Брехня у війську, чи віддавати Донбас та як не йти в СЗЧ. Інтерв'ю із новим комбригом 54-ї ОМБр Вадимом Чернієм

– Як у вас із рекрутингом? Чи може рекрут, який прийшов на певну посаду, розраховувати, що він тривалий час буде саме цій посаді, і його кудись не відправлять?

– Ви натякаєте, що всіх у піхоту? (сміється) Я вам скажу більше: до нас частіше приходять рекрути не стільки на дрони, скільки на посади, де ведуть бойові дії зі зброєю в руках.

Після відходу із Сіверська наприкінці грудня 2025 року 54-ту механізовані бригаду імені гетьмана Івана Мазепи очолив новий командир. Вадим «Несквік» Черній пройшов усі командирські ланки в механізованих військах під час активних боїв: від командира взводу – до командира батальйону й заступника комбрига. І у 30 років – став командиром бригади.

«Несквік» брав участь у Херсонській кампанії (серпень – листопад 2022 року), воював на Донеччині (зокрема, обороняв Бахмут) та Дніпропетровщині. Наразі очолювана ним 54-та ОМБр стримує наступ російських військ від Сіверська убік Слов’янська та Краматорська.

Із Вадимом Чернієм Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) поговорили про перспективи оборони Слов’янська, брехню у війську, чи можна «віддати» Донеччину в ході мирних переговорів та які передумови потрібні Силам оборони для наступу.

– Скільки ви вже на війні?

– З дитинства (сміється). У 2017 році нас достроково випустили з Академії у зв’язку з нестачею командирських кадрів у війську.

Я брав участь в АТО. Одна міна по взводному опорному пункту раз на три дні – це не сильно великі бойові дії. Потім почалася ООС. Ми були в Гранітному, Мар’їнці, Новомихайлівці. Потім вийшов на Одесу – і почалася повномасштабна війна.

Ми побудували систему оборони Одеси, передали її Національній гвардії. І нас миттєво перекинули на Херсон зупиняти ворога. Тяжко було. Але ми справилися.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Херсон. Чотири роки великої війни. Як живе місто? Прогнози

Тоді була недосвідченість певних командирів вищих ланок. Але їх одразу замінювали. Це були перші втрати, перші обстріли, перша паніка.

Я міг загубитися, але в один переломний момент зміг себе переконати, що, попри страх, треба керувати підрозділом. Плюс, у мене був вагомий важіль: за 15 км була моя родина. У мене була ця мотивація першочергова.

Ми виконали задачу: стабілізували ситуацію, створили умови для наступу, провели вдалі наступальні дії. Потім нас перегрупували, ми мали наступали на півночі області, та росіяни втекли. А потім нас відправили на Бахмут.

– Багато хто тоді казав, що «це ж «друга армія» світу, вони воюють краще». Як російські війська себе показали на Херсонщині?

– Ми «вигрібали» нормально. Поки ми їх не зупинили, я не бачив у них жодної БМП-2. Базові там були БМД (бойова машина десанту – ред.) і купа нової техніки, нове озброєння: танки Т-90, «Хризантеми» (самохідний протитанковий ракетний комплекс – ред.), «Тайфуни» (бронеавтомобілі – ред.). Вся техніка була нова і свіжопофарбована.

Був випадок, коли стояла знищена російська РСЗВ «Град», а на рамі був цілий двигун. А в нас же є рівнозначна техніка. І ми думали перекинути двигун з машини на машину. А в нас не вийшло! Тому що, виявляється, двигун виготовили у січні 2022 року: він новіший, довший, і нам не підходить!

І в людях у них була перевага. Ми тоді виграли хитрістю: зімітували, що нас багато. І це змусило противника відмовитися від висування колон і перейти до оборони. Паралельно проводили колосальну роботу: офіцери не спали по 2-3 доби, були втрати, артилерійський вогонь. Але ми вигравали на мотивації. Була та іскра в очах.

А зараз складніше. Через те, що в тилу у нас відбувається не те, що треба, зараз дуже тяжко. Зараз велика суспільна несправедливість, особливо по відношенню до піхоти.

– Що ви маєте на увазі?

– Зараз в тилу акцентують і пропагують, і навіть у війську є така своєрідна конкуренція по набору особового складу – всі хочуть бути військовими, але ніхто не хоче воювати .

Я не применшую роль підрозділів безпілотних систем, артилерії, підрозділів танкових військ (танкісти – то взагалі кращі друзі піхотинців, ми завжди разом).

Але ніхто не хоче йти до того фундамента служити, на якому все тримається, – це ті самі механізовані війська.

На жаль, це приходить із суспільства, з тилу: «Ти ідеш в піхоту, там окопи, смерть, «білєт в один кінець».

Але у військах цього немає. Ті, хто служать, розуміють, що піхотинці – важливіші, на них усе тримається.

Жоден дронар, танкіст, артилерист не буде виконувати бойові задачі без тих хлопців, героїв наших, які там сидять.

Так, їм тяжко. Постійно звинувачують командирів: мене, комбата, ротного. Але причина в чому? Немає ротацій – нам потрібні люди; немає відпусток – нам потрібні люди.

Зрозуміло, що завжди буде винний командир для дружин, дітей, батьків.

Не дай Боже, втрати, поранення. Але керувати мусиш попри те, що тебе проклинають, ненавидять.

– Ви думали над тим, як це подолати?

– Це питання до політичної складової нашої держави і до суспільства.

А наша військова тема – отримати завдання, спланувати все поетапно, і порахувати потреби. А далі питання до народу: ви нам даєте – ми виконуємо.

– Які рубежі наразі боронить бригада, і яка ситуація у смузі вашої відповідальності?

– Ситуація (скажу, як і всі кажуть) складна, але контрольована. У першу чергу, через колосальну перевагу ворога у живій силі. Рубежі у нас вигідні з тактичної точки зору: ми перебуваємо на вищих і кращих локаціях. Ми Сіверськ весь як на долоні бачимо.

Противнику тяжче. Але ж він не дурний. Основне – у нього є люди. На відміну від нас. Тому йому краще відправити в туман в один кінець, без зв’язку десять чоловік. Просочаться вони в тил, не просочаться. Не важливо. Бо у нього є ще десять.

Ми завдаємо колосальних втрат ворогу. Рельєф грає нам на руку, але він різносторонній: на одному кілометрі можуть бути три різних види бою. Є ліси, забудова, поля. Там нелегко. По-простому, потрібні люди.

– Ви прийняли командування бригадою, коли вона вийшла з Сіверська. Чи аналізували ви причини, чому так сталося? І чи зробили якісь висновки з цієї ситуації?

– Я не так давно керую військовою частиною і ще не до кінця розібрався у тих подіях, що були. Але назву основні причини.

Перша причина – це слабка взаємодія (між суміжними підрозділами – ред.) і присутня складова, по-народному, введення в оману, брехні, надання неправдивих даних.

– Можете конкретизувати, про що йдеться?

– Це стосувалося несвоєчасного надання інформації, трохи викривленої. Це був період, коли треба було ухвалювати критичні рішення вже негайно.

Друге, на що я звернув увагу, – невідповідність займаним посадам низки посадових осіб. Після аналізу їхньої кар’єри з’ясувалося, що люди не перебували на ключових посадах під час активних бойових дій. У зоні комфорту – так. Під час ключових активних бойових дій – ні. Тому у нас відбувається низка кадрових змін.

Основна причина – це, звичайно, величезна перевага ворога у людському ресурсі. І навіть якби мені зараз все дали, що я прошу, – я би фізично не витягнув їх усіх знищити.

Буває день, коли полем йде чоловік 8 групками по 2, у лісосмузі 6, розтягнуті на кілометр, і сусіднім полем троє по одному біжить. І їх усіх одночасно треба знищити. І ти розумієш, що розірватися на усіх через низку причин не можеш. Тому ти знищуєш тих, які пріоритетніші, потім інших. Але добре, що вище військове керівництво своєчасно зреагувало, відійшли на завчасно підготовлені позиції і не сталося провалу. І ми зупинилися там, де нам вигідно .

Так, ми маємо зараз зубами триматися, кров з носа, за ці позиції. Тому що це висота, це контроль над містом, це контроль над лівим і правим флангами. Є загрози і напівоточення, але спільно з сусідами, з іншими командирами бригад, з іншими побратимами працюємо, знищуємо.

Але перевага противника у людському ресурсі і в забезпеченні колосальні. Там економіка повністю працює на військових рейках. Це дуже легко перевірити.

Якщо ви візьмете 2022-23 роки, коли противник поніс втрати – екіпірування яке хочеш було.

А зараз вони всі в однострої. Це заводське державне виготовлення екіпірування. Заводські маскувальні зимові халати. Штатна зброя. Це свідчить про те, що на такий рік війни, попри колосальні втрати, у них економіка працює чисто на військову сферу. Аналізуючи одного вбитого росіянина по відео з FPV-дрона, який його розірвав, оцініть його екіпірування, зброю, рюкзак, – все в однострої.

І от вам плавний перехід до економіки і політики. Я нікого не звинувачую, люди на своїх місцях, нехай ухвалюють рішення.

А військові завжди висвітлять проблемні питання. І рішення не дуже приємні. Але ми їх мусимо ухвалювати. Інакше буде не те що боляче, – буде страшніше. По Дніпру точно не зупинимся, повірте. Історія дає про себе знати.

Тому нам треба цінувати наш кістяк: солдатів навчених, сержантів навчених, офіцерів. Від солдата – до комбата. Це ключ стійкості нашої оборони.

Ключове, однозначно, це механізовані підрозділи. Вони тримаються, і будуть триматися далі, повірте. Їм потрібна підтримка. Їм треба організувати такі умови, щоб вони могли виконувати завдання. Ми маємо їм організувати ротації, відпустки, зустрічі в тилових містах із сім’ями; велику підтримку не лише від військової частини, а й від суспільства. Але для цього нам треба люди.

– Ви кажете, що треба ухвалювати болючі рішення. Що це: переведення економіки на воєнні рейки, загальна мобілізація?

– Я не буду говорити загально про переведення економіки на воєнні рейки. Непопулярні кроки – воювати будуть усі, це питання часу. Давайте почнемо з цього.

Треба критично, гостро розібратися з питаннями справедливості: мобілізація, відповідальність за СЗЧ; корупція, корупція у військовій сфері. Я туди не лізу, хай розбираються відповідні органи.

Треба розбиратися з СЗЧшниками, але з кожним особисто.

Багато питань у мене виникає, коли відбувається якийсь судовий процес. Чи може цивільний давати оцінку діям бойового командира, коли є таке поняття, як «бойовий імунітет».

На жаль, командирам підрозділів, особливо тактичної ланки, не завжди доводиться ухвалювати приємні рішення.

Наприклад, для того, щоби урятувати положення, смугу бригади, ти мусиш батальйон тримати до останнього на позиціях. А він там несе колосальні втрати. І ти нічого не можеш з цим зробити. Ти будеш проклятий усіма, цивільними, окремими медійними структурами. Але вони глобально не розуміють мети.

Зараз ідуть дискусії: урізати права тих, хто пішов у СЗЧ, чи ні.

Моя думка про СЗЧ: я його однозначно не підтримую. Для мене, якщо військовослужбовець втік у СЗЧ, – він підставив, у першу чергу, не командира, а своїх побратимів.

Як правило, чому йдуть у СЗЧ? Кажуть, «командир м’ясник» і так далі. Так не виконуй задачу. Дзвони на гарячі лінії Міноборони, ВСП, ДБР і порушуй це питання.

Борися, щоб цього «негідника» зняли з посади і призначили адекватного. Тобі вищі штаби завжди прийдуть на допомогу.

В мене були випадки, коли водії, які окопу не бачили, йшли в СЗЧ із незрозумілих причин. І розказували дружинам, що втомилися вбивати людей. А по факту лише мух лобовим склом вони втомилися вбивати.

Були дійсно критичні ситуації, але працювали з людьми і повертали їх у стрій. Просто на інші посади.

Були випадки, коли казали: «Ми не хочемо так воювати», «Я у п’ятницю хочу їхати у Львів, а приїжджати у понеділок ввечері», «Я не хочу їхати міняти хлопців на позиціях».

Кожний випадок індивідуальний.

Я, наприклад, ніколи не був фанатом того, щоб всі жили по-військовому, позакривати магазини. Навпаки, хай розвиваються. Бізнес і так тримається на чесному слові.

ТЦК працює? Працює.

Повірте, величезний відсоток людей від мобілізації, від ТЦК надходить у військову частину. Певний відсоток рекрутингу.

Основна болюча тема – це питання суспільної справедливості. Між тими, хто воює, і тими, хто воює в тилу, і цивільними. І добром це може не закінчитися.

– А чим?

– Втратою країни. Повірте, вони і Дніпро перепливуть. Під час Другої світової там сточили мільйони людей. І в цю сточать.

В мене була сім’я і знайомих багато в окупації. Наша військова частина – бахмутська. Багато таких болючих тем. Навіть з тим, щоб віддати Донбас. А як нам? Наш ППД (пункт постійної дислокації – ред.) у Бахмуті. Квартири у Бахмуті.

Що ти скажеш солдату, який просидів три місяці в окопі, воював – «Ми виходимо з Донецької області». А у нього будинок у Бахмуті. І ще, не дай Боже, хтось в окупації. І що мені їм сказати?

Та попри всі проблеми, ми реально виконуємо задачі, скажені просто.

Наших три воїна проти семи. Наші дронарі роблять щось цікаве. Беремо якістю, мотивацією.

Велика проблема, що люди мають властивість не те що закінчуватися – морально гаснути. Тому, що час іде, люди не молодшають.

У когось немає сім’ї, у когось немає дітей, у когось немає будинку, ще купа проблем.

Плюс, приїжджаючи у відпустку – не завжди там цивільні ставляться лояльно. Нам не треба ділитися по-новому на схід і захід, нам треба розуміти ціну своєї єдності.

– Яким ви бачите Сіверськ: як виглядає місто? Що там роблять російські військові: накопичуються, у них там позиції пілотів?

– Там присутній ворог. Місто знищене колосально цим же ж ворогом. Вони несуть втрати: місто всіяне тілами, знищеною технікою їхньою. Там такі зразки озброєння російського, що можна музей робити: мотоблоки, велосипеди, електросамокати, «жигулі», «урали», танки з «мангалами».

Ворог не покине місто, він пробує туди заходити, несе колосальні втрати на підходах. Умовно, з десятьох двоє-троє заходять.

І ворог звідти намагається просуватися далі. Нам в лоб він уже не йде. Він іде, несе втрати, але намагається просуватися ліворуч, праворуч, навіть такими неадекватними шляхами, наприклад, через очерет, де людина за годину пройде 50 метрів тим болотом знаючи, що його знищать дронами чи артилерією, чи просто він там потоне – все одно їх пхають уперед. У них є ці люди, і вони їх пхають. Але в нас сплановано в тилу: діють ударно-пошукові групи, штурмові підрозділи, Сили спеціальних операцій, піхотинці, ешелонована оборона. Все виявляється і знищується. Але можна краще.

– Яка стратегічна мета російської армії на вашому напрямку? Які міста вони прагнуть захопити наступними?

– Агломерація «Слов’янськ-Краматорськ-Дружківка-Костянтинівка». Втрату величезного міста і його відбиття наявними у нас людськими ресурсами ми не витягнемо. Це потужний фундамент для оборони. Їхня стратегічна мета – це вихід на ключовий рубіж оборони всього східного регіону. І вони сюди кидають колосальні ресурси.

– У чому підрозділи російської армії вас переважають?

– Перше – люди. Друге – дрони. Третє – артилерія. Четверте – техніка.

– А співвідношення втрат рахували?

– Це в залежності від пори року і від доби. В середньому – один до п’яти-семи.

– Зважаючи на інформацію, яка у вас є, – що відбувається всередині російських підрозділів, які стоять проти вас? Наскільки вони вмотивовані? Чи бережуть командири життя піхотинців? Чи дотримуються вони правил та звичаїв війни?

– У них стандартна тактика: привезли людей, відправили, втрати понесли, отримали ще, відправили.

Йдуть назад – їх зупинили свої ж, провели «роботу», деяких розстріляли, відправили знову.

У них люди – це розхідний матеріал. І це лишається актуальним ще з часів Другої світової війни. У них присутні так звані загороджувальні загони. У них не соромляться командира батальйону, чи заступника якогось, командира роти відправити солдатом на штурм – новий буде. Це халатність з військової точки зору. Але в них є люди.

І їм ставлять задачу: треба взяти оцю посадку. Командир каже: «Мені треба сто чоловік». Йому на вечір дають сто чоловік. Завели їх, понесли втрати, йому додали ці втрати. Пішов в атаку, не вийшло. Він каже: «Мені треба двісті людей». Йому привезли двісті людей.

Не важливо, звідки вони їх беруть: зі в’язниці, контрактники, добровольці, мотивовані, ідейні – вони у них будуть. От у чому проблема.

А ми виграємо за рахунок планування, своєчасної підготовки оборони, своєчасного облаштування мінно-вибухових загороджень. Але потрібні люди, щоби все це облаштувати.

А ще врахуйте цивільні фактори. Тобі тут треба зробити позицію для гармати – все, понеслося: дзвінки президенту, скарги. А до фронту, умовно, 3 кілометри. Потім бабусі, дідусі, «ждуни» так звані, дзвонять на той бік. І це така складна система ведення бойових дій.

В прифронтових містах і в тилу війна ведеться не така кровопролитна, але вона цікавіша, ніж на полі бою, де конкретно знаєш, де свій, де чужий.

– А ваші бійці наскільки мотивовані, адже багато хто з них – жителі Донеччини?

– Та я сам усе своє життя воюю на Донеччині. Це уже мій дім. Всі за дім воюємо. Основне: за Україну, за державу, за народ, за наші землі.

Тому що наслідки будуть колосальні і критичні. Хто думає, що до Європи 30 мільйонів переїдуть жити – такого не буде, воно так не працює, ніхто нас там не прийме.

Тим паче, за що втрати ми понесли?! Якісь же цінності є в кожної людини. Тому перша мотивація – воюємо за свої будинки.

– Яка ситуація у вашій бригаді з ротаціями? На ваш погляд, як краще зробити: нехай людина довше посидить на позиції, але буде захищена від небезпечної дороги? Чи треба захистити дорогу? Що треба робити?

– Як кажуть військові: «Збираєшся на три дні – збирайся на місяць». Так і зараз.

Наче в тебе є люди сьогодні (військові мене зрозуміють), ти їх завів на позиції, пройшов місяць, треба мінятися, а твій побратим чкурнув у СЗЧ. І доводиться ще сидіти, поки прийде новий особовий склад, поки їх не навчать.

А солдат наче й розуміє, що його побратим негідник, а родина каже, що командир негідник. І так роздмухується суспільна думка, що всі командири – негідники.

На жаль, середній термін перебування на одній з позицій, у залежності від ширини, глибини смуги оборони, обставин, погодних умов – місяць.

А ще від командирів батальйонів, рот залежить організація: якщо це нормальний бліндаж, спланований і правильно зроблений; якщо солдату постійно будуть давати провізію, забезпечувати всім необхідним (теплом, їжею, водою, гігієнічними душами). Тобто, створюєш умови, боєць має все. Готуєш завчасно позиції, встановлюєш сітки проти дронів, засоби РЕБ, то, в принципі, бійцю не тяжко.

Інша справа, коли командир поставився безвідповідально, і військовий там сидить, а воду рідко скидають, провізію рідко скидають чи привозять – то вже інше питання. Звісно, що найскладніше піхотинцям. Вони мусять сидіти. А ще мусять в погану погоду приймати бій, спостерігати, вилазити з укриттів.

– Тобто, головне питання ротацій – це люди, комплектність?

– Так. Комплектність, навченість і мотивація. Один в полі не воїн.

– Як відбувається захід та вихід з позицій для піхоти?

– По-різному. Є випадки, що можна приїхати на БМП в туман. Є випадки, коли пішки безпечніше. Все від обставин залежить, від командира залежить і від того, як він навчить особовий склад.

– Чи вдається вашим піхотинцям під час ротацій відпочити, реабілітуватися?

– Так. Наш особовий склад проживає в сприятливих умовах. У нас шикарне тилове забезпечення.

Військовослужбовці із сім’ями реабілітуються у санаторіях. Все це по мірі того, як з’являються можливості. Без проблем можна організувати приїзд родини до безпечного району та зустріч на декілька днів.

Людський підхід до піхоти в пріоритеті. Проте треба пам’ятати про субординацію, військову дисципліну та адекватність. Не можна жити із сім’єю в прифронтовому місті і воювати на полі бою, їздити на чергування. Так не працює.

– Зараз, коли на полі бою роботи воюють з роботами, роль піхоти, на вашу думку?

– Ключова! Припиніть роздувати цю тему: «роботи з роботами». Що роботи з роботами? Тут туман два дні. Де ці роботи?! Максимум, стоять на чергуванні для можливого прикриття піхоти.

Дрони компенсують нестачу піхоти. Вони відіграють ключову роль на полі бою. Але все тримається на піхоті. Людський фактор відіграє головну роль.

«Роботи з роботами». Так, це прикольно, це затратно, це дієво. Вони спростили виконання бойових задач, вони мінімізували втрати, вони спростили розвідку, вони перейняли величезну роботу низки родів військ. Я їх не знецінюю. Тому що, одна справа – сидіти під 152 снарядами, друга справа – ховатися в підвалі від FPV.

Вони спростили – але не замінили. І ніколи цього не буде. Людський фактор завжди відіграє ключову роль у веденні бойових дій.

– Але ж у вашій бригаді застосовують роботів. У зв’язку з цим чи зменшилася роль бронетехніки, артилерії?

– Зменшилася однозначно. Стало воювати дешевше. Бо дозволяти собі втрати бронетехніки, на жаль, – треба бути фінансово незалежним.

Але всі працюють. Особливо, коли погані погодні умови, і коли колосальна перевага противника, коли, наприклад, рухається колона – то працюють потужніші засоби ведення бойових дій, тобто вогонь артилерії: рухомий, загороджувальний, по планових цілях постійно працюємо .

Веде вогонь реактивна артилерія, армійська авіація.

Так, їхня роль зменшилася. Але без них ми нікуди не дінемося. Якщо, наприклад, в нашу оборону вклиниться колона бронетехніки – дрони то добре, проте дронарі будуть якраз в епіцентрі подій. Тоді сміливо застосовуються і танкові підрозділи, і БМП, і артилерія, і виїжджають мобільні групи з протитанковими засобами («стугни», «джавеліни»). Дрони ми розвиваємо, ми в них вкладаємо колосальні кошти, тому що вони зберігають життя піхоти. Це основне.

Ми налаштували взаємодію між НРК (наземні роботизовані комплекси), безпілотними системами та піхотинцями. Основна задача цих дронів і всіх, хто воює – щоб той піхотинець був у безпеці, живий, мав всі умови для того, щоб потім замінитися, відпочити, і потім знову вийти на бойове чергування.

А в подальшому наступати доведеться, по-іншому ми території не звільнимо, ніякими «договорняками». Тут або виграєш, або програєш.

– А за яких умов Україна може перейти до наступу?

– Треба зупинити просування ворога, що ми зараз і робимо. Кому цікаво, все прописано в бойових статутах. Для переходу до наступу є п’ять умов. Одна з них – першочергова – це зупинити просування противника. Саме зараз уся країна над цим працює. А потім – створення відповідних умов для переходу підрозділів до наступальних дій. Ми не звільнимо без наступальних дій нічого. Херсон це свого часу показав. Це військова наука, треба спиратися на неї.

– А ви бачите хоч якісь передумови для цього?

– Нам ще рано. Нам треба зупинити просування. Спланувати ми можемо. А інша справа – це забезпечення, виконання. Нам усім треба зараз основне – зупинити просування і завдавати противнику колосальних втрат у людській силі. Щоб змусити його відмовитися від своїх планів.

А всі перемовини будуть актуальні лише тоді, коли противник побачить, що його задуми неможливо виконати. Тому що втрати він несе, у першу чергу, в живій силі більші, ніж може собі дозволити. І тільки потім ми вже можемо щось заморожувати.

– Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський говорив про те, що отримував неправдиві доповіді, і вони призводять до втрат. Чи стикалися ви з брехнею у війську, і як ви взагалі до цього ставитеся?

– Брехня добром не закінчиться. Як казав один офіцер, з яким я тут воюю, це як ланцюжок: маленьке тягне за собою все більше і більше. А потім маємо ситуацію, коли Дніпро під загрозою. Довоювалися.

Я фанат говорити правду, як є: є проблема, пропоную такі рішення. Затверджують – я їх впроваджую. Не затверджують – збираємося з командирами, проводимо певні заходи, шукаємо інші варіанти, показуємо старшому командирові такий варіант. Це ж життя людей.

Дозволити собі брехати усвідомлюючи, які глобальні наслідки будуть, – для мене це не варіант взагалі. Всі ж відкриті до діалогу: при розмові з Олександром Сирським, при розмові з командиром корпусу треба бути відкритим і казати про ситуацію, як є.

– Яким ви бачите розвиток бригади? Які нагальні проблеми, що плануєте розвивати?

– Розвивати будемо безпілотну складову у зв’язку з тим, що вона зараз спрощує і рятує життя піхотинця. Покращимо навчально-матеріальну базу; проводимо певну кадрову політику, тому що вона критично важлива зараз.

Розвиток і діяльність сержантського корпусу. Бо на них все тримається. Це база. Тому що, коли приходить молодий командир взводу, тільки командири відділень і головний сержант роти можуть йому допомогти втримати цей колектив, сформувати його, розібратися в ситуації.

В усіх арміях світу так – на сержантському корпусі все тримається.

– «Контракт 18-24» як ви оцінюєте?

– Ефективний проєкт. Працює. Враховуючи нашу матеріальну базу – ми самі вчимо наших людей.

– А як оцінюєте загальний перебіг мобілізації?

– На мобілізації все тримається зараз. 80 відсотків надходження особового складу – це мобілізовані. Є проблеми з віком. Мотивовані мобілізовані 50+ років: при постановці задач треба враховувати вік і фізичний стан особового складу. Майже всі мають хронічні захворювання і так далі. Треба враховувати спроможності, аби зберегти життя.

Якщо особовий склад фізично не здатний проводити наступальні дії – навіщо йому ставити таку задачу.

Також частину перекриває рекрутинг, частина – добровільно люди приходять.

– Чи готуєте своїх новобранців до сучасних умов війни на своїй базі?

– Так, наша навчально-матеріальна база дозволяє проходити БЗВП (базова військова підготовка – ред.); дозволяє після фахової підготовки в навчальних центрах покращити свої вміння на базах, полігонах і тренажерах. У нас це все на високому рівні, але ми знаємо, що можемо краще. І вже знаємо, як ми зробимо краще.

– Як ви оцінюєте ефективність вашого рекрутингу? Чи може рекрут, який прийшов на певну посаду, розраховувати, що він тривалий час буде саме цій посаді, і його кудись не відправлять?

– Ви натякаєте, що всіх у піхоту (посміхається). Я вам скажу більше: до нас більше приходять рекрути не стільки на дрони, скільки на посади, на яких ведуть бойові дії зі зброєю в руках. І їх досить великий відсоток: на посади снайперів, на посади розвідників, на посади інженерів, на посади піхотинців, танкістів приходять рекрути .

– А чому саме так, як думаєте?

– А в кожного по-різному: у когось батько був танкістом, когось друг покликав, хтось зі своїми побратимами прийшов у складі групи працювати.

– Як би ви оцінили якість фортифікацій, що їх будують цивільні? І чи можуть вони стримати армію РФ, що застосовує тактику просочування малими групами піхоти?

– Для стримування малих груп потрібні люди. Ми можемо набудувати що завгодно. Але і втратити можемо за один момент.

Кожну фортифікацію має обороняти особовий склад. Воно працює, воно дієве, риють актуально. Але питання в розрахунку людей: хто це має обороняти?

Були проблеми з місцями розташування фортифікацій. Я завжди кажу: якщо плануєте будувати якісь фортифікаційні споруди, особливо, якщо це стосується оборони міст – сюди має приїхати піхотинець і подивитися . Тому що йому там з автоматом сидіти. І треба слухати його. Бо одна справа – планування на карті, а друга справа – втілення у життя, рекогносцировка на місцевості.

– У вашій смузі відповідальності така робота з цивільними налагоджена?

– У нас все нормально. Я не буду відкривати карти, проте: копаємо багато, розтягуємо багато, мінуємо багато, облаштовуємо багато.

– Тобто, поки ми з вами говоримо, Слов’янськ і Краматорськ готують до оборони?

– Це безперечвно!

– Корпусна система. Як ви оцінюєте її ефективність? Чи допомогло це налагодити комунікацію між різними підрозділами, різними бригадами?

– Корпус працює, питань немає. По мірі того, наскільки в нього є люди. По мірі того, як зосереджені військові частини одного корпусу: не розкидані, а зосереджені. По мірі того, як налагоджено братерство в корпусі. По мірі того, який рівень навченості офіцерів. Там же колосальна кількість відповідальних осіб. І це потребує людського ресурсу. У нас все добре. Мені наш корпус подобається.

– Чи відчуваєте ви підтримку суспільства? Особливо зважаючи на втому від вимкнень електроенергії, конфлікти з ТЦК.

– Це така філософська тема. Навіть з тим ТЦК. Мені було би соромно, якби моя жінка чи родина бігали, кричали, відбивали мене. Але це моя точка зору. Я все життя в армії, тому і думку маю відповідну.

А втомилися всі: бізнес втомився, всі втомилися. Але тут тонка грань: відсоток придбаних нових автівок зріс. Але тут теж треба розібратися: якщо військові купили, то чому і ні. Вони економіку підтримують.

Однозначно, у першу чергу підтримку ти маєш від тих, кого ця війна торкнулася: це сім’ї моїх підлеглих. І ці сім’ї найбільше страждають, бо бійці постійно на позиціях, не їздять додому у відпустки. І родичі морально вигорають.

Так само роздули тему з ТЦК, мовляв, там корупціонери і так далі. При чому, самі хабарі несуть, а потім ще й звинувачують.

І багато хто нас розуміє, багато хто підтримує. Ми воюємо. Попри не дуже сприятливу ситуацію на фронті ми маємо успіхи. І не треба себе масово заганяти в депресію, – завжди треба мотивувати себе, шукати позитивні моменти, шляхи вирішення проблем і розвиватися, постійно ухвалювати критичні рішення в непередбачуваних ситуаціях, які виникають постійно 24/7.

Задачі виконуємо успішно, навіть краще, ніж могли би на це розраховувати. Попри навіть військову науку, попри те, що військова наука передбачала би програш – ми вносимо зміни, пишемо правила ведення сучасної війни . Тому ми маємо виграти, в нас вибору немає!

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС РЕАЛІЇ:

Поділіться з нами своїм відгуком про статтю: на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви живете на окупованій території – пропонуйте теми, діліться міркуваннями через анонімну форму donbass.realii.info. Донбас Реалії працюють для аудиторії по обидва боки лінії фронту.