До початку повномасштабного вторгнення Юлія Волкова та Сергій Якимчук із двома синами жили у Маріуполі Донецької області. Жінка служила у поліції, її чоловік – в «Азові». Російське вторгнення розділило сім’ю у лютому 2022-го. Поки Сергій тримав оборону міста, Юлія з дітьми за першої можливості наважилася виїхали з оточеного російськими військами Маріуполя. З собою взяла лише ноутбук і поліграф, яким заробляла на життя останні роки.
Переїхавши до столиці, жінка повернулася до роботи поліграфологинею і тестувала російських військовополонених на факти вбивства цивільних під час окупації Київщини. Деякі обстежені нею військові РФ вже отримали вироки суду. В ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода Юлія Волкова розповіла про:
- оточення Маріуполя, бомбардування, переховування з дітьми у підвалі;
- виїзд із міста та як провезла поліграф через блокпости військових РФ;
- роботу поліграфологинею у поліції Київщини та як відбувається перевірка на поліграфі;
- перевірку на детекторі брехні військовополонених РФ та викриті вбивства цивільних військовими російської армії.
– Я – Волкова Юлія, з двома синами та чоловіком проживали в місті Маріуполь. Чоловік в мене – військовий, він – офіцер ОЗСП «Азов», а я працювала вже з 2002 року в міліції, потім поліції. Жили ми в лівобережному районі міста Маріуполь. Якраз він і був окупований першим. Ми виїхали до моєї подруги в центр, то на той період, мені так здавалося, що я от видихнула.
6 березня вже було дуже страшно
Ну а потім, десь аж 6 березня, вже і у центрі міста почалися бомбардування, що було дуже страшно, дуже. Ми вже дітей поспускали в підвал дому, і вони були там. Літаки вже вилітали, у місто впала бомба авіаційна. А дім в них був такий маленький, саманний, то він, звісно, склався там. А підвал витримав. Витримав, бобудував його ще там дід, який пройшов війну.
Ми вже розуміли, або ми виїжджаємо, або ми загинемо
У тому підвалі, де ми перебували, була сімейна пара, чоловік з жінкою, і вони запропонували нам сісти до них у машину і поїхати з міста. Але було важко, бо я залишала там чоловіка. І я ж не знала, як воно складеться. На той період я взагалі нічого не знала, де він, що з ним, де його підрозділ. Ми ризикнули, що треба їхати, бо ми вже розуміли, що щось таке коїться, що все, або ми виїжджаємо, або ми загинемо.
Всі речі покинула і взяла з собою ноутбук, поліграф
Всі речі покинула і взяла з собою ноутбук, поліграф. На поліграф я посадила малого Даню свого і все, рюкзак з документами. Повна машина дітей, і ми поїхали. Молодший – Даниїл, старший – Артем. От ще ж в мене була дівчинка Ліза, 6 років. І я не знала, що з її батьками, де вони, що з ними сталося. Я просто забрала цю дитину, бо її не можна було в цих руїнах залишати, то в мене було троє дітей в той період.
От ми під'їжджаємо до цього пункту, де всі до узбіччя, вивертають все, всіх з машини. В мене – поліграф, малий на ньому сидить. І малий спав, його так прикачало, і він різко прокидається і бачить військову форму. Ну так, у вікно, там же ж він стоїть, а ми ж так низенько, і він так шкрябає по склу, каже: «Папа».
Ну бо папа приїжджав у військовій формі. Ми всі злякалися, що зараз вони здогадаються, що є хтось військовий, раз малий так, але він не почув. І подумав, що, мабуть, малий йому махав, і він йому почав там махати. І нам каже: «Проїжджайте». А ми чуємо, йому кричать: «Ти машину перевірив?», а він кричить: «Перевірив». І ми поїхали. Це був такий останній блокпост, де вже всіх-всіх отак дуже перевіряли. Так мені вдалося вивезти цей поліграф. Щоб ви розуміли, я змогла зберегти все: значок, посвідчення поліцейського, УБД (статус учасника бойових дій – ред.), бо я є учасник бойових дій з 2014 року.
Звісно, що дуже багато було в малому. Бо малий після Маріуполя, він такий був, що його не зачепи, він міг кричати, верещати, то, я думаю, якщо до нього хтось підійде, він там влаштує «канітель», що краще вони його чіпляти не будуть. То у нього там все лежало, він ще на той період погано розмовляв, то отак, щоб щось їм розповісти, не міг, він не міг. Запоріжжя, там нас зустріли наші друзі. В цей же день ми сіли і поїхали в Київ.
В середині квітня 2022 року вийшов на зв’язок чоловік
А десь в середині квітня (2022 року – ред.) він вийшов на зв’язок, чоловік. Мій чоловік – офіцер, він служить в ОЗСП «Азов» з 2014 року. Щоб розмовляти по телефону, навіть не йшла мова. Він написав, просто написав. І оце ми так пару слів перекинулися, бо не можна було. Ми могли раз у 3 дні переписуватися, ну, можливо, днів там 10, до двох тижнів, і потім взагалі зник зв’язок.
Він мені вже написав, я знала, що вони перебувають на «Азовсталі», поранений у шпиталі. Умовно це можна назвати шпиталем на «Азовсталі». Бо що я знала на той період, коли його ще не звільнили з полону, що на день вони їли пів стаканчика пластикового якоїсь крупи, якось там звареної, як можливо це було зробити. І все. І що вони відпочивають по черзі, тобто ліжок не вистачало. Тобто, якщо хтось хоче або комусь це більш необхідніше, чи хтось не може сидіти, то всі по черзі. Так як він був поранений, то я зрозуміла, що він вийшов 16 травня.
29 червня був обмін. Він потрапив у цей обмін. Фізично дуже худий, мінус 22 кілограми
29 червня був обмін. Я дуже сподівалася, бо казали, що перших будуть міняти поранених. І я знала, що він поранений. Дуже сподівалась, що він потрапить у цей обмін, так, і він потрапив у цей обмін. Він був у лікарні міста Донецька. Фізично дуже худий, мінус 22 кілограми. Він казав, що це вже поправився.
Я працюю оперативним поліграфологом в карному розшуку Національної поліції Київської області. Взагалі в поліції я вже дуже-дуже давно. Із 2002 року я служу у лавах міліції, потім поліції. Поліграф – це я вирішила, коли народилася моя друга дитина. Він був ще маленький, в мене була можливість пройти ці курси поліграфологів. Це українська школа поліграфологів. Вона за своєю методикою дуже близька, навіть майже ідентична до японської школи поліграфологів.
По-перше, поліграфне дослідження – тільки за добровільною згодою особи. Потім проходить передтестова бесіда: «Чому, як ви вважаєте, от чому, чому ви будете проходити поліграф?».
Як проходить поліграфна перевірка? Це людина не рухається, тест складається з блоків, у кожному блоці є певна кількість запитань, десь 8–10 чи більше. Я стараюсь не давати більше, бо коли йде блок запитань, людина не рухається, дивиться прямо перед собою, ноги в неї чітко на підлозі на повній ступні і в неї є тільки 3 варіанти відповіді – «так», «ні» і «не знаю».
Перший блок я прошу людину мені збрехати на своє ім’я і своє прізвище для того, щоб я побачила реакцію організму. Другий блок обов’язково я даю – це протидія поліграфній перевірці. Тобто, чи людина вживала якісь ліки чи заспокійливі, чи алкоголь, чи причиняла собі якусь фізичну біль, наприклад, вона зробила собі якийсь поріз або, може, знаєте таку історію, коли кнопку під п’ятку клали?
А потім вже з третього блоку починається основне тестування, вже такі питання по тематиці. Тести готуються на кожну тематику, тобто якщо ми тестуємо крадіжку, то це буде тільки крадіжка, якщо це вбивство, це тільки вбивство, якщо це вживання або збут наркотичних засобів, це тестування тільки по цій тематиці.
Оце мої улюблене давачі – це давачі шкіри. Якщо взяти, то вони отак кріпляться на пальчики. А це пульсик, він отак кріпиться. Шкіра взагалі дуже добре віддає реакцію на брехню.
Це тиск. Він кріпиться отак, як звичайний тонометр, замірюється отак от тиск.
Сила голосу – це мікрофон.
Це давачі дихання, верхнє та нижнє дихання. Ось так обкрутити і на таку петличку.
Це подушечка тремору. Отак на неї сідають і кожний рух ногою воно зразу ж мені показує, бо рухатись не можна.
Все це підключається до поліграфу, тут все підписано, тремор, верхнє дихання, нижнє дихання, артеріальний тиск, шкірна реакція, фотоплетизмограма і мікрофон. Підключаємося до ноутбуку. Все, і ми розпочинаємо, на екрані в мене повністю показується поліграма.
От тут людина сказала неправду. Ну і тут людина сказала неправду десь. І от, як це кажуть, овал достовірності. Достовірно, що вона збрехала.
Червоний прапорець – це «ні», відповідь «ні». Бачите, де людина сказала «ні», і це правда. Це вона каже правду, дійсно, це так.
Іноді, наприклад, в ході тестування, от я вже пройшла свої блоки і розумію, що так, ця людина причетна до крадіжки. Зараз я додрукую собі блоки запитань і буду шукати, де знаходиться вкрадене.
Вже після цього я складаю висновок, ще раз передивляюсь поліграму, реакції, тоді вже складаю висновок. І ці висновки долучаються до матеріалів справи. І разом з матеріалами справи потім йдуть до суду. А вже в суді суддя розглядає ці матеріали. Вони мають рекомендаційний характер.
Обстеження, звісно, колаборантів, які люди могли бути колаборантами або хоч в чомусь допомагали, якось співпрацювали, – обстеження були і не одне таке.
Взагалі всіх військовополонених ми тестуємо на злочини проти цивільних осіб, воєнні злочини. Це мародерства і вбивства, і зґвалтування
Взагалі всіх військовополонених ми тестуємо на злочини проти цивільних осіб, воєнні злочини. Це мародерства і вбивства, і зґвалтування.
В мене були випадки на поліграфі, було визначено, що вбивали цивільних. Вони мало того, що забрали у чоловіка машину і на ній тікали, побачили людину, просто побачили людину, і вони там собі подумали, що а раптом ця людина передасть, що от вони на цьому автомобілі тікають. І вони просто їхали собі, взяли і застрелили взагалі людину, яка навіть не розуміла, щоб відбувається, цивільна людина.
Вбивство цивільної особи, там є рішення суду. Є ще випадки, у яких вже є вироки. Але там кожному можна було дати вирок.
Був у мене такий випадок, коли людина приводила на розстріл. Вона розуміла, куди вона веде, тобто вона не вбивала, ця людина, сама, але вона водила, чула, знала, що там робиться. І такий випадок в мене теж був. Тому що з цією людиною розмовляти? Тільки треба надати висновок і все, відправити, щоб хлопці далі робили свою роботу, щоб їх судили, або якщо їх там якось міняють, я цього не знаю, то міняли якось на наших хлопців і побільше, побільше, щоб наших хлопців віддавали.
