Були побоювання, що вибори 10 січня в Казахстані й Киргизстані не відобразять повністю волю народів цих країн. Попередні результати свідчать, що ситуація ще гірша, ніж побоювалися.
Казахстан
Парламентські вибори в Казахстані були першими, відколи президентом країни майже два роки тому став Касим-Жомарт Токаєв.
Передвиборчу кампанію було взагалі важко помітити. Але, за офіційними повідомленнями, участь у голосуванні взяли 63 відсотки від зареєстрованих виборців.
І хоча Токаєв обіцяв, що дозволить узяти участь у виборах справді опозиційним партіям, такі партії так і не зареєстрували і не допустили до виборів, хоча кілька з них намагалися досягти цього.
Таким чином, між собою «змагалися» п’ять провладних партій.
Токаєв також заявляв, що полегшить обмеження на мирні демонстрації. Але ніяких даних, щоб так сталося, в дні напередодні виборів так і не з’явилося.
За повідомленнями з Казахстану в день виборів, поліція оточила членів руху «Оян Казахстан» («Прокинься, Казахстане») і незареєстрованої Демократичної партії Казахстану в найбільшому місті країни Алмати і понад вісім годин тримала їх в оточенні за мінусових температур.
Поліція не випускала з оточення нікого, тож люди були змушені ходити в туалет на землю, і не дозволяла стороннім передавати оточеним гарячий чай чи їжу.
Дві людини потрапили до лікарень – одна з них із обмороженнями.
Також у день виборів і попередніми днями в Казахстані затримали, арештували чи оштрафували десятки активістів. Зокрема, за повідомленнями, тільки в Алмати затримали понад сто людей.
Дехто з них підтвердив, що мав намір протестувати. Інші ж заявляли, що їх схопили на виході з дому, коли вони йшли голосувати, так що їх позбавили виборчого права.
Наприклад, активістку з Алмати Гульсару Кусаїнову затримали по дорозі на дільницю і забрали в поліцію на допит у кримінальній справі, про яку вона нічого не знала. Їй не дали можливості проголосувати.
Від часу президентських виборів 2019 року в Казахстані зростає число незалежних спостерігачів на виборах. Але 10 січня багатьох із них не допустили до виконання обов’язків.
Дехто з них повідомив, що їх завернули назад, бо вони не мали при собі документів, що здали свіжий тест на коронавірус і що він був негативний.
Інші розповідали, що їх просто повиганяли з дільниць без пояснень.
В одному з випадків, як написала в твітері активістка Роза Мусаєва, вона була зареєстрованим спостерігачем, але поліція затримала її, а голова місцевої виборчої комісії заявила, що її спостерігацька акредитація «скасована».
А в результаті виборів ніяких сумнівів і не було.
Та коли оголосили проміжні дані підрахунку голосів, вони лише підтвердили скептицизм тих, хто попереджав: і ці вибори ніяк не будуть відрізнятися від усіх попередніх у Казахстані.
Ці результати дали знати, що ті самі три партії, які тільки й здобували місця в парламенті на виборах 2012 і 2016 років, знову стали єдиними і в новому складі нижньої палати законодавчого органу.
2012 року держава надала з бюджету 5,2 мільярда тенґе (в умовному перерахунку, за середнім тогорічним курсом у 150 тенґе за долар США, це було близько 34,5 мільйонів доларів) на вибори до парламенту і місцевих рад, «масліхатів».
У результаті з 98 місць у Мажилісі, нижній палаті парламенту, які виставляються на загальні вибори (ще 9 із загалом 107 призначаються за окремою процедурою), партія «Нур-Отан» («Світло Батьківщини») на чолі з тодішнім незмінним із 1990 року президентом Нурсултаном Назарбаєвим отримала 83 місця. Вісім отримала партія «Ак-Жол» («Світлий шлях»), ще сім здобула Комуністична народна партія Казахстану. Останні дві партії називають себе «опозиційними» до влади, на практиці ж цілком підтримують її. (Верхня палата парламенту Казахстану, Сенат, не обирається прямим голосуванням: із 49 її членів 15 призначає особисто президент, решту обирають ради 17 регіонів країни – 14 областей і трьох міст республіканського підпорядкування – по два від кожного.)
2016 року в Казахстані відбулися позачергові парламентські вибори до нижньої палати після того, як влада країни заявила, що погіршення економічного становища, спричинене падінням ціни на нафту, одним із найголовніших експортних продуктів країни, вимагає нового парламенту зі «свіжими підходами» до пошуків виходу з ситуації. Держава надала на ці вибори 4,8 мільярда тенґе (що, за середнім курсом на березень 2016 року по 340 тенґе за долар США, становило близько 14 мільйонів доларів). У результаті партія «Нур-Отан» отримала 84 з 98 виборних місць у Мажилісі, «Ак-Жол» і КНПК отримали по вісім місць.
У жовтні 2020 року Центральна виборча комісія Казахстану повідомила, що на вибори 10 січня до нижньої палати парламенту і місцевих рад буде витрачено близько 15,3 мільярда тенґе (за курсом у січні 2021-го, по 420 тенґе за долар США, це близько 34 мільйонів доларів). Результат на цей час: «Нур-Отан» отримує 76 місць із 98 наявних до змагання, «Ак-Жол» – 12, а недавня провідна з кількох компартій країни, яка нарешті зняла в листопаді 2020 року зі своєї назви слово «комуністична» і залишилася просто Народною партією Казахстану, – 10 місць.
Навіть якщо вважати, що ці результати дійсно відображають прагнення народу, ці три партії, які єдині здобувають парламентські мандати, за останнє десятиліття ні нарощують, ні втрачають істотно свою підтримку, а влада витратила за цей час десятки мільйонів доларів, чи десятки мільярдів тенґе, на вибори, які дають по суті ті самі результати і нічого не змінюють.
І такі результати продовжують проголошувати і в час, коли виборці в Казахстані, особливо ж молодь, закликають до змін після того, як Назарбаєв залишив президентську посаду в березні 2019 року.
Киргизстан
У Киргизстані в позачергових президентських виборах і загальнонаціональному референдумі 10 січня взяло участь менш ніж 40 відсотків від зареєстрованих виборців. За даними Радіо Азаттик, Киргизької служби Радіо Свобода, з 3,56 мільйона виборців країни з правом голосу проголосували 1,354 мільйона.
Серед 17 кандидатів на посаду президента майже 80 відсотків голосів відразу отримав Садир Жапаров (за іншим написанням, Садир Джапаров) – якого тільки близько трьох місяців тому випустили з в’язниці з політичних міркувань. Це другий найвищий показник в історії країни – на виборах 2005 року Курманбек Бакієв отримав відразу 89,5 відсотків.
За даними Центральної виборчої комісії Киргизстану, за Жапарова віддали 1,116 мільйона голосів.
А на одночасному референдумі про те, чи має Киргизстан бути країною з президентською системою влади, чи з парламентською, за президентську проголосував майже 81 відсоток учасників виборів, або приблизно 1,147 мільйона виборців.
Від часу здобуття незалежності 1991 року Киргизстан уже був президентською республікою, але на конституційному референдумі 2010 року, в якому взяли учать близько 72 відсотків виборців, понад 90 відсотків від учасників схвалили перетворення країни на парламентську республіку, – і от тепер повернули ситуацію назад.
Обидва результати нинішніх виборів і референдуму ніби свідчать про великі перемоги Жапарова і ідеї зміни ладу.
Але якщо поглянути з іншого боку, їх важко сприйняти як справжню волю народу.
З одного боку, понад половина виборців країни не взяла участі в голосуванні.
І цьому є низка пояснень.
Жапаров став прем’єр-міністром, а потім самочинно і всупереч конституції взяв на себе виконання обов’язків президента (ці обов’язки після відставки попереднього президента мусили тимчасово перейти голові парламенту), але напередодні виборів тимчасово припинив виконувати ці обов’язки, щоб балотуватися (в Киргизстані чинний голова уряду чи виконувач обов’язків президента не може балотуватися на президентську посаду).
І він, і члени його влади твердять, що на нинішніх виборах було менше скуповування голосів і використання адміністративного ресурсу, ніж бувало раніше.
Якщо перше з цих тверджень правдиве, воно може до певної міри пояснити меншу явку на нинішніх виборах. Бо на парламентських виборах 4 жовтня 2020 року скуповування голосів було великою проблемою і, власне, й відіграло велику роль у розпалюванні народного гніву, який врешті призвів до звалення попередньої влади Киргизстану.
Тоді влада скасувала «форму № 2», довідку, яка дозволяла людям, які живуть не за місцем офіційної реєстрації, голосувати деінде в країні за умови, що вони зареєструються за новим місцем напередодні дня виборів.
І, можливо, дехто з більш ніж двох мільйонів виборців, які не прийшли на дільниці, просто розчарувався в самому процесі голосування. У Киргизстані 2016 року відбувся ще один референдум про конституційні зміни, 2017 року були вибори президента, 2020 року – парламентські вибори. Пізніше цього року мали б знову відбутися позачергові вибори однопалатного парламенту, Жогорку Кенеша (Верховної Ради), але дата ще не встановлена.
Тож, як оголошено, Жапаров отримав підтримку 1,116 мільйона людей, на референдумі зміни підтримали 1,147 мільйона. Населення країни становить близько 6,5 мільйонів. Таким чином, обидві цифри становлять лише близько 17 відсотків від усього населення – а це далеко не можна назвати «всенародною підтримкою».
А разючий злет Жапарова з засудженого злочинця (він був обвинувачений у викраденні свого політичного суперника і 2017 року засуджений до 11 з половиною років позбавлення волі) в президенти багато хто пояснює підтримкою організованої злочинності, досить помітної сили в Киргизстані.
Такі підозри, найімовірніше, обмежать іноземні інвестиції в Киргизстані принаймні наступними місяцями, а може, й роками, і потенційно продовжать глибокі економічні проблеми, які постали перед країною.
Левову частку іноземної допомоги Киргизстанові надавали демократичні уряди, бо країна вважалася в переважно авторитарній Центральній Азії «островом демократії», що міг давати сусідам приклад доброї волі народу, яка супроводжує демократичний поступ.
Нинішнє голосування за повернення до президентської системи може обмежити таку допомогу в майбутньому.
Авторитарна Росія теж із осторогою ставиться до зміни влади в Киргизстані після жовтня 2020 року і вже затримала надання обіцяної допомоги, хоча президент Росії Володимир Путін і послав 11 січня Жапарову телеграму-вітання з перемогою на виборах.
Влада Киргизстану – і попередня, і після її зміни 4 жовтня 2020 року – також неодноразово просила Китай відтермінувати виплати за кредитами. Таким чином вона, найімовірніше, поставить Бішкек у список ризикових країн для інвестицій Пекіну в майбутньому.
Крім того, економіку Киргизстану підриває коронавірусна пандемія, і наразі немає ніяких точних даних, коли ця країна могла б отримати вакцини і взяти під контроль кризу в охороні здоров’я.
Жапаров, виступаючи перед прихильниками 11 січня в Бішкеці, на центральній площі Ала-Тоо, заявив, що для повернення країни на нормальний шлях потрібен час.
Але багато хто вважає, що він мав би поспішити. Жапаров устиг наобіцяти багато, і однією з причин, чому частина людей голосувала за нього, було саме бажання змін – змін на краще, і то якнайшвидше.
А в країні, де з 2005 року народні протести вигнали з влади вже трьох президентів, уже видніються достатні можливості поставити під сумнів обрання Жапарова і результати референдуму.
У підготовці матеріалу брала участь Айґерім Толеуханова
