Останнім часом всі могли були свідками не так тривалих, але доволі інтенсивних українсько-американських переговорів довкола угоди про надра. В результаті ця угода наразі так і не підписана. Але в оприлюдненому проєкті угоди йшлося про базові засади доступу американської сторони до освоєння українських надр. А безпосередньо про самі корисні копалини там не йшлося.

Більше про історію та перспективи розробки українських надр «Історична Свобода» розпитала експерта з економічної географії, співробітника паризької лабораторії «Географія міст» Івана Савчука.

Історія довкола угоди про надра почалася з розмови про рідкісноземельні метали. До речі, метали – це те, що вже в наявності. А поки вони десь у надрах, то доречніше, з геологічної точки зору, казати про рідкісноземельні елементи, чи то мінерали.

Ще на початку 1960-х років відомий український геолог, академік Євген Лазаренко в підручнику з мінералогії, пишучи про структуру Українського кристалічного щита, серед іншого, зазначив, що серед гранітних пегматитів трапляються рідкісноземельні мінерали. Він зауважив, що потенційні родовища можуть бути на Волині і в Приазов’ї.

– Що з того часу змінилося в плані дослідження наявності цих рідкісноземельних мінералів, чи то елементів? Може, вони ще десь виявлені? Можливо, вже є освоєні родовища чи потенційно готові до розробки?

– В Україні в ті часи головна геологічна розвідка робилася в рамках двох великих союзних програм – ракетно-космічної й атомної.

У цьому контексті в 1960-х роках в Україні відкрили і почали видобувати титанові руди. Це рутилові руди Малишівського родовища біля Верхньодніпровська та ільменітові руди Іршанського родовища в Житомирській області. І там, як непотрібна тоді домішка, були ці самі рідкісноземельні метали.

На базі цих відвалів працювала, в усякому разі до повномасштабної війни (не знаю, як зараз), компанія «Кольорові метали України», яка використовувала ці відвали, колишнє перероблення рутилу, для виробництва рідкісноземельних металів.

Проблема рідкісноземельних мінералів у тому, що це складні мінеральні утворення в комплексних родовищах. Це не залізняк, із якого отримують чисте залізо. Як правило, вони йдуть як домішки незначні до інших родовищ: міді, ртуті, різні інші варіанти. Вони дуже складні у видобуванні, і їх кількість видобутку у світі дуже обмежена.

– В геологічному словнику 1973 року випуску, тобто вже більш ніж 50 років тому виданий, йдеться про те, що рідкісноземельні мінерали використовуються, «як присадка (додаток – ред.) для чавуну, сталі, алюмінію і для шліфовки оптики». Ще не було всієї цієї електронної техніки, якою ми зараз користуємося, чи вона була тільки в проєкті. Як змінилася сфера використання цих мінералів?

– Спочатку вони здебільшого використовувалися у специфічних металевих сплавах, які необхідні для використання техніки в надзвичайних умовах. Згодом це стало використання надпровідникових властивостей в сучасній електроніці. У зв’язку з тим, що створюються все менші і менші компоненти, потрібні метали з надзвичайними властивостями.

Ці елементи мають дуже широке коло використання. Але це широке коло має свої особливості. Маємо зрозуміти, що їх треба небагато. Це додаток, як вишенька на вершині торта.

Їх у світі взагалі дуже незначну кількість видобувають і використовують переважно у сплавах, які дозволяють потім отримувати електронні сучасні вироби. Усі вони мають рідкісноземельні метали всередині, але їх додають дуже незначну кількість, бо зазвичай це напилення або присадка до сплаву.

Прикладом не рідкісноземельних, а рідкісних мінералів є ванадій, без якого неможливо створити сучасну бронетехніку. На території України родовище ванадію єдине, яке використовували в промисловій експлуатації – це керченські залізні руди, де вони мінералогічно поєднані.

Слід зазначити: це дуже екологічно небезпечні види виробництва, які дуже забруднюють довкілля!

Для того, щоб отримати грам руди, з якої потім можна зробити метал, треба переробити тонну, якщо не більше, породи. Цю пусту породу треба потім десь складати. На наступній стадії, коли вже з мінералу отримали, скажімо так, рідкісноземельний концентрат, йдуть хімічні процеси вилучення металу, в результаті чого утворюються шлами – залиті водою відходи. Якщо води немає, то утворюється дуже дрібний, дуже токсичний і небезпечний пил. Це дуже небезпечно, бо від нього не кожен респіратор врятує.

– Рідкісноземельні мінерали є частиною значно більшої групи рідкісних елементів, до якої належать також легкі, тугоплавкі, розсіяні та радіоактивні елементи. Чим із цього всього багаті українські надра?

– Головне – це запаси титанів. В Україні титанова промисловість була створена в рамках ракетно-космічної програми СРСР. Космічні апарати мають титанові корпуси, бо титан і вольфрам – це найбільш тугоплавкі метали, які витримують найбільші температурні перепади. Також цей метал, який має високі антикорозійні властивості, використовують в авіаційній галузі.

Ще одна унікальна властивість титану – він не відторгається людським організмом. Зараз його найбільше використання у світі – це протезування суглобів.

В Запоріжжі знаходиться єдиний на пострадянському просторі спеціалізований інститут, який відпрацював всі радянські технології з виробництва титану.

У 2016 році компанія, пов’язана з російською металургійною корпорацією «Авісма» запустила новий гірничо-збагачувальний комбінат. Лише в 2023 році СБУ припинила постачання звідти титанового концентрату до Росії. До того часу вони створювали фіктивні підприємства, які закуповували буцімто в Чехію або в Польщу, а реально постачали до Росії.

У Києві з титану зроблені дві величезні споруди – «Мати-Батьківщина» і «Арка дружби народів» (перейменована 2022 року в «Арку свободи українського народу» – ред.).

Ці монументальні споруди робили свідомо, щоб показати всьому світові, що можемо титанову зварку робити. Це складна в технічному плані процедура, бо титан – тугоплавкий. Коли була конверсія в часи Горбачова (колишній радянський лідер – ред.), то певний час навіть з титану випускали лопати на Уралі, поки не схаменулися.

Для того, щоб отримувати чистий титан, обов’язкова стадія хлорування. Це дуже небезпечно і шкідливо, бо хлор надзвичайно токсичний реагент.

А найзатребуваніший серед усіх рідкісних металів, які видобувають на Землі – це літій. Це солі, що збирають в напівпустельних і пустельних районах Китаю, Аргентини, Австралії, потім випаровують і отримують осадовим методом літій, який йде на батареї. США так зацікавлені в літії, бо це головний рідкісний метал.

Зараз першість із його видобутку займає Австралія. Там більша частина території, де його видобувають – це майже незаселені пустелі і напівпустелі.

Слід зазначити, що видобування і вилучення рідкісних металів – це складний процес. Він відбувається у кілька стадій. Щоб отримати метал, треба пройти не менше 3-4 стадій перероблення і вилучення. Це дуже енергозатратне, водозатратне і надзвичайно шкідливе виробництво.

Хто цікавиться наслідками такого видобутку – може відвідати Іршанськ і побачити, як кардинально змінилося середовище, які там відбуваються процеси.

Відео від 2013 року:

Нам слід чітко усвідомити: якщо в Україні в промислових масштабах почнуть видобувати ці мінерали, переробляти руду і вилучати з них метали – це дуже складно і затратно.

– А які є перспективні родовища, які ще не розроблені?

– В районі Іршанська є ще чотири родовища, які є промисловими і поступово вводяться в експлуатацію. Але слід зрозуміти, що це дуже капіталомістке виробництво та займає великі площі.

І є також унікальне полікомпонентне Полохівське родовище в Кіровоградській області, яке ще в радянські часи готували. Але специфікою цього родовища є те, що воно має надзвичайно складну структуру геологічну. Також на окупованій території є Шевченківське родовище літієвих руд, які містять також берилій.

Слід розуміти, що всі ці родовища вже за роки незалежності отримали ліцензії на їхнє використання, але не почали ще видобуток. Почали лише створення відповідної інфраструктури. Бо там потрібно знімати порожню породу або створювати ствол шахти. Усе це потребує часу і великих інвестицій. І в контексті угоди про надра треба розуміти, що вже є компанії, які отримали ліцензії. Тому державі треба буде домовлятися з цими компаніями, щоб вони відповідно продали свої права, або залучати інші родовища, на які ще не видано офіційно Державною геологічною службою дозволи на експлуатацію.

Нам слід зрозуміти, що видобуток рідкісних металів призведе до того, що на навколишніх територіях різко впаде рівень води або буде її забруднення. Це буде призводити до змін кардинальних води у ґрунтах. І дрібний цей пил надзвичайно токсичний. У світі, щоб ми розуміли, основний видобуток рідкісноземельних і рідкісних металів – це переважно пустелі чи напівпустелі, де це відбувається вахтовим методом.

– Отже, якщо я правильно зрозумів, то все це дуже важливо з огляду безпеки і оборони, все це перспективно з огляду економіки, але все це дуже проблематично з позиції екології?

– Так. І це величезні інвестиції! Це надзвичайно великі суми інвестування! Тому в жодній країні світу це не відбувалося без державно-приватного партнерства. Без державних гарантій приватний капітал не вкладає великі кошти. Такі інвестиції за кілька років не окупляться – на це треба десятки років. Тому великі видобувні компанії надзвичайно обережні. Вони спочатку проводять тривалі геологічні дослідження, аби з’ясувати: чи в достатній кількості є ця корисна речовина, наприклад, рідкісноземельний елемент, чи його достатньо, щоби вкладені кошти дали ефект.

Проблема всіх цих українських родовищ – це те, що вони є складними для вилучення. Одна справа – геологічне, інша – промислове родовище. Це зовсім різні речі. Якщо у нас в надрах є та чи інша корисна копалина, то це не означає, що вона є промислово рентабельною для видобування. Нема чистих промислових родовищ берилію, літію, гафнію чи рідкісноземельних елементів. Тому коли їх розроблять, то це завжди комплексне використання. Але це надзвичайно складні хімічно-технічні процеси, коли з твердої породи треба вилучити цю речовину, виокремити корисні компоненти, щоб цей мінерал перетворився на концентрат, а потім уже метал.

– З історії відомо, що деякі корисні копалини в різний час по-різному цінувалися. Дуже промовиста в цьому плані історія платини. Коли іспанці її знайшли в Південній Америці, то попервах дивилися на неї як на погане неякісне срібло. Навіть був указ, який забороняв платину везти в Іспанію. А потім розібралися і виявилося, що це дуже корисний метал, який в результаті зараз коштує значно більше, ніж срібло, поганим аналогом якого платину вважали.

Можливо, в Україні теж є якісь такі елементи, які в перспективі можуть стати корисними і затребуваними?

– В Україні історично першою була копальня кремнію на території сучасної Хмельницької області. Зараз чистий кремній є провідним елементом для всієї електронної промисловості світу.

– Первісна людина з кремнію рубила і зубила робила…

– Потім тривалий період кремній взагалі не використовували або це був елемент виключно декоративний. А зараз чистий кремній набув виняткового значення, ставши важливим компонентом електронної промисловості.

Інший такий елемент – переробка відходів ТЕС. Спалене вугілля шахт Донбасу вміщує германій та деякі рідкісноземельні елементи. Значно простіше технологічно переробити відвали вугільного попелу, ніж вилучати з твердих гірських порід ці елементи. Тим більше, такі відвали є біля кожної теплової електростанції. Достатньо знати, з якої шахти завозили туди вугілля, щоб розуміти, що є в тому попелі. Він доволі токсичний, але його переробка дозволить вилучити окремі корисні компоненти.

Україна має геологічні структури, подібні до кімберлітових структур сучасної ПАР. В Україні є трубки давніх згаслих вулканів, є кімберлітові породи. А в київському Музеї природознавства навіть експонується алмаз, який знайшли на Приазовській височині. В радянські часи було тверде переконання, що там є промислові поклади алмазів. Надихає приклад Канади, де в 1999 році знайшли запаси промислових алмазів, які необхідні для всіх бурів, починаючи від стоматолога і завершуючи бурами з видобування нафти. В Україні на Приазовській височині цілком реально їх знайти. Єдине, що це потребує так само колосального капіталовкладення.

В Україні є промислові запаси золота, і навіть за роки незалежності була державна програма «Золото України». Хотіли таким чином поповнити державну скарбницю. Почали видобуток золота на Мужіївському родовищі в Закарпатті, але невдовзі з’ясували, що його собівартість дорожча, ніж купувати золото на світовому ринку. Також є родовища золота в Кіровоградській і в Дніпропетровській областях. Там проробили навіть штольні. Але коли ціна на золото на світовому ринку впала, то видобуток став нерентабельним. Якщо ціна на золото істотно зросте, то ці родовища стануть конкурентоспроможними.

Я всім раджу відвідати геологічні музеї і подивитися там відповідні гірські породи і мінерали. Там підписано, які в них містяться корисні елементи. Подивитися і зрозуміти, скільки треба зусиль, енергії і води, щоби з породи отримати корисний метал. Це все водо- й енергоємні виробництва. Україна вже має дефіцит води, а глобальні зміни клімату призведуть до ще більшої нестачі. Тобто ми маємо розуміти: якщо будемо це все інтенсивно розвивати, то маємо вирішувати питання екологічні, питання водо- й енергозабезпечення.