(Рубрика «Точка зору»)

29 липня виповнюється 125 років із дня народження знаменитого силача Івана Фірцака (1899–1970), відомого за сценічним ім’ям «Іван Сила» та «Кротон». Постать цього легендарного спортсмена, зачинателя важкої атлетики на Закарпатті, й досі оповита легендами та міфами. Про нього написані документальні і художні книжки, знімаються фільми.

Однак серед багатьох перемог та неймовірних трюків, була в житті народного улюбленця і особиста трагедія. І пов’язана вона зі старшим сином, за закарпатською традицією названого, як і батька – Іваном.

Іван Фірцак-молодший, народжений 19 травня 1929 року, був великою надією своїх батьків-циркачів. Він виступав у парі з ними, а згодом постійно асистував батькові, коли дружина Ружена стала багатодітною матір’ю. (Всього у Фірцаків виховалося дев’ятеро дітей).

Іванко їздив із батьком на численні гастролі, з малих років виступав на арені багатьох країнах. Не дивно, що хлопець був настільки фізично зрілий і міцний, що коли у 1944 році із Закарпаття погнали угорських окупантів, він у листопаді вступає до Червоної армії. (Загалом тоді було мобілізовано десятки тисяч закарпатців).

Парадокс полягав у тому, що школяреві на той час виповнилося лише 15 років. Два роки прослужив у радянській армії і демобілізувався восени 1946 року 17-річним. Вочевидь, малолітнього хлопця берегли від боїв, бо служив він не у фронтових частинах.

Після жорстокої угорської окупації закарпатці щиро вітали «визволителів» зі Сходу. Знаменитий силач Іван Сила навіть очолив міліцію у рідному селі Білки. Це вже потім, побачивши справжнє обличчя радянської тоталітарної системи, прийшло гірке усвідомлення, що замість угорського поневолення настало московське.

Іван Фірцак-молодший активно займався спортом і виступав разом із батьком, демонструючи унікальні силові трюки. «Закарпатська правда» за 25 травня 1947 року повідомляла про обласний чемпіонат з боксу. Головний суддя змагань М. Терентєв зазначав:

«Найцікавішою була зустріч на рингу молодого спортсмена Івана Фірцака із с. Білки на Іршавщині і досвідченого майстра боксу Шефера – учасника багатьох міжнародних змагань. В першому раунді Шефер мав перевагу. В другому раунді Фірцак сильним хуком справа звалив Шефера. Тільки гонг врятував останнього від поразки. Та в третьому раунді Фірцак знову наніс йому кілька сильних ударів і нокаутував противника. Фірцаку – 18 років, в нього відмінні фізичні якості, але бракує тактики ведення бою. Він уперше завоював звання чемпіона області».

Перед здібним юнаком відкривалися чудова спортивна кар’єра, однак менш ніж за рік його арештовують, у батьківській хаті проводять обшук, а допити провадять не тільки з ним, але й із відомим силачем.

У травні 1948 року Івана Фірцака-молодшого засуджують на 25 років концтаборів із конфіскацією майна та поразкою у правах.

Перша зустріч із українськими повстанцями

Нині його кримінальна справа перебуває в архіві обласного управління СБУ, де я мав можливість докладно з нею ознайомитися. Прочитавши матеріали допитів та слідчих дій, які, без сумніву, проводилися брутально у сумнозвісному стилі НКВС – з погрозами і побиттям, можна загалом вималювати картину трагедії кількох юних закарпатців, чий український патріотизм став причиною розправи над ними.

19-річний Іван Фірцак розповідає, що в 1945 році він переганяв разом зі своєю частиною корів із Чехії до СРСР (грабунок завжди був фірмовим стилем росіян). Під Дрогобичем він заночував у місцевих людей. Дівчина Ольга, дізнавшись, що Іван – українець із Закарпаття, стала йому розповідати, що коїться насправді в Радянському Союзі і агітувала перейти на бік повстанців.

За кілька днів, коли караулили ешелон, одна корова втекла, і Фірцаку з товаришем Єременком наказали її знайти. Зайшовши в крайню хату в селі Нова Гребля (нині це вже територія Польщі внаслідок міждержавного обміну територіями), вони потрапили у пастку. В хаті перебували півтори десятки повстанців. Опір був марним, тож солдати склали зброю.

Дізнавшись, що вони – українці, вояки УПА їх нагодували і пояснили, за що воюють. А також дали їм листівки, щоб розклеїли їх по селі і розкидали поміж солдатами. Домовилися, що згодом Іван Фірцак вийде на зв'язок в домовленому місці.

Повстанці віддали їм зброю, і затримані повернулися до своїх. На допиті Іван Фірцак твердить, що повідомив про цю зустріч командира, однак, швидше за все, промовчав, аби уникнути зайвих проблем. Повстанські листівки теж знищили. Брошуру «За що ми боремось», вочевидь, прочитав, бо її запам’ятав.

Наступного дня радянські солдати повезли конфіскованих у Чехії корів далі вглиб СРСР, тож вся ця історія з повстанцями відійшла в минуле. Однак відверті розмови з галицькою дівчиною та повстанцями про визволення України не забулися.

Створення осередку ОУН у Білках

Після звільнення з війська, будучи сформованим на подіях Карпатської України і спостерігаючи потворні методи совєтизації, Іван Фірцак пройнявся опозиційним духом до пануючого режиму. Хоча й залишався учасником озброєного добровольчого формування, які в той радянська влада утримувала у селах, боячись нападів «бандерівців». Із матеріалів слідства випливає, що Іван Фірцак законно тримав вдома автомат і патрони.

У 1947 році він відверто поговорив зі своєю сусідкою Ольгою Кришеник, яка була на кілька років старшою. Ольга після закінчення Хустської гімназії працювала вчителькою початкової школи в сусідньому селі Великий Раківець і заочно вступила на філологічний факультет Ужгородського університету. Родичі дівчини були в «Карпатській Січі», тож вся її родина вирізнялася свідомим українським духом.

Фірцак розповів їй про зустріч із повстанцями та їхній заклик створювати вдома осередки Організації українських націоналістів (ОУН), щоб боротися з російськими окупантами. Ця ідея знайшла гарячий відгомін у студентки, і вони домовилися з Іваном створити осередок ОУН у Білках.

Третього учасника залучила сама Ольга – учня десятого класу з Великого Раківця Івана Павлюка, якого знала по школі. У того вона бачила довоєнну українську літературу і, викликавши його на відвертість, швидко знайшла однодумця. Бо раківчанин уже чув про українське підпілля, товаришуючи із Василем Зеленяком із Виноградова, який йому розповідав про діяльність місцевих осередків ОУН.

Спецоперація НКВС

Але тут у справу втрутилося НКВС, яке виловлювало українських патріотів різними способами, в тому числі через свою агентуру. На білківську трійку вийшов хустянин Василь Фенинець, який проживав у Виноградові і представлявся досвідченим оунівцем. Він пообіцяв юнацтву зустріч із «Ярославом» – чільним керівником ОУН на Закарпатті.

Для цього запропонував Ользі написати звіт про проведену роботу, а Івану Фірцаку принести нелегальну зброю, яку має. Зустріч провели в неділю, 18 квітня 1948 року, в центральному парку Берегова. Під час неї «Ярослав», який, був, за його словами, провідником ОУН на Закарпатті, попросив Павлюка написати записку Василеві Зеленюку у Виноградів, аби той розповів пред’явнику всю інформацію про тамтешнє українське підпілля. Коли той таке прохання виконав, «Ярослав» відійшов, буцімто з метою конспірації, а трьох молодих патріотів за мить арештували з наявною зброєю та звітом про діяльність ОУН у Білках.

Комбінація НКВС була розіграна бездоганно, внаслідок чого було не тільки арештовано новостворений осередок, але й розгромлено виноградівське підпілля, бо Зеленяк повірив записці і виклав «Ярославові» все, що знав.

Попри молодий вік і фактично не проведену жодну акцію проти радянської влади, усіх трьох було засуджено до тодішньої найвищої міри покарання – 25 років концтаборів.

На щастя, після смерті Сталіна почали масово переглядати справи мільйонів політв’язнів СРСР. У 1954 році Івана Фірцака-молодшого, Ольгу Кришеник, Івана Павлюка випустили на волю. Військовий трибунал Прикарпатського військового округу керувався тим, що ця справа була спровокована самим НКВС, який через підставних осіб залучив звинувачених до ОУН.

Щодо агентів, то, вочевидь, це були реальні зрадники, які, щоб порятувати своє життя, погодилися на співпрацю з НКВС, який їх використовував як наживку на інших теренах.

Досі нереабілітований?

Після звільнення з концтабору в Інті Іван Фірцак-молодший більше не повернувся у великий спорт. Не виступав він і з батьком: Іванові Силі асистували вже молодші діти.

Колишній чемпіон Закарпаття із боксу одружився у Білках зі східнячкою Тамарою, у них народилося двоє синів. Старший Іван теж став боксером, закінчив Львівський інститут фізкультури.

Натомість Іван Фірцак-молодший, попри те, що працював усе життя на місцевому соко-винному заводі, завжди тримав себе в добрій фізичній формі, тренував дітлахів і судив змагання з боксу. Помер 29 грудня 1996 року в 67-річному віці, залишивши про себе найкращу пам'ять у рідному селі.

Ольга Кришеник, яка була засуджена разом із ним, після звільнення з таборів була реабілітована і пропрацювала до пенсії вчителькою, а її син Іван Ліхтей згодом очолив Білківську середню школу.

Натомість старшому синові закарпатського силаня реабілітацію не дали навіть після здобуття Незалежності, бо в нього при арешті було конфісковано пістолет, набої і чотири гранати, які, за його твердженням, він забрав в угорському покинутому обозі під час відступу мадярського війська у 1944 році.

Політичну статтю йому скасували, але залишилася кримінальна – за незаконне зберігання зброї. Лише нещодавно в Україні ухвалили закон, за яким під реабілітацію підпадають усі жертви тоталітарного режиму, в тому числі і ті, хто боровся за Україну зі зброєю в руках. Тож старший син знаменитого силача нарешті може отримати повну реабілітацію.

Олександр Гаврош – письменник, журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода