Відомий російський борець проти самодержавства, ідеолог так званого «декабристського» руху в Росії, Кіндрат Рилєєв, для підняття в народі революційного духу, створював історичні пісні, в яких, на прикладах героїв минувшини, намагався показати своїм сучасникам, як треба боротися за свої права та свободу. І для цього прикладу Рилєєв бере найбільше історію України, і навіть свої історичні пісні називає «думами», саме так, як називалися українські народні історичні пісні.
Кіндрат Рилєєв створив такі «думи», як «Олег Віщий», «Ольга при могилі Ігоря», «Святослав», «Святополк», «Володимир Святий», «Рогнеда», «Боян», «Мстислав Удалий», «Богдан Хмельницький», пише поеми «Войнаровський», «Мазепа», «Наливайко».
У поемі «Войнаровський», що присвячена племіннику Івана Мазепи, Рилєєв схвально висловлюється про боротьбу українських козаків проти Петра І, називаючи її боротьбою за «свободу людини» та його «вільні права», проти «важкого ярма самовладдя». А уривок з поеми «Наливайко» взагалі став хрестоматійним, та вивчався у радянські роки напам’ять в школі:
Известно мне: погибель ждет
Того, кто первый восстает
На утеснителей народа, –
Судьба меня уж обрекла.
Но где, скажи, когда была
Без жертв искуплена свобода?
Погибну я за край родной, –
Я это чувствую, я знаю...
И радостно, отец святой,
Свой жребий я благословляю!
Де ж росіянин Кіндрат Рилєєв зміг так просякнутися українським волелюбним духом? Виявляється, що на Східній Слобожанщині, тобто території сучасної Воронезької області Росії, яка колись була територією Острогозького слобідського козацького полку.
1818 року Рилєєв одружився з Наталею Тевяшовою, яка належала до роду острогозьких полковників Тевяшових, що керували Острогозьким полком 61 рік (у 1704–1765 роках). Петро І наставив в український полк росіянина Івана Тевяшова, аби той приборкав урядові українських козаків, а далі полкова влада в Острогозьку передавалася у спадок, сину та внуку того Івана, аж до того часу, як Катерина ІІ зліквідувала козацький устрій на Слобожанщині.
Але росіяни Тевяшови дуже швидко українізувалися, останній острогозький полковник, Степан Тевяшов, навіть став близьким другом Григорія Сковороди, і видатний український філософ неодноразово пішки мандрував до Острогозька, аби зустрітися зі Степаном та його сином, Володимиром Тевяшовим.
Перебуваючи в Острогозьку, Сковорода вів довгі бесіди зі своїми друзями. І деякі зі своїх філософських творів Сковорода присвятив саме Тевяшовим – «Ікону Алківіадську» і переклад діалогу Цицерона «Про старість» Степану Тевяшову, «Кільце» і «Алфавіт, чи буквар світу» – Володимиру. Світла пам’ять про видатного українського філософа зберігалася в родині Тевяшових довго після смерті Григорія Сковороди.
Ось до цього роду Тевяшових належала й дружина Кіндрата Рилєєва. Рилєєв після одруження багато часу живе на Острогожщині, в маєтку Тевяшових, і мабуть тут так сильно переймається українським духом. Мабуть якусь могутню силу мала ця земля, що змогла зробити щирими українцями і полковників Тевяшових, і поета Рилєєва.
А ще дивно, що Кіндрат Рилєєв називав ці острогозькі землі, що розташовані на берегах російського Дону, – Україною!
Так, у листі до Фадея Булгарина від 20 червня 1821 року він повідомляє з Острогозьку: «Ось уже три тижні, як я бенкетую в Україні: п’ю донські вина та об’їдаюся стерлядями».
Коли ж друг Рилєєва Косовський у своєму віршованому листі до поета пише про те, що Рилєєву треба мабуть залишитися на Слобожанщині на довший термін, аби набратися ще більше демократичного натхнення для своїх майбутніх творів, Рилєєв відповідає йому поетичним зверненням «До Косовського (У відповідь на вірші, в яких він радив мені назавжди залишитись в Україні)».
Рилєєв пише у цьому зверненні про те, що революційна боротьба проти імперського деспотизму не залишає йому можливості залишитися у «земному раю» на Слобожанщині. Завершує він цей вірш так:
Итак, простите вы:
Краса благой природы,
Цветущие сады,
И пышные плоды,
И Дона тихи воды,
И мир души моей,
И кров уединенный,
И тишина полей
Страны благословенной.
І як тут не згадати рядки українського гімну, де також згадується славна ріка Дон! Колись і на її берегах жили українці.
Згідно з першим загальноросійським переписом 1897 року, 90,3% населення Острогозького повіту розмовляло українською мовою!
Але все це – у минулому. Нема більше донської України. Вже у 1989 році в Острогозькому районі налічилося лише 1,3% українців, а зараз – і того менше. Залишилася донська Україна тільки у творах Рилєєва.
Але і його доля склалася трагічно. Взявши участь у повстанні на Сенатській площі 14 грудня 1825 року, Рилєєв був арештований та засуджений на смертну кару.
«Отче, помоліться за наші грішні душі, не забудьте моєї дружини і благословіть дочку», – сказав він священникові на ешафоті. Мотуз на шибениці не витримав, і обірвався. Рилєєва було наказано скарати повторно. Кажуть, що останніми його словами були: «Нещасна країна, де вони навіть не знають, як тебе повісити». Земне життя поета скінчилося 25 червня 1826 року, і було йому призначено долею лише 30 років.
Ігор Роздобудько – історик, перекладач, член Малої Ради Громади українців Росії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
