Вся Україна та, без перебільшення уся Європа, стежила 16 червня за спільним візитом лідерів Франції, ФРН, Італії і президента Румунії в Україну. І не даремно – в ході зустрічі з президентом Зеленським вони в один голос підтримали заявку Києва на кандидатський статус в Європейському Союзі.
Ця заява вплинула на кілька держав-скептиків, які упродовж наступних двох-трьох днів зняли свої застереження і забезпечили консенсус.
Тому інший спільний візит, а саме прем’єрів Албанії, Північної Македонії (онлайн) і Чорногорії, який відбувся днем раніше, якось залишився поза увагою ЗМІ і громадськості. І даремно.
Приїзд трьох балканських лідерів з відвіданням Ірпеня й Бородянки та їх спільна заява про підтримку українського кандидатства був насправді не менш важливим для позитивного результату в Брюсселі 23 червня 2022 року.
Згадаймо: заперечення української заявки, які пролунали вже наступного дня після її подання 28 лютого 2022, йшли по двох напрямах: Україна не провела достатніх реформ та, не можна схвалити запит України не схваливши запит балканських держав, які вже давно стоять у черзі на членство чи початок переговорів.
Хвилі у «балканському питанні» розганяли голоси з Сербії, декотрих середземноморських країн та Австрії. Остання, до речі, вважає себе таких собі спонсором розширення Євросоюзу на Балкани, хоча, по суті, не має на це ні вирішального політичного, ні економічного впливу.
Українська дипломатія зробила неможливе
Києву вдалося запросити керівників трьох, крім Сербії, балканських кандидатів, які оголосили про відсутність застережень щодо кандидата – України і про намір взаємодіяти з нею в процесі наближення до членства. Белград схвально кивнув здаля.
Перепона впала. Позитивне рішення стало досяжним.
Як Україна може допомогти Балканам
Сьогодні, у статусі кандидата, нехай і з застереженнями, Києву варто подумати як допомогти Балканам.
Чому це треба зробити – зрозуміло. Насамперед, вдячність – питома європейська риса, вона входить до переліку цінностей, на яких упорядкований Європейський Союз. Але є й прагматичне пояснення: балканські країни в складі ЄС перестануть бути легкодоступними для підривної діяльності Російської Федерації. Потужніше запрацюють їхні економіки, які є активними споживачами українського експорту. Знизяться безпекові виклики, отже поліпшаться умови для українського туризму та інвестицій. Ну і, нарешті, тут живуть наші двоюрідні брати-слов’яни та віддавна дружні албанці.
Чим може віддячити Київ Тирані, Скоп’є, Подгориці та Белградові вже зараз, хоча й війна?
Насамперед, активізувати дипломатичну присутність щоб закріпити наростаючі зв’язки і протистояти ворожій російській пропаганді. А вона історично сильна на Балканах і значна частина місцевих суспільств до неї усе ще прислухається. Кроки в цьому напрямі робляться, нещодавно призначено посла у Чорногорію, єдину з чотирьох держав, де його не було. Залишилося наситити дипустанови балканістами з мовою й ентузіазмом.
Також треба приєднатися до європейців, які ведуть діалог з Болгарією: саме Софія блокує переговори Брюсселя з Північною Македонією, а опосередковано і з Албанією. Україна й Болгарія мають чимало точок дотику: велика болгарська меншина на Одещині, спільне Чорне море, яке нам розміновувати, енергетична й транспортна взаємодія, інтереси у озброєнні.
Нарешті, потрібна більша увага до українських громад, які завжди існували в цих державах, але нині подесятирилися і можуть відігравати дедалі значнішу роль у місцевому бізнесі, в громадській діяльності. Українські іммігранти цінуються і як лікарі, і як ІТ-фахівці, і як технічні спеціалісти. Їм варто допомогти згуртуватися, представити себе місцевому громадянському суспільству, зміцнити зв’язки з Україною. Велике поле для діяльності Світового конгресу українців, Українського інституту при Міністерстві закордонних справ, міністерств культури та інформаційної політики і депутатського корпусу Верховної Ради України.
Балкани – це недалеко. Півтори години льоту. Нас там знають і поважають. Треба відповісти взаємністю.
Андрій Веселовський – український дипломат, експредставник України при ЄС
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції.
