Росія продовжує нарощувати свої сили біля кордонів з Україною. За інформацією управління розвідки українського Міноборони, зараз біля кордонів України і в Криму сконцентровані 89 тисяч російських військових. Передислокацію повинні закінчити через тиждень – і тоді військових буде 110 тисяч. У Кремлі звинувачують Київ у нібито підготовці провокацій на сході України, інформує телеканал «Настоящее время», створений Радіо Свобода з участю «Голосу Америки».
На цьому тлі залишаються заблокованими переговори Тристоронньої контактної групи щодо Донбасу. Про це ще 3 квітня повідомив глава української делегації Леонід Кравчук. Українська сторона відмовилася продовжувати процес, поки на ньому з боку угруповань «ДНР» і «ЛНР» присутня Мая Пирогова. Відомо, що вона засуджена українським судом за тероризм до 10 років. У відповідь представники бойовиків заявили, що стосовно одного з українських переговорників – журналіста Дениса Казанського – «порушили кримінальну справу».
Хто така Мая Пирогова, чому українська сторона проти її участі в переговорах, а також про те, чого очікувати в ситуації, коли перемир’я не діє і переговори зупинені, в ефірі телеканалу «Настоящее время», створеному Радіо Свобода з участю «Голосу Америки» розповів Денис Казанський, український журналіст, член української делегації на переговорах в Мінську.
– Денисе, поясніть позицію української сторони: чому делегація відмовляється, щоб на переговорах була присутня ця жінка – Мая Пирогова?
– Справа в тому, що Мая Пирогова – це кримінальниця, яка не тільки, як ви сказали, була засуджена заочно за тероризм, а й до цього мала судимості. Ще в 2000-х роках, задовго до початку будь-яких подій на Донбасі, вона притягувалася у суто кримінальних справах, пов’язаних з шахрайством, тобто не мали стосунку до політики. З 2001 року за нею тягнеться довгий кримінальний шлейф: її судили за фіктивне підприємництво, відмивання грошей, отриманих злочинним шляхом, підроблення печаток і штампів – загалом там цілий букет статей. Вона отримала термін, перебувала в СІЗО, її там відпускали, закривали, була ціла епопея. Загалом вона – член організованої злочинної групи, яка займалася фактично шахрайством, різними аферами, в тому числі відбирали квартири у людей.
Я думаю, таку людину спеціально ввели в ТКГ (Тристоронню контактну групу) для провокацій, щоб така аферистка, кримінальниця, входячи в цей процес, його абсолютно дискредитувала, зривала, плюс до цього ще й заочна судимість за тероризм. Звісно, сказали, що з такою людиною ніхто переговори вести не буде. Ну і тому далі вони не знайшли нічого кращого, як придумати, що вони мене там теж за щось «судять».
– А за що, ви розумієте? З’ясовували деталі?
– У них якась «стаття» описана, але це настільки незначна історія, що я не збираюся навіть якось вникати в неї, тому що зрозуміло, що це не «суд», це не «держава» – це ніщо. Просто зібралася якась зграя бандитів і мародерів і розповідають, що вони там когось будуть саджати кудись, когось «судити». Так, це спроби залякати, в тому числі, можливо, мене або якусь нашу делегацію з боку цих злочинців, але зрозуміло, що це ніякого стосунку до суду не має. Тому українська делегація загалом проігнорувала ці повідомлення, і, звісно, ніхто не буде їх сприймати всерйоз.
– Уточню, що Денис Казанський – відомий в Україні журналіст, але сам родом теж з Донбасу, тому знає, як ніхто, ситуацію на місці. Але зараз фактично переговори зупинені, оголошене перемир’я взагалі давно не діє. Що далі, на вашу думку? Як може розвиватися цей процес?
– Ситуація дійсно складна, і вона насправді – давним-давно вже в глухому куті. Ще до мого приходу в ТКГ і до мого приєднання до переговорів не було жодного прогресу в цих переговорах. По суті, адже весь час, скільки тривають переговори в Мінську, ми бачимо, що ніяких реальних плодів вони не принесли, ніякого прогресу немає, є нескінченний цей серіал: зустрічі, якісь переговори ні про що. По суті, позиції сторін залишаються діаметрально протилежними з тієї причини, що, напевно, коріння треба шукати взагалі спочатку в Мінських угодах: вони написані максимально абстрактно, так, що кожен пункт можна тлумачити як завгодно.
Звісно, Росія тлумачить все це на свою користь і змушує нас виконувати Мінські угоди в тому вигляді, як це бачать росіяни. Вони хочуть, щоб ми легалізували ці незаконні бандформування, в тому числі і з їхніми цими всіма незрозумілими, незаконними «арміями». У них таке бачення. У України, звісно, – абсолютно інше: Україна не збирається своїм суверенітетом поступатися Російській Федерації. Звідси неможливість домовитися.
Так, переговори зайшли в глухий кут з часу підписання Мінських угод – правильно говорити так, а не те, що «там в кінці, в останні кілька місяців». Вони в глухому куті з 2015 року. І ситуація так і триває: Росія нас лякає якимись обстрілами, стягуванням військ, а Україна весь цей час обороняється.
– Тобто потрібен якийсь новий майданчик? Що це може бути?
– Питання складне. Якби була можливість перенести на новий майданчик і вся справа була б в цьому, то, напевно, вже б давним-давно перенесли.
Головна проблема – в тому, що Росія не хоче ніякоого нового майданчика. Росіян влаштовує саме така ситуація, яка зараз склалася. Для них це оптимальна ситуація, коли таке – ні миру, ні війни, постійно виснажливі обстріли.
Найбільше від цього, звичайно ж, страждає Донбас, тобто непідконтрольна територія, яка в стані невизнаного якогось обрубка і «сірої зони» живе роками, але враховуються інтереси цієї території в останню чергу. Росія її використовує як інструмент для того щоб, знову ж таки, вимотувати Україну, створювати таку вічну зону нестабільності.
На жаль, я думаю, це моя думка, що поки в Росії не зміниться влада, ситуація не зміниться, на жаль. Тому що Росія від нас фактично вимагає капітуляції, щоб ми поступилися своїм суверенітетом, частиною свого суверенітету, делегували ось цим бойовикам, щоб ми їх визнали, ми їх легалізували, щоб вони стали офіційними, були вписані до Конституції, щоб всі їхні збройні формування стали офіційними.
– Зрозуміло. А на це Київ не готовий.
– Це неможливо. Звичайно, ніхто на це не готовий. Тим більше, виникає питання: чому взагалі Україна повинна йти на якісь поступки і якусь легалізацію, якщо ці люди взагалі нікого не представляють. Вони не є самостійною силою жодною мірою, вони повністю залежні від Росії. Це як такі ляльки, на зразок Хрюші та Степашки – хто старший, пам’ятає ще програму «На добраніч, малюки», – які просто одягнені на руку. І, значить, там сидять якісь дядьки і управляють цими ляльками.
Ось Пушилін Денис Володимирович або Пасічник і всі інші, хто там є, – вони такі ляльки. Їх не вибирав народ Донбасу чи Донецька, Луганська, вони нікого не представляють, не представляють людей, вони просто озвучують волю росіян і вимагають від України поступок, щоб Росія, так би мовити, отримала свою частку в нашому суверенітеті, як акції в акціонерному товаристві.
