Заборони, які російська колоніальна адміністрація накладала на українську культуру й звичаї, вражають рідкісним самодурством. Для прикладу можна навести донесення київського губернатора П.І. Гессе генерал-губернатору І.І. Васильчикову від 7 квітня 1862 року, опубліковане у виданні «Українська ідентичність і мовне питання в Російській імперії: спроба державного регулювання».

У донесенні йдеться про затримання поліцією дворянина Чернігівської губернії М.М. Вілігорського за появу в українському національному вбранні на вулицях Києва. В документі подано опис одягу дворянина, через який поліцмейстер запідозрив його у політичній «неблагонадійності»:

«Одежда на нем была следующая: шляпа круглая соломенная простая малороссийская; свита байковая дикого цвета, покроя тоже малороссийского; пояс синий полосатый шерстяной; синие суконной фланели малороссийского покроя шаровары; простые с длинными голенищами сапоги и часы, повешенные на ремешке. О чем и заключен акт, утвержденный подписом самого Вилигорского».

Документ також містить помітку: «Здесь носить запретить, а если хочет, то может ехать к себе в губернию».

Підозріле ставлення імперських стражів порядку до будь-яких ознак української самобутності, включно з елементами вбрання, виявлялось не лише в самодурних заборонних акціях, а і в інших, підступніших формах.

Письменниця Оксана Забужко в одному з есеїв наводила тогочасне розпорядження київського поліцмейстера, згідно з яким всі повії в місті мали вбратися у вишиванки. Мета наказу булла цілком очевидною: український національний одяг на найбільш зневаженій в суспільстві соціальній групі жінок накладав тавро упослідженості і на народну матеріальну культуру, яка відрізняла українців від росіян.

Здавалося б неможливим застосовувати подібні імперські практики приниження української культури на тридцятому році незалежності, та ще й після окупації Росією Криму й частини Донбасу та її реальних зазіхань на решту території нашої держави. Виявилось, що можливо, що «наше дно не має дна»!

Наслідування імперської практики приниження українців у новій виставі «Кварталу-95»

Звернутися до наведеної ретроспекції мене змусив 10-хвилинний ролик із записом вечірнього шоу «95-го Кварталу», яке відбулось у квітні під російською назвою «Не бордель, а Шмарочос! Как девушки легкого поведения перешли на украинский».

Як заявлено у вступі до пародійної вистави, на її створення кварталівців надихнуло впровадження з 16 лютого української мови у сферу обслуговування відповідно до закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної».

Уявним місцем дії запровадженої норми автори шоу обрали публічний дім, де всі повії, ніби за колишнім розпорядженням київського поліцмейстера, вийшли на сцену в українських народних строях. Далі дійство розгорталось у формі діалогу між очільницею борделю, яку грав переодягнений у жіноче плаття Євген Кошовий, і клієнтом.

Не переповідатиму далі зміст малоросійської вистави – це вже зробила з належною оцінкою Тетяна Микитенко у своїй передачі «Рагу.лі». Скажу лише, що цього разу в провокативній українофобії кварталівці перевершили всі свої попередні сюжети – і про ебонітові палички, і про спалений будинок Гонтаревої, і про німецьку порноактрису.

Обрана для глузування сексуальна тематика дала непогані можливості для огидження всього, що стосується національних вартостей українців. Пародійно перекручуючи у кпинах з української мови слова на кшталт винесеного в назву «Шмарочоса», автори не забули висміяти навіть літеру ґ, відновлену в абетці після десятиліть радянської заборони на вживання.

Об'єктом глуму стали й наші народні пісні, звичаї, історичні постаті. В принизливому контексті згадали і п'ятого президента – як же без нього!

Загалом до здіснюваного у виставі пародіювання української культури найбільше пасує дієслово «опустити» у значенні, вживаному в кримінальному жаргоні, – «принизити», «позбавити високого статусу через приниження». І сумні роздуми з приводу нашої колективної ідентичності викликав не лише зміст шоу й актори, які із завзяттям нав'язували глядачеві пародійний, спотворений російськими колонізаторами образ нашої культури, а й реакція глядачів у залі, яких ця злісна пародія не обурювала, а розважала.

Відгуки в мережі на цю українофобію

Водночас, як свідчать відгуки на виставу у соцмережі, у багатьох українців вона викликала адекватну реакцію обурення.

Відео вистави в мережі «Ютуб» отримало понад 1100 дислайків. Щоправда, лайків майже вдвічі більше, але треба врахувати що передачі «Вечірнього кварталу» цікавлять переважно лише його любителів.

З-поміж понад трьохсот відгуків у коментарях до відео абсолютна більшість – різко негативні. Найпоширенішими є вигуки «Ганьба!», «Яка гидота!», «Позорисько!», «Жалюгідно!»

Варто навести й деякі з розлогіших коментарів:

• Ганьба і гидота! Ці люди та їх глядачі не знають, що таке гідність!
• Це просто жах! Цікаво, чи в якійсь іншій цивілізованій країні так само висміюють мову.
• Рольові ігри для зовсім аморальних збоченців. Ну і «хвойда» з ароматом свіжих карпатських лісів особливо «втішила».
• Валіть на Росію і там свій українофобський гумор продавайте!
• А над рашою і Путіним посміятися слабо!
• Квартал знову пробив дно! Важко сказати, де огидніше видовище: на сцені чи реакція залу.
• Де наша національна гордість? Об нас ноги витирають, а ми мовчимо. Мало жартів про ебонітові палички, акторку німецького кіно, спалений будинок Гонтаревої?
• Народ, кидаймо скарги за розпалювання ненависті!

Приниження української культури викликало обурення і в російськомовних користувачів мережі:

• Манкурты смешат, а малороссы смеются. Их бы сейчас на передовую всех.
• Достали уже… кстати, это оскорбления страны, ее языка, традиций, культуры.
• Друзья Президента высмеивают государственный язык своей страны. Я не прав?

Як бачимо, в обуренні зневаженим образом нашої культури російськомовні українці виявляють солідарність з українськомовними. На такий ефект свого витвору кварталівці вочевидь не сподівалися, адже призначали його для демонстрації «захисту російськомовного населення від «насильницької українізації».

Лариса Масенко – доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода