(Рубрика «Точка зору»)

Іван Капсамун

Попри складні часи, викликані загарбницькою війною Росії проти України, життя в нашій країні триває. Завдяки українським воїнам, які тримають фронт, ми маємо можливість розвиватися, навіть більше, ми зобов’язані забезпечувати міцний тил і підтримувати наших захисників.

Мета Росії – не просто ліквідувати українську державність чи захопити землі, вони прагнуть знищити ідентичність українців. Для Москви немає ніякої різниці, хто люди за національністю, стоїть завдання знищити або «переплавити» будь-яку самоідентичність, крім російської, на території України.

Тому збереження і розвиток будь-якого етносу як частини української нації – запорука сильної країни. Це важливо для самого етносу заради власного існування і це важливо для держави заради її багатогранності і міцності.

Уся відсіч агресії Росії демонструє незламність полікультурного народу України, для якого важлива свобода, а не підневільне існування в імперському «бараку».

Такий смисловий підхід стояв в основі проведення на високому рівні Дня гагаузької культури у Києві. Захід пройшов 15 жовтня в Дипломатичній академії України, організатором виступила Асоціація гагаузьких товариств за підтримки Міністерства закордонних справ.

На подію завітали – очільник МЗС Андрій Сибіга, голова Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Віктор Єленський, лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв, голова Меджлісу Рефат Чубаров, посол Туреччини в Україні Мустафа Левент Більген, посол Азербайджану в Україні Сеймур Мардалієв та понад 30 представників іноземних дипломатичних служб в Україні, науковці, члени гагаузьких товариств...

Складне минуле – стримані кольори декоративного мистецтва

Велика делегація з гагаузьких населених пунктів прибула до столиці з півдня Одеської області, щоб ближче познайомити гостей з особливостями гагаузької культури.

Представлені експонати з гагаузьких музеїв (начиння, одяг, декор, фото, книжки) звернули особливу увагу учасників заходу.

Про це розповіла Ольга Кулаксиз, директорка Обласного центру гагаузької культури, який розташований у селі Виноградівка (Курчу):

«Було представлено багато експонатів. Серед них найбільш значимі і яскраві – це домашні ткані килими двох видів: kırma pala та tülü pala . Пан міністр Андрій Сибіга звернув увагу, що такі самі кольори килимів були у його бабусі. Він поцікавився, що означають ці кольори і візерунки у нас? Я пояснила (інформацію отримала від своїх родичів старшого покоління), що п’ять троянд в одній корзині – це показник п’яти основних занять гагаузів: землеробство, тваринництво, гончарство, ковальство та ткацтво з декором вишивки. Ці основні ремесла допомогли людям стати на ноги в культурному та фінансовому плані»

«Ми показали старі ткані рушники, а також вишивки, які виконані за технікою – алжирське око і солов’їне око. До речі, гармонія кольорів дуже сподобалися і пану міністру, і турецькому послу Мустафі Левенту Більгену. Андрій Сибіга поцікавився – як ви ідентифікуєте, що це саме гагаузькі рушники? Я пояснила, що рушники ткали самі гагаузи, використовуючи особливу технологію і свій орнамент. Звернула увагу, що в усіх представлених виробах дуже стримані елементи. Це викликано складним історичним шляхом народу. До речі, білий колір – означає чистоту, блакитний – воду і небо, чорний – плодючу землю. Окремо зупинилися біля ляльок в національних обрядових нарядах, де були показані наречений і наречена, їх хрещений, друзі. Всі вони були одягнені в різний одяг, різне декорування і поєднання кольорів. Гості так само відзначили стриманість у представлених виробах», – поділилася Ольга Кулаксиз.

Директорка Центру гагаузької культури також розповіла на що звернули увагу представники кримськотатарського народу:

«Рефат Чубаров зацікавився нашими книжками і підручниками з вивчення гагаузької мови. Він відкрив один з них і прочитав звернення до учнів гагаузькою мовою, і каже – я все розумію. Причому пан Чубаров говорив кримськотатарською, а я гагаузькою. Більш того, колись я відправила такі підручники депутату Одеської обласної ради Февзі Мамутову, який через деякий час повідомив мені, що за цими підручниками вони вивчають кримськотатарську мову. Їм дуже подобається наша культура своєю красою, різноманітністю, гармонією. В свою чергу, Мустафа Джемілєв попросив розповісти про однин із сільськогосподарських інвентарів, який називається düven. Він використовувався в старину нашими дідусями, бабусями, коли з поля привозили зрілу пшеницю. Цей дювен гострим камінням ставився на колоски і прив’язувався до коней, таким чином зерно відділяли від полови. Зацікавив також пана Джемілєва такий виріб як susak, він сам запитав – це ж kabak? Так, це гарбуз українською, який росте в красивій формі. Він розпитував про орнаменти, призначення…»

«Подарунки теж були, – сказала пані Кулаксиз. – Послу Турецької Республіки я подарувала свою вишивку, на якій зображений гребінець, що означає символ дощу. При вишивці я використала гармонію кольорів, який завершувався кольором, притаманний їхньому boncuk nazarı – один з оберегів у турок. Йому це дуже сподобалося. Дружині очільника МЗС Тетяні Сибізі я подарувала вишивку, яка відповідає жіночому статусу – безкінечна зірка. У відповідь пані Тетяна сказала, що вона сама займається вишивкою і розуміє, наскільки це складне ремесло. Пану міністру ми подарували kolaç (коровай), і саме цю назву він потім використав у своїй промові. В цілому, всі гості із великою увагою і радістю розглядали експонати, розпитували, цікавилися. Мені дуже сподобалося, що вони це сприймали як частину нашої культури».

«Збереження культур національних спільнот є питанням національної безпеки для України»

Офіційна частина розпочалася з виконання гімну України та з вшанування загиблих учасників російсько-української війни, серед яких українці гагаузького походження. Сьогодні в Силах оборони України на різних посадах і в різних підрозділах воюють сотні етнічних гагаузів. Міністр закордонних справ Андрій Сибіга під час свого виступу зробив на цьому акцент.

«У час російської війни всі національні спільноти України довели, що Україна – наш спільний дім. Нас єднає не походження, а спільна українська ідентичність. Я вдячний сотням українських воїнів гагаузького походження, які сьогодні боронять Батьківщину від російської війни», – зазначив очільник МЗС.

Андрій Сибіга підкреслив, що збереження культур національних спільнот є питанням національної безпеки для України, адже «російська війна – геноцидна і спрямована проти самобутності кожної спільноти».

Досягненням України є відсутність конфліктів між національними спільнотами, що не скажеш про Росію. На цьому акцентував увагу голова Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Віктор Єленський.

«Україна – держава, у якій ніколи не було міжетнічних зіткнень і де немає «малих народів», як це визначено в законодавстві деяких країн. Кожен народ, який вважає Україну своєю Батьківщиною, не є малим. Без внеску етнічних спільнот – гагаузів, євреїв, кримських татар та інших – наша спільна українська скарбниця не була б повною», – наголосив голова ДЕСС.

Віктор Єленський також підкреслив, що спроби ворога роз’єднати українське суспільство за етнічними чи релігійними ознаками зазнали поразки: «У лавах Збройних сил служать воїни з позивними «Гагауз», «Румун», «Хасид», «Мадяр». Кожен із них підкреслює своє походження, але водночас наголошує: вони – українці. Ми захищаємо наші національні спільноти не лише через зобов’язання перед ЄС, а тому, що це – наша цінність від моменту становлення держави. Ми прагнемо, щоб українським євреям було не гірше, ніж в Ізраїлі, а угорцям – не гірше, ніж у Будапешті. Наше досягнення в тому, що держава дає можливість розвивати й примножувати мови та культури всіх етнічних спільнот».

Гагаузи мають свою певну особливість: за походженням вони тюрки, а за віросповіданням – православні християни, що є своєрідною сполучною ланкою між Україною та тюркським світом, насамперед Туреччиною, Азербайджаном, що відкриває додаткові можливості для української держави.

На цьому наголосив і Андрій Сибіга: «Україна, де мешкає близько 130 національних спільнот, є однією з найбільш поліетнічних держав Європи. Гагаузи є важливим містком між нашою державою та тюркським світом. Переконаний, що цей День культури, який є нашим жестом поваги до гагаузів, побачать і в Молдові, де мешкає найбільша гагаузька спільнота, і в Туреччині, і в ширшому тюркському світі».

«Етногенез гагаузів розпочався і завершився на теренах України і Молдови»

Окрему увагу заслуговує тема корінних народів. Нагадаю, в 2021 році був ухвалений закон «Про корінні народи України», в якому визначено саме поняття і перелічені народи, які в Україні віднесли до корінних. Це – кримські татари, караїми і кримчаки. Гагаузів тоді відмовилися включати в цей перелік, хоча такі заклики були.

Сподіваюся, в найближчому майбутньому список поповниться. Про це наразі на високому рівні заговорили з новою силою. «Гагаузи – невід’ємна, інтегрована, органічна частина українського суспільства. Певно, сьогодні вже справедливо було би говорити про поширення на гагаузьку спільноту дії Закону «Про корінні народи України». Визнання гагаузів корінним народом України стане справедливим кроком», – заявив Андрій Сибіга.

Для глибшого пізнання походження та історичного формування, а також розуміння статусу гагаузького народу академіком, членом-кореспондентом НАН України Сергієм Сегедою була презентована доповідь «Гагаузи України: етногенез, повернення на батьківщину предків, сьогодення» (від періоду України-Русі до радянських часів).

«З наукової точки зору більш обґрунтованою є версія згідно якої предками гагаузів є середньовічні тюркомовні кочівники (булгари, огузи, печеніги, половці-кумани), які прийшли в Добруджу і суміжні регіони з Північного Причорномор’я і Наддніпрянщини, тобто, теренів сучасної України. Тривалий час головним осередком формування гагаузів залишалась північно-східна Болгарія, звідки в кінці XVIII – на початку ХІХ ст. вони переселилися на територію сучасної Молдови і України. Першими селами на території Одеської області, де жили гагаузи, стали Кубей, Каракурт, Курчі, Єнікьой, Єскі Троян Сатилик Хаджи, Дмитрівка, значна кількість гагаузів проживала в цей час і в селищі Болград», – розповів Сергій Сегеда.

Далі академік робить висновок: «Отже, гагаузи живуть в Україні та Молдові понад два століття, де після запровадження в 1957 році писемності на основі кириличного алфавіту завершився останній етап етногенезу цього народу і розпочалася історія його літературної мови. З 2008 писемність гагаузької спільноти України здійснюється на латиниці».

Що означає – корінний народ?

«Згідно з міжнародним правом, статусу корінного народу відповідають «автохтонні етнічні спільноти, які сформувалися на території України, є носіями самобутньої мови і культури, мають традиційні, соціальні, культурні або представницькі органи, самоусвідомлюють себе корінними народами України, становлять етнічну меншість у складі її населення і не мають власного державного утворення за межами України». Цим критеріям в Україні повністю відповідають тюркомовні кримські татари, караїми і кримчаки», – роз’яснив Сергій Сегеда.

Чи підпадають під це поняття гагаузи?

«Що ж до гагаузької спільноти, то, згідно з історичними свідченнями, її етногенез розпочався і завершився на теренах України і Молдови, саме тут була запроваджена її писемність і створені належні умови для розвитку її культури. Гагаузи не мають власного державного утворення за межами України, їх майже не залишилось в Болгарії і значно зменшилась чисельність у Греції. Це означає, що гагаузька спільнота України має підстави сподіватись на отримання статусу корінного народу нашої держави після повторного обговорення цього складного питання в стінах Верховної Ради за участю етнологів і фахівців з міжнародного права», – підсумував академік.

«Гагаузи завжди були поруч з українським народом»

Продовжив ознайомчу презентацію голова Асоціації гагаузьких товариств України Юрій Дімчогло, представивши доповідь «Історія гагаузів України. Сьогодення», в якій йшлося про внесок гагаузів у розвиток армії, медицини, науки, спорту та інших сфер.

Стисло перелічу цих людей.

Відомі у спорті: тренер національної збірної України з вільної боротьби Ігнат Грек; двічі чемпіон Європи та двічі срібний призер світу з таїландського боксу Михайло Васіліогло; чемпіон світу з пляжної боротьби та бронзовий призер чемпіонату Європи з вільної боротьби Семен Радулов.

В медицині: заслужений лікар України, професор і доктор наук, повний кавалер Орденів «За заслуги» І, ІІ і ІІІ ступенів та Ордену Ярослава Мудрого Микола Турчин, який є головним лікарем Одеської «Міської клінічної лікарні № 11»; заслужений лікар України Петро Волков.

В економіці: директор відомого на всю Україну одеського підприємства «Стальканат» Віктор Бороган, колишній депутат Одеської міської ради.

В науці: відомий професор Борис Драганов (помер 2022 р. у віці 102 роки), соратник видатного українського вченого Бориса Патона, академік Академії наук вищої освіти України; професор юриспруденції Ілля Каракаш (помер в 2021 року), в 1993–95 роках перший секретар Посольства України у Туреччині, з 1997 року влився в колективі Одеської національної юридичної академії, пізніше депутат Одеської обласної ради, а згодом і ректор Міжнародного гуманітарного університету в Одесі.

Правоохоронні органи: генерал Національної поліції України Анатолій Бахчиванжи, генерал-майор Олег Гарчу, Національна гвардія України.

«Історично гагаузи завжди були добрими воїнами. Ще за часів Київської Русі узи (торки) – предки гагаузів – укладали військові союзи з Київською Руссю щодо охорони її південних кордонів. Після переселення на Балкани, вони служили воїнами-найманцями в армії Візантійської імперії, охороняючи її північні кордони. А зараз, у важкі часи для своєї Батьківщини, гагаузи показують себе гідними воїнами Збройних сил України», – наголосив Юрій Дімчогло.

На сьогодні понад 400 українців гагаузького походження служать в лавах ЗСУ. Серед них відомі випадки, коли на захист своєї держави вирушають цілі сім’ї: з п’яти братів родини Паласів, уродженців гагаузького села Дмитрівка Болградського району, четверо у війську. Найбільш відомий з них – Микола Палас, Герой України, бригадний генерал. На жаль, є і загиблий Герой України – Іван Кедік, нагороджений посмертно.

Відомі випадки коли воюють батько й син. З таких – сім’я Гергіолго: батько Михайло, на жаль, зник безвісти у боях під Соледаром, а син Володимир продовжує боронити нашу державу в лавах ВМС України.

Ще один приклад – родина Сакали з села Кубей Болградського району, в якій воюють два брати Сергій і Костянтин та їхня сестра – підполковник медичної служби Людмила.

«Серед нас у залі – відомий український журналіст Іван Капсамун, колишній редактор відділу політики всеукраїнської газети «День», який в березні 2023-го пішов добровольцем на фронт, служив пресофіцером в 35-й бригаді морської піхоти, отримав важкі поранення ніг, але, дякувати Богу, вилікувався, продовжуючи проходити реабілітацію», – розповів Юрій Дімчогло.

Є приклади героїчних вчинків серед гагаузьких воїнів: командир взводу «Джавелін», воїн з позивним «Гагауз» – Степан Драганов. Сьогодні вже можна назвати його ім’я, хоча раніше воно було засекречене через його досягнення: лише за перший рік війни він знищив понад 40 одиниць ворожої техніки.

Окрема історія – полковник медичної служби Ілля Гайдаржи, який почав оперувати ще за часів війні в Афганістані, пізніше в Югославії, а з 1990-х працює в Одеському військовому шпиталі. З 2014 року був головним лікарем мобільного військового шпиталю під Маріуполем, наразі керує клінікою Військово-медичного клінічного центру Південного регіону. На його рахунку понад 50 тисяч операцій.

Юрій Дімчогло резюмував: «Протягом усієї історії становлення Української держави та боротьби за її незалежність гагаузи завжди були поруч з українським народом, тому що вони є його частиною. Вкладають свій труд, наснагу та гагаузьку наполегливість у розвиток своєї держави. Я вважаю, що гагаузи мають право на статус не просто національної спільноти, а на статус народу, який сформувався на території України. За часів Київської Русі їх називали «узами», «торками», після повернення у XVIII столітті в Буджак Російська імперія тривалий час не визнавала гагаузів окремим народом, називаючи їх «болгарськими колоністами». Лише у ХХ столітті на території України цей народ виокремили і почали офіційно називати гагаузами».

«Ми пишаємося, що ми – українські гагаузи»

На завершення гості могли скуштувати традиційні гагаузькі страви і напої, а також насолодитися концертом фольклорних колективів із села Котловина (Болбока) Ізмаїльського району. Зокрема співачка Софія Цонкова виконала пісні «Benim Bolboka / Моя Болбока» та «Yortu türküsü / Святкова пісня», а жіночий колектив «Sevda gülü / Ніжна троянда» виконав танці «Gagauz korafları / Гагаузькі килими», «Șeremet gagauzlar / Працьовиті гагаузи», «Düün oyunu / Весільний танець», «Çemrek kızlar / Щасливі дівчата». Були присутні музиканти і з с. Виноградівка (Курчу) та с. Старі Трояни (Єскі Троян).

Завершила концертну програму співачка Наталя Деніз піснями «Oglan Oglan» та гімном українських стрільців «Ой у лузі червона калина / Kırmızı kalina» гагаузькою та українською мовами. «Ми пишаємося, що ми – українські гагаузи», – сказала Наталі Деніз зі сцени під гучні оплески гостей.

Втім, за словами Юрія Дімчогло, слід розуміти і наступне: «Сьогодні гагаузька мова з різних причин (урбанізація, цифровізація, непопулярність…) зникає з ужитку в місцях компактного проживання гагаузів України, ЮНЕСКО офіційно визнала гагаузьку мову вимираючою. Виходячи з цього, було б доцільним внести гагаузів та, можливо, приазовських урумів, до переліку корінних народів України. Це навіть не питання надання статусу, це питання виживання гагаузького етносу в Україні».

Іван Капсамун – журналіст, політичний аналітик, учасник російсько-української війни, етнічний гагауз

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода