ЧЕРНІГІВ – На Чернігівщині руйнується унікальний храм. У селі Дігтярівка Новгород-Сіверського району занепадає Покровська церква, біля якої відбулася історична зустріч гетьмана України Івана Мазепи та шведського короля Карла XII. За інформацією істориків, саме в цьому храмі гетьман вирішив перейти на бік шведів у війні проти Московського царства. Сьогодні від величної п’ятибанної церкви лишилися фактично руїни. Громадські активісти вирішили ініціювати збір коштів на порятунок храму.

Мовчазний свідок важливих подій

Кам’яна напівзруйнована церква посеред села Дігтярівка одразу привертає увагу. Це храм Покрови Пресвятої Богородиці, йому понад 300 років.

«Наша церква ідеальна! – з гордістю розповідає мешканка села Дігтярівка Лідія Швець. – Її довжина та ширина від одного купола до іншого – 26 метрів. Тобто виходить хрест 26 на 26, і висота храму – 26 метрів. Правильна піраміда! Акустика шикарна. Навіть у зруйнованій споруді».

Покровська церква – пам’ятник архітектури епохи українського бароко. У Дігтярівці її звели ще у 1708 році. За інформацією дослідників, ініціював будівництво храму та дав гроші на це гетьман Іван Мазепа.

«У цьому селі поблизу Новгорода-Сіверського гетьман дав на «монастирську церкву» 15000 золотих, – розповідає історик, дослідник гетьманства Мазепи Сергій Павленко. – Ця сума засвідчена в актах Бендерської комісії 1709 року. Храм належав до Спасо-Преображенського монастиря у Новгороді-Сіверському. У Покровській церкві зберігалася чудотворна ікона Богоматері. Кіот до неї теж фінансував Мазепа, оскільки на ньому був зображений герб гетьмана».

За ініціативи гетьмана Івана Мазепи, в Україні збудовано чимало храмів, каже Сергій Павленко.

«За моїми новими підрахунками (підготував реєстр церковного будівництва у 1687–1709 роках) в добу Мазепи збудовано, відреставровано близько 350 храмів, із них 80 – за безпосередньої участі, фінансування гетьмана», – говорить Сергій Павленко.

Свідок історичних подій

Але Покровська церква у Дігтярівці – особлива. Вона була свідком історичних подій, важливих для України і по сьогодні.

«Договір між Карлом ХІІ і Мазепою був вироблений та підписаний 29–30 жовтня у Гірках, що поряд Дігтярівки, розповідає Сергій Павленко. – За переказами, зверхник України молився перед іконою Покровської церкви перед зустріччю з королем. Дуже ймовірно, що саме так і було, оскільки 30 жовтня 1708 року Іван Мазепа направив з Дігтярівки листа стародубському полковнику Івану Скоропадському про необхідність визвольної акції, спрямованої проти Москви. Штаб-квартира гетьмана та його наближених кілька днів розміщувалася у цьому селі. Коли розпочався похід шведів на Батурин, то гетьман та король, який вирушив з Гірок, бачилися у Дігтярівці та з високих круч біля церкви та села оглядали можливі місця переправи союзницьких військ».

Сьогодні про ті історичні події нагадує хіба що невеликий кам’яний знак, встановлений за 300 метрів від Покровської церкви. А від колись величного храму залишилися фактично руїни.

Руйнація

Найбільших руйнацій церква святої Покрови зазнала під час Другої світової війни.

«Під час війни німці використовували її як спостережний пункт, – розповідає місцева мешканка, історик Лідія Швець. – Вона, по-перше, розташована на пагорбі високому, плюс 26 метрів висота самого храму. У німців там сидів корегувальник. І звідти координувалися обстріли радянських військ під час наступу, звідти корегувальник коректував роботу ворожої зброї. Потім у центральний купол та східний купол, де був олтар, потрапив снаряд».

Навіть після війни храм можна було відбудувати, згадує Лідія Швець. Але місцева влада вирішила інакше. Категорично проти реставрації тоді виступили директор школи та голова колгоспу.

Напівзруйновану ворогом церкву почали розтягувати на цеглу місцеві мешканці.

«Там, де попав у східну частину снаряд, то там розібрали. Воно більш-менш було, можна було розібрати. Там трактором чіпляли і розбирали, – згадує Лідія Швець. – Інші три приділи – північний, південний і західний – були майже цілі. Я ще в школу ходила – церква практично була ціла. Підлога там була викладена зі стальних плит 50 на 50 см. Їх теж люди розтягнули. Тому що потрібно було то в печі, то в груби».

Про намагання зруйнувати навіть згадку про українського гетьмана розповідає і настоятель Свято-Покровської церкви В’ячеслав Павленко.

«У 1964 році найбільша руйнація була. Спочатку саперів запросили з військової частини. Але вони сказали, що підірвати неможливо. Для того, щоб її підірвати, потрібно три тонни в тротиловому еквіваленті вибухівки. А такого вибуху не витримає село, навіть у сусідніх селах шибки повилітають. А в Дігтярівці в радіусі 300 метрів зруйнуються будинки. Тобто підірвати відмовилися, і вони своїми силами довбали ту цеглу, приїжджали три гусеничних трактора, чіпляли тросами, скидали», – розповідає настоятель.

На ті часи в Дігтярівці мешкало більше ніж тисяча людей. Тут був багатий колгосп. Місцеві не бідували.

Сьогодні ж село, як і церква, поступово занепадає. На початок 2021 року у Дігтярівці постійно мешкає 247 людей, хоча офіційно зареєстрованих понад 400.

А поки храм святої Покрови стоїть без куполів та хрестів, місцеві мешканці ходять до іншого храму.

«В селі є й інша церква, – розповідає місцева мешканка Оксана. – Але її церквою складно назвати … Колись будували дитячій садок. І ось там в тому приміщенні просто одну кімнату облаштували під церкву. Ну у нас люди все одно майже нікуди не ходять – ні туди, ні туди. Оце тільки на великі свята – вербу посвятити, паску».

Трохи відреставрована

Вперше за багато років Покровську церкву у Дігтярівці намагалися реставрувати лише у 2009 році. Кошти на реставраційні роботи, за словами місцевих мешканців, дали меценати з-за кордону. Тоді вдалося відбудувати Південний приділ. Але роботи так і не завершили. Не встигли навіть накрити відреставровану частину нормальним дахом.

«Купол цей спочатку тимчасово накрили і планували його зробити, – розповідає місцева мешканка Оксана. – Всередині все було вже нібито поштукатурено, і зовні гарно було зроблено. Але через те, що припинилося фінансування, далі роботи не продовжились. Накриття те порвалося і почало протікати».

З того часу так і стоїть напівзруйнована і частково відреставрована церква гетьмана Івана Мазепи на кордоні з Росією.

«Стан церковної споруди сьогодні аварійний, – каже історик Сергій Павленко. – Стіни давні є, але вони у плачевному стані. Частину церкви відреставровано. Але це занадто мало».

«Ми маємо на сьогодні таку унікальну пам’ятку, яка поки ще зовсім не зруйнувалася. І ми нічого не робимо. Це дивні речі. Для мене це дивно, – говорить настоятель церкви Покрови Пресвятої Богородоці отець В’ячеслав Павленко. – Ми маємо справу з ідентичною пам’яткою, в якій був Мазепа, в якій зустрічався зі шведським королем! Треба відновлювати все! Це п’ятибанний храм. Центральний купол – найбільший за розміром і чотири приділи. Центральний купол треба відновити, західну, північну, східну...»

«Всі бачать, що вона гине. Це наша спадщина. Якщо там завалиться центральна частина, то тоді все з нуля треба буде будувати. І це вже не буде автентикою», – говорить громадський активіст Юрій Бруєнко.

У 2021 році на Покровську церкву в Дігтярівці нарешті звернули увагу. Відомі громадські активісти ініціювали збір коштів на порятунок відреставрованої, але покинутої напризволяще частини церкви.

«Потрібно покрити металевим дахом баню цього приділу, через який відбувається проникнення води і руйнування стін, – пояснює координатор проєкту Богдан Ворон. – Він буде убезпечений від подальшого руйнування. Якщо акція вдасться, ми сподіваємося це приверне увагу не тільки громадськості, а й уряду України і церкви. Тому що неодноразово говорилося із уст урядовців й духовенства, що храм є настільки важливим, що його треба негайно рятувати. Але, на жаль, жодних реальних робіт з порятунку не було зроблено».

Для порятунку відреставрованої частини планують зібрати 140 тисяч гривень.

«Збір коштів проводиться через благодійний фонд «Спадшина.УА». Це фонд із дуже хорошою репутацією. Вони є відомими, вони займаються низкою дуже хороших проєктів. Нам важливо, щоб вся ця справа відбувалася чесно, прозоро і контрольовано», – говорить Богдан Ворон.

Одним з ініціаторів проєкту є відомий громадський діяч Юрій Бруєнко. Він вже має досвід порятунку старовинних храмів. Юрій Бруєнко був співорганізатором успішного перенесення і реставрації дерев’яної церкви XVIII століття зі села Городище на Чернігівщині до скансену в селі Пирогів під Києвом.

До справи порятунку церкви в Дігтярівці долучився і відомий архітектор-реставратор Сергій Юрченко. Саме він очолював роботи в церкві, коли відреставрували південний приділ.

Підтримують ідею реставрації храму і представники церкви та самі мешканці села Дігтярівка.

«Люди у селі підтримують, – говорить настоятель В’ячеслав Павленко. – Але ж це не тільки людям у селі треба. Це нам треба! Це Україні треба! А що там буде після реставрації – це все залежить від нас. Служба буде чи не буде – від нас залежить. Якщо там музей буде – і то Слава Богу, якби тільки зберегти. Бо ми ж не вміємо свого берегти. Це ж наш фундамент. Це ж точки відліку нашої історії».

Чиї руїни?

Церква Покрови Пресвятої Богородиці – це пам’ятка архітектури та містобудування місцевого значення. Власником храму сьогодні є Чернігівська обласна рада. А ось балансоутримувач історичної будівлі інший – управління містобудування та архітектури Чернігівської ОДА. Є ще третя сторона, яка є користувачем церкви. Це місцева релігійна громада.

Та грошей на ремонт церкви, яку за власні кошти 300 років тому збудував український гетьман, сьогодні в державних установах немає. Кошти на реставрацію храму не планують виділяти ані цього року, ані наступного. Про це повідомили в управлінні містобудування та архітектури Чернігівської ОДА.

Можна, звісно, відремонтувати церкву за гроші благодійників. Але тут на ініціативну групу чекає серйозна паперова робота. Доведеться підготувати цілий пакет документів та віднести їх до місцевого ЦНАПу (центру надання адміністративних послуг). ЦНАП, у свою чергу, передасть документацію до управління містобудування та архітектури Чернігівської ОДА. Там заяву та необхідні документи перевірять та вирішать – дозволяти чи ні реставраційні роботи.

«Пам’ятки місцевого значення повинні робитися, згідно з проєктом реставрації, який робить відповідна особа з відповідним сертифікатом, – пояснили кореспонденту Радіо Свобода в управлінні містобудування та архітектури Чернігівської ОДА. – І роботи ці повинні проводитися особою, організацією, яка має відповідний кваліфікаційний рівень».

Про всі ці дозвільні процедури ініціатори проєкту з порятунку Покровської церкви добре знають.

«Кожен крок в оцих роботах на об’єкті потребує грошей та дослідницької роботи, – говорить Богдан Ворон. – Це величезні гроші. Тому ми ініціюємо звернення до Чернігівської ОДА та Новгород-Сіверської влади з тим, щоб вони передбачили на наступний рік кошти для створення підготовки науково-проєктної документації на протиаварійні або невідкладні консерваційні роботи з тим, щоб ми мали акт поточного стану і визначення пріоритетності робіт на цьому об’єкті, щоб було зрозуміло, що, перш за все, потрібно зробити. І ця проєктно-кошторисна документація – це буде робота місцевої влади, оскільки це величезні кошти. А цей збір коштів, який ініціювала наша група, він буде полягати в такому додатковому імпульсі і в підтримці місцевої релігійної громади, які необхідно вирішити невідкладні їхні проблеми з цим дахом».

Чи вдасться громадським активістам отримати всі необхідні дозволи та документи на реставрацію – прогнозувати складно. Та поки що завдання-мінімум – взагалі привернути увагу небайдужих українців, зокрема і з владних кабінетів, до проблеми руйнації унікальної церкви.

«Держава поки що і не береться за цю справу, маючи інші пріоритети. Проте руйнуванню цієї унікальної мазепинської пам’ятки необхідно зупинити у найближчі роки. Беруться за цю справу ентузіасти. Та, як на мене, це досить дорогий проєкт, який треба взяти під опіку державі», – говорить історик Сергій Павленко.

«Сподіваюся, ми зможемо запалити, так би мовити, інтерес знову до цього величного храму, до свідчення нашої єдності з європейською культурою. Мати на кордоні з Росією таку пам’ятку саме української культури з давніх часів – це велика справа. Тим паче в цих наших сучасних реаліях», – говорить Богдан Ворон.

Майже на кордоні з Росією напівзруйнована, але ще досить міцна Покровська церква поки що тримається і чекає допомоги від нащадків гетьмана Івана Мазепи, який свого часу мріяв врятувати українські землі від Московського царства.