(Рубрика «Точка зору»)
Рівно опівночі Велика Британія залишить Європейський союз – і ЄС уперше в своїй історії зменшиться. І вже не зросте в ближчі часи.
Лише через кілька днів після «брекзиту» Європейська комісія запропонує нову методологію розширення Євросоюзу, яка ускладнить новим країнам, особливо на Західних Балканах, вступ до клубу в майбутньому.
А ще через кілька тижнів Північна Македонія стане 30-м членом НАТО – і, як очікують, це буде останнє розширення Північноатлантичного союзу на довгий час.
Рік 2020-й починає нову добу консолідації обох організацій, у якій, як виглядає, вони більше займатимуться самі собою.
Спершу в Брюсселі й Лондоні ви й не помітите, що Велика Британія залишила клуб. Так, її прапори протягом вихідних зникнуть із будинків євроустанов, британські дипломати й міністри більше не будуть ходити на зустрічі й засідання в Раді ЄС, а британських європарламентарів викреслять зі складу Європейського парламенту.
Але вільна торгівля і вільне пересування людей із Євросоюзом продовжать діяти на перехідний період, що закінчиться 31 грудня 2020 року.
Протягом цього періоду Велика Британія також продовжить робити внески до бюджету ЄС, і британські громадяни зберігатимуть усі свої права в інших країнах Євросоюзу, а громадяни тих країн у Британії.
А тим часом почався зворотній відлік часу до укладення нової угоди, яка має визначити майбутні відносини між Британією й ЄС.
Протягом 11 місяців сторони мають укласти торговельну угоду. Найкраще – всеосяжну й далекоглядну, що охопила б усі відносини.
Але в Євросоюзі скептично ставляться до можливості досягти цього за такий короткий час. А британський прем’єр Боріс Джонсон виключив будь-яку можливість продовжити цей термін поза 2020 рік.
Однією з головних завад будуть права на риболовлю. Країни ЄС захочуть забезпечити собі доступ до багатих на рибу британських вод і можуть у процесі цього поспокушати лондонський Сіті продовженням його доступу до прибуткового сектору фінансових послуг на континенті – тож варто чекати принаймні на дипломатичну «тріскову війну» (три «тріскові війни» відбулися за права на риболовлю між Ісландією й Великою Британією в 1950–1970-х роках у дипломатичних колах, міжнародних судах і навіть із кількома сутичками кораблів у морі; всі завершилися перемогами Ісландії, яка щоразу розширювала свою виключну риболовецьку зону – ред.).
У будь-якому разі, переговори між Британією й ЄС заберуть цього року в Євросоюзу чимало часу, енергії й уваги.
У сусідів відгукнеться болісно
Вихід Британії натомість майже відразу відчують сусіди ЄС. Лондон був охочим прихильником розширення Євросоюзу і одним із головних політичних гравців у цьому клубі. Але цей британський ентузіазм потроху стихає ще з часів, що передували референдуму про «брекзит» 2016 року. А після нього – британські дипломати були змушені облишити все і зосередитися лише на відносинах із ЄС.
І вакуум, який створив Лондон, заповнив Париж.
Франція зараз – головна зовнішньополітична сила в Євросоюзі, і це вже вчинило свій вплив на сусідів ЄС. Париж по суті односторонньо відкинув початок вступних переговорів із Албанією й Північною Македонією, і це добре задокументовано.
А прямі наслідки цієї зневаги дадуться взнаки 5 лютого, коли Єврокомісія оприлюднить свою ідею зміненої методології розширення Європейського союзу. Париж домагався цього, і це піде на шкоду країнам Західних Балкан, які сподівалися вступити до ЄС.
І хоча конкретний зміст пропозиції ще не відомий публічно, ми вже знаємо дві речі: Єврокомісія зробить усе, аби вдовольнити Францію, і дорога для країн-кандидатів із Південно-Східної Європи до того дня, коли вони могли б назвати себе членами ЄС, стане значно довшою і складнішою.
Ситуація щодо України і Грузії
А для країн «Східного партнерства», таких, як Грузія, Молдова й Україна, справи ще гірші. Бо коли Євросоюз у березні подасть свої ідеї щодо оновлення програми «Східного партнерства», він теж візьме до уваги думку Франції. А, як ми бачимо з двох політичних документів, розроблених у Парижі останніми місяцями, там відкидають уже навіть шанси того, що це партнерство могло б прокласти шлях до членства в ЄС у майбутньому.
Натомість увага і фінансування будуть зосереджені на тому, щоб зробити країни-партнери більш дружніми до довкілля. Це, звичайно, теж вітають і політики, і громадяни. Але, як побоюються дипломати зі скандинавських і східноєвропейських країн-членів ЄС, це скоротить кошти Євросоюзу, що йдуть на підтримку судових систем, безпеки й дипломатії країн-партнерів.
Із НАТО, може здатися, справи не такі погані. Там і далі бурчать про погану поведінку Туреччини, але ж не викинуть через це Анкару, а в середині лютого прапор Північної Македонії буде гордо майоріти біля штаб-квартири Північноатлантичного союзу поруч із прапорами інших 29 країн-членів.
Та це й усе. І надовго. Посадовці НАТО можуть скільки завгодно публічно хвалити Боснію, Грузію й Україну, але в приватних розмовах вони відкидають найменші шанси того, що будь-хто з цієї трійці зможе вступити ближчим часом.
І в 2020-му союз НАТО приречений залишитися клубом 30, так само як Євросоюз тепер стане клубом 27. І плата за членство в обох буде надто високою, щоб про неї навіть думати.
Рікард Юзвяк – кореспондент Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода в Брюсселі
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
