Христина Закурдаєва, Вікторія Новікова, Катерина Кочкіна

Чотирьом дітям, викраденим у 2022 році з Херсонського будинку дитини, шукають прийомні сім’ї через російський державний портал «усыновите.рф». Про це стало відомо зі спільного розслідування телевізійної й онлайн-мережі «Настоящее время» (створеної Радіо Свобода для російськомовної аудиторії) і проєкту з документування та висвітлення воєнних злочинів The Reckoning Project .

Загалом, за офіційними даними української влади, країна-агресорка від початку повномасштабної війни Росії проти України депортувала або перемістила на свою територію майже 20 000 українських дітей, враховуючи сиріт та вихованців дитячих закладів різного типу. Російська сторона стверджує, що рятує дітей від обстрілів. Проте, окрім того, що дітей вивозять з України, їм нав’язують російську культуру, залучають до «Юнармії», змінюють документи про народження, імена й надають російське громадянство. ООН визнає подібні випадки «воєнними злочинами», але процедура повернення дітей додому залишається складною.

На прикладі дітей з Херсонського будинку дитини (яких вдалося повернути і тих, кого все ще утримує Росія), ми розповідаємо про те, чому вивозять українських дітей в Росію, як для них шукають нові сім’ї та що Україна робить для їх повернення.

Головне з розслідування:

• Україна повернула 10 із 46 викрадених із Херсонського будинку дитини дітей.
• Дев’ятьом поверненим дітям у Росії оформили громадянство РФ.
• Більшість інших вихованців влаштовані у прийомні сім’ї на територіях, підконтрольних Росії.
• Чотирьом викраденим дітям досі шукають прийомні сім’ї через державний портал «усыновите.рф». В анкетах не зазначено, що діти – з Херсона.
• В установі в окупованому Криму, де залишаються деякі вихованці Херсонського будинку дитини, проводять «патріотичні» заходи за участю російських силовиків.

Примітка: обличчя дітей, які присутні в цьому матеріалі, опубліковані з дозволу їхніх родичів в Україні. Дані інших дітей приховані з міркувань безпеки, але є у розпорядженні редакції.

Забирайте сина з Криму

«Усілякі думки були. Куди його [вивезли], що з ним? Чи він ще в Україні, чи вже невідомо де. А чи живий він і здоровий? Може, вже немає його на світі. Але щось підказувало, що він живий. Все-таки мати відчуває дитину», – розповідає Ольга Пузик.

Її сина Вітю вивезли з Херсонського будинку дитини восени 2022 року, коли місто вже було під російською окупацією. Віті тоді не було й двох років. Майже рік родичі нічого не знали про його долю. Але зараз він уже вдома, разом із мамою.

Вітя перебував у Херсонському будинку дитини під наглядом лікарів – його готували до операції, хлопчик мав вроджену ваду розвитку. Через бойові дії Ольга була змушена евакуюватися, але забрати сина не змогла.

Загалом із Херсонського будинку дитини в жовтні 2022 року російська влада викрала 48 дітей. Двох передали приватним особам на території окупованої частини Херсонської області. Решту вивезли до окупованого Криму і розмістили в сімферопольському будинку дитини «Елочка».

Але про це стало відомо не одразу. Знайти Вітю допомогли українські волонтери та чиновники. Дізнавшись, де він, Ольга написала в усі можливі інстанції і вимагала повернути сина. Російська сторона запропонувала їй самій приїхати за ним до Сімферополя.

Ольга розповідає, що дуже боялася їхати до Росії одна – по-перше, побоювалася, що з нею може щось статися, по-друге, вона не знала російської мови. Для підтримки з нею погодилася поїхати сестра. У жовтні 2023 року вони виїхали з України.

Це був непростий шлях. Від Херсона до Сімферополя менше за 300 кілометрів, але через бойові дії довелося їхати через чотири країни. До Росії Ольга в’їхала через Естонію. На кордоні її очікували допити. Насамперед – про родичів-чоловіків. На ці запитання Ольга відповідала, що всі померли.

«А він: «Що, прямо всі у вас померли?» Кажу: «Так, усі померли», – згадує вона.

Пізніше, переказує розмову Ольга, її допитували щодо того, як і від кого вона дізналася, хто вивіз її сина:

– А де він?
– У Криму.
– А чого він там?
– Вивезли.
– А хто вивіз?
– Не знаю, хто вивіз.
– А звідки ти дізналася?
– Мені сказали волонтери.

У Росії Ольгу зустріла представниця офісу омбудсмена з прав дитини і посадила на потяг, а в Криму вже зустрічали працівники «Елочки». Спочатку в неї попросили документи, що підтверджують родинні зв’язки, і видали замість оригіналів ксерокопії «російських довідок». І лише потім відвели до сина. У цей час діти обідали. Працівник «Елочки» запропонував Ользі почекати, поки діти доїдять.

«Я тоді подумала: «Ага, зараз же, я буду чекати, поки він поїсть». Я сама зайшла і кажу: «Вітька!» І він одразу до мене підбіг – обійматися і на руки, ну і все, більше мене не відпускав», – згадує Ольга.

З окупованого Криму їх із Вітею відвезли до Москви на зустріч із дипломатами з Катару. Вони допомогли повернути Вітю і займаються переговорами щодо інших викрадених дітей. Ольга згадує, що для сімей організували обід у катарському посольстві, у цей час їх фотографували і знімали на відео.

Під час цієї зустрічі до неї підійшла і російська омбудсменка з прав дитини Марія Львова-Бєлова – Міжнародний кримінальний суд видав ордер на її арешт за підозрою в депортації та насильницькому переміщенні українських дітей.

«Вона запитала: «Навіщо приїжджали? Хто вам сказав, що дитина тут?» Я відповіла, що в українському офісі омбудсмена сказали. «А звідки вони знали, що він там?» Кажу: «Знали». Ну і все», – розповідає про цю зустріч Ольга.

«Наші діти не позбавлені батьків». Історія Ангеліни і Жені

У сімферопольському будинку дитини «Елочка» Ольга побачила й інших дітей із Херсонського будинку дитини. На момент окупації Херсона там перебувало близько пів сотні дітей. Хтось, як Вітя, потребував допомоги лікарів через тяжкі захворювання, хтось жив там постійно, а хтось потрапив ненадовго.

Серед них були Ангеліна і Женя. Їхня мама опинилася у складній життєвій ситуації і змушена була на певний час віддати дітей до закладу. Їхня бабуся Любов Буріна востаннє бачила онуків здалеку – незадовго до того, як окупаційна влада їх вивезла. Ангеліні тоді було три роки, Жені – лише півтора.

«Коли діти були в будинку дитини, я приходила туди, але мені не дали навіть побачитися з ними. Мені їх показали через вікно – одного й другу. Оце була остання зустріч у мене з дітками, – розповідає Любов. – Нам ніхто не дзвонив, нам ніхто не повідомляв, що дітей вивозять. Навпаки, по радіо казали, що дітей треба швидко вивезти в якісь табори, пансіонати, щоб «оздоровити». А в результаті вони опинилися в Криму. Їх вивезли – взагалі всіх дітей, які були в дитсадках і в інтернатах».

Через постійні обстріли Херсона Любові довелося переїхати в іншу частину України. Понад три роки вона майже нічого не знала про долю онуків. Думка про те, що вони могли опинитися в російській сім’ї, викликала в неї обурення.

«Вони не мають права їх усиновлювати – наші діти не позбавлені батьків. На яких законних підставах вони будуть усиновлювати дітей з іншої країни?» – каже Буріна.

Наприкінці лютого 2026 року Ангеліну і Женю вдалося повернути в Україну. Вони розповіли, що тривалий час жили в прийомній сім’ї.

«Я взагалі не розумію, як, хто їх сюди кликав, цю Росію. І навіщо вони тут були потрібні? По-моєму, Україна прекрасно жила без них», – підсумовує Буріна.

Хто викрав дітей

Восени 2022 року, під час контрнаступу України, російський уряд видав постанову про переселення жителів Херсона, зокрема дітей, до Росії та на підконтрольні Кремлю території. Того ж дня – 21 жовтня – військові та депутати почали вивозити дітей із Херсонського будинку дитини. Відео опублікував тодішній депутат Держдуми Ігор Кастюкевич, який контролював процес. Нині він є сенатором від окупованої частини Херсонської області. В Україні йому оголосили підозру в депортації дітей.

На кадрах також видно чиновників «міністерства охорони здоров’я» окупованого Криму та працівників сімферопольського будинку дитини «Елочка».

Двоє дітей з Херсонського будинку дитини залишилися на підконтрольній Росії частині Херсонської області. Ще 46 дітей – серед них Вітя, Ангеліна і Женя – вивезли до окупованого Криму і розмістили в будинку «Елочка». Але про це стало відомо не одразу.

Як раніше з’ясували журналісти Hromadske, документи підписувала колишня лікарка-педіатриня будинку дитини Тетяна Завальська, яку окупаційна влада призначила виконувачкою обов’язків директора. Це сталося після того, як директорка закладу відмовилася співпрацювати з росіянами. Так Росія намагалася легалізувати вивезення дітей хоча б формально. Завальській також оголосили підозру в депортації.

Комісар Міжнародної незалежної комісії ООН з розслідування порушень в Україні Врінда Гровер називає ці дії воєнним злочином.

«Людина без повноважень підписала документ, який не має жодної сили, з точки зору міжнародного права. Те, що її призначила російська влада, не дає їй законних повноважень і є порушенням міжнародного права, – каже Гровер. – У наших розслідуваннях ми дійшли висновку, що незаконне переміщення і депортація, як, наприклад, в описаному випадку з дітьми, є воєнним злочином».

Російські документи для українських дітей

За минулі чотири роки шляхом переговорів Україні вдалося повернути лише 10 вихованців Херсонського будинку дитини. Майже всіх дітей повернули з російським громадянством, зокрема Ангеліну і Женю.

Російський керманич Володимир Путін ще навесні 2022 року, невдовзі після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, підписав указ про надання російського громадянства сиротам з України у спрощеному порядку.

Окупаційна влада заявила, що всім вивезеним із Херсонського будинку дитини дітям зробили «російські документи». Нам також вдалося незалежно підтвердити, що щонайменше у дев’яти репатрійованих в Україну дітей є російські свідоцтва про народження. Ангеліні й Жені зробили російські закордонні паспорти.

Ольга Пузик, яка змогла забрати сина з «Елочки», розповіла, що серед виданих їй копій документів були медичні довідки, довідка про те, що Віті зробили операцію в Москві, і «акт передачі» дитини матері. Він був складений від імені призначеного окупаційною владою директора Херсонського будинку дитини Андрія Халевіна, а не керівництва кримської «Елочки». При цьому в «акті передачі» міститься неповний перелік документів, копії яких віддали Ользі.

У документі також зазначено, що її синові зробили індивідуальний страховий номер («СНИЛС»). Але його можуть видавати і негромадянам РФ. Тому не можна точно сказати, чи оформили Віті російське громадянство.

Оформленням документів, серед інших, займалася Алла Бархатнова, представниця «мінпраці і соцполітики» від окупаційної влади Херсонської області. У серпні 2023 року вона приїхала до окупованого Криму до вихованців Херсонського будинку дитини, щоб видати їм «СНИЛС» і російські свідоцтва про народження. На опублікованих фотографіях видно документи викрадених дітей.

Плутанина з документами в майбутніх судах може зіграти Росії на руку, а для Віті і дітей, яким видали російське громадянство, обернутися неочікуваними проблемами. Наприклад, хлопців можуть зобов’язати служити в російській армії, каже старший юрисконсульт The Reckoning Project Джек Спросон:

«Є і практичні наслідки фактично примусового включення до російського громадянства – можливе залучення до участі в бойових діях проти власної країни, що, вельми ймовірно, також стало б порушенням міжнародного гуманітарного права».

Юрист розповідає, що теоретично у таких дітей є можливість вийти з російського громадянства або анулювати його через міжнародні суди, але як ця процедура виглядатиме на практиці – до кінця незрозуміло.

«Існують процедури відмови від російського громадянства, але на практиці вони часто юридично складні і можуть супроводжуватися ризиками – наприклад, притягненням до відповідальності за ухилення від військової служби. Фактично для тих дітей, які хочуть відмовитися від російського громадянства, ця можливість недоступна, – каже він. – Для тих, хто перебуває не в Росії і не на окупованих територіях, можна застосувати юридичний аргумент, що сама «паспортизація» української дитини, надання їй громадянства РФ було незаконним і має бути анульоване на цій підставі. Але на практиці це мало що змінює для дитини, яка вже має російське громадянство і перебуває на окупованій території, або для дитини, яка перебуває десь у Росії і її точне місцезнаходження невідоме».

Прийомні родини для викрадених дітей

Із початком повномасштабного вторгнення російська влада одразу почала шукати для переміщених і депортованих українських дітей інші сім’ї в Росії та на окупованих територіях. Про це не раз говорила Марія Львова-Бєлова, російська дитяча омбудсменка. Про те, щоб дозволити російським сім’ям «брати» українських сиріт у спрощеному порядку, вона особисто просила Путіна через два тижні після початку повномасштабного вторгнення у березні 2022 року.

«Доручення було отримане, а далі – що з цим робити, взагалі незрозуміло. Жодних регулюючих документів немає, як це все організувати, як знайти ці сім’ї, саме ті, які потрібні, як не помилитися. Я тоді обдзвонила своїх близьких губернаторів і сказала, що ось, друзі, такий виклик. І кожен із них сказав, що підбере якусь кількість прийомних сімей. <...> У нас вийшло 390 дітей, яких ми забрали з регіонів. І ми прямо літаками привозили дітей», – сказала в інтерв’ю Львова-Бєлова.

Вихованці Херсонського будинку дитини, як і багато інших вивезених росіянами дітей, перебувають у списках на репатріацію в Україну, але Росія ніби й не збирається повертати їх додому.

У січні 2026 року російський «сенатор» від окупованої частини Херсонської області Костянтин Басюк заявив, що 42-х херсонських дітей із тих, кого відправили до «Елочки», передали у «кримські сім’ї». Басюк стверджує, що в будинку «Елочка» залишаються п’ятеро дітей із Херсонського будинку дитини. Але не всі його слова відповідають дійсності.

Як уже згадувалося раніше, із 46 переміщених до «Елочки» дітей щонайменше 10 уже повернули в Україну. Наші джерела також підтвердили, що більшість тих, хто залишився, справді перебувають у прийомних сім’ях.

І поки Київ бореться за повернення 36 вихованців Херсонського будинку дитини, російська влада намагається знайти їм нових опікунів. Ми виявили щонайменше чотири анкети колишніх вихованців Херсонського будинку дитини на державному сайті «усыновите.рф», які були активними станом на січень 2026 року. При цьому не зазначається, що діти – з Херсона. Анкети маленьких Ангеліни і Жені також з’являлися на цьому сайті. Коли їх повернули в Україну в лютому 2026 року, з’ясувалося, що вони жили в російській сім’ї аж до репатріації.

«Прийомна донька» депутата Сергія Миронова

За місяць до того, як із Херсонського будинку дитини вивезли дітей до окупованого Криму, туди приїхали російська депутатка Яна Лантратова і жінка на ім’я Інна Варламова – майбутня дружина депутата Держдуми РФ і лідера партії «Справедливая Россия» Сергія Миронова. Це було у вересні 2022 року. Варламова і Лантратова приїжджали до цього будинку дитини кілька разів. Про це вони самі писали в соцмережах.

Вони першими вивезли з Херсонського будинку дитини двох вихованців: наймолодшу дівчинку – Маргариту Прокопенко, їй ще не було й року, а також хлопчика Іллю Ващенка, йому тоді було близько 2,5 роки.

Як вдалося з’ясувати Hromadske, та сама лікарка-педіатриня Тетяна Завальська, яка пізніше підписувала документи на вивезення інших дітей, оформила довіреності на Варламову і Лантратову, щоб вони вивезли дітей до Москви.

«Важные истории» з’ясували, що Варламова і Миронов удочерили Маргариту і змінили їй ім’я та місце народження. А журналісти ТСН встановили деталі її «удочеріння». Про викраденого Іллю Ващенка нічого не відомо.

Відтоді як Херсон був звільнений і почалися розслідування злочинів та викрадень дітей, українська влада намагається їх повернути. Законна опікунка Маргарити Прокопенко Дарина Репіна піклується про сестру Маргарити. Вона відкрито звертається до світових лідерів і постійно просить допомоги, щоб повернути свою прийомну доньку.

Омбудсмен України Дмитро Лубінець каже, що вони неодноразово зверталися до російської сторони у справі Маргарити і пропонували провести тест на спорідненість, щоб повернути дівчинку:

«Ви привозите цю дівчинку. І не ми, а незалежні експерти одразу проводять два тести ДНК, і ми їх показуємо. Тобто не публічно показуємо, а просто демонструємо і зіставляємо результати. Ми бачимо, що це українська дитина, і автоматично дитина повертається до своєї української сім’ї. Ви можете уявити, якою була потенційна реакція на таку пропозицію з боку РФ. Тому вони ніколи на це не погодяться».

Надія і Софія: українські діти в російській базі сиріт

Серед тих, кого російські чиновники вивезли з Херсонського будинку дитини і кого поки не вдалося повернути – сестри-близнючки Надія і Софія. Восени 2022 року їм було по два роки. Маму дівчат позбавили батьківських прав, але в них є дві тітки, які зараз живуть у Польщі зі своїми дітьми.

У 2023 році українські слідчі зв’язалися з Мілою і Оксаною Клочковими. Вони шукали біологічну матір Надії і Софії, щоб взяти в неї зразок ДНК і підтвердити спорідненість. Так сестри дізналися, що в них є племінниці і що їх викрала Росія.

«Чому наші не вивезли цих дітей у безпечне місце? Ми ж теж знали, що таке може статися, – каже тітка дівчат Оксана Клочкова. – Але діти – це святе. Я навіть не маю уявлення, чому [росіяни] зачепили дітей».

Обидві жінки сподіваються, що дівчат і всіх викрадених дітей якнайшвидше повернуть в Україну і що їх не віддали в російську сім’ю. Однак анкети Надії і Софії з’являлися на порталі «усыновите.рф»: там їх виявили журналісти The New York Times у 2024 році. Але зараз вони недоступні. Відтоді про долю дівчат нічого не відомо.

Клочкови зізнаються, що їхні стосунки ніколи не були близькими. Вони самі росли в різних дитячих будинках і почали спілкуватися вже в дорослому віці.

Міла Клочкова переїхала до Варшави разом із сином-підлітком після початку повномасштабного вторгнення. В еміграції їй доводиться багато і тяжко працювати, щоб утримувати сім’ю, а також вирішувати проблеми зі здоров’ям. Але, якими б не були обставини, кажуть Клочкови, вони готові підтримати сестру в Україні, якщо їй повернуть дітей.

«Підтримка була б і надалі, і [зараз] спілкуємося, – каже Оксана Клочкова. – Але відповідальність – це інше питання. Я розумію, що триває війна в Україні. І нині я відповідаю за своїх дітей. Вона як мама має взяти відповідальність за своїх дітей».

Як повертають дітей

З кожним роком діти ростуть і змінюються дедалі більше, особливо ті, яких російська влада вивезла у ранньому віці. З кожним роком їх усе важче впізнати на фотографіях навіть родичам. Останні, своєю чергою, бояться, що через довгу розлуку діти не зможуть їх упізнати або вже любитимуть інших людей, у сім’ю яких їх віддали. Крім того, за російськими законами усиновлювачі мають право змінювати будь-які особисті дані дитини, аж до дати і місця народження.

В останньому опублікованому звіті міжнародної Комісії ООН зазначається, що їхні слідчі ідентифікували щонайменше 21 регіон, де російська влада розміщує депортованих і переміщених українських дітей. Їх віддають як до установ, так і в сім’ї. Але навіть звідти їх інколи вдається повернути.

Офіс омбудсмена України, президентська ініціатива Bring Kids Back і низка громадських організацій, зокрема The Reckoning Project, займаються пошуком і репатріацією викрадених Росією дітей.

«У нас є вся інформація. Ми знаємо, де фізично перебувають діти. Як би росіяни не намагалися їх сховати за новими документами і постійним переміщенням дітей територією Російської Федерації», – каже уповноважений з прав людини України Дмитро Лубінець.

Російська омбудсменка з прав дитини говорила, що за розпорядженням Володимира Путіна вони готові повертати українських дітей виключно за особистою заявою батьків або родичів, які мають довіреність. Але навіть наявність цих звернень не пришвидшує процес, кажуть в Україні.

«[Російська сторона] максимально затягує, ускладнює [процес], вони ставлять додаткові запитання, вимагають якихось додаткових документів. Усе це проходить максимально складно, і таким чином ми повертаємо не всіх українських дітей», – розповідає Лубінець.

З репатріацією викрадених дітей Україні допомагає коаліція із 46 країн, включно з Канадою, країнами ЄС, Норвегією, кількома країнами Латинської Америки, Японією, США і деякими міжнародними організаціями. Окремо Києву допомагає Катар, а віднедавна і перша леді США Меланія Трамп. Як розповів омбудсмен, через посередників вони передають невеликі списки.

«На мою думку, щойно ми передамо великий список, то Російська Федерація робитиме все, щоб додатково перемістити дітей, знову змінити документи, тобто зробити все, щоб додатково приховати будь-яку інформацію про цих українських дітей, – каже Лубінець. – Є сенс <...> опрацьовувати кожен випадок. Адже повернення кожної дитини – це окремі переговори, це окремий пакет документів».

Саме тому діти повертаються в Україну невеликими групами по кілька осіб.

Спираючись на досвід інших воєн, незалежна комісія ООН рекомендувала Україні створити базу ДНК родичів дітей, яких Росія депортувала або перемістила.

«Є діти, які були зовсім маленькими. Це малюки, і тому не можна покладатися на їхню пам’ять або на те, що вони зможуть про щось розповісти. У цьому випадку реєстр ДНК буде дуже актуальним і ефективним для ідентифікації дітей з метою їхнього майбутнього повернення», – каже комісарка Врінда Гровер.

Омбудсмен України підтвердив, що влада збирає ДНК родичів, але поки застосовувати цю базу на практиці складно. Москва затягує процедуру на місяці й роки.

«Процес непростий, – каже Лубінець. – Росіяни чітко розуміють: кожна повернена дитина – це потенційний свідок воєнних злочинів, які росіяни вчинили щодо цієї дитини. Як ви думаєте, у них багато бажання повертати дітей?»

Мілітаризація викрадених дітей

У російських прийомних сім’ях і дитячих будинках діти не лише змушені говорити російською і навчатися за російською шкільною програмою. Російська влада систематично займається їхнім «патріотичним перевихованням». У звіті Лабораторії гуманітарних досліджень Єльського університету йдеться про військово-патріотичні табори, які використовуються, зокрема, для індоктринації українських дітей: автори нарахували щонайменше 210 таких центрів.

Ту ж картину демонструють російські державні медіа: діти на окупованих територіях і в самій Росії марширують із триколором, розбирають і збирають автомати, вчаться керувати дронами. Про це ж розповідають і повернуті в Україну діти, каже омбудсмен Дмитро Лубінець.

«Крім того, всі діти мають бути членами так званих військових організацій, наприклад, «Юнармії», – розповідає він. – Тобто це один із елементів не просто русифікації, а вже мілітаризації українських дітей як на тимчасово окупованій території України, так і на території РФ. Саме тому я щиро переконаний, що росіяни використовують українських дітей як ресурс для майбутньої російської армії».

Так званим патріотичним вихованням займаються і в сімферопольському будинку «Елочка», куди вивезли дітей із Херсонського будинку дитини. До них регулярно приходять співробітники російських силових органів, наприклад, Росгвардії. Співробітники Слідчого комітету водили з дітьми хороводи, а судові пристави привозили подарунки.

На російський День перемоги, 9 травня, співробітники «Елочки» водили дітей до «Вічного вогню», а в соціальних мережах писали, що регулярно проводять заходи, щоб «розвинути у дітей почуття гордості і вдячності до Батьківщини». На День Росії діти малювали російські прапори, а співробітники читали вірші про любов до РФ.

Разом з індоктринацією систематичне розміщення українських дітей у російські сім’ї та дитячі будинки, а також надання їм російського громадянства може суттєво вплинути на їхню ідентичність і порушити їхні права, каже комісарка міжнародної комісії ООН Врінда Гровер.

«Окупаційна держава, у цьому випадку Російська Федерація, не має повноважень, відповідно до міжнародного гуманітарного права, змінювати особистий статус дитини. Під статусом маються на увазі громадянство, ідентичність, сімейні відносини. Окупаційна держава не має абсолютно жодних законних підстав для цього. Ще раз підкреслимо, що Конвенція про права дитини, Конвенція ООН, вимагає від держави забезпечити права дитини на збереження своєї особистості, включно з громадянством, ім’ям, сімейними відносинами, – усі ці права порушуються, щойно дитина потрапляє в прийомну сім’ю або віддається на усиновлення», –каже Гровер.

Хто понесе покарання

Навесні 2023 року у зв’язку з депортацією і насильницьким переміщенням українських дітей Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт президента Росії Володимира Путіна і дитячої омбудсменки Марії Львової-Бєлової. Ми звернулися за коментарем до МКС, але там відмовилися надати додаткові деталі у цій справі.

Марія Львова-Бєлова розповідає в інтерв’ю, що вивезення дітей з України – це рішення, яким вона пишається.

«Коли ми почали розбиратися, через що це все, причину обвинувачень, то тут з’явилася гордість. Я кажу: «Цей ордер як орден». Тому що ти розумієш, що та справа, яку ти зробив для країни, стала помітною для величезної кількості людей», – говорила в інтерв’ю Львова-Бєлова.

Російські військові, політики і Володимир Путін стверджують, що вони рятували дітей від бойових дій. Але на п’ятий рік повномасштабної війни Росія продовжує їх утримувати і намагається віддати в нові сім’ї.

«Міжнародне гуманітарне право допускає можливість тимчасової евакуації у певних виняткових або надзвичайних обставинах, якщо безпека [людей] перебуває під загрозою або у випадку медичної необхідності, – каже комісарка Комісії ООН Гровер. – Тоді тимчасова евакуація дозволена. Але нинішні обставини і наше розслідування показують, що це переміщення не має тимчасового характеру».

У міжнародній Комісії ООН розповіли, що вони намагаються співпрацювати з усіма сторонами конфлікту і міжнародними організаціями, щоб розслідувати ймовірні злочини, скоєні під час війни. Але Росія не відповіла ні на один із їхніх 35 офіційних запитів. Українська сторона також каже, що переговори з РФ ідуть складно.

«Функціонал на папері, на жаль, дуже часто відрізняється від реалій, з якими ми працюємо щодня, – каже український омбудсмен Дмитро Лубінець. – Ніхто не може нічого зробити з Російською Федерацією як із країною, яка свідомо і публічно щодня порушує міжнародне гуманітарне право. Причому робить це відкрито і каже: «А що ви нам зробите? Що? Нічого». І це трагедія сучасного світу».

Разом із цим, кажуть у Комісії ООН, вони збирають імена і дані про всіх, хто причетний до ймовірних воєнних злочинів. Україна, Європейський Союз, США і деякі інші країни Заходу запроваджують персональні санкції щодо причетних до депортацій і насильницького переміщення дітей. Але навіть якщо зараз немає можливості провести швидкі суди у цих справах, кажуть в ООН, результати подібних розслідувань допоможуть забезпечити правосуддя у майбутньому, нехай і в довгостроковій перспективі.

Російська влада регулярно ставить під сумнів і називає завищеними офіційні українські дані про кількість депортованих і насильно переміщених дітей. Україна говорить про щонайменше 20 тисяч дітей. Ця цифра не змінюється з 2023 року, як нам розповіли в Офісі омбудсмена, тому що ні в української влади, ні в міжнародних організацій більше немає можливості вести підрахунок на окупованих територіях, а Росія ігнорує більшість запитів.

Водночас в офіційному звіті дитячого омбудсмена РФ про роботу за 2022 рік зазначається, що «Російська Федерація прийняла близько 4,8 мільйона жителів України і «республік» Донбасу, з яких понад 700 тисяч – діти». Окремо зазначається, що лише 1,5 тисячі дітей були вивезені з дитячих будинків і притулків.

У зв’язку з депортацією, насильницьким переміщенням і затримкою в репатріації українських дітей міжнародна Комісія ООН у березні 2026 року визнала дії Росії злочином проти людяності.

За даними влади України, станом на березень 2026 року їм вдалося повернути додому трохи більше двох тисяч викрадених дітей. Повернення Ангеліни і Жені з Херсонського будинку дитини родичі домагалися понад три роки, Вітю мама шукала понад рік. Це зайняло стільки часу, тому що російська влада висуває все нові і нові умови. І це при тому, що у всіх цих дітей є кровні родичі. А от українських сиріт, які на момент викрадення перебували під опікою держави, змусити Росію повернути ще складніше.

Борис Сачалко, Михайло Штекель, Микола Немченко, Андрій Шурін, Олексій Палій і проєкт «Система» також взяли участь у підготовці цього матеріалу.

Матеріал підготовлений у співпраці з The Reckoning Project – міжнародною командою журналістів і юристів, які займаються документуванням, висвітленням і збором доказів для розслідування воєнних злочинів.