Гелікоптери – важлива частина української авіації і Збройних сил. Вже понад рік від початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну вони виконують завдання поблизу передової і у ворожому тилу окупованої Росією території: від евакуації поранених та ведення вогню до польотів в оточений російськими військовими Маріуполь і прихованої висадки спецпризначенців.
Найбільша кількість гелікоптерів в армійської авіації – у Сухопутних військах. Окрім того, така техніка є у Військово-морських сил, Нацгвардії, Нацполіції, прикордонників та рятувальників. Усі вони так чи інакше виконують завдання для Сил оборони України. Здебільшого в розпорядженні – радянські гелікоптери.
До яких вертольотів прагнуть українські льотчики? Яку іноземну техніку такого типу вже використовують в Україні і як борються з російськими гелікоптерами на передовій? Про це в матеріалі Донбас.Реалії.
Black Hawk: «Зроблено, як кажуть, для людей»
Із-за дерев раптово виринає гелікоптер, перед цим наповнивши простір довкола рівномірним гулом гвинта. Він швидко ковзає над деревами і, щойно вони залишаються позаду, торкається колесами землі. У цей же момент із нього швидко висаджується група спецпризначенців, займаючи кругову оборону.
Це навчання українського Головного управління розвідки (ГУР) – відомство першим в Україні почало використовувати для своїх завдань американський Black Hawk.
«В перший день ми за одну добу її [техніку] освоїли, сіли екіпажем і виконали переліт. Для фахівця, який має досвід більше ніж 5 років – це дуже легка машина в освоєнні в технічному плані. На її вивчення необхідно мати якийсь досвід роботи на, скажімо так, Мі-8, Мі-24 – це ті гелікоптери, які стоять у нас на озброєнні і, я думаю, якщо людина має технічну освіту і 5 років і більше стажу роботи, то для неї це буде легко і із задоволенням», – опершись на гелікоптер розповідає його бортмеханік – боєць із позивним «Турія».
Читайте також: «Інструктори були шоковані»: як бійці ГУР опановують американські вертольоти Black Hawk
Члени екіпажу ховають своє обличчя за шоломами зі щільним темним склом. Вони вже звично працюють в кабіні з кількома цифровими дисплеями, які, радше, рідкість для радянської техніки типу «Мі» – саме на таких бортах льотчики працювали раніше. Позивний командира білою фарбою виведений на металевому борту «Чорного яструба» – «Маестро».
Раз по раз командир екіпажу піднімає і саджає гелікоптер – спецпризначенці за лічені секунди то сідають на борт, то залишають його – відпрацьовують інфільтрацію та евакуацію групи бійців із тилу противника.
«Що швидше відбувається висадка і евакуація особового складу з поля бою – тим менший час перебування на лінії ураження, – каже «Маестро» і переконує, – ці навички згодилися не лише на навчаннях. – Часом це все відбувається на території противника, на нашій окупованій території. Тому цей гелікоптер літає, якщо я скажу кожен день – я не помилюся».
Black Hawk використовують як для денних, так і для нічних завдань. Ці американські гелікоптери не нові, їх мають на озброєнні багато країн. До прикладу, партнери України: Польща та Латвія. Невдовзі їх отримає Литва. Порівнювати їх із радянськими – складно, не стримуючи захвату розповідає бортмеханік «Турія».
Часом це все відбувається на території противника, на нашій окупованій територіїльотчик із позивним «Маестро»
«Він набагато простіший в експлуатації, він більш продуманий інженерами з точки зору дрібних речей – настільки легко на ньому працювати, що дивуєшся – як це можна було зробити? Оце зроблено, як кажуть, для людей. Для експлуатанта», – пояснює він.
«Значної різниці від пілотування гелікоптера Мі-8, що стоїть на озброєнні Збройних сил України як транспортний гелікоптер… Особливі вміння там не передбачаються. Вони [українські льотчики] за цей рік сильно виросли як спеціалісти. Як авіаційні спеціалісти – це і пілоти, і інженери, тому що їм доводиться дуже часто стикатися з новими завданнями, особливо для інженерів, які буквально на колінах, в полях якось там ремонтують ці гелікоптери. Тому досвід, я б сказав, отриманий колосальний», – додає «Маестро».
Щоденний ризик українських льотчиків
Пара українських армійських вертольотів прямує до лінії фронту. Накрапає дощ, але видимість достатня, щоб збільшувати висоту польоту лише перед лісосмугами, що розділяють поля. Позаду залишаються лінії шанців заздалегідь підготовленої лінії оборони і металеві лінії електропередач із обірваними дротами – борти вже близько до лінії розмежування.
У розрахованій заздалегідь точці командир гелікоптера задирає ніс і з підвішених на бортах блоків вилітає кілька десятків некерованих снарядів. Цей метод ведення вогню називається стрільба з кабрування, пояснює льотчик 18-ї бригади армійської авіації Антон, який щойно повернувся із завдання.
«М’яч можна вдарити по прямій – він, скажімо, буде торкатися землі і менше пролетить, аніж коли ти вдариш по балістичній траєкторії. Ми все розраховуємо: де в нас місце маневру, де в нас місце пуску, а з горизонтального польоту тобі треба конкретно бачити ціль. Якщо ти її бачиш, то і вони ж тебе бачать. А зараз і ми їх не бачимо, і, надіємося, що вони нас не бачать», – розповідає льотчик.
Скільки таких вильотів у Антона, якому немає ще і 30 років, він не каже. Але бувають дні, коли завдання, після короткого обслуговування і перезаряджання, йдуть одне за одним.
Цілі – усе, що може бути на передовій або поблизу неї: штурмові групи, мінометні батареї, склади боєприпасів. Це стає до певної міри рутиною, каже льотчик: «Політ сам – кожен різний, але, з іншої сторони, кожен однаковий. Однаковий страх, однакова робота, однакові дії екіпажів. Спочатку, як тільки починаєш такі польоти – це і страшно, і незрозуміло. До цього треба звикати. А далі, з досвідом, в тебе виходить все нижче і нижче [літати] і ти можеш все нижче і нижче сховатися».
Тримати гелікоптери, яким уже десятки років, в бойовій готовності – непросте завдання, що забирає багато часу. До прикладу, ударні Мі-24, здебільшого, до лютого минулого року майже не літали – не було лопастей.
Зараз усі справні вертольоти щоденно відправляються на завдання, а це велике навантаження для почасти радянської техніки.
«Виникає потреба в більш частому обслуговуванні авіаційної техніки, проведенні різного роду регламентних робіт. Оскільки ми авіація, і в авіації до цього відносяться дуже серйозно – все згідно з керівними документами. Тому наші фахівці – наземний персонал, технічний склад – дуже часто працюють над усуненням різного роду несправностей та, найголовніше, над попередженням цих несправностей», – розповідає військовослужбовець 18-ї бригади армійської авіації Віталій.
Радянські, російські і списані – гелікоптери з Заходу для ЗСУ
Для виконання бойових завдань армійська авіація використовує гелікоптери радянського і російського виробництва. Тобто це Мі-8, Мі-24, а також Мі-17, які Україні передали Сполучені Штати. Останній в переліку – вже російський гелікоптер, який Штати закуповували для Афганістану, але передали Україні.
Радянських гелікоптерів, за даними The Military Balance 2022, перед російським вторгненням українська армія та Нацгвардія мали понад 30 ударних Мі-24, близько 60 транспортних Мі-8 та інші типи гелікоптерів.
Відомо також про передачу Україні понад 60 одиниць такої техніки. Серед них – три британських Sea King. Їх вже списали з армії Об’єднаного Королівства, описує техніку член правління «Українського мілітарного центру» Юрій Збанацький.
«Здається, в 2018 році від них відмовилися, але це досить легендарна, заслужена машина. Вона десь у форматі і габаритах Мі-8. Дійсно, ВМСУ отримали, здається, три таких борти, і мають отримати ще, можливо, до 10 – точно не знаю. Це колишні пошуково-рятувальні вертольоти, тож мають виконувати всі ті ж завдання. Принаймні, це не гірше, ніж Мі-8 або Мі-14, який використовується у морській авіації (частина Військово-морських сил ЗСУ – ред.) нашій і, я думаю, це крок вперед до переходу на західну техніку», – зазначає експерт.
На польовому майданчику вертолітників у Донецькій області після кожного польоту інженери готують не лише боєкомплект, але і захист гелікоптера для наступного вильоту.
Щоразу льотчики у повітрі покладаються на захист, закріплений під хвостовою балкою: всередині циліндрів речовина, що виділяє багато тепла під час згоряння і, таким чином, може відвести ракету, пояснює в процесі роботи Віктор.
«Проти ракет з радіолокаційною головкою і з тепловою. – Багато це часу забирає? – Та не так багато. Передивлятися треба – які відстрілили, які ні. Буває, що не всі сходять. – І як, ефективно? Допомагають? – Поки слава Богу. Щоб і далі так було», – відказує Віктор, продовжуючи опускати металеві циліндри в ніші.
І робота цієї системи, щонайменше одного разу, врятувала гелікоптер і екіпаж Антона від влучання ракети.
«Ми візуально спостерігали. З вертольота, на бойовому [курсі]. Після відстрілювання [реактивних снарядів], у найвищій точці бортовий технік побачив пуск. Вийшла ДРГ на нашу територію і з якоїсь «труби» [зробила пуск] – не знаю, що там конкретно було. Бачив пуск, при цьому дав команду якраз на пуск ПЗІ (патрон завадовий інфрачервоний – ред.) і, буквально через пару секунд, був удар в районі хвоста – все воно якраз в це ПЗІ пішло», – розповідає льотчик.
Читайте також: Як довго російська армія зможе наступати?
Кожен виліт для льотчиків – це ризик: через ракети – як протиповітряні, так і класу «повітря-повітря», які можуть випускати російські літаки, а також можливі несправності техніки.
За даними проєкту Oryx, за час бойових дій українська армія залишилася без 28 гелікоптерів. Основна частина – 18 знищених і один ушкоджений Мі-8. Разом із гелікоптерами армія часто втрачала і досвідчені екіпажі – вони виконували ризиковані завдання.
Юрій Збанацький пояснює причини втрат: «На початковому етапі війни уся авіація – не тільки армійська, але і Повітряні сили, – штурмували колони військ, логістику росіян, райони концентрації техніки. [...] Це тривало якийсь період, кілька місяців. Це і був період, коли були найвищі втрати. Більшість Су-25 або вертольотів – вони втрачалися в перші місяці війни».
Гелікоптери не лише ведуть вогонь: перевозять людей і боєприпаси, займаються медичною евакуацією поранених – до прикладу, техніка Airbus, яку закупили у Франції для МВС до повномасштабного вторгнення РФ.
«Вони відчували, що вони не забуті, не покинуті»
Армійська авіація також веде пошуково-рятувальну роботу – шукає льотчиків вертольотів і літаків, що впали. Окремо варто згадати польоти гелікоптерів на острів Зміїний, а також повністю оточений російськими військами Маріуполь.
Із двома командирами екіпажів Мі-8, які літали на «Азовсталь», Донбас.Реалії поспілкувалися онлайн – вони і зараз продовжують польоти на різних напрямках.
«Коли ми долетіли до моря і вже «впали», знизились над морем, коли вдалечині майорів Маріуполь і «Азовсталь» я, якось так вперше, з полегшенням, зітхнув – фух, ну все. Ми тут, ми поруч. А потім, коли ми вже сіли на «Азовсталь», і коли хлопці почали розвантажувати вантаж і завантажувати поранених – там я теж зітхнув, і думаю – раз я сюди дійшов – то назад я прийду, – описує емоції від польоту Віталій Пляка.
За його словами, скупчення російських військ на шляху в 120 кілометрів дуже сильно ускладнювало виконання завдання – там могли бути і війська РФ, і переносні зенітно-ракетні комплекси. Політ доводилося виконувати на гранично малій висоті з протидією засобам ППО.
«Нам давали маршрут так, щоб ми не входили в зону ураження, – пояснює складність цього польоту для гелікоптерів Руслан – він командир екіпажу Мі-8 у 12 бригаді армійської авіації. – Коли в нас була підготовка до виконання завдання – ми співпрацювали безпосередньо зі спеціалістами ГУР – нам вони сказали, що половину маршруту пройшли спеціальні групи подивилися, а там, де вони не змогли пройти, то запускали БПЛА, який з повітря виконував дорозвідку».
В Головному управлінні розвідки, де і планували операцію, розповідали, що використали 16 гелікоптерів – екіпажі літали по одному разу – парами і на одну із місій одразу чотири борти. Це завжди були Мі-8 і один раз залучили Мі-24.
Як писала британська The Times, польоти відбувалися з кінця березня до початку травня. Це була єдина можливість доставити припаси для гарнізону в Маріуполі, а на зворотному шляху вивезти поранених, розповідають льотчики.
«Вертоліт може перекинути до 3 тонн вантажу або, якщо це вантаж габаритний, дивляться по тому, наскільки він влізе в вантажну кабіну. Безпосередньо ми перевозили десь 30-40 протитанкових комплексів NLAW. Їх не було можливості закласти у вертоліт. То ті хлопці, які летіли з нами (туди ми їх вивозили як підсилення), вони їх везли всі на руках», – розповідає льотчик Руслан.
Для хлопців на «Азовсталі» це відіграло дуже велику роль. Вони відчували, що вони не забуті, не покинутікомандир екіпажу Мі-8 Віталій Пляка
«Поранених я вже по кількості не пам’ятаю – десь від восьми до десяти хлопців ми забрали. Всі були важкі, всі лежачі. А везли ми туди озброєння, везли старлінки. Озброєння і медикаменти: знеболююче, антибіотики. Все, що потрібно було лікарям. Тому що багато було хлопців у тяжкому стані», – розповідає про вантаж свого гвинтокрила Віталій Пляка.
За час проведення операції втратили три гелікоптери разом з екіпажами і більшістю людей на борту. Це сталося на 5-му і 7-му вильоті. І ще один гелікоптер уразили під час спроби допомогти одному зі збитих. Водночас ці польоти дали можливість продовжити оборону міста і «Азовсталі». Гелікоптери були єдиним варіантом.
«Для хлопців на «Азовсталі» це відіграло дуже велику роль. Вони відчували, що вони не забуті, не покинуті. Що є хтось, хто може, в деяких обставинах, до них прийти і допомогти», – каже Віталій Пляка.
«Важко сказати, що саме в якийсь момент було страшно. Увесь маршрут було не те що страшно, просто було якось незрозуміло. Ти не знаєш, що тебе чекає за тою чи іншою «посадкою». Це було, можна сказати, найризикованіше завдання. Але після виконання цього завдання ще у нас була робота під Києвом, також висаджували групу на окупованих територіях і безпосередньо виконували вогневе ураження противника», – розповідає льотчик 12-ї бригади армійської авіації Руслан.
Боротьба з російськими гелікоптерами на передовій
Гелікоптери – одна із типових цілей для ПЗРК. За даними проєкту Oryx, російська армія втратила в Україні 81 одиницю: понад 30 ударних Ка-52, 18 транспортних Мі-8 та інші.
Знищували їх як на землі, так і в повітрі. Частково, це робота операторів ПЗРК поблизу передової, адже Україна, після повномасштабного вторгнення Росії отримала значну кількість різноманітних ПЗРК: від США, Польщі, Сполученого Королівства, Франції та інших країн.
Боєць 95-ї окремої десантно-штурмової бригади на ім’я Олександр робив успішні пуски із польського комплексу Piorun – це подальший розвиток радянських ПЗРК «Ігла».
«Було два успішних пуски по гелікоптерах. Так як раніше, коли ми займали позиційну оборону, смуга бригади проходила хвилями, для того, щоб ударно-розвідувальні гелікоптери Ка-52 успішно наносили вогневе ураження, вони мали проходити вздовж нашої лінії фронту. Перша ціль була уражена саме перед тим, як вона заходила на бойове відпрацювання в районі села Довгеньке Харківської області», – розповідає боєць.
За його словами, російські гелікоптери тепер рідше заходять у зону дії ППО. Але навіть пуск – не гарантія влучання, пояснює Олександр, кажучи про другий збитий ним Ка-52.
«[На позиції] просто лежав оберемок пустих труб – з «Ігл» і «Стінгерів» – не вдавалося його вразити, тому що в гелікоптера є такий бортовий комплекс оборони, який вони називають «яйца жизни» – «Вітебск», який відводить ракету. Воно в автоматичному режимі, використовуючи радіоперешкоди, які діють на головку самонаведення. І ці завади відводять ракету в бік або вона просто самознищується».
Як пояснює Юрій Збанацький, російська армія вже втратила значну частину своїх сучасних гелікоптерів в Україні тому, що вони застосовують гелікоптери так, як це було передбачено воєнною концепцією СРСР.
«В радянській практиці і російській вони, здебільшого, працюють реактивними снарядами і гарматами. А, зокрема, керовані ракети, серед них цей же ЛМУР (російська керована ракета «повітря-земля» – ред.) – вони зараз тільки запроваджуються. Минулого року, цього року вони тільки більш-менш пішли у війська і почали використовуватися. Західні ударні вертольоти, вони, перш за все, є не літаючими штурмовиками а-ля Іл-2 в Другу світову. Вони, перш за все, є носіями протитанкових засобів, протитанкових керованих ракет, які здатні і вдень і вночі вражати танки та інші компактні об’єкти з великих відстаней не підставляючись під вогонь ППО», – зазначає Збанацький.
Треба відходити від російських стандартів для того, щоб не сидіти на російському гачку озброєння і технікибортмеханік гелікоптера Black Hawk «Турія»
І тут варто повернутися до вже згаданого американського гелікоптера Black Hawk. Його військова версія, окрім додаткових засобів захисту, може використовувати керовані протитанкові ракети Hellfire – їх Україна вже отримує від міжнародних партнерів разом із наземною пусковою установкою.
Льотчик «Маестро» після багатогодинного нальоту на «Чорному яструбі» переконує: достатньо навчити кількох інструкторів, щоб перевчити льотчиків на західні гелікоптери вже в Україні.
«Приблизно, так би мовити, близько ста гелікоптерів Україна готова прийняти – це класу Black Hawk. Окрім цього ударні гелікоптери, тому що наші льотчики – як Головного управління розвідки, так і армійської авіації, отримали дуже серйозний досвід ведення бойових дій на гелікоптері класу Мі-24», – зазначає льотчик.
«Це індивідуальний підхід, з мінімальним часом буде перехід на вертоліт Apache – це основний ударний гелікоптер країн НАТО, а також на тяжкі транспортні вертольоти класу Chinook. Тобто близько 50 Apache, близько 100 Black Hawk і близько 40-60 Chinook» ми б могли прийняти з мінімальним часом перенавчання на ці типи», – наголошує він.
Бортмеханік Black Hawk із позивним «Турія» каже – такі гелікоптери потрібні ЗСУ набагато більше, ніж Мі-8, Мі-8МТВ всіх категорій, які зараз випускаються.
«І, що важливо – 100%, на мою думку, треба відходити від російських стандартів для того, щоб не сидіти на російському, московському гачку, що стосується озброєння і техніки», – переконаний бортмеханік Black Hawk «Турія».
Немає офіційної інформації, яка частина отриманих Україною вертольотів здатна виконувати бойові завдання, а що пішло на запчастини – як це вже було з іншими типами техніки – від танків до літаків.
Західна допомога частково компенсує втрати, але переданих бортів недостатньо для армії, що зросла в рази, враховуючи кількість підготовлених льотчиків. Саме із людьми проблеми немає, каже Юрій Збанацький.
«Харківський університет Повітряних сил випускав досить значну чисельність саме вертолітників. Вертолітники мали значний наліт під час різноманітних миротворчих місій – зокрема в Конго, Ліберії. Все-таки, у нас є значна кількість саме вертолітників і саме досвідчених льотчиків, які мають наліт і готові воювати. Тобто, більша проблема може бути саме з матеріальною частиною: вертольотів у нас якась обмежена кількість і ми їх не виробляємо», – каже він.
«Розумієте, у нас в армійській авіації такі зубри, що вчити їх літати… Вони роблять такі справи…» – задумливо відказує Віталій Пляка у відповідь на питання, чи є чого навчити інших льотчиків після польоту в Маріуполь. – По-перше, треба навчитися аналізувати і ухвалювати рішення. Засновуючись на тому, що ти маєш. Чим більше ми маємо інформації – тим більш врівноважене і вірне рішення буде прийнято. Це незалежно, яке завдання – чи політ в Маріуполь, чи щось подібне, чи завдання на ураження. Все одно воно має засновуватися на вхідній інформації – те, що мають екіпажі, і на аналізі цієї інформації. Потім ти будуєш маршрут польоту так, щоб виконати задачу і повернутися додому».
Україна у питаннях військової допомоги розставляє пріоритети. Зараз це тактична авіація – тобто літаки із високоточним і далекобійним озброєнням. Про вертольоти публічно майже не говорять, але Україна їх отримує – отже, перемовини щодо цього тривають. Як і чимало іншого західні вертольоти – важлива складова Збройних сил України, яка може дати нові можливості армії: першочергово завдяки озброєнню і технологічності. Саме технології багато в чому дозволяють Україні стримувати велику російську армію.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
