Сині металічні контейнери, в яких живуть люди. Постійно – 50-60 «шукачів притулку». Щодня прибуває хтось новий, а когось - відпускають. Це кордон Угорщини та Сербії, село Рузке, де у 2015 році облаштували «транзитну зону» для біженців із Сирії, Афганістану та Іраку, які масово перетинали угорський кордон з бажанням потрапити до Західної Європи.

Прилаштовані під житло контейнери, які скоріше нагадують в’язницю, стоять рядами всередині обнесених колючим дротом транзитних зон. У них живуть люди, які очікують на рішення Угорщини: надасть вона їм дозвіл на перебування в країні чи депортує.

У 2015 році, після того, як із боку Сербії до Угорщини прибували тисячі шукачів притулку, уздовж кордону виріс паркан, довжиною у 175 кілометрів.

Наразі, жоден журналіст чи правозахисник не може потрапити у місця, де тримають біженців. Окрім тих, де живуть діти до 14 років.

Угорський уряд вже третій рік лякає своїх громадян надзвичайною ситуацією через кризу мігрантів. Однак, як вдалося з’ясувати, загалом у транзитних зонах Угорщини зараз перебуває трохи більше ста людей.

Заборона

У Ашоттхаломі, селі на кордоні Угорщини та Сербії, через яке у 2015 тисячі біженців прямували до Західної Європи, живе трохи більше чотирьох тисяч людей. Більшість – мають власні фермерські господарства, що розкидані на великій відстані одне від одного.

Влітку 2015 з боку Сербії через Ашоттхалом проходили тисячі мігрантів із Африки та Близького сходу. Це тривало доти, поки тутешній сільський голова Ласло Тороцкай не зініціював будівництво паркану на угорсько-сербському кордоні, аби «захистити село від вторгнення».

Так, між країнами виріс подвійний восьмиметровий паркан із колючим дротом. Через рік Тороцкай вигадав ще один спосіб, як захиститися від мігрантів та, водночас, зробити Ашоттхалом відомим на весь світ.

Тоді сільська рада проголосувала за те, щоб заборонити мусульманам закликати до молитви, носити мусульманський одяг та будувати мечеті.

Разом із будь-якими проявами ісламу, під заборону також потрапили публічні прояви одностатевих відносин.

Агресія

Аніка голосно сміється. Особливо, коли запитати, чи хтось із мігрантів лишися жити у Ашоттхаломі.

«Зіро! Жодного!» – знову вибухає дзвінким сміхом.

«Але якби хтось вирішив тут оселитися?».

«То я би сама в Німеччину поїхала! Тут не місце для мігрантів!».

Аніка – невеликого зросту, їй під сорок, вона завжди усміхнена, рухається впевнено і швидко. Разом із чоловіком вони вирощують спаржу та утримують десятьох собак. Родина має величезне подвір’я, яким походжають корови та індики. Цілком спокійне і розмірене життя.

«Ми вчили російську в школі. Пам’ятаю «зайчик», «блинчики с творогом». Але я нею не користувалася, тому забула», – каже Аніка.

Пригадування російських слів для неї виявляється надзвичайно веселим заняттям. Крім угорської вона досконало знає німецьку – два роки навчалася в Німеччині на бухгалтера. А от про існування української не знала – була певна, що в Україні говорять російською.

«В Україні є мігранти? У нас було дуже багато. Всі хотіли на Захід. Ми їх не боялися, вони не були агресивні. Ночували у наметах просто на вулиці, нікого не чіпали», – розповідає Аніка. Тим не менш паркан на кордоні, вважає жінка, потрібна для країни річ, а Ласло Тороцкай – дуже хороший сільський голова.

Жінка запрошує до своєї кухні. На вечерю – традиційна угорська страва лечо. Аніці дуже хочеться поговорити і вона ретельно вписує питання в перекладач із угорської на англійську на телефоні.

Каже, що люди в Ашоттхаломі люблять Тороцкая – він молодий і робить для села чимало корисного.

Перед ним селом понад десять років керував священник.

Спокійне місце для фермерів

Біля сільської ради Ашоттхалома квітнуть різнокольорові фіалки. На дошці оголошень свіжі новини – розшукують особу, яка вкрала 32 мішки цементу із сільського дитячого садка.

Вікна кабінету Ласло Тороцкая виходять на головну дорогу. Збоку від робочого столу – прапори Угорщини та Ашоттхалома, над головою – державний герб.

Свою розповідь про справи в Ашоттхаломі Тороцкай починає із того, що це прикордонне село завжди було спокійним місцем для фермерів.

«Але масова міграція зруйнувала це. У 2015 головна площа села перетворилася на табір біженців. Більшість із них були молодими хлопцями, ми не бачили багато дітей чи сімей. Це було вторгнення», – каже Тороцкай.

За його словами, мігранти вривалися до будинків місцевих жителів, аби зарядити телефони, нищили їхнє господарство та руйнували теплиці.

Саме тоді в Тороцкая виникла ідея будівництва паркану, з якою він одразу звернувся до угорського уряду. Однак там, а тим більше у Європейському союзі, цю ідею не підтримали. Спочатку. Але через кілька місяців плани Угорщини змінилися і паркан таки з’явився.

У той же час сільський голова вирішив створити власний загін поліцейських, які би патрулювали кордон.

«Я зібрав локальну поліцію, бо був зовсім один. Євросоюз і уряд не допомагали мені. У нас було лише п’ятеро полісменів. Мало, тому що їх треба було фінансувати з місцевого бюджету. Часом мігранти крали велосипеди, машини», – каже Тороцкай.

І переконливо продовжує: «От уявіть, що ви живете на фермі, навколо ліс. А до вас вночі стукають з десяток молодих людей».

Про те, що місцевій полії закидають насилля щодо мігрантів, Тороцкай чув, але все спростовує – якщо і були подібні інциденти, то лише через те, що затримані не хотіли співпрацювати з правоохоронцями і поводилися агресивно.

Згоду угорської влади на зведення паркану, Тороцкай розцінює, як політичну кампанію. Мовляв, уряд використав ситуацію, щоб показати суспільству, що може захистити країну від іноземців.

Сам Ласло Тороцкай довгий час був віце-президентом націоналістичної партії «Йоббік».

Тепер сільський голова Ашоттхалома створив власну партію і впевнений, що вона дуже швидко і успішно розвиватиметься.

До того, як очолити Ашоттхалом, Тороцкай ніколи не жив у цьому селі.

Традиційні цінності

Найбільше, чого хоче Ласло Тороцкай в Ашоттхаломі – зберегти традиційні угорські цінності.

«Якщо хтось має бажання тут жити, вони мають прийняти те, що ми хочемо захищати наші традиції, а також поважати нашу християнську спільноту. Якщо ж ні – ці люди можуть приїжджати тільки як туристи. Якщо хтось тут щось хоче змінювати, я не дозволю їм тут жити», – каже Тороцкай.

Він стверджує, що мігранти не можуть інтегруватися в угорське суспільство і рано чи пізно це призвело би до конфліктів.

Будинок Тороцкая стоїть біля самого кордону і, за його словами, перші іноземці з’явилися саме на його фермі.

Зараз у селі спокійно, а місцеві жителі, здається, вже забули про табори мігрантів у центральному парку.

Тепер, згідно із новими угорськими законами, кожного охочого отримати дозвіл на перебування в Угорщині затримують і відправляють у «транзитні зони» - огороджені металеві контейнери поруч із кордоном.

Таких є дві – у місті Рузке і Томпа.

Про умови утримання людей у транзитних зонах Тороцкай розповідає не дуже багато, хоча й із самого початку називає це місце «концентраційним табором».

Однак одразу наголошує, що угорський уряд дає цим людям їжу та воду.

«Звісно, це не туристична подорож, не готель Хілтон. Але не можна їм дозволити просто ходити по країні. Ми їх не знаємо. Ми не знаємо їхні хвороби, вони можуть принести багато невідомих захворювань, це може бути дуже небезпечно. Вони мають там лишатися», – каже Тороцкай.

Транзитну зону біля самого Ашоттхалома Тороцкай будувати заборонив.

«Від хорошого життя люди не тікають»

У Ашоттхаломі, на одній із ферм, разом із собакою на ім’я Відьма живе Елла Шмідт.

Жінка має 78 років, коротке, злегка сиве волосся і жвавий погляд. Вона народилася у німецькому поселенні в Україні, неподалік Одеси.

Коли під час Другої світової до села прийшли німці, їх усіх переселили до Німеччини. Однак там довелося жити не довго – радянська влада виселила їх за Урал.

У 32 роки Елла разом із хворим сином за програмою репатріації почала нове життя у Німеччині.

15 років тому Елла Шмідт вперше приїхала до Ашоттхалома у відпустку. Руки мучив ревматизм, а після виходу на пенсію хотілося тихого життя поза межами міста.

Угорське село на кордоні із Сербією здалося ідеальним місцем: тут не боліли руки, а на німецьку пенсію, яку Елла заробила, працюючи на заводі з виробництва окулярів, можна було придбати невеликий будинок із садом.

Відьма стрибає Еллі на коліна, важко дихає та облизує пальці.

«Де ти була?», - звертається жінка до собаки німецькою.

Про себе розповідає російською, а коли забуває слово (не розмовляла російською майже 40 років), в реченнях з’являється невідоме «тиньк».

Елла і Відьма весь час проводять разом. За час життя в Ашоттхаломі Емма не вивчила угорської, оскільки рідко спілкується з місцевими людьми.

До подвір’я Елли мігранти не приходили, хоча вона їх чекала. Бачила їх у центрі села, а поруч із домом – лише військових. До паркану на кордоні ставиться критично та одразу згадує про війну.

«Від хорошого життя люди не тікають. Я стара і пам’ятаю Другу світову, тоді усім було погано, незалежно від національності. До мене у 2015 ніхто не приходив. Але якщо ці люди голодні і навіть щось украли на полі, то краще би вони прийшли сюди, я би їм дала їсти», – замислено і тихо каже Елла.

Повернення до Сербії

До самого паркану на угорсько-сербському кордоні під’їжджає зелений старий мерседес. За кермом – соціолог та оглядач Марк Золтан Кекесі. Це кремезний молодий чоловік у яскраво-жовтій куртці з чорним густим волоссям.

Він живе у Сегеді – третьому за величиною місті Угорщини, що розташоване за 30 кілометрів від Ашоттхалому.

Через паркан із металевої сітки ледь видно контейнери, де утримують людей. Біля дороги стоїть ще одна невелика металева будка – це місце прикордонника. Чоловік поглядає на відвідувачів через вікно. Поруч – поліцейська машина.

Угорці встановили паркан на своїй території за п’ять метрів до сербського кордону.

Тож, коли нелегального мігранта у супроводі поліції доправляють за «паркан» – металеву сітчасту огорожу висотою у вісім метрів, то формально Угорщина нічого не порушує, бо нелегал все ще залишається на її території.

Кекесі каже, що прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан та президент Сербії Александр Вучич нещодавно стали добрими друзями.

Водночас, вважає соціолог, ставлення сербів до мігрантів лояльніше, оскільки війна в Югославії була лише 25 років тому, через це серби добре знають, що таке біженці.

Угорські ж правозахисники кажуть, що Сербію не можна вважати країною, безпечною для шукачів притулку. Тому там вони не залишаються на довго, як і в Угорщині.

Промивання мізків

Кекесі ретельно стежить за політичними процесами в країні. Він упевнений, що Віктор Орбан використовує тему мігрантів для створення маніпулятивної кампанії.

«Може здатися, що у нас ідеальна країна і єдина наша проблема – мігранти. Можливо, це було правдою у 2015. Але відколи мігрантів майже немає – це просто промивання мізків, створення образу ворога, якого насправді не існує. Натомість Угорщина перетворюється на найбільш корумповану державу в ЄС. Навіть виборці Орбана це помічають, але вони кажуть: «Я дозволю їм красти, тільки би у країні не було мусульман», – розповідає соціолог.

На його думку, в Угорщині, як і усій Східній Європі, нестійка традиція демократії і люди легко піддаються риториці, яка використовує прості поняття безпеки. Водночас, угорці часто вважають свою країну форпостом на шляху проникнення ісламу до Європи.

«Уряд зловживає цією історичною традицією. Угорський націоналізм відрізняється від європейського. Наприклад, це невизначеність угорської мови і людей. Нас оточують країни із слов’янськими чи германською групою мов, а ми інші. Така собі ізоляція. Лінгвістична. Частина суспільства вважає: «Ми такі одинокі, ніхто не знає, звідки ми, ми не схожі на словаків або чехів. І, звісно, кожен сусід хоче стерти Угорщину з карти світу». І багато хто в це вірить», – каже чоловік.

Водночас, коли мігрантів було найбільше, багато угорців їм допомагали. Волонтери із навколишніх міст привозили людям одяг та їжу. Однак, визнає соціолог, рівень ксенофобії та расизму в останні роки в Угорщині виріс.

Мусульманське кладовище

Посилення ксенофобії помічає і мусульманська спільнота в Угорщині. Людей, які сповідують іслам у країні налічують до 30 тисяч.

Головна мечеть Будапешта розташована за 20 хвилин він центру міста, якщо їхати трамваєм. У трьохповерховій будівлі з прямокутними колонами насправді важко впізнати мечеть. Тут немає мінарету, жодної таблички чи символів.

У мечеті працює Угорська ліга оборони мусульман, яка займається захистом прав мусульман у країні.

Щовихідних тут влаштовують школу мусульманських учень для дітей. В Угорській лізі оборони мусульман зазначають, що вони також не мають права відвідувати транзитну зону, тому працюють лише із легальними мігрантами. Доктор наук Маніф Абдул-Фаттах каже, що організація намагається уникати конфліктних ситуацій із владою Угорщини.

«Уряд має захищати країну і її жителів, встановлювати мир і безпеку. Це правильно, ми також цього хочемо для мусульман. Але ми не можемо відкрити кордон для всіх, потрібна ретельна перевірка, хто справді біженець. Водночас, правила стали занадто суворі», – каже чоловік. Він визнає, що частина мігрантів тікають зі своїх країн не через війну, а в пошуках заможнішого життя.

«Люди чули, що Меркель дасть їм кращого життя. Витрачають сотні доларів, щоб сюди приїхати. Це правда. Тому ми не кажемо, що те, що робить уряд – це завжди погано», – каже Абдул-Фаттах.

Сам він народився в Угорщині, а його батько у 1960-х приїхав із Ємену навчатися в медичному університеті. Одружився з угоркою і залишився в країні.

Про життя угорської спільноти Абдул-Фаттах розповідає багато. Каже, що мусульманська община для повноцінного існування має заснувати три інститути. Перший – мечеть для молитви, де важливим днем вважається п’ятниця, хоча й у вірян часто не виходить прийти у цей день – через роботу.

Другий – це школа, де дітей навчатимуть основи ісламу. А третій – це кладовище.

Зараз мусульмани у Будапешті ділять цвинтар із християнами. Місця там залишилося на три поховання, однак влада Будапешта поки що не поспішає давати їм іншу землю. Кажуть, що вирішать це питання, коли місця для мусульманських поховань не залишиться зовсім.

«У нас є мусульмани, ми їх любимо»

У преамбулі Угорської конституції, яку змінили у 2011 році, є слова:

«Ми визнаємо роль християнства в збереженні нації. Поважаємо різні релігійні традиції нашої країни».

Мусульманська спільнота Угорщини сприймає ці слова неоднозначно.

«Щоразу, коли уряд говорить про мусульман в Угорщині, вони кажуть: «У нас є наші мусульмани, ми їх любимо. Ми хочемо їх захистити. Але ми не хочемо, щоб їх стало більше», – каже Муніф Абдул-Фаттах.

А потім наголошує – офіційна риторика стає все небезпечнішою, оскільки урядовці постійно говорять про те, що мусульмани можуть бути терористами.

Молодий активіст, лідер Угорської мусульманської оборонної ліги Балаз Бако, каже, що в країні починають плутати етнічність та релігію.

«Вважається, що бути угорським мусульманином це щось неприйнятне. А всі угорці мають бути християнами. Але я етнічний угорець, іслам – це просто моя релігія, це не моя етнічність. Щось типу, якщо ти стаєш мусульманином, то перетворюєшся на араба», – дивується Балаз.

На запитання, чи в останні роки хтось із мусульман-мігрантів залишився жити в Будапешті, Муніф Абдул-Фаттах та Балаз Бако кажуть, що таких одиниці. Усі попрямували на Захід, тим більше – не кожному під силу вивчити угорську мову.

«Мусульмани в Угорщині все ще чекають вирішення подібних проблем, щоб мати ті самі релігійні права, які вже давно отримали інші групи та церкви», – говорить Муніф Абдул-Фатта.

У розмові про мігрантів обоє чоловіків дуже обережні і завжди підкреслюють, що біженці мають перебувати в Угорщині законно.

У той же час згадують, що на угорсько-сербському кордоні неодноразово траплялися випадки насилля, щодо шукачів притулку з боку поліції.

Невизначеність

Про насилля та порушення прав людини говорить і Угорський Гельсінський комітет.

На думку співробітника співробітника комітету Золтана Самогиварі, який займається проблемами шукачів притулку в Угорщині, найгірше для мігрантів, які потрапляють у транзитні зони – нерозуміння ситуації.

Жодна людина, яка потрапляє у прикордонну «в’язницю» не знає, коли її відпустять. Так само нікому не пояснюють причин відмови.

Загалом, люди можуть жити у транзитних зонах по кілька тижнів, але є й ті, кого утримують у неволі більше року.

Самогиварі стверджує, що усіх біженців тримають у транзитних зонах незаконно. «Європейська конвенція з прав людини гарантує, що ти можеш бути затриманий, якщо так вирішив суд. Але цього не відбувається. Ще одна проблема – умови утримання. Вони не людські. Частина людей потребують особливої уваги, спеціального лікування», – каже Самогиварі.

У 2017 році в Угорщині притулку попросили 3,397 мігрантів. Майже половина із них – діти. Відмову отримали 70% прохачів. Це означає, що ці люди повернулися до Сербії.

«До 2017 року мігрантів розташовували у відкритих таборах, в угорських містах, частина людей працювала. Я був у одному із таких місць і можу сказати, що це було мирне співіснування з місцевими. Але потім уряд почав використовувати пропаганду проти біженців, усі відкриті табори закрили. Сім’ї з малими дітьми, вагітні жінки –всіх тримають у транзитній зоні», – розповідає Золтан.

Окрему групу мігрантів становлять діти (до 14 років), які прибувають до країни без супроводу дорослих. Таких у 2017 році було 232. Для них угорська влада побудувала окремий «табір» неподалік від Будапешта.

Лише сюди правозахисники та журналісти мають право навідуватися. Всі інші транзитні зони доступні тільки для адвокатів.

Тиск на громадський сектор

Офіс Угорського Гельсинського комітету розташований неподалік від центру Будапешту.

Робота організації з мігрантами змінилася після того, як Парламент Угорщини в червні 2018 року ухвалив закони, які криміналізують надання деяких видів допомоги нелегальним іммігрантам. «Уряд думає, що якщо зробити так, аби угорці боялися біженців, тоді громадян можна контролювати. Брехати їм, мовляв, дивіться, ви у небезпеці через мігрантів. Вони мусульмани, терористи і змінять ваше життя і вашу культуру. Багато людей цьому вірять, не бачать інших джерел інформації, лише державні ЗМІ, читають урядові газети , які роздають безкоштовно», – розповідає Золтан Самогиварі.

Правозахисник наголошує, що мігранти найчастіше тікають від війни. З Афганістану, Пакистану, Сирії, Іраку, Ірану.

Самогиварі з надією каже, що Євросоюз визнає, що в Угорщині відбуваються систематичні порушення прав людини.

У липні 2018 року Єврокомісія вирішила подати позов до Європейського суду проти Угорщини через ухвалення Будапештом законів щодо міграції.

Правозахисні групи стверджують, що угорська влада відмовляє у продовольстві деяким прохачам притулку, які перебувають у транзитних зонах.

У той же час сам Орбан звинувачує Брюссель у бажанні контролювати угорський кордон.

Єврокомісія до 2020 року планує збільшити кількість прикордонного агентства ЄС Frontex. Нових співробітників розмістять на кордонах Євросоюзу і вони зможуть патрулювати ситуацію на кордоні.

Орбан назвав цей план «проміграційним» і заявив, що Брюссель хоче отримати «ключі від воріт» периферійних країн.

«Вони відправлять сюди найманців з Брюсселя, звідки їм розкажуть про те, як слід захищати угорський кордон. У нас не має бути жодних ілюзій: якщо вони контролюватимуть оборону угорських кордонів, то вони впустять мігрантів», – заявив Орбан.

Післямова

У Гельсинському комітеті кажуть, що будь-який незаконний мігрант, якого затримують на кордоні Угорщини – потрапляє за паркан, до Сербії.

Навіть якщо він ніколи там не був, навіть якщо зловили його на угорсько-українському кордоні. У лютому 2017 репортери BBC писали про те, що у Ашоттхаломі живе всього дві мусульманські родини.

Наприкінці 2018 місцеві жителі стверджують, що ці люди у селі більше не живуть. Хоча й ніхто не каже, що вони виїхали через антимусульманські закони Тороцкая.

Конституційний суд Угорщини зрештою їх скасував і визнав такими, що порушують діючі закони країни. Заборона діяла в Ашоттхаломі протягом двох років.

Матеріал створено в рамках програми ГО «Львівський медіафорум». За підтримки Visegrad Fund.