Коли гинуть американські пілоти, їхні побратими спалюють фортепіано на злітній смузі: на інструменті написані позивні асів, а також бортові номери літаків. Побратими пілота «Джуса» прощалися з ним під «Адажіо Альбіноні» Ремо Джадзотто.
25 серпня на Житомирщині зіткнулися навчально-бойові літаки Л-39: загинули троє українських пілотів – В'ячеслав Мінка, Сергій Проказін та Андрій Пільщиков. Останній – відомий ас з позивним «Джус». Його називали голосом української авіації, бо був одним з тих, хто лобіював важливість надання Україні сучасного озброєння. Західним партнерам було важливо бачити, кому саме вони дають літаки. Харизматичні і професійні українські льотчики їх – переконали.
Сьогодні, 29 серпня, відбулося прощання з Андрієм Пільщиковим. Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) поспілкувалися з колегами та друзями «Джуса» та згадали, чому його називають «рушієм української авіації».
Мріяв про небо з 5 років
Про те, що «Джус» буде літати, він знав ще з 5 років. Це була не просто дитяча мрія, а усвідомлений вибір.
Вже підлітком він став спотером – ходив по аеродромах Харкова і фотографував літаки. Андрій так захопився цією справою, що став одним із засновників спотерського руху у рідному місті.
Саме після знайомства з хлопцем, вражені його любов'ю до неба і бажанням стати частиною авіації, харківські пілоти вирішили створити навчальний кадетський центр для підлітків. У першому наборі був і майбутній ас.
«Пам'ятаю той перший політ Андрія. Злітав він на літаку Х-32-912 «Бекас». Як будь-яка дитина в цьому віці, він був приголомшений. І професійні вже питання в нього були одразу», – згадує його наставник з харківського «Цивільного повітряного патруля» пілот «Сталкер».
Андрій намагався вступити у Харківський національний університет Повітряних сил імені Івана Кожедуба, але, як зазначає видання Мілітарний, одразу не вийшло: підвів зір. Тому шлях до омріяного неба трохи затягнувся. Спочатку було навчання в Харківському авіаційному інституті, далі – корекція зору, і тільки потім – той самий ХНУ ім. Івана Кожедуба.
Після випуску з льотного вишу у 2016 році Андрій неодноразово приїжджав до кадетів, таких самих хлопців та дівчат, які мріяли про небо.
«Ти впевнено йшов до своєї мрії і став військовим пілотом. І в той самий час ти завжди знаходив можливість завітати до кадетів та провести заняття або організувати цікаву екскурсію. Ти завжди був своїм, рідним для кадетів, як і вони для тебе», – написали у «Цивільному повітряному патрулі».
Андрій був серед тих пілотів, хто з самого початку намагався боротися з радянщиною в авіації.
«В перерві між польотами вийшли до піцерії у льотних комбінезонах, зробили замовлення, і коли його принесли, офіціант сказав: «За вас вже розрахувалися». Андрій питає: «Як, хто?». І побачив за сусіднім столиком дядька, ветерана. Той сказав: «Боже, благослови Америку! Дякую вам, що ви захищаєте нашу країну з повітря». Таке ставлення людей зовсім незвичним було. Ще незвичніше далі, коли заїхала до кафе патрульна поліція, і пілоти американські розрахувалися за поліцейських, сказали: «Дякуємо вам, що ви захищаєте наші родини, поки ми захищаємо Америку», – цитує «Сталкера» Суспільне.Харків.
«Привид Києва»: фото його, а заслуги – всієї бригади
Через свою нелюбов до радянської військової системи й спроби змінити її «Джус» неодноразово стикався зі спротивом старших офіцерів, згадують друзі. Тому Андрій покинув службу у 2021 році, й з початком повномасштабного вторгнення Росії не був зобов’язаний приїжджати на аеродром. Але відсиджуватися під час війни він не міг. Тому повернувся до української авіації.
Перші дні він виконував «непілотну» роботу, про що сам згадував в різних інтерв’ю – був у підрозділі оборони аеродрому. Тоді пілотів в Україні було вдосталь, а от «пташок» – обмежена кількість. Та й після перерви ніхто б його не пустив в небо одразу. Але трохи згодом на бойові завдання почав вилітати й «Джус».
Лютий і березень 2022-го – це час, коли киянам хоча і було моторошно через постійні російські обстріли. Але жителі столиці знали: є невідомий український пілот-ас, який за перші 30 годин російського вторгнення в Україну здобув шість повітряних перемог у небі.
Коли статистика «Привида Києва» досягла 40 російських літаків, пропаганда РФ почала «хоронити» українських асів один за одним, мовляв, «Привида збито», а українські соціальні мережі розганяти фотографію нібито того самого «нічного привида Києва».
Наприкінці квітня 2022 року у командуванні Повітряних сил ЗСУ спростували легенду про «Привида Києва». Там зазначили, що це – збірний образ пілотів 40-ї бригади тактичної авіації Повітряних сил.
На тому фото якраз і був «Джус». Щоправда, світлина була зроблена до повномасштабного вторгнення Росії і до появи легенди про «Привида Києва».
«Якось я у нього запитала: «А ти ніяк не дотичний до історії «Привида Києва?», а він так опустив очі, трохи усміхнувся, але дуже сором'язливо. Він розповів, що був серед тих, хто захищав повітряний простір Києва, але йому було важливо підкреслити, що «Привид» – це вся 40-ка. І коли хтось з нас із захопленням починав реагувати на його розповіді, то Андрій так спокійно говорив: «Ми просто робили свою роботу, користувалися можливістю, бо в російській армії був хаос і вони не очікували такого спротиву – ні від народу, ні від армії», – розповідає Донбас Реалії експертка центру ZMINA Марія Курінна.
Її вразило, що попри чималий перелік досягнень «Привидів» і важливу роль в цьому і самого «Джуса», він наче просив вибачення, що його сприймають тим самим київським асом. «Просто фотка розійшлася саме моя», – казав Андрій.
«Він був настільки скромним, що ніколи не надавав цьому особливого значення. Навпаки, казав, що перемоги «Привида» є заслугою не тільки пілотів. Для того, щоб злетів один літак, його обслуговують 30-40 людей. І «Джус» засмучувався, коли про інженерів не згадували. А крім того, не варто забувати, що в кожному бою чималу роль грали радіолокаційні війська, ракетні війська, ППО. І «Джус» – це та людина, яка знаючи, що він – герой, ніколи на цьому не акцентував увагу», – каже Сергій Москалюк, засновник фонду 4myukraine, в ексклюзиному коментарі Донбас Реалії. Саме його організація і створила мурал «Привида Києва» в столиці.
Хоча розповідати «Джусу» було про що – чого тільки вартували перші бої проти російських літаків. Згадував, що це були не бої, а справжні баталії.
«Він казав: «Ми виходили, нас «двійка» або «четвірка», а їх 12 або 20 літаків. І ми все одно намагалися здобувати перемогу». Казав, що російські пілоти сц...ві. Тільки перший пуск у їхній бік, і вони одразу розвертаються. Тому що все це бравада ка...ська: вони звикли літати бомбити Сирію і там, де їм немає протидії ніякої», – каже «Сталкер».
Операція «F-16 в Україні»: кілька десятків інтерв’ю і зустріч з сенаторами
На початку повномасштабного вторгнення Україна закликала західних партнерів «close the sky» (закрити небо – ред.), згадує Тетяна Шевчук з Центру протидії корупції.
«Коли ми зрозуміли, що відгуку немає, то наш заклик трансформувався в інший меседж: «Окей, ви не можете закрити, бо не хочете чи боїтеся. Тоді дайте нам озброєння, чим ми можемо самостійно це зробити», – розповідає Шевчук проєкту Донбас Реалії.
Але, зазначає вона, у команди були проблеми зі знанням технічних моментів – тоді їх сконтактували з пілотами.
«Серед них «Джус» був найактивнішим. То він пояснював, яку техніку ми маємо просити, чому саме її, які аргументи мають бути. І тоді виникла потреба в англомовному спікері серед пілотів. Ми хотіли показати, що у нас є харизматичні, розумні, освічені пілоти. Що тут не аборигени дротиками кидають, а тут є професіонали. І Андрій був цією людиною, яка [гарно володіла англійською і] давала марафон новин», – згадує Тетяна про початок компанії боротьби за F-16 для України.
Американський письменник і військовий історик Адам Макос розповів Донбас Реалії, що познайомився з «Джусом» вже після початку повномасштабного вторгнення. Макос каже, відчував себе спустошеним, тож шукав, як можна допомогти.
Враховуючи свою діяльність і зв’язки в ЗМІ, він зміг зв'язати «Джуса» з іноземними журналістами. Пізніше з’явилася ідея – привезти Андрія в США, щоб «дивлячись в очі цьому молодому хлопцю, вони спробували сказати «ні».
«Зараз це може здатися божевільним: як такий молодий капітан міг вплинути на отримання F-16 для України? Ви не уявляєте, яким був його внесок. Коли «Джус» з «Мунфішем» (пілот ПС ЗСУ – ред.) увійшли в кімнату, де було 8 сенаторів США – найвпливовіші законодавці в нашій країні, серед них Ден Салліван з Аляски, Ліндсі Грем з Південної Кароліни… Коли пілоти зняли свої маски й розповіли свої історії… Стало відомо, що сенатор Салліван збирається йти до президента Байдена, Остіна і генерала Міллі, щоб постійно повідомляти, яка ситуація з F-16 (для України – ред.)», – розповідає Макос.
Він додає: «Сенатор Салліван зробив це, зокрема, тому що його надихнув «Джус». Його надихнуло те, що такі молоді хлопці перелітають океан, залишають поле бою, вирішують тут стратегічно важливі питання і знову повертаються захищати Україну».
Українські льотчики дійсно завдяки своєму бойовому досвіду змогли знайти спільну мову з сенаторами й достукатися, щоб на правовому рівні ідея передати Україні F-16 зрушила з мертвої точки у США, згадує Марія Курінна.
«Джусу» вдалося поспілкуватися з конгресменами, які в минулому були військові льотчики. Він знайшов їхні струни, знайшов ті аргументи – як військовий військовим. Він говорив з ними не просто фахово, але і як офіцер, який саме зараз захищає свою країну. Бо спочатку вони нам казали: «Ви що? Та це такі технології, ми не можемо їх передати», а коли побачили, кому саме вони дають літаки, то процес зрушився», – каже Курінна.
Сам «Джус» про цю поїздку згадував так: «Тоді ми їхали буквально з поля бою розповісти про стан справ. Наша делегація в першу чергу порушувала питання ППО – на той час найбільш критичного озброєння. Слава Богу, нам допомогли з цим, і зараз в Україні є системи Patriot, NASAMS, IRIS-T. Хлопці все це освоїли й дуже успішно використовують. Можна сказати, що тоді нам повірили й довірили ППО».
«Вони були такими адвокатами українських потреб. Треба розуміти, що наші політики теж роблять важливу роль, але для американських політиків буде дуже важливо побачити українських військових, які будуть потім захищати Україну цією зброєю. І це мало великий психологічний ефект. На них, можливо, трошки діяли на совість. Кожен крок, кожна дія кожного з нас важлива для того, щоб Україні дали зброю. А коли це робить така харизматична, освічена людина, дуже переконлива, дуже пристрасна до авіації й українського майбутнього, як Андрій, то ці слова мають велику вагу», – каже Шевчук.
«Джус» тримав руку на пульсі й після офіційної обіцянки надати F-16, бо постійно нагадував про це: треба вже починати тренування, навчання. Та й самі українські пілоти ще до того, як отримали літаки, самостійно вивчали майбутніх «пташок».
Він боровся не за F-16, а за розвиток українською авіації
Андрій Пільщиков лобіював не просто необхідність надання F-16 тут і зараз. На зустрічах з американськими законодавцями й експертами з Пентагона він розповідав, чому Україні необхідні системи протиповітряної оборони – SAMP-T, NASAMS та Avenger.
«Він розбирався дуже детально в кожному озброєнні. Він міг пояснити, чому необхідне ось тут стандартне обладнання, а тут тільки покращена версія. Щоб цей літак чи система ППО були максимально ефективні при виконанні задач. Але робив він це технічно і дуже зрозуміло. Пам’ятаю, як він повторював: на полі бою той диктує правила гри, хто перший побачив, саме тому казав про хороші радари», – каже Курінна.
Він мріяв про сильну українську авіацію. Розумів, що від неї багато що залежить, але неодноразово наголошував: «закрите небо» – це не тільки пілоти винищувачів. У спогадах побратими зазначають, що він був наче локомотив – знав світові і європейські стандарти, а де в Україні залишається «радянщина», й хотів це змінювати.
«Він хотів, щоб українська авіація модернізувалася і була частиною світової традиції західної авіації: починаючи з позивних і правильно наклеєних шевронів. Бо це престиж. Зрозуміло, що війна не виграється лише авіацією, вона виграється, коли в крайній окоп заходить наш солдат. Але авіація грає велику роль в тому. І він це пояснював. Йому дуже болів занепад. З 2014 року в авіації почалося друге народження, як і ЗСУ загалом, але все ж таки авіація недофінансовувалася і була, як на периферії, постійно», – каже Тетяна Шевчук з Центру протидії корупції.
Для «Джуса» ж було важливим, щоб українська авіація була не гіршою, ніж у США чи Великій Британії.
Чималий його внесок і в підтримку побратимів – пілотів гелікоптерів. Саме у розмові з «Джусом» Адам Макос дізнався, що українські пілоти винищувачів почали отримувати покращене спорядження, а от у їхніх колег з гелікоптерів з цим ще проблема: летіли в бій зі старими шоломами та невогнетривкими костюмами.
«Ми почали з благодійною організацією Wingmen for Ukraine закупляти спорядження для пілотів гелікоптерів, для цього проводили різні акції. А днями я дізнався, що «Джус» надіслав свої заощадження у $13 тис, щоб купити шоломи для хлопців», – згадує Адам Макос.
Один з методів збору грошей для спорядження стала маленька фігурка Лего – «Привид Києва». Ідея також надійшла від Джуса, каже Макос: «Він побачив фігурку з лего, яка типу нагадувала «Привид Києва». І я сказав: «Окей. Ми можемо знайти компанію в США, яка б це зробила. Але ти зможеш допомогти нам, щоб ця фігурка була повністю схожа на українських пілотів, які виконують місії?» Між бойовими вилітами він фотографував, у що він був одягнений».
Разом з американською компанією Brick Mania була розроблена лего-фігурка, яка повністю повторювала форму «Джуса» у березні 2022 року. За словами Адама Макоса, продажі лего-версії «Привида Києва» сягнули близько $60 тис.
«Ми ж звільнимо Луганськ? «Звичайно»
«Я не знаю, коли він спав і чи спав він взагалі, він постійно був на зв'язку, – каже Тетяна Шевчук, – Андрій завжди про когось піклувався, комусь щось треба допомогти, пояснити, десь посваритися, щоб вирішити проблему. Він ніколи ні до чого не був байдужим, йому треба було бути всюди одночасно».
І це підтверджують усі, з ким Донбас Реалії вдалося поспілкуватися про пілота.
Марія Курінна згадує, як в Польщі спілкувалася з «Джусом» про її рідний Луганськ, який з 2014 року знаходиться в окупації.
«І коли я казала: «Джус», ми ж звільнимо Луганськ? Ми чекаємо вже стільки років». Він казав: «Звичайно». Коли така людина говорить, ти їй віриш, бо він знає, що робить. І він живе цим. Це для нього не просто історія кар'єри, абсолютно, ні. І при тому, що він був веселий, позитивний, він ставав дуже серйозним, у нього така от прям аж з'являлася зморшка такої серйозності, коли казав про авіацію, бо розумів, наскільки велика відповідальність на ній», – каже Курінна.
Він і далі захищатиме українське небо
«Джус» був тим, хто мав першим сісти в F-16, які нададуть Україні, кажуть колеги.
«Я думала, що колись ми зустрінемось після перемоги в пабі й будемо всі плескати в долоні, підіймати тости за нашу авіацію. І «Джус» буде центральною фігурою. Ми будемо сумувати за кожним, хто загинув, але і радіти теж. Але я думаю, що для нас всіх Андрій – тепер приклад людини, яка за таке коротке життя встигла стільки всього зробити. Він не витрачав жодної хвилини, здавалося. І при цьому не видавав себе якогось суперважливого. Ми маємо брати приклад і працювати, кожен на своєму місці, наближати цю перемогу заради таких людей, заради їх прикладу», – каже Курінна.
Американський письменник і військовий історик Адам Макос, який відомий своїми книгами про Другу світову війну та історіями про ветеранів, каже, що в планах було написати книгу про сучасні події разом з «Джусом», але український пілот вважав, що найкраще це зробити після перемоги України.
«Він вірив у цю перемогу. Я бачив стільки неймовірних історій. І ми збиралися розповісти історію про перші місяці повномасштабної війни, про «Привидів Києва», про героїв-льотчиків, які вижили, коли ніхто не думав, що це можливо. Зараз мені буде важко це зробити, бо мій друг загинув. Але я хочу зробити свій внесок у цю пам'ять. Це буде одна хороша історія, але ми обов'язково її розповімо», – каже Адам Макос.
Українська авіація відходить від радянщини – не тільки у техніці та тактиці, але й у ставленні до своїх героїв та ритуалах. Коли гинуть американські пілоти, їхні побратими спалюють фортепіано на злітній смузі: на інструменті написані позивні асів, а також бортові номери літаків. Вважається, що так душа пілота підіймається у небо – у свій вічний політ.
Побратими з Андрієм прощалися під «Адажіо Альбіноні» Ремо Джадзотто. А цивільні, дізнавшись трагічну новину – почали нести квіти та іграшки до того самого муралу «Привида Києва» в столиці.
Уже зараз благодійний фонд, який обслуговував потреби авіаторів раніше, буде переназвано на честь «Джуса», про що написала мати Андрія Лілія Авер’янова.
Сьогодні, 29 серпня, Україна прощається з «Джусом». Посмертно йому присвоєно військове звання «майор».
«Джус» боровся за справедливість і наголошував, що «Привид Києва» – це команда. За перемогою у боротьбі за F-16 та новому озброєнні стоять зусилля не однієї людини, а також великої команди. Він із захопленням розповідав про українську авіацію, був одним з наймедійніших облич українських Повітряних сил, але мріяв про повагу і пам'ять до кожного пілота.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім'я не буде розкрите.
