(Рубрика «Точка зору»)
Формула російського патріотизму
У Росії не можна любити країну відмежовано від держави. Будь-який патріотизм карається ‒ якщо під його впливом ти не вішаєш у кабінеті портрет Володимира Путіна.
Анексію Криму здійснювали різні люди. Одні хотіли посад, інші ‒ реваншу, треті ‒ грошей. Були й четверті ‒ ті, хто мріяв про те, що зміна прапорів виявиться історією про розвиток, прогрес і соціальну справедливість. Але саме вони у підсумку виявилися за бортом змін, що відбулися.
Якщо це й звучить як несподіванка, то лише для тих, хто не знає, з чого складається російська вертикаль.
У сучасній Росії неможливий абстрактний патріотизм ‒ припустимий лише той, що санкціонований
Коли В'ячеслав Володін говорив, що Путін ‒ це і є Росія, він не жартував. У сучасній Росії неможливий абстрактний патріотизм ‒ припустимий лише той, що санкціонований, узгоджений і системний. Навіть більше: питання навіть не в тому, які гасла ти вигукуєш, а під якими прапорами ти це робиш. Якщо в тебе в руках хоругви із президентом, то тобі дозволено пропонувати будь-яку єресь. Наприклад, чавити продукти бульдозером або забороняти іноземне усиновлення.
І навпаки: якщо ти вважаєш, що головне в патріотизмі ‒ зміст, а не форма, то державна машина бере тебе на олівець. Тому що принцип Людовика XIV ніхто не скасовував ‒ любити батьківщину можна, лише адресуючи свої почуття тому, хто стоїть на самій вершині харчового ланцюга.
Ти маєш вірити не в Росію, а в її керівництво
Причому, російська система вибраковує не тільки тих, хто вірить в європейське майбутнє країни. Імперські погляди, антизахідництво та віра у «скрєпи» точно так само не є гарантією кар'єри. Основний фактор ‒ системність. Ти маєш вірити не в імперію, а в вертикаль. Не в Росію, а в її керівництво. Будь-яка спроба крокувати не в ногу ‒ карається. Будь-яка претензія на «особливу думку» ‒ тим більше.
Російській державній системі не потрібні щирі ‒ їй потрібні віддані
Тому що російській державній системі не потрібні щирі ‒ їй потрібні віддані. Готові ходити лавою, співати хором, в одностайному пориві голосувати за будь-яку ініціативу зверху. Їй не потрібні ті, хто вказує на недоліки, пропонує покращення, користується підтримкою в низах.
Російський тренд ‒ це «Акакій Акакійович», якого можна тасувати без особливих проблем. А кожен, хто не згодний із роллю гвинтика в машині з відтворення лояльності, приречений бути «натурою, яка зникає». Відсутність власної думки, як головна чеснота в резюме.
Для Москви існує одна-єдина форма лояльності ‒ абсолютна. Ступінь твого патріотизму не має значення ‒ щирість припускається лише в тому випадку, якщо йдеться про дурість. В усіх інших ситуаціях ця якість зайва. Часом навіть шкідлива.
І вже напевне ‒ небезпечна. Як мінімум, для її носія.
Павло Казарін – оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Оригінал – на сайті Крим.Реалії
