Інформаційна війна у сучасних умовах є одним з вирішальних факторів перемоги. Особливо це важливо для України, яка веде асиметричну війну проти ядерної держави з переважаючим військовим потенціалом. Від того, як за кордоном сприймають події в Україні, залежить і рівень політичної підтримки, і обсяги допомоги, і масштаби запроваджених проти агресора санкцій.
Об’єктивні дані свідчать, що перший раунд інформаційного протистояння протягом 50 днів війни Україна виграла вчисту.
Відкритість, високий професійний рівень організації інформаційної кампанії Офісом президента, Міноборони, МЗС та українськими журналістами, готовність і вміння відстоювати нашу позицію у світових ЗМІ, активно працювати у соціальних мережах, – все це в українському «меню» виявилося значно «смачнішим», ніж нескінчена і відверта брехня кремлівської братії агітаторів і пропагандистів.
Проте це був тільки перший раунд.
Аналіз інформаційного поля свідчить, що Росія врахувала уроки, й підготувалася не тільки до нового фізичного наступу на Східному фронті, але і до інформаційної контратаки.
Її ознакою є майже одночасна поява у міжнародних ЗМІ публікацій і коментарів щодо:
- шкідливості санкцій для країн, які їх запровадили;
- покладання вини за розв’язування агресії проти України на США, яким, начебто, вигідна війна, що призводить до послаблення Росії, а значить Китаю, а також до зростання цін на зерно і енергоресурси – продукцію традиційного американського експорту;
- звинувачення США у здійсненні тиску на Європу (яка не хоче воювати, але піддається впливу США) і роздмухуванні війни шляхом постачання зброї Києву;
- локального характеру українсько-російського «конфлікту», який не матиме серйозного впливу на глобальні процеси, зокрема, лише маргінально впливатиме на ситуацію в Азії.
Наприклад, китайські ЗМІ формують враження, що агресія Росії проти України є, насправді, війною США і Заходу проти Росії руками України, якій Вашингтон постачає зброю і спонукає до опору замість «мирних» переговорів. Помітними у публікаціях в інформаційному просторі КНР є заклики до ЄС «вийти з-під тиску США» і самостійно здійснювати зовнішню політику, припинити посилення санкційного тиску, як неефективний засіб встановлення миру.
Впливові індійські експерти просувають ідею «фантазії» єднання демократичного світу навколо спільних цінностей, які відстоює Україна, наголошуючи на локальному значенні війни Росії проти України.
Російський вплив на експертні середовища
Навіть в Японії, уряд і народ якої майже цілком стоїть на стороні України (рівень підтримки сягає 88%), час від часу роздаються «альтернативні» голоси про те, що санкції наносять шкоди японській економіці (що у короткотерміновій перспективі частково відповідає дійсності), а сприйняття Росії як агресора є «занадто спрощеним».
Деякі представники дослідницьких кіл намагаються пояснювати варварські дії Росії тим, що США послідовно підштовхували Україну до членства в НАТО й тим самим фактично викликали «протидію» з боку Росії.
Варто визнати, що подібні думки викликані російським впливом, який здійснювався на політичний естаблішмент і громадську думку Японії протягом останніх щонайменше 15 років, особливо під час прем’єрства Сінзо Абе. Сьогодні вони є маргінальними, хоча деякі місцеві політики все ще намагаються використати певні проросійські сентименти в електоральних цілях.
Свою негативну роль відіграють і широко рекламовані виступи таких «авторитетів», як професор Чикагського університету Джон Міршаймер, якій відкрито критикує політику адміністрації Джо Байдена по відношенню до України і покладає основну провину за війну на Захід.
Додатковий інформаційно-дипломатичнй фронт Росія відкрила проти держав, які голосують на підтримку України в ООН. У цьому випадку, щоправда, методи дезінформації застосовуються традиційні, й один з найбільш підступних – це публічні звинувачення без можливості іншій стороні висловити свою позицію, а також безпідставне використання право вето виключно з міркувань помсти.
Так, наприклад, Росія повела себе по відношенню до Колумбії, яка одна з небагатьох держав Латинської Америки (якщо не єдина) відкрито підтримала Україну. Тобто, у цьому випадку старі методи застосовуються до нових «об’єктів» кампанії дефамації і дезінформації.
Нарешті, аналіз міжнародного інформаційного поля свідчить про значну кількість російських за походженням і проплачених Російською Федерацією журналістів і авторів, які за час правління Путіна змогли легалізуватися і закріпитися у міжнародних інформаційних агентствах.
До 24 лютого вони здебільшого готували матеріали в рамках підготовлених у Москві «темників» про «нацистський режим» у Києві та «притиснення російськомовних».
Нині за подібні матеріали можна втратити роботу, то ж тепер у підготовлених такими «журналістами» матеріалах про Бучу і Ірпінь замість звинувачень на адресу ЗСУ міститься незвично велика кількість слів і виразів, покликаних викликати сумнів у звірствах росіян проти цивільного населення. З’являються і сумнівні свідки, слова яких інтерпретуються так, щоб виправдати завчасно підготовлений наратив.
Висновок – навіть повідомлення під шапками всесвітньо відомих агентств (що вже казати про соціальні мережі) варто сприймати з достатньою долею критичного мислення, яке є необхідним інструментом правди.
Відбити атаку клонів можна тільки так.
Сергій Корсунський – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Японії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
