(Рубрика «Точка зору»)

Місяць тому, 16 липня 2024 року, Мукачівська греко-католицька єпархія отримала нового єпископа-ординарія, який відтепер буде нею повноцінно управляти. Особливість цієї єпархії, яка охоплює греко-католиків Закарпатської області, у тому, що вона не входить до складу Української греко-католицької церкви. Закарпаття наче лишається невеликим острівцем, що має до 300 тисяч греко-католиків (усього в Україні їх кілька мільйонів) і напряму підпорядковуються Ватикану.

В останні роки авторитет Мукачівської греко-католицької церкви, очолюваною чотири роки апостольським адміністратором Нілом Лущаком, підупав, що пов’язують з кількома публічними скандалами. Найгостріший із них виник через переведення єпархії на григоріанський календар (включно з рухомими святами) та тиск на тих священників та громади, які хотіли триматися календарної єдності з більшістю України і відзначати Великдень із Православною церквою України (ПЦУ) та Українською греко-католицькою церквою (УГКЦ).

Попри публічно задеклароване право вибору календаря самими парафіями, згори на них чинився відчутний тиск.

Все це створило непривабливе інформаційне тло довкола Мукачівської греко-католицької єпархії, яка на Закарпатті є в меншості за кількістю вірян.

Перед новим керівником єпархії відтак стоїть завдання зменшити протистояння в самій єпархії, де завжди існували різні політичні орієнтації. За єпископа Івана Семедія керівництво єпархії тримало лінію на відособлення від решти греко-католиків України та декларувало своє «неукраїнство». Словак Мілан Шашік, який став його наступником, за 17 років свого правління зумів пригасити внутрішній конфлікт між «українофілами» та «українофобами», і, керуючи владною рукою, назовні демонстрував кількісну розбудову єпархії.

Після його несподіваної смерті у 2020 році до керма постав його помічний єпископ Ніл, який, вочевидь, не справився з покладеними на нього обов’язками керівника єпархії, і відтак Папською буллою новим єпархом було йменовано Теодора Мацапулу. Тепер вже йому доведеться показати громадськості, що Мукачівська єпархія не заражена сепаратистським духом, про що пишуть ЗМІ, а свідомі українські священники та віряни в ній не упосліджені.

Взаємовплив церкви і політики

У Мукачівській єпархії здавна точилася боротьба між двома протилежними політичними напрямами. Одні трималися промадярського курсу, за що були прозвані мадяронами. Як правило, це були кола, наближені до керівництва єпархії. Натомість інші виступали за оборону національних прав русинів-українців, і відповідно йменувалися народовцями. З 1920-х років цей напрям сформувався в українське крило на чолі з Августином Волошином. Зокрема, гостро виступали проти мадярського напряму відомі священники-будителі ХІХ століття – Олександр Духнович, Іван Сільвай, Анатолій Кралицький, Євген Фенцик та інші.

Нещодавно у книжці Олександра Пагирі «Карпатська Україна в документах другої Чехо-Словацької республіки» був опублікований цікавий документ про єпископа Олександра Стойку, який очолював Мукачівську греко-католицьку єпархію в 1932–1943 роках.

Це доповідна записка віцегубернатора Підкарпатської Русі Ярослава Мезніка до празької влади від 16 листопада 1938 року – напередодні угорської окупації.

«Єпископ Олександр Стойка за своєю суттю – рішучий мадяр русинського роду та мови, прямий вихованець єпископа Паппа (етнічного угорця, який керував єпархією в 1912–1924 роках – ред.). Він постійно підтримує добрі контакти з Угорщиною, набагато відвертіші й тісніші, ніж із Чехословаччиною…У греко-католицькій капітулі в Ужгороді постійно підтримувався і підсилювався угорський настрій… Русинських духівників відверто національного характеру і чехословацької орієнтації він відсував у тінь. Можу назвати архідиякона Фленька, монсеньйора Волошина, професора Желтвая, професора Гаджегу і каноніка Хіру (майбутнього єпископа в підпіллі – ред.). Більшість цих духівників підтримує український напрям, який суперечить гунгаризму…

Серед своїй довірених осіб єпископ Олександр Стойка не приховував, що в жовтні цього року молився за приєднання Підкарпатської Русі до Угорщини. Після Віденського рішення 2 листопада ц.р. він наказав своїй капітулі на таємному засіданні, на яке не запросив членів національно-русинського спрямування, проголосити, що ні він, ні капітула після угорської окупації не виїдуть з Ужгорода, хоча тільки менша частина його вірян відійшла до Угорщини, а більшість залишилася в ЧСР».

У доповідній записці чеського віцегубернатора чітко зауважено про дві політичні орієнтації, що існують в Мукачівській єпархії. Збереглися вони і після легалізації греко-католиків в 1990-х роках й уособлювалися правлячим єпископом Іваном Семедієм та єпископом-синкелом для українців Закарпаття Іваном Маргітичем. Зрештою, це протистояння Ватикан вирішив, призначивши керувати єпархією етнічного словака Мілана Шашіка, громадянина сусідньої Словаччини.

Новий єпарх Теодор Мацапула – уродженець Івано-Франківщини, має 43 роки, з яких шість – студіював у Римі, чернець Згромадження Воплоченого Слова, вільно володіє кількома європейськими мовами.

Чи вдасться йому привнести новий дух у життя Мукачівської греко-католицької єпархії, яке останнім часом застигло в протиборстві та невизначеності, покаже час. Але в будь-якому разі українофобії не місце на теренах України.

Олександр Гаврош – письменник, журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода