Україні під кремлівську диктовку. Москві необхідно прописати «особливий статус» для ОРДЛО в Конституції України, щоб почати поступовий процес перебудови України на крихку конфедерацію з усіма атрибутами картонної державності. Один із таких атрибутів, на якому де-факто наполягає Москва, ‒ це «спільний парламент» України й «республік», в якому представники ОРДЛО матимуть право вето на зовнішню політику країни і на особливі відносини з Кремлем. Воду в Крим також можна буде пустити за рішенням такого «законодавчого органу».
Сергій Стельмах ‒ кримський політоглядач (ім’я і прізвище автора змінені з міркувань безпеки)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Оригінал публікації ‒ на сайті Крим.Реалії
