Олександр Матюшенко
МИКОЛАЇВ – Передавали дані про пересування українських підрозділів, надсилали координати влучань, вірили на слово тим, хто спілкувався з ними на проросійських телеграм-каналах і опинилися у в’язниці.
Радіо Свобода поговорило із трьома обвинуваченими в державній зраді та в несанкціонованому поширенні інформації. Станом на кінець листопада 2025 року, двох із них засудили, ще один чекає на вирок.
Розповідаємо історії цих людей. Чому вони так вчинили? Що ними керувало?
Героїв цього матеріалу затримали після того, як вони передали інформацію про розташування сил оборони України на проросійському телеграм–каналі «Лохматий».
За даними СБУ, цей телеграм канал адмініструє колишній миколаївець Сергій Лебедєв. У 2024 суд виніс йому вирок в державній зраді. Після втечі до угруповання «ДНР» він почав діяти в інтересах ГРУ Генштабу РФ та інших силових структур Росії, намагаючись вербувати жителів півдня України для створення агентурної мережі.
Усі герої цього матеріалу стверджують, що прийшли на проросійський телеграм–канал без наміру співпрацювати з країною-агресором, а лише в пошуку актуальної інформації.
Проте визнають, згодом в тій чи іншій мірі погодились передавати важливу, а іноді секретну інформацію контактам у РФ.
Радіо Свобода записало ці розмови влітку 2025 року. Тоді фігуранти мали статус обвинувачених в кримінальному провадженні. Редакція не може оцінити правдивість їх слів – інтерв’ю записані в умовах неволі.
ІСТОРІЯ ПЕРША
«Я хотів, щоб мене запам'ятали і не вважали українським націоналістом»
Йому 50 років. Він все життя працював на заводі фрезерувальником. У лютому 2022, коли почалась велика війна, жив у Миколаєві.
Брак місцевих новин робив свою справуОбвинувачений
Каже, що на проросійський телеграм-канал він прийшов у пошуках альтернативної інформації.
У 2022 році тим жителям, які залишились в Миколаєві, катастрофічно бракувало новин.
Від редакції: Віталій Кім, голова Миколаївської обласної військової адміністрації після 24 лютого 2022 року щодня виходив у прямий ефір у своєму телеграм-каналі й інших соціальних мережах, а також в ефірі телеканалів, розповідаючи про оперативну ситуацію у Миколаєві і області.
Військових РФ зупинили на підходах до міста, навколо постійно точились бої. Вибухи та розриви люди чули щодня, але погано уявляли, що відбувається навколо міста.
Я сам почав шукати спілкування з спецслужбами РФ, щоб мене запам'ятали, вважали своїмОбвинувачений
«Цей телеграм канал був дико популярний в ті часи», – каже обвинувачений. Офіційна інформація після прильотів була на кшталт «горить сухостій», а тут є джерело, яке пише зовсім інше. І хоча згодом я помічав, що і там часто була інформація, яка не відповідала дійсності. Але брак місцевих новин робив свою справу. Цей телеграм-канал на півдні люди читали, і читали активно»
Його діти виїхали за кордон, а він виїжджати з Миколаєва не хотів. Але, каже, дедалі більше почав переживати, що якщо Миколаїв захоплять російські війська, а вони до осені 2022 року дуже прицільно били по місту, то йому не завадить «хороше алібі», щоб бути «своїм» для окупаційної влади.
«У мережі всі частіше почала з'являтися інформація, що на територіях, які окупувала РФ, при найменших підозрах в співпраці людей з ЗСУ, приходили люди з автоматами. Про це розказували і ті, кому вдалось евакуйовуватись з Херсона, і писали в соціальних мережах. Тому я сам почав шукати спілкування з спецслужбами РФ, щоб мене запам'ятали, вважали своїм, якщо я опинюсь в окупації».
Це спілкування тривало більше року. Спочатку в загальному чаті каналу, потім в приватних повідомленнях.
Співрозмовника по той бік екрану спочатку цікавила загальна ситуація в місті, настрої людей, чи є в населеному пункті світло, бензин та газ.
Потім почали приходити завдання перевірити місця прильотів, розказати наскільки значні наслідки руйнувань, позначити місця влучень на картах Google.
Рідним про такі контакти обвинувачений не повідомляв, пояснює, всі його близькі підтримували Україну, чимало знайомих служить в ЗСУ. Йому було соромно зізнатися, що шукає прихильності потенційних загарбників.
Коли я вийду на волю, мені буде вже більше 60 років, деяких речей, які планував, я вже ніколи не зможу здійснитиОбвинувачений
Затримали чоловіка на початку 2025 року, коли спілкування в чаті майже згорнулося. Після деокупації Херсона і витіснення військ РФ на лівий берег завдань від російських кураторів почало надходити все менше.
СБУ оголосило йому підозру за статтею 114 (поширення несанкціанованої інформації про ЗСУ).
На момент запису цього інтерв’ю діти цього чоловіка були за кордоном і не знали про те, в чому звинувачують їхнього батька.
«Я не знаю, як вони відреагують, коли дізнаються. Ймовірно, у них буде шок. Коли я вийду на волю, мені буде вже більше 60 років, деяких речей, які планував, я вже ніколи не зможу здійснити, час втрачений остаточно. Але зараз я не надто думаю про те, яким тоді буде моє життя. Я не знаю яким воно буде через рік, що вже казати про такий довгий строк. Я погодився на це інтерв’ю, щоб можливо, убезпечити когось іншого, від таких дій. Виходить що своїми діями я хотів убезпечити себе – але вийшло навпаки»
ІСТОРІЯ ДРУГА
«Я просто хотів, щоб люди в Миколаєві знали де і що прилетіло»
Цьому чоловікові на момент запису інтерв’ю був 31 рік.
Коли Росія розпочала повномасштабну війну проти України, він тільки-но завершив стажування на підприємстві, готувався вийти на роботу оператором бетонозмішувача.
У ніч проти 24 лютого він навіть не почув вибухів, прийшов зранку на прохідну. Але звідти довелось йти в магазин по запаси продуктів – завод не працював.
Наступні кілька місяців він майже не виходив з дому: боявся, що його мобілізують, а за продуктами ходили його непридатний до служби брат та мама. Новини шукав в соцмережах.
Про те, що мої повідомлення могли допомогти ворогу коригувати вогонь, я не думав
«Я просто вводив в пошуковику вайбера чи телеграма «Миколаїв» і читав все, що траплялося на очі. Зрештою серед тих, де новини здавались більш-менш актуальними і збігались з тим, що я сам чув і бачив від знайомих – сформувався невеликий перелік. Серед них був і «Лохматий». Звісно я розумів, що це ресурс проросійський, але мені хотілось знати що і де прилітає в Миколаєві, там саме про це і писали.
У мене і родичі в місті є, і знайомих чимало, а іноді ти чуєш вибух – а де це і що – ніхто не знає. А в цьому каналі сиділи такі самі містяни, як я. Хтось щось чув, хтось щось бачив і з цього складалося розуміння куди був удар. Мене не цікавили об'єкти, в які були прильоти, мене цікавило чи це не десь поруч з моїми рідними і близькими людьми. Кому дзвонити і питати, як у них справи, чи всі у безпеці, саме тому я це читав».
Чоловік стверджує, що сам лише кілька разів залишав повідомлення про те, де чув вибухи, але одного разу йому написав хтось з адміністраторів, попросив сходити до вагоноремонтного заводу, подивитись? що там відбувається.
– На словах я погодився, але в реальності нікуди не пішов, бо боявся виходити з дому.
– А навіщо ви тоді погодились?
– Бо якби я відмовився – мене б викинули з цього каналу і заблокували доступ. А я хотів і надалі читати там що і де прилітає. Тому я сказав, що піду, але навіть не збирався.
– За що ви опинились тут?
– Одного разу я після спілкування зі знайомим написав дещо, про що шкодую. Він розповів мені, що на одному підприємстві, де ми колись працювали разом, займаються ремонтом для військових. І я передав цю інформацію – сказав вулицю і номер будинку.
Як стверджує обвинувачений, ніякої винагороди за свої послуги інформатора він не отримував.
У листопаді 2025 суд засудив його до 8 років ув’язнення. Це найлегша кваліфікація його статті (ст. 114-2 ККУ– несанкціоноване поширення інформації про переміщення або розміщення ЗСУ, вчинене в умовах воєнного стану передбачає від 8 до 12 років позбавлення волі).
Але і таке покарання засуджений вважає суворим.
«Років 5, думаю, було б адекватно, а від восьми – це занадто. Я не вважав, що надаю Росії якусь допомогу, я думав що лише інформую людей про те, де і що «прилетіло» і сподіваюсь, що від моїх дій ніхто не постраждав, бо я писав повідомлення про «прильоти» вже після того, як все сталось. Про те, що мої повідомлення могли допомогти ворогу коригувати вогонь, я не думав».
ІСТОРІЯ ТРЕТЯ
«Мені лестило, що мені так довіряють»
Цьому чоловікові 47, він уродженець Молдови.
До України переїхав в дитинстві і став її громадянином у 18 років, коли отримав український паспорт. На момент початку повномасштабного вторгнення, він жив у Миколаївській області і не мав постійного місця роботи. Жив з батьками, власної родини не мав.
На проросійські телеграм-канали, як і інші співрозмовники Радіо Свобода, він прийшов у пошуках інформації про бойові дії, просування фронту. І через кілька місяців читання контенту, також вирішив залишити повідомлення про бойові позиції, які спостерігав навколо свого села.
Коли відбулось чергове влучання у нас в районі, неподалік військового аеродрому, я вирішив теж написати
«На той момент я був впевнений, що йому можна довіряти, що він має правдиву інформацію, бо численні підписники підтверджували, що все, про що там йдеться – правда. Це вже зараз я розумію, що це могли бути його ж «боти», але тоді я довіряв тому, що читав. І коли відбулось чергове влучання у нас в районі, неподалік військового аеродрому, я вирішив теж написати. Мені здається, що він оцінив мою грамотну манеру спілкування, оскільки майже одразу відповів на повідомлення і запропонував познайомитись краще, спитав, про які об’єкти я можу повідомляти. Цікавило його розташування сил ППО, складів з боєприпасами, прольоти воєнних літаків».
Вже навесні 2024 року обвинувачений повідомив позиції сил ППО в сусідньому селі, згодом сфотографував військовий літак, відзняв позиції зенітної установки та вказав її розташування з координатами на мапах. Після цього адміністратор каналу Сергій Лебедєв запропонував його познайомити з військовими.
Лебедєв казав, що його канал захищений і мені нема чого боятися, ніхто мене не знайде
«Він спитав – ти не будеш проти, якщо я познайомлю тебе зі «старшим товарищем», він військовий. Мені це полестило, мовляв, о, мені довіряють. Його нік був Еліс Льюіс. Він був ще більш допитливий ніж Лебедєв. Окрім складів і позицій військових, його цікавили машини ТЦК, він запитав чи готовий я їх палити. Казав, що якщо я не хочу займатись підпалами, в них є інші люди, хто це зробить. Моя задача знайти інформацію, передати марку авто, номер, колір. Навіть пропонував гроші. Також його цікавили залізничні шляхи і релейні шафи, аби знову ж таки, їх палити. Але для мене це був вже перебір, від цього я відхрестився».
Чоловік каже, що вже зараз, після кількох місяців у СІЗО розуміє, піддався на пропаганду. Його співрозмовники з РФ постійно натякали на незаконну мобілізацію, звинувачували Україну в брехні, вміло маніпулювали фактами.
– Як вас затримали?
– Вдома. Приїхало СБУ, вони мали всі докази моєї співпраці з РФ. І це для мене було шоком, тому що Лебедєв казав, що його канал захищений і мені нема чого боятися, ніхто мене не знайде. Зараз мене обвинувачують в державній зраді, я визнаю провину і каюсь в тому, що робив. Нам вже двічі пропонували писати заяви на обмін – я відмовився, бо і так зрадив свою країну. Тікати від покарання не хочу, скільки дадуть, стільки і сидітиму.
Вже після запису цього інтерв’ю чоловіка засудили до 15 років позбавлення волі. Інші герої цього матеріалу також відмовилися від пропозиції потрапити на обмін в РФ.
З початку повномасштабного вторгнення слідчі СБУ оголосили громадянам України понад 3,5 тисячі підозр у державній зраді. У цих справах винесено більше тисячі вироків.
Відеоверсію інтерв'ю можна подивитись на ютуб-каналі Радіо Свобода Україна:
Форум