До президентських виборів у Білорусі лишається два тижні. Участь у перегонах братимуть п’ятеро кандидатів, серед яких і незмінний протягом 26 років чинний президент Білорусі Олександр Лукашенко. Головних опозиціонерів Віктора Бабарика та Валерія Цепкала ЦВК так і не зареєструвала. Утім серед кандидатів в президенти є дружина білоруського опозиційного блогера Сергія Тихановського Світлана. Сам він зареєструватися так і не зміг, адже ще навесні був арештований. Саме Світлану Тихановську на виборах збирається підтримати білоруська письменниця та нобелівська лауреатка Світлана Алексієвич. Білоруській службі Радіо Свобода вона розповіла, чого очікує від виборів та чим вони відрізняються від попередніх.
– Виборча кампанія у Білорусі досягла фінішу. Є 5 остаточних кандидатів. До штабу однієї з них, Світлани Тихановської, приєдналися штаби незареєстрованих кандидатів Віктора Бабарика та Валерія Цепкала. Що ви думаєте про цю кампанію, кому надаєте перевагу?
– Якби у нас були чесні вибори, то я, звичайно, голосувала б за Бабарика. Країні потрібен такий менеджер, людина з гуманітарним підходом, з гідними людськими якостями, трохи романтик, що доволі дивно для нашого часу. У мене була можливість працювати з ним, коли він вирішив видати мій п’ятитомник білоруською.
Він вміє доводити справу до кінця. Всі казали: нічого не вийде. А він відповідав: чому не вийде? Вони казали: тому що цього не допустять. А він писав, вимагав. Він хоч людина немолода, але зовсім іншої формації, не рабської, що була сформована у радянські та пострадянські часи. Ми недооцінюємо наше суспільство. У ньому багато цікавих та несподіваних людей.
Влада повела себе несправедливо, всі найцікавіші претенденти-чоловіки опинилися у в'язниці або були не допущені до виборів, як Цепкало. Але раптом з'явився несподіваний вихід. Цей тягар взяли на себе жінки. В історії Білорусі були жінки, починаючи від Єфросинії Полоцької, які в ті нежіночі століття були гідними представницями свого часу.
Так сталося і зараз. Жінки зрозуміли, що можуть і мають щось зробити, щоб потім сказати своїм дітям: ми зробили все, що могли. У ситуації, що склалася, я голосуватиму за Тихановську, яка обіцяє транзит влади. Сама вона до посади не готувалася. Але обіцяє зміну влади, то ж я за неї.
Я хотіла б, щоб жінок якомога більше підтримувало наше суспільство, щоб вони не опинилися наодинці. Вони зробили такий вибір, людям це сподобалося, але я не бачу великої підтримки. Їх мають підтримувати звичайні люди, вчителі, не лише білоруські письменники та опозиціонери. Цього поки немає і це сумно.
– У своїй телевізійній промові Світлана Тихановська закликала людей захищати свій голос, свій вибір. І як це можна зробити?
Я також чула її слова. Я пам’ятаю ці світлини, на яких зображені кілометрові черги з людей, які хотіли поставити свій підпис за Цепкала, Бабарика, Тихановську, скільки було звернень до ЦВК для реєстрації Цепкала та Бабарика. Ніхто не вірив у справедливість, але люди хотіли продемонструвати, що вони чекають на цю справедливість.
Лукашенко думав, що це мовчазне суспільство можна обдурити, можна розповідати йому казочки, можна залякувати. Нічого подібного. Виросло нове покоління, а люди із середнього покоління прокинулися, це вже не ті білоруси, які були 26 років тому, коли Лукашенко лише почав правити.
Люди розуміють ціну усього, що відбувається. І ми маємо це продемонструвати і на виборах. Нам потрібно розібратися, як зробити так, щоб на виборах не було підтасування голосів. Треба, щоб голос народу прорвав цю греблю. Адже джерелом влади в країні є народ, а не президент.
– Враження, що Білорусь прокидається, було і в 2006, і в 2010 році. Зараз відбувається щось подібне, чи це нові зрушення?
Я гуляла вулицями, коли стояли ці черги людей, дивилася репортажі про збір підписів. Я чула розмови. Це вже не просто окремі групи, це справді незгода народу.
Ми живемо в іншому світі, ми пов'язані з усім світом. Демократія терпить поразку на багатьох напрямках, але це не повернути назад. Так чи інакше, рано чи пізно все спливе на поверхню. Ми дізнаємося про все, так як свого часу дізналися, що натворив Сталін. Час, на щастя, працює на правду.
– У лютому в інтерв'ю білоруській Радіо Свобода ви сказали: «Я не знаю, хто міг би протистояти Москві так, як Лукашенко». Ви думаєте, що Тихановська зможе?
– Як би я не ставилася до Лукашенка, ми повинні визнати, що у цьому випадку його інтереси збігалися з інтересами народу, тож він стояв на захисті Білорусі. Хоча я думаю, що коли-небудь ми дізнаємось багато про те, як поступово Білорусь здавалася.
Коли ми говоримо про Тихановську, нам потрібно говорити про команду. Багатьом здається, що вона слабка, що їй не вистачає політичної культури та політичного досвіду. Але до влади йде ціла команда. Я думаю, що Світлані вистачить розуму і тверезого погляду на життя, щоб зібрати команду, як це намагається зробити Зеленський в Україні. Вони зроблять транзит влади, нові вибори. І суспільство обере найкращих.
Нині суспільство усвідомлює, що ми втратили багато часу. Нам потрібно наздогнати те, що ми втратили. І ми зможемо це зробити, якщо при владі будуть найкращі.
– Письменник та публіцист Северин Квятковський нещодавно написав блог під назвою: «Зміни відбудуться тоді, коли «націоналісти» та «бабарикінці» вживуться разом. Чи справді нам потрібне це порозуміння? І яка може бути його формула?
– А хто такі «бабарикінці»?
– Можливо, ви. Можливо, інші люди, які є прихильниками Бабарика. Мабуть і ті, хто прийшов на мітинг Тихановської минулої неділі.
– Я сперечалася з тим самим Зеноном Позняком (письменник, засновник опозиційної політичної партії Білорусі – ред.) 30 років тому. Він говорив: мова, мова, мова. Я сказала: так, мова важлива, але спершу демократія, а потім мова. Без демократії не буде нашої мови. Люди сьогодні дивляться на все по-різному. Бабарико є і менеджером, і щирим білорусом, в ньому є все. Я думаю, що нам пора зустрітися один з одним. Всі ми хочемо, щоб Білорусь не зникала з карти світу, не стала провінцією, а щоб була маленькою, процвітаючою країною.
– Як ви оцінюєте інших альтернативних кандидатів: Андрія Дмитрієва, Анну Конопацьку та Сергія Череченя?
Я б не хотіла переходити на особистості і повторювати те, чим переповнена наші медіа. Я думаю, що у нас було лише троє серйозних кандидатів, з яких залишився один. Жінка кинулася на цю амбразуру. Серйозно можна було говорити лише про трьох.
– Що ви хотіли б сказати чинному президенту Олександру Лукашенку?
Я хотіла би сказати йому, що влада належить народу. І про це ніхто не повинен забувати. Рано чи пізно народ цю владу забере. Навіть якщо народ поки спить, то незабаром прокинеться. У країні повинні бути чесні вибори. А вони вже відбуваються нечесно. Мають бути чесні вибори, щоб не було крові. Це його відповідальність перед історією. Ніхто не хоче крові. Я сподіваюся, що і він цього не хоче.
