Що б Сергій Коляда не малював: життя олігархів та життя за межею бідності; тітушку, якого наймають бити людей на протестах; бідного українця, який вимушений поїхати закордон у пошуках роботи, – він фіксує це на папері простим інструментом – кульковою ручкою.
49-річний чоловік, чиє життя та творчість розпочалося за пізньорадянської доби та триває три бурхливі десятиріччя незалежності, надихається «усім» і малює звичайною ручкою на дитячому папері те, що він називає прихованою Україною.
Малюнки зображають вади суспільства, руйнування держави та інші аспекти життя, які не вигідні для образу України закордоном: жадобу, корупцію, секс-туризм, трудову міграцію через злидні, алкоголізм та, на його думку, злочинців у парламенті.
Він називає це жлоб-артом. Поняття «жлоб» має багато значень, від паразита до грубого та тупого тітушки. Втім, роботи Коляди наповнені цими «антигероями», яких можна побачити як у безпринципному олігархові, так і бандитові, якого олігарх використовує для рейдерських захоплень.
«Це безкультурна особа, яка поводиться агресивно в суспільстві, – сказав він. –Смітять і не прибирають… у світі кримінальному вони крадуть речі п’яних людей… а потім вони потрапляють у політику, і після отримання влади вони підсилюють корупцію, адже продовжують красти» з державного бюджету».
Це симптом у суспільстві, що «розпочинається внизу і сягає найбільш верхніх ешелонів», додав Коляда.
Роботи Коляди можуть відштовхувати, і це цілком може бути його метою: під час розмови з RFE/RL у зімпровізованій вдома студії він сказав, що його ціллю є не очі глядача, а мозок.
З плином роботи митця над серією зображень тужлива фігура перетворилася на Катерину, босу та надзвичайно сумну жінку з полотна Тараса Шевченка. На картині 1842 року Катерина зображена в момент прощання з офіцером російської імперської армії.
Він вставив ідентичне зображення Катерини у багато різних місць, як от на Капітолійський пагорб у Вашингтоні, на Червону площу в Москві та на барикади Майдану.
Катерина для Коляди – це спроба «показати що таке Україна, що означає Україна… у Радянському Союзі, ми всі були росіянами… Я хочу показати, що ми є окремою країною», – каже він.
Коляда вставляє Катерину в різні іноземні місця, аби підкреслити «тяжку долю українських жінок, які вимушені їхати закордон на заробітки».
Він обрав її, «адже нічого не змінилося за 200 років з часів Шевченка», каже він.
«Влада досі має таке саме ставлення до людей… ті самі соціальні проблеми існують. У нас досі функціонує феодальна система з князьками», – Коляда використовує історичну метафору, аби описати олігархічну систему, у якій найбагатші мають політичний вплив.
Президент Володимир Зеленський хоч і був демократично обраним, втім поводиться як «цар», у якого «замість дворян олігархи», сказав митець і не пояснив, чому він так вважає.
Коляда також звертається до інших фігур минулого, від народженого у Києві письменника радянської доби Михайла Булгакова і аж до Біблії, без виключення усього, що знаходиться поміж ними. Він поєднав елементи популярної культури з картинами доби Ренесансу, як от Давид Мікеланджело на нудистському пляжі. Він також звертається до Миколи Гоголя, іншої важливої фігури в Україні.
З часів Майдану – після якого Росія окупувала Крим і фінансувала антиукраїнські сили у війні, що триває і досі – Коляда почав додавати сцени протестів у свої малюнки, «щоб показати, що люди готові жертвувати власними життями за свободу, за власну країну та задля захисту співгромадян».
«У моїх сновидіннях»
Розчарування Коляди в державі та суспільстві було закладене в радянській добі, що завершилася, коли митцю було близько 20 років.
Він пов’язнує своє загострене відчуття справедливості з прослуховуванням трансляцій Голосу Америки, RFE/RL та BBC через радіоприймач.
Як і для багатьох інших людей в Україні та деінде джерелом недовіри до радянської системи стала Чорнобильська катастрофа. Він почав слухати західні служби мовлення увечері та писав листи до редакцій.
«Я гадаю, що тоді у КҐБ почали цікавитися моєю особою, особливо після того, коли я дістав відповіді від священника, який працював у Голосі Америки, у попередньо відкритому конверті», – сказав він.
Коляда дорослішав. Він почав брати участь у протестах і критично зображати на папері радянську владу і порожні полиці в магазинах. Також він навчався образотворчому мистецтву.
Його не прийняли до Харківського інституту мистецтв. Під час путчу ДКНС, що пришвидшив розвал СРСР, у серпні 1991 він протягом місяця знаходився у Швеції, де його заяву на політичний притулок не задовольнили. Після повернення літаком до Москви його зустріли там офіцери КҐБ.
Він повернувся до навчання у Запорізькому університеті, куди його раніше зарахували, втім незабаром його вигнали за «антирадянщину». У результаті йому довелося здобувати фах учителя української мови в педагогічному інституті в Бердянську, портовому місті на Азовському морі, у якому він виростав після появи на світ в Одесі.
Після завершення інституту в 1997 році Коляда вирушив до Києва, де він далі малював ручкою та жив на гроші, зароблені в університетські роки продажем власних замальовок.
Коляда знаходить натхнення «усюди», сказав він – на вулицях, у новинах, у книгах, у рекламі та «в своїх сновидіннях». Коли ідея для роботи зароджується, «потрібен довший час для закипання всього предмету у моїх мізках».
Після того, як робота завершена, вона може коштувати до 3000 доларів. Ціна залежить від розміру роботи, але в середньому вони продаються за 500 чи 600 доларів. Це суттєво менше від того, що можуть заробити більш відомі українські митці: робота львівського художника Івана Турецького була продана за 21 250 доларів на нью-йоркському аукціоні Сотбі в квітні.
Галереї та мистецькі заклади України остерігаються його робіт, які часто прямолінійно зображають еротику та оголеність.
«Власники галерей лайкають мої роботи на «Фейсбуці», але ніколи не пропонують виставити їх», – сказав він. «Це покручена ситуація, і вони не пояснюють мені, чому це саме так».
Він стверджує, що власники галерей пропонували йому виставки, але він мав би заплатити за це до 1000 доларів і не мав би права обрати, які саме роботи презентувати.
«Це чортове коло», – сказав він, зазнаючи, що отримує додатковий дохід працюючи комп’ютерним дизайнером. Він не тримає зла на галеристів: «Я не звертаю на них уваги, … вони ігнорують мене, а я їх».
Його більше полюбляють експати в Україні та публіка закордоном.
Іноді він додає гуаш чи акварель до намальованих кульковою ручкою робіт, як наприклад, робота присвячена терористичним актам 11 вересня 2001. Що ж стосується матеріалів, то він експериментував з «усіма», стверджує митець.
«Я малював олівцем, аквареллю та олією – але я завжди повертався до чорнил», – сказав він.
Це не поширений напрямок. Коляда стверджує, що він єдиний відомий український художник у неформальному мистецькому русі кулькової ручки.
«Був також інший митець, у Луганську, – сказав він, маючи на увазі непідконтрольне Києву місто на сході України. – Але коли почалася війна з Росією у 2014, ми втратили зв’язок, я не знаю, де він зараз».
