Радіо Азаттик (Казахська служба Радіо Свобода)
Десять загиблих, понад сорок поранених, спалені будинки, крамниці й машини – такий результат подій, що спалахнули в ніч на 8 лютого на півдні Казахстану і потрапили в заголовки світових засобів інформації, які написали про міжетнічні сутички. Влада ж Казахстану, яка звикла називати країну зразком міжнаціональної злагоди і міжконфесійного миру, заявила, що то був «побутовий конфлікт».
Багато мешканців села Масанчі, що в Кордайському районі Жамбильської області, обурені тим, що влада не перешкодила нічним погромам. У цьому селі живуть головно дунгани – представники етнічної меншини родом із Китаю, що говорять діалектом китайської мови і сповідують іслам; їхня самоназва – хуейцзу. Вони – нащадки втікачів із Китаю в тодішню Російську імперію після придушення їхніх невдалих повстань у другій половині 19-го століття. У сучасних Киргизстані й Казахстані їх нині живе понад 100 тисяч, іще кілька тисяч є в інших країнах, що існують на місці колишнього СРСР; понад 10 з половиною мільйонів їх далі живуть у Китаї.
Мешканці Масанчі розповідають: увечері 7 лютого в село ввійшли юрби немісцевих чоловіків, вони кидали каміння, підпалювали будинки. Багато місцевих утекли в сусідній Киргизстан. У той час обласний департамент поліції заявляв, що конфлікт, який почався з бійки між мешканцями, «локалізований». Але селяни кажуть, що це була неправда: в Масанчі й сусідніх селах, де теж живуть дунгани, палало всю ніч.
8 лютого влада Казахстану визнала наявність загиблих і поранених і заявила, що ситуація вже під контролем. Пізніше в МВС повідомили, що почали розслідування за кримінальними статтями про вбивство і організацію масових заворушень і затримали десятки людей.
Частина затриманих – мешканці села Каракемер, де живуть переважно казахи. Між цим селом і Масанчі – кількасот метрів. Але останнім часом, кажуть люди з Каракемеру, ця відстань перетворилася на безодню нерозуміння. За словами місцевих мешканців, люди з Масанчі, мовляв, кажуть, що «земля ваша, а влада наша, ми все купимо, досить дати грошей».
Понад сотня каракемерців зібралася в суботу на межі між селами, де виставили поліційний спецзагін. Мешканці вимагали звільнити затриманих. Надвечір того ж дня влада повідомила, що затримані вже на волі. Люди розійшлися.
А поки мешканці протягом кількох годин стояли біля в’їзду до Масанчі, вони розповідали, що сварки між казахами й дунганами в цій місцевості ставалися й раніше. Чиновники тоді приїжджали і просили не влаштовувати галасу, залучали до примирення старшин.
Нинішнім кривавим подіям передував інцидент 5 лютого, в якому були побиті й потрапили до лікарні казахи з Каракемеру, а нападниками були, як повідомляли, дунгани з сусіднього села Сортобе.
7 лютого в тому ж Сортобе поліційний патруль зупинив авто, але його водій відмовився виконати вимогу проїхати у відділок поліції, а його родичі просто побили поліцейських, які втекли шукати захисту до Каракемеру.
І ввечері 7 лютого трагічні події охопили Масанчі, Аухатти й Булар-Батир – прикордонні з Киргизстаном села, в яких живуть дунгани. За інформацією поліції, спершу на околиці Масанчі сталася бійка з участю близько 70 осіб. За версією МВС, «провокатори» знімали події на відео і розповсюджували через месенджери й соцмережі. Через деякий час із інших сіл прибули кількасот людей. Конфлікт переріс у погроми.
Будинки, крамниці й ресторани-кав’ярні, що були спалені тієї ночі, належать дунганам за національністю. І, судячи зі списків жертв, які публікували місцеві ЗМІ, загиблі – теж представники цього народу.
За даними прикордонної служби сусіднього Киргизстану, до цієї країни минулими вихідними прибули близько 4 з половиною тисяч громадян Казахстану. Це були головно дунгани за національністю. На тому боці кордону їх зустрічали тамтешні дунгани, які живуть і на півночі Киргизстану.
Чиновники зі столиці Казахстану Нур-Султану, які прибули до Кордайського району, – члени спеціально створеної комісії, – закликали тих, хто виїхав, повернутися. Влада пообіцяла відшкодувати втрати. Дехто дослухався до цих закликів. Близько тисячі людей повернулися до Казахстану.
Події в ніч на 8 лютого – найкривавіші сутички на міжетнічному ґрунті в новітній історії Казахстану. Інциденти між казахами і представниками етнічних меншин (таджиками, уйгурами, турками, чеченцями й іншими) ставалися й раніше, і якраз у південно-східних частинах країни, але вони не призводили до такої кількості загиблих і потерпілих.
Наприклад, у березні 2007 року сталися сутички між казахами й чеченцями в селі Маловодному (нині Байдібек-Бій) і сусідньому Казаткомі Алматинської області – вони кілометрів за сто на схід від Кордайського району. Інцидент спалахнув через п’яну бійку в більярдній між казахом і чеченцем – нащадком примусово переселених під час сталінської депортації чеченського народу в часи Другої світової війни. В результаті загинули п’ять людей із обох сторін конфлікту, багато були поранені.
Або в лютому 2015 року спалахнули сутички між казахами й місцевими таджиками в селі Бостандик, де живуть переважно таджики, в Туркестанській (раніше Південноказахстанській) області Казахстану – вона межує з Жамбильською на заході. Таджиків туди переселяли за радянських часів у 1950-х роках через брак робочої сили. Там, за повідомленнями, сварка таджика з казахом закінчилася тим, що перший зарізав другого. Після похорону загиблого казахи рушили громити, палити й руйнувати таджицьке за населенням село.
Модель, що не працює
Казахстанський політолог Андрій Чеботарьов звертає увагу, що ці інциденти об’єднує те, що їм передували певні правопорушення – чи й лише чутки про такі правопорушення – з боку представників некорінних народів. Мешканці не довіряють поліції і державним органам і готові йти на самосуд, а відтак агресивні дії вчиняють щодо людей, не причетних до правопорушень, але однієї етнічної належності з підозрюваними, наголошує експерт.
Як написав Чеботарьов у фейсбуці, це свідчить про нездатність місцевої влади врегульовувати такі інциденти і про серйозний конфліктний потенціал у сфері міжетнічних відносин.
Політолог Толганай Умбеталієва, директор Центральноазійського фонду розвитку демократії, каже, що владі «зручно» списувати такі події, як нині, на «побутовий конфлікт».
«Я думаю, що влада не має готового рішення. Вона вдовольняється «міжетнічною злагодою», вихваляє свою модель. Модель, яка не працює. І в даному разі вона не має відповідей, як вирішувати таку ситуацію, як узагалі її інтерпретувати. Їй легше зробити конфлікт побутовим, як завжди, звинуватити в цьому місцеві органи влади і повісити відповідальність на них. Ну, в даному разі політичну відповідальність повісити на казахів, що «казахи в усьому винні». Влада не знає, як реагувати, як розбудовувати стосунки з етнічними групами, дотримуючись інтересів казахів, дотримуючись інтересів інших етнічних груп», – каже вона.
Парламент Казахстану в перший робочий день після кривавих вихідних на півдні країни, 10 лютого, оминув цю тему. Ніхто з депутатів не став порушувати цього питання. У стінах законодавчого органу навіть не вшанували загиблих хвилиною мовчання.
Президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв 10 лютого доручив звільнити заступника акіма (керівника адміністрації) Жамбильської області і голову департаменту поліції регіону, а також акіма Кордайського району і начальника відділу поліції цього району з формулюваннями «за серйозні недоліки в роботі». Пізніше того ж дня він звільнив і акіма області – «відповідно до поданої заяви».
Рада безпеки Казахстану, яку очолює Нурсултан Назарбаєв – колишній президент, який пішов у відставку в березні минулого року, але зберігає широкі повноваження, – станом на 10 лютого мовчала. Термінового засідання цього органу, до функцій якого належить і «сприяння підтриманню соціально-економічної стабільності», не було. На сайті «лідера нації» (цей титул, «єлбаси», довічно закріплений за Назарбаєвим і дає йому імунітет від будь-якого переслідування) не було оприлюднено ніяких заяв у зв’язку з подіями на півдні країни. Засідання Ради безпеки Казахстану під головуванням Назарбаєва, присвячене подіям у Кордайському районі, а також ситуації з новим коронавірусом, без ніякого термінового статусу врешті відбулося вже 11 лютого.
