ЛЬВІВ – У Львові Національний музей Голодомору-геноциду і Львівський національний університет імені Івана Франка презентували книжку українського історика, наукового працівника музею Голодомору-геноциду Андрія Козицького «Велика брехня» (методи, наративи та динаміка заперечення Голодомору 1932–1933 років в Україні).
Кремль вкладав великі гроші і вигадував численні методи, щоб заперечувати Великий Голод в Україні. До радянської пропаганди були залучені письменники, журналісти, діячі, а також «корисні ідіоти».
Заперечувати Голодомор в Україні радянські більшовики почали вже під час його організації та здійснення. Всі роки існування Радянського Союзу комуністи замовчували і заперечували цю трагедію, приховуючи реальні цифри про демографічну ситуацію в Україні. А після розпаду СРСР у 1991 році Росія стала послідовником цієї політики, яку продовжує й донині. Всі роки радянська тоталітарна система намагалася робити все для того, щоб змусити українців забути про геноцид 1932–1933 років.
Український історик, дослідник теми Голодомору Андрій Козицький у своїй книзі «Велика брехня» описує головні тенденції і особливості заперечення геноцидів ХХ століття, а це і Голокост, геноцид вірмен, геноцид у Камбоджі, Руанді, Сребрениці, а також досліджує різні періоди заперечення Голодомору – в час його здійснення і після. Під час операції «Фарисеї» Радянський Союз боровся проти пам’яті про Голодомор.
У 80-х роках ХХ століття відбулася зміна наративу про Голодомор. Дослідив автор і технології та маніпуляції, до яких вдається Росія сьогодні у запереченні Великого Голоду в Україні.
Британський історик Роберт Конквест інформаційну політику СРСР щодо Голодомору-геноциду 1932–1933 років назвав «великою брехнею». Він стверджує, що радянські комуністи здійснили безпрецедентну операцію: на очах у цілого світу вони знищили мільйони українців і при цьому змогли утримати цей злочин у таємниці.
Роберт Конквест нагадує, що автором концепції «великої брехні» був творець німецького нацизму Адольф Гітлер, який у своїй книзі «Майн кампф» писав, що «найпростіше обдурити людей, вигадуючи брехню гігантських масштабів». «Чим жахливіше брешеш, тим швидше тобі повірять. Пересічні люди швидше вірять великій брехні, аніж малій», – писав Гітлер.
Автор книги «Велика брехня», дослідник Андрій Козицький зазначає, що використання обману та фальсифікацій з метою маніпулювання суспільною думкою були одними із головних характерних прикмет комуністичного режиму Кремля.
Радянські пропагандисти намагалися дискредитувати українців Канади, звинувачуючи їх у «нацизмі», через те, що люди говорили правду про ГолодоморАндрій Козицький
«Заперечували Голодомор практично всі діячі, які були на відповідальних посадах в Радянському Союзі. Але були окремі люди, які придумували фальсифіковані пояснення або інтерпретації, які мали б відвести увагу на манівці чи взагалі змінити оцінку цих подій і ці люди згадані у книзі. Більшість інформації, яку я використав, є у відкритому доступі. У 30–40-х роках діяла радянська пропаганда. Це опубліковані інтерв’ю Сталіна, інших державних діячів. А ось те, що стосувалося кінця СРСР, це таємні документи КДБ, які збереглися в Державному галузевому архіві СБУ. Також частину документів мені передали українці Канади, які зібрали матеріали про те, як агенти СРСР намагалися перешкодити у вшануванні, зокрема 50-річчя Голодомору в Канаді у 1983 році. Тоді радянські пропагандисти намагалися дискредитувати українців Канади, звинувачуючи їх у «нацизмі», через те, що люди говорили правду про Голодомор», – говорить історик Андрій Козицький.
У 1955 році український письменник Полікар Плюйко видав книгу про факти заперечення Голодомору.
Львів’янка Мілена Рудницька розповіла світові про Голодомор. Вона була заступником голови Українського громадського комiтету рятунку України, що був заснований 25 липня 1933 року у Львовi. Вона переконала тодiшнього президента Лiги Нацiй винести питання допомоги голодуючим радянської України на обговорення ради Лiги Нацiй у 1933 році.
Але представники великих держав, які співпрацювали з СРСР, не підтримали питання допомоги українцям УРСР, пояснюючи, що «голод – це внутрiшня проблема країни».
Через 25 років, у 1958 році, вже в еміграції Мілена Рудницька напише: «Навеснi 1933 року масовий голод в Українi, зорганiзований Кремлем для зламання опору українського селянства проти колективiзацiї та для приборкання непокiрливого українського люду, дiйшов був до вершкового пункту. Уся Україна, вздовж i впоперек, була дослiвно вкрита трупами… Нема сумнiву, що Великий Голод був найбiльшою катастрофою, яку Україна пережила протягом усiєї своєї iсторiї».
Публікації про Голодомор з’явилися під час німецької окупації України. Тоді в українській пресі виходили статті про трагедію.
Анрі Барбюс брав за таку писанину гроші в 1934 роціАндрій Козицький
«У газетах, які виходили навіть на Наддніпрянщині, з’являлись публікації про Голодомор і цей факт згодом і використала радянська пропаганда, стверджуючи, що Голодомор – це вигадки і «зробили нацисти», бо німецькі окупанти дозволили писати про цю трагедію. Цитую я листування керівників СРСР з французьким письменником Анрі Барбюсом, який написав біографію Сталіна, де про Голод не згадувалося, але були такі матеріали, які мали б пояснити те, що в Україні були труднощі через дію шкідників, тобто «українських націоналістів». Анрі Барбюс брав за таку писанину гроші в 1934 році. Громадський діяч Антін Крушельницький у 30-х роках заперечував Голодомор. Мирослава Бердник, донька письменника Олександра Бердника, і надалі заперечує Голодомор. І ще є низка таких осіб, які наголошують, що «це були природні обставини, деякі сталінські помилки і що українці нібито у світі сьогодні представляють себе жертвами, тому й вигадують щось там довкола Голодомору». Мирослава Бердник це відкрита проросійська активістка», – говорить Андрій Козицький.
Книжку «Велика брехня» видано за гроші Національного музею Голодомору-геноциду. Керівниця цієї установи Леся Ґасиджак повідомила, що це за кошти, які музей отримав із квитків і за проведення екскурсій, не використавши жодної копійки з бюджету.
Вона зауважила, що на сьогодні обмаль книг англійською мовою про Голодомор. Водночас, російські посольства мають десятки маніпулятивних книг і брошур про Голодомор в Україні англійською мовою і цим апелюють у світі. «Сьогодні книга – це наша зброя, інформаційні зброя», наголосила під час презентації Леся Ґасиджак.
Навіть попри виступ у 1956 році на XX з’їзді КПРС першого секретаря радянської компартії Микити Хрущова, який розвінчав культ особи Сталіна і говорив про частину його злочинів, про Голодомор 1932–1933 років й далі в СРСР публічно не говорили. Тільки наприкінці 80-х років у час перебудови Горбачова, коли відбувалися зміни, комуністи змушені були визнати факт голоду в 1932–1933 роках, але заперечували, що голод мав антиукраїнське спрямування і був штучно організований.
Із проголошенням Незалежності України 24 серпня 1991 року вже Росія продовжила політику заперечення Голодомору в Україні, яка посилилась за президенства Володимира Путіна.
За словами Андрія Козицького, боротьба проти визнання Голодомору актом геноциду до сьогодні залишається одним із пріоритетних напрямків політики пам’яті сучасної Росії.
Маскування слідів Кремля
Дослідник Голодомору в Україні Джеймс Мейс писав про факти заперечення Голодомору в Україні. Він, зокрема, опублікував огляд радянської історіографії після смерті Сталіна і показав, що радянська наука стала інструментом приховування голоду 1932–1933 років.
Чи голод 1932–1933 років став реалізацією антиукраїнської політики вищого керівництва СРСР чи його, натомість, викликали суто економічні чинники; чи голод був попередньо спланованим, чи виник у результаті взаємонакладання цілої низки помилок більшовицької влади та об’єктивного розвитку певних тенденцій, які існували вже раніше; чи голод був актом геноциду – ці питання викликали найбільш запеклі дискусії у минулі роки, наголошує дослідник Андрій Козицький.
Радянська влада намагалася різними методами замаскувати сліди вчиненого Кремлем злочину – Голодомору в Україні. Наприклад, у книгах з реєстрації смертності у 1932–1933 роках, щоб не писати, що причиною смерті став голод, писали «безбілкове опухання», «набряк», «водянка», «водянка серця», «дизентерія», «пневмонія», «пневмонія-схуднення», «туберкульоз кишківника», «старість»,«слабість», «причина невідома», «хвороба невідома», «порушення серцевої діяльності». А хто не міг брехати, то просто писав – «вдома».
За правду про голод комуністична влада переслідувала українців. А для заперечення Голодомору більшовицько-комуністична влада використовувала відомих людей у світі, вигадувала і реалізовувала цілі методи, щоб правду про Голодомор тримати у таємниці. Кремль поширював неправдиву інформацію, мав контроль і вплив над частиною західних журналістів, які працювали в СРСР, дискредитував тих людей у світі, які говорили правду про голод.
Активне і зумисне заперечення Голодомору тісно пов’язане з українофобією, наголошує історик Андрій Козицький. Він вважає, що заперечення Голодомору є спробою зняти із комуністичного режиму СРСР відповідальність за вчинене масове вбивство українців, провести моральну реабілітацію Сталіна, а ще це заперечення для росіян є однією зі складових нового канону колективної історичної пам’яті. А найважливішим негативним наслідком заперечення Голодомору-геноциду автор книги вважає те, що це збільшує ймовірність повторення таких злочинів у майбутньому.
Форум