У Грузії спалахнули протести проти ухвалення в першому читанні законопроєкту «Про прозорість іноземного впливу», який також називають «законом про іноагентів», який правляча в тій країні партія «Грузинська мрія» «списала» з аналогічного «закону про іноагентів», що його ухвалено в Росії. Такими законами незалежні медіа, неурядові організації і просто політично активні громадяни визначаються як «іноземні агенти» і мають багато перешкод у роботі. Під час протестів у Грузії також є чимало прапорів ЄС – що вказує на невдоволення громадян темпами євроінтеграції Грузії, які уповільнились. Опозиція каже, що протести можуть тривати, а багато хто в Україні проводить паралелі з Євромайданом.
Коротко про основні моменти, які призвели до початку протестів у Грузії, що спалахнули 7 березня:
- Незважаючи на заклики міжнародної спільноти, так званий «російський закон про іноагентів» був таки ухвалений у першому читанні, що спричинило протести;
- Поліція застосувала водомети проти протестувальників біля будівлі парламенту Грузії;
- Посольство США в Тбілісі сказало, що закон «надихається Кремлем», і назвало 7 березня «темним днем» для грузинської демократії;
- Голова правлячої партії «Грузинська мрія», коментуючи заяву посольства США, сказав, що «чорний день» був лише для радикальної опозиції;
- Глава європейської дипломатії Жозеп Боррель назвав ухвалення закону «дуже поганий розвитком подій для Грузії та її народу» і заявив, що ухвалення в цілому цього закону матиме серйозні наслідки для відносин ЄС і Грузії;
- Грузинський прем’єр Іраклій Ґарібашвілі прокоментував це так: «Майбутнє нашої країни більше не належить іноземних агентам та прислужникам іноземних країн. Майбутнє нашої країни та нашого народу належить патріотам»;
- Президентка Саломе Зурабішвілі, перебуваючи з візитом у США, сказала, що ветує закон про «іноагентів» в будь-якому разі;
- Хто використав «коктейлі Молотова» під час акції протесту, наразі не відомо. Організатори мітингів кажуть, що це була «провокація» служб безпеки, але підтверджень цьому немає.
Активісти кажуть, що протести триватимуть і далі.
Тривожні нотки в євроінтеграції Грузії
І хоча Грузія подала заявку на членство в ЄС одразу після України – на початку березня 2022 року разом з Молдовою, однак в червні 2022 року ЄС дав статус країн-кандидатів Україні та Молдові, а Грузії ще дали рекомендації, щоб таки отримати статус країни-кандидата.
Взагалі у багатьох грузинів в серед європейських представників в Брюсселі з’явилось відчуття, що євроінтеграційний потяг йде вперед без грузинського вагона.
У Грузії, як і в Україні, триває визвольна війна за незалежністьВахтанг Кіпіані
Симптоматично, що недавно Україна і Молдова створили робочу групу для координації євроінтеграційної роботи і синхронізації руху. Знову ж таки, Грузія відсутня й тут, хоча й подала заявку майже одночасно з Києвом та Кишиневом.
Також слабким місцем нинішньої грузинської влади є ув’язнення колишнього президента Міхеїла Саакашвілі. Навіть більше – обурює, наприклад, Європарламент те, що хворого Саакашвілі грузинська влада не відпускає на лікування за кордон, хоча й Україна, і Польща, і інші пропонували прийняти його на лікування.
Назагал було відчуття, що Грузія почала значно відставати від інтеграції в ЄС і НАТО і що влада в Тбілісі це не помічає.
Євромайдан по-грузинськи: причини
Але політична криза в Грузії визрівала давно. В Україні ж багато хто проводить історичні паралелі між Україною та Грузією. Нині Україна відбиває широкомасштабну російські військову агресію, а в 2008 році була російсько-грузинська війна.
17 відсотків української території нині окуповано Росією, а в Грузії – це майже 20 відсотків (Абхазія й Південна Осетія).
В Україні в 2004 році була Помаранчева революція – через рік після Революції троянд в Грузії.
В Україні був Євромайдан і Революція гідності, а ось зараз багатьом в нинішніх протестах в Тбілісі бачиться «грузинський Євромайдан».
Помітні й інші паралелі – між «Партією регіонів» (діяльність якої заборонив суд) в Україні та партією «Грузинська мрія» в Грузії, та між, як вони себе вважали, всемогутнім Віктором Януковичем та грузинським олігархом і експрем’єром Бідзіною Іванішвілі, якого Саакашвілі вважає своїм політичним ворогом і «маріонеткою Москви».
Майбутнє Грузії в ЄС і НАТО. І жодна влада не зможе діяти всупереч волі народу. Грузія – не РосіяІрина Геращенко
Також про наміри регіоналів правити в Україні довго і безальтернативно могло свідчити ухвалення «узурпаторських», як тоді назвали, «законів 16 січня» Верховною Радою в січні 2014 року, коли вже стояв Майдан. Той пакет законів давав майже необмежену владу Януковичу і регіоналам.
Нині в Грузії сірником до протестів послужило ухвалення в першому читанні «закону про іноземних агентів», який «надихався» аналогічним російським законодавством.
В Україні тоді в ув’язненні була Юлія Тимошенко, а Грузії нині – Міхеїл Саакашвілі…
Варто зазначити, що нинішня Грузія під проводом «Грузинської мрії» не запровадила санкцій проти Росії за її агресію проти України. Навіть були оцінки, що через торгівлю Грузія пом’якшує ефект санкцій проти Росії.
Грузія прийняла кілька десятків тисяч російських втікачів від мобілізації, і зараз вони так само визначають атмосферу Тбілісі та інших міст, як і українські біженці від війни.
Реакція в Україні
«У Грузії, як і в Україні, триває визвольна війна за незалежність. Коли ще десять років тому я називав у публікаціях Іванішвілі і інших проросійських діячів просто тюнингованими версіями януковичів-вітренок, то чимало експертів вважали це надто емоційною оцінкою і плекали надії на те, що «Грузинська мрія» не гірше за уряди часів Саакашвілі вестиме країну до ЄС і НАТО», – пише у фейсбуці український історик Вахтанг Кіпіані.
«Партія Іванішвілі – це була і є класична п'ята колона Москви – так, національно-традиціоналістська по формі, але глибоко антизахідна і антигрузинська по суті. Суспільство виявилось недостатньо освіченим і опірним російській пропаганді. І само собою – бідні й дурні – завжди будуть будівельним матеріалом для диктатури», – написав Кіпіані.
Сам Іванішвілі ще не коментував протести в Грузії, але раніше вже була акція протесту біля його резиденції. Його вважають і досі найвпливовішою фігурою в Грузії, з якою, скажімо, узгоджують всі ключові кадрові призначення.
Політичний експерт, виконавчий директор Українського фонду «Відродження» Олександр Сушко бачить прямі паралелі з українським Євромайданом і тодішніми регіоналами та нинішніми грузинськими «мрійниками».
Фатальні помилки: відмовитись від євроінтеграції (Україна, 2013) чи проголосити європейськи налаштованих громадян «іноземними агентами» (Грузія, 2023). І намагатись силою придушити протестиОлександр Сушко
«У цих людей дуже типові фатальні помилки: відмовитись від євроінтеграції (Україна, 2013) чи проголосити європейськи налаштованих громадян «іноземними агентами», що по суті є тією ж відмовою від євроінтеграції (Грузія, 2023). І намагатись силою придушити протести. Пункт призначення у них один – смітник історії», – написав у фейсбуці Сушко.
Депутатка Верховної Ради Ірина Геращенко вважає, що те, що не вдалося російським танкам «дотиснули через вплив російських грошей і проросійських політиків»,… «починаючи від відмови доєднатися до санкцій проти РФ, показової розправи з експрезидентом Саакашвілі, закінчуючи скандальним ухваленням абсолютно кремлівського закону про «іноагентів».
Геращенко зауважує: «Від всього серця бажаю, аби 8.03.2023 стало для Сакартвело початком повернення до Європи, дорогою «геть від Москви». Майбутнє Грузії в ЄС і НАТО. І жодна влада не зможе діяти всупереч волі народу. Грузія – не Росія».