Вікторія-Марія Шуліга
«Народний танець – це унікальний простір, де діти вивчають автентичні українські рухи й водночас спілкуються рідною мовою. Через танець я знайомлю їх з українською культурою комплексно: від національного костюма й символіки до музики та взаємин», – розповідає художня керівниця ансамблю «Із перцем» Наталка Дейнека-Дюпріє.
Колектив виник у німецькому Мюнхені понад десять років тому як невелика спільнота українців. А після початку повномасштабної війни він став місцем підтримки для українських дітей і підлітків, які знайшли прихисток у Німеччині. Як ансамбль допомагає дітям адаптуватися до життя за кордоном і водночас популяризує українську культуру, розповідає проєкт Радіо Свобода «Ти як?».
17-річна Вікторія Ніколаєва живе у невеликому містечку Вертзе, що за понад 30 кілометрів від Мюнхена. У 2014 році її родина виїхала з Донецька до Києва – тоді дівчині було лише п’ять років.
«Пам’ятаю, що ми з батьками поїхали на море, і саме тоді почалася війна. Спочатку я навіть зраділа, коли мені сказали, що ми залишимося ще на тиждень. Усвідомлення того, що все серйозно, прийшло лише через два-три тижні».
«У мені залишається частина України»
Після початку повномасштабної війни Вікторія разом із родиною переїхала до Німеччини.
«У 2022 році я відразу розуміла, що відбувається. Уже були визначені наші дії: куди їхати, що робити далі. Тому цей переїзд був більш продуманим. Напевно, тому що мої батьки вже одного разу пережили подібний досвід, і їм було трохи легше діяти, хоч як би сумно це не звучало».
Найважчими, за словами дівчини, були перші тижні у школі, попри те, що вона досить добре володіла німецькою.
«Загалом на адаптацію (за кордоном – ред.) потрібно значно більше часу, ніж, наприклад, на переїзд чи зміну школи в межах самої України».
Одним із місць, де Вікторія одразу знайшла підтримку в новій країні, став український танцювальний колектив «Із перцем» у Мюнхені. Його сторінку в соціальних мережах знайшла мама дівчини.
«Коли я прийшла вперше, було трохи незвично, тому що я була однією з перших підлітків у колективі. До цього там переважно були старші люди. Поступово почали приходити нові учасники, багато молоді, і разом із цим змінювався сам колектив. Раніше не всі мали танцювальний досвід. Коли прийшли нові учасники, ми почали створювати власні постановки, брати участь у конкурсах і здобувати призові місця».
За словами Вікторії, саме колектив допоміг їй легше соціалізуватися, знайти друзів. Водночас для неї це стало можливістю представляти українську культуру за кордоном.
Я розвиваюся завдяки колективу, а колектив розвивається завдяки внеску кожного учасникаВікторія Ніколаєва
«Для мене це насамперед підтримка своїх людей за кордоном. Мені здається, що я розвиваюся завдяки колективу, а колектив розвивається завдяки внеску кожного учасника. Я можу сказати, що адаптувалася в Німеччині, але в мені все одно залишається велика частина України. Я там народилася і виросла, тому українська культура та традиції завжди будуть частиною мене».
«Знову відчувають ґрунт під ногами»
Наталка Дейнеки-Дюпріє – українська хореографиня та популяризаторка української культури за кордоном. Художня керівниця танцювального ансамблю розповідає, що його історія розпочалася у 2011 році, коли група українців об’єдналася, щоб популяризувати свою культуру за межами Батьківщини. Тренувалися на базі місцевого українського культурного центру.
Сьогодні колектив налічує понад два десятки осіб. Більшість із них – діти та молодь, які знайшли прихисток у Німеччині після початку повномасштабного вторгнення. Водночас серед учасників є й ті, чиї родини переїхали до країни значно раніше. Репетиції відбуваються двічі на тиждень і тривають по дві години.
«Спочатку їм були цікаві саме українські народні танці, бо це те, що пов’язувало їх з Україною, тим, чим вони займалися до початку війни. Зараз їм також цікаві нові проєкти, які поєднують сучасну музику й сучасний танець з народним. Через танець і рідні мелодії діти знову відчувають ґрунт під ногами, знаходять опору в нових друзях і розуміють, що вони не самі у своєму досвіді».
Мої заняття – це не лише про хореографічну технікуНаталка Дейнека-Дюпріє
За словами художньої керівниці, за кордоном значно складніше зберігати українські традиції, адже немає можливості щодня перебувати в українському середовищі. Саме тому такі колективи, розповідає Наталка, допомагають не втрачати ідентичність.
«Мої заняття – це не лише про хореографічну техніку, фізичний розвиток. Народний танець – це унікальний простір, де діти вивчають автентичні українські рухи, які не зможуть опанувати більше ніде, і водночас спілкуються рідною мовою. Через танець я знайомлю їх із українською культурою комплексно: від національного костюма й символіки до музики та взаємин».
За роки існування ансамбль здобув перемоги на німецьких і міжнародних конкурсах, брав участь у фестивалях, благодійних заходах та міських святах у Мюнхені й околицях.
«Німецька публіка щиро захоплюється запальною, життєствердною музикою, українським танцем та яскравими, барвистими костюмами. Європейська авдиторія залишається під глибоким враженням від енергії танцюристів, а віртуозні трюки щоразу змушують затамувати подих і викликають шквал оплесків».
У планах колективу – залучити до співпраці співаків, музикантів і режисерів та створити український мюзикл.
Станом на початок травня 2026 року, за даними УВКБ ООН, у Німеччині статус тимчасового захисту мали майже 1,3 мільйона українців.
Форум