26 січня в Білорусі відбулися ніби як президентські вибори. І хоча було п’ять кандидатів, ні в кого не було жодного сумніву, що на посаді залишиться фактичний очільник Білорусі Олександр Лукашенко, який балотувався цього разу всьоме.

Офіційні речники ЄС заявили, що не вважають ці вибори ані вільними, ані справедливими. А МЗС України назвало їх «політичним шоу однієї людини».

Минулого року Олександр Лукашенко святкував одразу два ювілеї: у липні 2024 року – 30 років, як при владі (хоча міжнародні фахівці визнали чесною і демократичною лише першу перемогу Лукашенка на президентських виборах), а в серпні – своє 70-річчя.

За довгі роки правління Лукашенко багато чого зробив, а також показав себе балакучим, готовим говорити на дуже різні теми правителем.

У 2022 році він не лише зробив свою країну плацдармом для російської агресії Росії проти України, але на догоду своєму російському візаві розповів, що ніби як «на Білорусь готувався напад» – ці його слова стали популярним інтернет-мемом.

Як Лукашенко прийшов до влади і чи може піти з посади сам? Про це та інше «Історична Свобода» поговорила з політологом та істориком, директором Інституту світової політики, автором телеграм-каналу «Білорусько-Український спостерігач» Євгеном Магдою.

– У 1994 році Лукашенко, серед іншого, позиціонував себе як молодого кандидата. А що, крім віку, йому тоді допомогло перемогти? Бо він не був аж так сильно впливовим.

– Лукашенко був депутатом Верховної Ради Білорусі і займався антикорупційними розслідуваннями. Тобто він був антикорупціонером. А для білорусів властива така законослухняність.

Лукашенка вели до влади так звані «молоді вовки», які думали, що поставлять «директора радгоспу», яким зможуть керувати.

Тоді конституція Білорусі якраз формувалася в процесі підготовки до виборів. Була дискусія про вік кандидата в президенти, і Лукашенка навіть десь штучно намагалися обмежити.

– А він же вперше став президентом у неповні 40 років.

– Так. Бо зрештою ухвалили, що з 35 років можна ставати кандидатом у президенти.

На перших виборах Лукашенко балотувався проти потужного конкурента – тодішнього прем’єра В’ячеслава Кебіча, тобто проти адміністративного ресурсу. Але треба сказати, що в Лукашенка, безумовно, є політична харизма.

Загалом вибори 1994 року були єдиними в Білорусі, які ОБСЄ і світова спільнота визнали демократичними. Подальші президентські кампанії демократичними міжнародні організації не визнавали. Лукашенко став по-різному маніпулювати з датами проведення виборів, з кандидатами.

У липні 1994 року президентами стали: в Білорусі – Олександр Лукашенко, в Україні – Леонід Кучма. Тоді, як на мене, ці дві пострадянські республіки були на роздоріжжі, і кожна пішла своїм шляхом.

Якщо в Білорусі сьогодні є олігархи, яких фактично призначає держава, тобто Лукашенко дозволяє їм багатіти, то в Україні ситуація дещо інша. Після олігархізації, яка відбулася за Кучми, зараз олігархи відіграють достатньо вагому і самостійну роль, хоча і не без проблем (напередодні великої війни парламент України ухвалив закон «про олігархів» – ред.)...

Треба сказати, що кампанії Кучми і Лукашенка йшли під подібними гаслами. Кучма теж говорив про необхідність відновлення зв’язків з Росією, про інтеграцію, про статус російської мови.

І Лукашенко про це говорив, опонуючи активній позиції тодішнього лідера «Білоруського народного фронту» Зенона Позняка. Це історик і етнограф, який зараз є аксакалом білоруської політики, йому 80 років. Позиції Позняка нагадували позиції В’ячеслава Чорновола. До речі, вони активно один з одним підтримували контакти.

Позняк – за білоруську мову. А в тогочасній Білорусі далеко не кожен білорус на це був готовий. І тому в середині 1990-х пройшли референдуми про зміни до конституції. З того часу в Білорусі – дві державні мови. Формально білоруська і російська співіснують, а фактично російська витіснила білоруську з дуже багатьох сфер життя. Наскільки мені відомо, вже навіть кілька років тому знайти можливість віддати дитину до білоруського класу, навіть не до білоруської школи, в Мінську проблематично. Для нас це приклад: що буває, коли дві мови мають однаковий статус.

Білоруська Народна Республіка, яка постала в День волі 25 березня 1918 року, виявилася ще більш кволою, ніж УНР. Лукашенко шмагав націонал-демократів, так би мовити, «біло-червоно-білих», за те, що колись люди з цією символікою співпрацювали з нацистськими окупантами. Тут треба згадати про значний трагічний вплив Другої світової війни, в полум’ї якої загинув кожен третій житель Білорусі. І цей відбиток насправді дуже сильний.

Зараз біло-червоно-білий прапор в Білорусі фактично заборонений.

Білоруси жартують, що у них немає колишнього. До 1994 року посади президента не було, а як Лукашенко став, так вже понад 30 років і кермує. Зараз у Білорусі політичний ландшафт зачищений.

– Кучма і Лукашенко виступали за дружбу з Росією. Але Кучма потім цю тему спустив на гальмах (після початку великої війни другий президент України засудив вторгнення Росії в Україну та наголосив, що вірить у перемогу українських ЗСУ – ред.). Натомість Лукашенко став одним із промоутерів зближення Білорусі та Росії і проголошення Союзної держави. Він тривалий час цю тему педалював. Чи можна сказати, що Лукашенко хотів бачити себе на чолі відродженого СРСР чи якоїсь його трансформації?

– Так, він бачив себе таким під час президентства Бориса Єльцина.

До кінця 1990-х років у Лукашенка була очевидна ілюзія, що він зможе очолити Союзну державу. Думаю, він йшов на процес створення Союзної держави, пив горілку в Кремлі з Єльциним і так далі, саме розраховуючи, що чи в порядку черги, чи через смерть Єльцина він зможе обійняти цю посаду і керувати Союзною державою, тобто показати весь клас, на який він спроможний.

– Він же багато їздив по російських регіонах...

– Так, спілкувався з главами російських регіонів напряму. І тут цікава історична аналогія. Перед виборами 2020 року тодішній посол Росії в Білорусі Михайло Бабич проводив приблизно таку ж політику, тільки в Білорусі. Він практично щодня спілкувався з різними людьми: з опозиціонерами і представниками влади, їздив по підприємствах. Він створював мережу, яка мала підважити Лукашенка.

Лукашенко, як я розумію, вимолив, щоб цього десантника відкликали, бо той закінчував десантне училище. Його відкликали і прислали більш «ялового» посла. Зараз Росію в Білорусі представляє Борис Гризлов, автор відомої фрази, що «парламент – це не місце для дискусій». Для нього це політична пенсія.

Бабич був надто активний. За моїми спостереженнями, з якими мої білоруські колеги, чесно скажу, погоджуються не завжди, кандидати в президенти 2020 року так чи інакше були «зубами Бабича», як «зуби дракона». Тобто їх так чи інакше підростив він. Це стосується і Світлани Тихановської, і Віктора Бабарика, який так і не став кандидатом, і Валерія Цепкала. Тобто тих, хто був помітний у великих перегонах 2020 року, які потім спричинили найпотужнішу політичну кризу в історії Білорусі.

– А Лукашенко таким займався під час правління Єльцина, коли їздив і окучував російських губернаторів.

– Так. Він встановлював неформальні контакти. Також треба розуміти, що в Білорусі більшість основних засобів виробництва належить державі. Там досі не приватизовані МАЗ, Мінський завод тягачів, БелАЗ, нафтопереробні заводи. До речі, Лукашенко не шкодував грошей на модернізацію нафтопереробки.

Коли президентом став Путін, то для Лукашенка, мені здається, це був серйозний удар. Він змушений був здати назад. Для себе я чітко розумію, що вони з Путіним – не друзі. Вони – «закляті друзі». Лукашенко змушений його терпіти. Наприклад, після «газової війни» з Україною Путін у кілька ударів захопив «Белтрансгаз». Тепер ГТС Білорусі зветься «Белтрансгаз-Газпром». На інші стратегічні підприємства Лукашенко не пустив. Але зараз білоруська промисловість працює значною мірою в інтересах російської оборонки.

– Можна напевно сказати, що Путін програв з відродженням СРСР чи якоїсь іншої форми Російської імперії. А Лукашенко, якби опинився в Москві, був би більш вдалий?

– Ми йдемо в якбитологію?

– Люблю цей жанр!

– Лукашенко в системі радянського істеблішменту посідав маленьке місце. І Лукашенко – homo sovieticus, тут не повинно бути жодних сумнівів.

– А Путін хіба ні?

– Вони різні homo sovieticus. Умовно кажучи, Путін бачить у парадигмі спецслужб, а Лукашенко – радгоспу, можливо, з функцією політрука, бо він політруком служив у прикордонних військах. І це для нього такий момент вагомий.

Думаю, що Лукашенко міг би керувати Союзною державою і перетворити її на якийсь проєкт відновлення СРСР. З тієї простої причини, що це для нього органічно.

– Але чи був би він ефективнішим, вдалішим відновлювачем СРСР?

– Думаю, що ні. Тому що Путін, при всіх його для нас негативних рисах, все-таки вийшов зі спецслужб. А рівень підготовки в радянських спецслужбах був дещо вищим, аніж рівень підготовки директора провінційного радгоспу.

– Завдяки чому Лукашенко тривалий час був дуже популярним в Україні?

– Це міф!

– Чому? Соціологи весь час питали, хто, з вашої точки зору, найпопулярніший чи популярний зарубіжний правитель, то називали Лукашенка одним із найпопулярніших, а інколи навіть найпопулярнішим зарубіжним правителем. Це в різних соціологічних дослідженнях було.

– Це міф! Лукашенко був дуже короткий термін дуже популярним в Україні. Треба визнати, що тривалий час найбільш популярним зарубіжним правителем в Україні був ніхто інший, як Путін.

– Це факт!

– Після 2014 року цю позицію посіла Даля Грибаускайте. А після її відставки короткий термін, буквально 2019-й – початок 2020-го, був Лукашенко.

Чому? Насправді маючи тисячі кілометрів спільного кордону з Білоруссю, ми про Білорусь знаємо вкрай мало. Білоруси про нас знають більше.

Мій колега Ігор Тишкевич часто оперує таким фактом, що білоруси до 2022 року регулярно їздили на Чорне та Азовське моря машинами чи автобусами і просто бачили, як живуть звичайні українці. У нас у 2010-х роках були популярні магазини білоруських товарів: білоруська молочка і так далі. Тобто був такий успішний приклад брендингу держави. Багато хто казав, що в Білорусі гарні дороги.

– Сам бачив, підтверджую. Десь у 2009-2010 роках проїхав від Бреста до Мінська і потім в Україну – гарні дороги.

– Багато кого в Україні, особливо громадян старшого віку підкуповувало те, що там немає безробіття, немає волоцюг на вулицях. Але в нинішній Білорусі вас на вулиці може зупинити міліцейський патруль і подивитися, на які телеграм-канали ви підписані.

Якщо ви підписані на «екстремістські», то можете отримати «хімію» чи умовне ув’язнення. Можуть бути проблеми. Тому білоруси, які себе позиціонують, як «нація ІТ», придумали партизанський телеграм з двома обкладинками. Такий цікавий винахід.

У Білорусі був такий момент, як боротьба з неробами. Але сказати, що там розквіт індивідуального підприємництва, я не ризикнув би. Повторюся, що практично всі основні фонди належать державі.

І все-таки я вважаю, що в нинішній ситуації замість Лукашенка може прийти ще більш проросійський політик. Мені в такий випадках говорять: як це? А може! Тому що в Лукашенка є свій бекграунд понад 30-річний, коли він був на контрах з Росією. На російському «НТВ» випускали фільм «Хрещений батько».

Я говорив про нього в 2015–2020 роках рік, що він – «гібридний союзник України». Тому що через Білорусь у складні моменти 2014 року постачались паливно-мастильні матеріали. Подивіться, на яких машинах досі їздять наші військові.

На МАЗівських вантажівках, може, без МАЗівської шильди, але МАЗівські машинокомплекти. Тобто такі речі є.

Та чим далі розвивається українсько-російська війна, тим коротшим стає поводок. Лукашенко не зацікавлений у вступі Білорусі у війну, бо боїться, що це призведе до повалення його влади. А для Росії Білорусь надзвичайно важлива, це її «м’яке підчерев’я».

– Один польський журналіст, який багато працював в Білорусі, оцінив білоруський державний механізм як доволі ефективний. Але цей механізм заточений під одну людину – багаторічного правителя. Тому держава працює, поки він на чолі, а як його не стане, то великі сумніви, що буде далі з Білоруссю.

Україна довела, що, попри персону президента, лишається собою. Тут можуть усунути одного президента і обрати іншого, а держава функціонує і навіть дає відсіч зовнішній агресії. А наскільки білоруська держава заточена під свого правителя і що з нею буде, коли його рано чи пізно не стане?

– Складне питання. Мені здається, що в самих білорусів немає на нього відповіді. Хоча суверенітет Білорусі для білорусів є цінністю. Це факт!

І в той період, коли ще соціологічні дослідження можна було проводити в Білорусі, бо кілька років вже не можна без державного дозволу, то десь 7-10% в разі агресії Росії і близько 15% в разі агресії НАТО були готові зі зброєю в руках захищати Білорусь. Це достатньо високі цифри насправді.

І, попри поширені у нас стереотипи, білоруси не готові бігти в атаку на Україну. Такого немає. Хоча нинішній стан українсько-білоруських відносин відверто поганий. Ми з білоруськими колегами виводили індекс білорусько-українських відносин в минулому році. І за п’ятибальною системою у нас вийшло 1,54.

Завдання України – це трансляція українського досвіду.

Лукашенко шалено боїться Майдану. І прагнення всіляко Майдан профанувати надзвичайно поширене. Але ми можемо транслювати досвід, хоч він, може, у нас не завжди вдалий. Зрештою, у нас із білорусами насправді набагато більш спільного, ніж багато хто собі уявляє. Наприклад, уніатська церква є в Україні і в Білорусі, поділ умовний між Західною і Східною Білоруссю теж існує. Український досвід для Білорусі – та колія, якою вони навряд чи будуть рухатися. Але розуміти, що ми маємо бути добрими сусідами, а не намагатися влізти в концепцію про «триєдиний слов’янський народ» – це для нас важливий момент.

– Після такого тривалого правління, особливо після подій 2020 року, коли відбулися масові протести проти результатів виборів, які, на думку міжнародних спостерігачів, були сфальсифіковані, що супроводжувалось арештами і жорстоким придушенням протестувальників з боку силовиків, чи може він піти з посади і, переставши бути очільником держави, доживати віку в Білорусі? Чи його тільки винесуть: чи вперед ногами винесуть, чи на багнетах, чи вулиця винесе?

– Ситуація «винесуть на багнетах» на сьогодні мені видається нереалістичною. Попри існування полку Калиновського, який не тільки захищає Україну, але й захищає реноме білорусів перед обличчям українців – це на сьогодні, швидше, фантастичний сценарій.

Після в президентській кампанії Лукашенко намагатиметься перегорнути сторінку. Відповідний досвід у нього є. Колись Захід його вже частково реабілітував. Адже в 1990-х були викрадення і вбивства його політичних опонентів, були придушені протести в 2010 році… Але Захід після того перегортав сторінку і продовжував з Лукашенком діалог. Він розраховує на подібний діалог і зараз.

– Але він приречений бути керівником держави до останнього чи може колись сказати, як свого часу Єльцин: «Я втомився, я йду»?

– Через події, які сталися на початку 2022 року в Казахстані, думаю, Лукашенко не піде добровільно у відставку. Те, що сталося з Нурсултаном Назарбаєвим, позбавляє його бажання стати «білоруським єлбаси».