Чому Росія змогла збити український Іл-76 під Луганськом: інтерв'ю із генералом Назаровим

11 грудня 2020 року Дніпровський апеляційний суд відхилив апеляцію генерала Віктора Назарова. Суд першої інстанції засудив його до семи років ув’язнення, через службову недбалість, яка призвела до збиття літака Іл-76 над Луганським аеропортом і загибелі 49 українських військових у червні 2014 року. На той момент Назаров був начальником штабу АТО. Слідчі довели, що генерал знав про загрозу, однак не вжив заходів аби запобігти трагедії.

За даними Служби безпеки України, в літак влучила ракета переносного зенітно-ракетного комплексу (ПЗРК) «Ігла». Групу, яка атакувала літак, організовував колишній ватажок угруповання «ЛНР» Ігор Плотницький. Також до збиття літака СБУ вважає причетною російську «ПВК Вагнера».

Поки що генерал залишається на свободі. Захист Назарова подав скаргу, після чого Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду зупинив виконання вироку. Чому літак з військовими відправили в оточений аеропорт? Як саме він був збитий? Що зробило командування, щоб захистити людей на борту? Про це і більше в інтерв'ю проєкту «Донбас.Реалії» розповів генерал-майор Віктор Назаров.

– Вікторе Миколайовичу, що зараз відбувається зі справою?

– Зараз Касаційний кримінальний суд у складі Верховного суду прийняв до розгляду цю справу, тобто відкрито касаційне провадження.

Задоволено моє клопотання про зупинку виконання рішень судів першої і другої інстанцій. Сторона захисту і сторона обвинувачення протягом трьох місяців мають подати свої клопотання або заперечення на них. І після цього Касаційний кримінальний суд розгляне справу. Тобто, я думаю, десь вже весною має бути рішення.

– На яке рішення ви розраховуєте?

– Я розраховую на законне рішення. В моєму розумінні, рішення попередніх інстанцій, тобто, першої і другої має бути скасоване і я повинен бути виправданий.

Не має значення за яким пунктом якої статті вони це ухвалять.

– А ви допускаєте, що після такого тривалого судового розгляду все ж можете опинитися за ґратами​?

– Я це завжди допускав. Не виключав, тому що знаю, що наша судова система має доволі багато вад, що не дотримують елементарних речей, таких як презумпція невинуватості, таких як використання доказів, добутих незаконним шляхом, таких як штучне збирання доказів, таких як використання припущень, для того, щоб мене звинуватити.

– Чому, на вашу думку, ви про це заявили, «суд ухвалив невірне рішення»?

– Спробую відповісти на це питання дещо ширше. Є така категорія, вона завжди присутня у засобах масової інформації, у соціальних мережах, яка має назву суспільний резонанс.

Тобто, коли трапляється гучна подія, а тим більше така катастрофа, тобто збиття нашого літака Іл-76 і загибель 49 військовослужбовців, то це, безумовно, створює суспільний резонанс. І, на жаль, наші суди, цією категорією – цим суспільним резонансом керуються більше, аніж законом.

Я це неодноразово чув від різних суддів, у різних інстанціях, на різних етапах, і це чув від прокурорів.

Прокурор, коли вставав, і висловлював свою позицію обвинувачення, він через раз, а може й кожного разу казав – справа має суспільний резонанс. Це він такі натяки надавав суду, щоб вони враховували цей чинник, як підставу для того, щоб мене засуджувати.

А вони повинні керуватися законом. За законом є 4 види доказів: речові докази, документи, покази свідків і експертизи. Тобто, суспільний резонанс до цих доказів не має ніякого стосунку.

Тільки от чомусь тих 4 види доказів не враховуються, а суспільний резонанс – те, що не зі сфери права, а зі сфери емоцій, скажімо так, людських емоцій, людського переживання, – вони це враховують.

Говорить Іляна Гайдук, сестра загиблого на борту Іл-76 військового:

• Це остання його версія виправдання. Можливо, будуть ще якісь. Вони в нього постійно випливають. Остання – це ми, потерпілі, які отримали тіла наших хлопців, боремось за справедливий суд і ми ще й винні. Весь цей час на нас чинився тиск. З боку керівництва держави, з боку військових, які змушені були його підтримувати. Не всі змушені, деякі поділяють його думку. Звичайно. Тому що вона їм таким чином донесена. І не знаючи матеріалів справи – в неї легко повірити. Якби не народ України, який підтримав нас, а в першу чергу не нас, а загиблих хлопців, так, загуло би й забуло. На це розраховували. Але ми от такі вичавленні, просто, продовжуємо цю боротьбу.

– Що ж, давайте поговоримо про події, які передували цьому рішенню. Ви могли б нагадати, в яких умовах на середину червня 2014 року, коли бойовиками був збитий Іл-76, відбувалася оборона Луганського аеропорту? Я правильно розумію, що на той час він вже був в оточенні?

– Треба розрізняти поняття: оточення – це така дислокація чи диспозиція військ коли, як кажуть, миша не проскочить.

Я думаю, що з точки зору військової науки, військового мистецтва, краще застосувати термін блокований.

– Блокований. Тобто, до нього можна було підійти землею, наприклад, українським підрозділам...

– Не можна було підійти.

– Чому тоді це не оточення?

– Зрозумійте, будь ласка, аеродром – це 10 на 10 км, з усіма зонами безпеки, більш точно сказати – це 5 км радіус.

Це вся територія аеродрому. Тобто, десь до 7,5 км його могли вогнем прикривати наші підрозділи, але до аеродрому було ще 100 км, розумієте?

Для того, щоб до нього дістатися, до аеродрому, і надати якісь там сили додаткові, засоби, чи навіть просто допомогти вогнем, тактичною підтримкою, і таке інше, треба було військам, тими силами і засобами, які на той час були в наявності – пройти не маршем, а пройти з боями територію по ворожій місцевості, де влаштовують провокації, де влаштовують засідки.

100 кілометрів! На той момент – це була взагалі нереальна задача.

– Відштовхуючись від тих обставин, про які ви сказали, яким тоді чином було організоване постачання в оточений аеропорт?

– Постачання було організоване літаками. До моменту катастрофи було 18 рейсів. Шістнадцять – Іл-76 і два Ан-26. Літак, який летів перший, здійснив посадку у складі цих трьох літаків – був 19-й літак.

– Тобто це була постійна практика?

– Так, і ці літаки ще з квітня місяця здійснювали перельоти і саме ці літаки доставляли сили і засоби на цю територію на самому аеродромі. І матеріальні засоби вони доставляли, і боєприпаси, і продукти харчування. Все, що було необхідне і все, що було можливо, доставлялось саме таким шляхом.

– Окрім матеріальних засобів 14-го червня на борту були десантники. Для чого?

– Склад українських сил і засобів на аеродромі нарощувався поступово. Від маленької групи –там спочатку було менше 100 людей, а потім збільшували кількість.

Ідея була яка: наростити чисельність близько 500-600 людей, щоб вони були з технікою, з БТРами, до речі БТРи у них вже були, вони були раніше перевезені.

Цими літаками доставлялись і БМД, міномети в них вже були, зенітно-артилерійську батарею передбачалось доставити наступними рейсами, інші матеріальні засоби.

Коли всі необхідні сили й засоби були б зібрані на аеродромі, було б розпочато рейдові дії, наступальні дії.

Мета цих дій була яка: треба було обов'язково розширити периметр навколо аеродрому. Щоб він був не 10 км, а хоча б 20 км, а може й 30 км.

Тоді б ця зона стала б набагато безпечнішою, ніж вона була.

Це дало б можливість в більш спокійній обстановці, більш систематично і більш регулярно перекидати додаткові сили і засоби, посилювати це угрупування і постачати йому матеріальні засоби.

Уже з півдня, вздовж державного кордону, з району від Довжанського наші сили й засоби висувались на північ.

Ідея була така, щоб наростивши на Луганському аеродромі достатню кількість сил і засобів, потім частину з них, в достатній кількості, залишити для оборони летовища, а решта могла бути залучена до цих наступальних рейдових дій. Потім вони б рушили на схід, з’єдналися би з цими силами і засобами, які рухались з півдня, і виконали б дві задачі.

Перша задача – це прикриття державного кордону, дуже важлива задача.

Мета її зрозуміла, щоб зменшити обсяги і масштаби постачання бойовиків, сил і засобів, боєприпасів, матеріальних засобів з території Російської Федерації

Друга задача – створити потужний плацдарм в районі Луганського аеродрому для нарощення подальших зусиль і руху на південь. А зустріч і рух з півдня і півночі давав можливість повністю оточити цю всю агломерацію, що між Горлівкою і Луганськом.

От, такий був замисел. Але, в зв'язку з тим, що літак був збитий, керівництво міністерства оборони припинило всі подальші польоти. Тобто, в цій частині, на лівому фланзі, замисел не був реалізований. І той невеликий проміжок державного кордону залишився неприкритий, і він давав можливість ворогу нарощувати свої сили.

– Вас засудили «за недбале ставлення військової особи до служби, що спричинило тяжкі наслідки». Мовляв, ви знали про потенційну небезпеку, але не вжили всіх заходів для того, щоб убезпечити військових, яких літаками доправляли в аеропорт. Ви з таким твердженням згодні?

– Я вам скажу відверто, що це взагалі навіть не абсурдне, а ідіотське звинувачення.

Поясню чому: от, наприклад, міністерство оборони чи генштаб десь два-три дні назад оприлюднили цифри загиблих за весь період АТО і ООС.

Ну, фактично, уже з 2014-го року, з квітня місяця, вже майже 7 років – 2665 загиблих і 1168 – це небойові втрати. І 10150 поранених.

От коли ми приймаємо рішення в Генштабі чи Об'єднаному оперативному штабі про відправку сил і засобів на Донбас, окремих військовослужбовців або підрозділів, або військових частин, є ризик того, що вони там загинуть? Ну, безумовно, завжди є, правильно?

Так от, абсурдність в чому полягає?

Якщо відправили літак на виконання завдання, то це злочин, а якщо кожного місяця, кожного тижня відбувається ротація і відправляються певні підрозділи військовослужбовців на Донбас, де так само є ризик, то це що?!

Усі ж знають, що там є противник і він стріляє навіть в умовах теперішньої тиші, перемир’я, і все одно люди гинуть.

То що виходить: для того, щоб цього уникнути, щоб не було цієї недбалості, тоді ухвалюємо рішення – нікого на Донбас не відправляємо.

– Я, наскільки розумію, тут йдеться, швидше, про рівень ризиків. Тобто, чи була можливість у тих умовах захистити людей, які були на борту? І чи було зроблено все для того, щоб їх убезпечити?

– А танковий підрозділ, батальйон чи рота, який висувається в якомусь напрямку і, знаючи, що з того боку є у противника протитанкові засоби, є гармати протитанкові, є ПТУРи, артилерія, РСЗВ...

– Очевидно, в лобову атаку на ПТУРи ніхто не йде.

– Йдуть по-різному.

– Вживають якихось заходів, щоб убезпечити підрозділ.

– Справа в тому, що ви ніколи не будете знати достеменно, де знаходиться кожен ПТУР чи протитанкова гармата. В реальних умовах бойової ситуації, якщо ви будете 50% мати достовірної інформації про розташування сил і вогневих засобів противника – це дуже добре. А зазвичай їх менше.

Ви будете знати про 20 чи про 30 відсотків. Тобто, зона невизначеності для будь-якого командира здебільшого завжди залишається на рівні від 50 до 70 відсотків. Він знає, що це зона ризику.

Так що виходить: якщо там є ПТУР або протитанкова гармата, то танк туди не має їхати? Так танк створений для того, щоби їхати і знищувати ці гармати і виконувати завдання. А літак створений для того, щоб доставляти десант, серед іншого і посадковим способом.

Якщо цього не розуміти, то треба сказати, як в Швейцарії – проводимо в Україні референдум і задаємо питання – нам армія потрібна?

Бо це дуже небезпечний прецедент, що якщо хтось когось відправить у зону бойових дій, то це трапиться службова недбалість і загинуть люди.

І хай народ проголосує і скаже, що нам армія не потрібна. І ми тоді будемо жити – пацифісти, кругом будуть голуби миру у нас літати і все у нас буде добре. Ніхто не буде гинути, все буде під контролем, і ніяких зон ризику точно не буде.

І тоді виникне питання – в якій країні ви будете жити? І всі ми будемо жити? Тоді ми будемо жити в іншій країні, в якій ніхто не буде питати – куди вас посилають?

Ніхто нікого не приведе ні в яку студію, тому що це буде заборонено категорично. А рідні потім будуть відмовлятись від своїх загиблих дітей і онуків, як Росія відмовляється від своїх, бо «їх там нету». Їх там немає.

А ті, хто у нас виконує завдання, вони будуть відправлені проходити службу на Кавказ або на Дальній Восток, або в Сирію, або в Лівію, або ще кудись. Ось, що буде, якщо такою логікою керуватись, як керується частина нашого суспільства.

– В кожній операції дуже велика кількість факторів враховується при плануванні і тут важливо говорити про обставини. Давайте поговоримо про обставини. Я пригадую, що на 14 червня 2014 року в зоні бойових дій на Донбасі вже неодноразово збивали українські літаки і гелікоптери з ПЗРК. Тобто, інформація в штабі АТО про те, що у бойовиків є така зброя і що там є люди, які вміють нею користуватись була, так?

– Ну, була, і що далі? Відміняємо всі операції? Чи що ми робимо? От, цивільні люди, які мене засуджують, які роблять з мене ідіота, чи якогось диявола, вони так і кажуть: він знав, що там є ПЗРК і все одно відправив. Не можна було нікого туди відправляти.

– Тут йдеться лише про те, чи враховувався цей фактор, коли налагоджувалось авіаційне сполучення з Луганським аеропортом?

– Обов'язково враховувався! Якщо 18 літаків до цього успішно здійснили посадку, то значить він враховувалося.

А в мене питання інше виникає. От цей літак збили, 49 людей загинуло.

Хочу запитати, а хто знає скільки взагалі було літаків збито і вертольотів за час АТО?

Доповідаю – 21. 11 літаків і 10 вертольотів. В результаті чого загинуло майже 100 людей.

То чому 49 – це моя недбалість, а решта 50 чи 40, це чого вони загинули?

Це що було? Ви бачите абсурдність яка? Справа створена штучно, розумієте?

От загинув конкретний особовий склад, збили літак і за це судять. А чого ж тоді мене, Назарова Віктора Миколайовича, не судять за решту 20 збитих літаків і вертольотів? Бо всі знали, що є ПЗРК, всі знали, що є загроза і таке інше.

– Я думаю, що треба проводити аналіз в кожному окремому випадку.

– А чого не проводили? Цапа-відбувайла вибрали і винесли його на розп'яття поставили. То зробіть, розберіться чого так. А цивільному суду це взагалі нецікаво. Прокурорам це взагалі нецікаво.

– А хіба не повинно суспільство, військово-політичне командування займатися аналізом втрат, щоб не допустити їх в майбутньому? Ви, просто, про це так говорите, наче це щось неправильне і злочинне. Хіба це не нормально?

– Що саме?

– Намагатися зрозуміти і, можливо, виправити щось в майбутньому, якщо були втрати.

– Так я й кажу, чого ви не хочете провести розслідування цього конкретного випадку таким чином, щоб всім була зрозуміла правда – що насправді відбулося і що призвело до катастрофи. Для того, щоб в подальшому можна було це врахувати. Так цього ж не робиться. Ніхто не хоче занурюватись в площину правди. Давати болючі відповіді на ті питання які дають матеріали кримінального провадження.

А дійсні причини, будь ласка: літак, який здійснював посадку перший, що про нього кажуть ті, хто були на аеродромі? Ми його побачили, коли він вже котився по злітно-посадковій смузі. Не бачили ні як він підлітав, ні як відлітав, нічого. Тихо і таке інше. Про другий літак говорять, що літак заходив на посадку, він заходив з включеними аеронавігаційними вогнями. Ще за 10-12 км від аеродрому його всі бачили.

І це навіть видно в Youtube. В інтернеті був викладений ролик, знятий з зупинки «Гостра могила» в Луганську, відстань 15 км, на якому видно, що це літак, і що він летить, і видно включені посадкові фари.

Є документи два в матеріалах кримінального провадження, які сама зібрала, до речі, прокуратура, і надала суду і я в суді ці документи зобов'язав їх зачитати, дослідити. Там чітко написано, що літак здійснює 4 розворот, і в момент включення посадкових вогнів був атакований.

Шановні, давайте будемо відвертими, давайте скажемо правду, болючу, собі і всім в очі – було порушення заходів безпеки.

Я не кажу, що вони винні в тому, що їх збили, не дай Боже!

Але будь-яка трагедія, яка відбувається коли війська виконують завдання, вона ж відбувається чому? Тому, що «дурнувате» обвинувачення...

Сидить от суддя, вона ж взагалі нічого не розуміє, як то кажуть, – ні бум-бум.

Вони чогось всі забувають, або взагалі не думають, що на тому боці сидить такий самий генерал і так само все це планує і думає, розумієте?

Так це приводить до чого? Що будь-яка операція, яка спланована і проводиться – вона ніколи в світі, ніколи в житті не виконується на 100%.

Якщо ти виконаєш її на 70% – це дуже добре. Це просто, як то кажуть, супер результат. Якщо на 50 – це теж добре. І на 30 може бути добре. Тому що завжди є протидія з боку противника.

У якого є свої замисли, плани, і він намагається зруйнувати твій план і замисел і нав'язати свій, і відповідно навпаки. І це йде протиборство. Нескінченне протиборство. І тому в цьому протиборстві завжди хтось виграє, хтось програє.

У воєнних діях інакше не буває. Тому, якщо були помилки, про це треба відверто сказати. Якщо були якісь порушення, про це треба відверто сказати.

І, до речі, про це сказала повторна експертиза, яку ми проводили в київському інституті. Двічі її замовляли. Перший раз в 2018-му році, другий раз в 2019-му році. Ми цю експертизу в суді дослідили і зачитали фактично кожну сторінку від початку до кінця. В експертизі зроблений висновок головний – який?

Доповідаю – безпосередня причина катастрофи – дії терористів. Тобто причина – терористичний акт.

– Йдеться ж про інше. Йдеться про те, чи з українського боку зроблено все для того, щоб посадка була максимально безпечна. Ось про що йдеться. А не про те, винні бойовики чи не винні. Винні, звісно.

– Так хай розбираються, хто що не зробив зі свого боку, для того, щоб уникнути цього. Експерти, які проводили експертизу, вони дають відповідь на це питання. В тексті експертизи все це розписано.

Хто які міг зробити, чи зробив помилки, на їхню думку, і в тому числі по відношенню до авіаційних начальників. Це написано в тексті експертизи.

І вони роблять висновок кінцевий, що безпосередня причина – це терористи.

А чи є зв'язок між цією катастрофою, тобто терористичним актом, і діями відповідних посадових осіб?

Вдумайтесь, вони пишуть, що причинного зв'язку немає. Ну, так від них методика вимагає і так вони повинні відповісти на питання. А вони кажуть: «але ж вони створили умови».

Ідіотизм. Це навіть не у квадраті, а в кубі.

Тобто, виходить, що терористичний акт, а військові керівники зробили всі умови для того, щоб цей терористичний акт відбувся. Тобто, фактично, цими висновками експертизи вони роблять нас всіх співучасниками терористичного акту.

Нема питань. Тоді притягайте нас до відповідальності по іншій статті. За статтю по тероризму. Будемо відповідати. А що ж тут уже боятися?

Тепер дивіться. Ті ж самі три літаки які здійснювали посадку в ніч із 13-го на 14-те, вони здійснили посадку вранці 13 числа. Чому вранці 13 числа?

Тому що напередодні в ніч з 12-го на 13-те вони летіли з Ніжина, прийшли в район Луганського аеродрому, були збої пов'язані з підсвітленням злітно-посадкової смуги, не змогли сісти і повернулись на аеродром базування.

Вирішили злітати вранці 13-го. Здійснили зліт, прибули, здійснили посадку, розвантажилися і повернулися. Завдання було виконано.

У цей момент стає відомо про цю подію бойовикам. Вона (розмова) потім була СБУ в інтернеті розкручена, вони там її всюди показували, піарились: записана розмова Плотницького, коли йому доповідають, що прилетіли літаки, ми їх з цього боку не очікували, а тепер ми знаємо, що вони можуть сідати – значить, ми будемо готові до цього.

І там мова йде про населений пункт Красне. В мене виникає питання: якщо така інформація попала в СБУ, чому ви її нікому не доповіли?

– Наскільки я розумію, під час судового засідання в СБУ заявляли якраз, що вони цю інформацію доводили.

– Не доводили. Ця інформація вона з'явилася тільки в 2017-му році напередодні оголошення вироку.

– Під час суду представники СБУ говорили, що вони доводили її вам.

– Мені вони її не доводили. Це не підтверджено жодним документом в матеріалах кримінального провадження.

– Це не обов'язково має бути підтверджено документом, це могло бути в усній формі.

– Ви ж з мене дурня не робіть. В армії так не буває. Це може десь на «гражданкє» хтось щось в усній формі, а потім «порєшал, і ні хрєна не порішал». У нас так не буває.

От коли вони до мене приходили СБУ і казали – от в нас розвідана інформація, будь ласка, запишіть і тикає мені якусь там смску, ммску в телефоні. Я йому кажу: шановний, мені така інформація не потрібна. Ви йдіть, будь ласка, розберіться, зробіть висновок – це достовірна інформація, сумнівна, ймовірна чи точна інформація і мені, будь ласка, з підписом будь-якого вашого начальника.

Так я вам доповідаю голосом, після таких моїх вимог, кількість оцих дурнуватих бумаг, які вони приносили, зменшилась в 10 разів.

І він уже кожен раз думав: ага, а що ж я підпишу? Так от, я вам доповідаю: ця інформація, в такому вигляді, як я вам її озвучив, вона жодному керівнику не доповідалась. Жодному.

Говорить адвокат потерпілих Віталій Погосян:

• «На довідках, які потрапили з СБУ, було чітко визначено, що дві групи бойовиків висунулися з військкомату міста Луганськ з ПЗРК для того, щоб збивати літаки. Всі свідки, які займалися саме цими довідками, в суді підтвердили, що вони передавали інформацію. Той самий свідок Кравченко, на якого він(Віктор Назаров – ред.) посилається, казав про те, що він йому давав. Це було в суді. Назаров прийняв рішення відправити літаки – так? Так! Це рішення було прийнято 13.06. За цей час до нього потрапила інформація, що є дані про те, що висуваються бойовики збивати літаки. От, цей проміжок часу, коли він повинен був зробити дії, однак не зробив – це і є його бездіяльність, яка призвела до збиття літака. Те, що він відправив – питань нема. Це правильне рішення. Треба було відправляти, тому що там десантники чекали на допомогу. Однак, відправляти на вірну загибель – це теж невірно».

– Було завдання поставлено здійснювати захід на посадку з півночі. І вони так і кажуть на суді – нам було поставлено завдання заходити з півночі. А це одна із вимог – ніколи не заходити на аеродром для посадки одним і тим самим посадковим курсом. Під різними кутами. З різним інтервалом.

Чому не було дотримано? А вони кажуть: нам близько 23-ї години подзвонив з Луганська авіанавідник і сказав, що там бойовики на півночі, давайте краще поміняємо захід на південь.

Це порушення. Вони вранці заходили з півдня. Значить, ні в якому разі вони не повинні були заходити з півдня другий раз підряд.

А це порушення. Воно могло теоретично призвести до того, що виникли сприятливі умови для бойовиків для обстрілу цього літака?

Я не знаю. Це повинна бути дана правова оцінка, треба розібратись, в кожному конкретному випадку, дії кожних конкретних посадових осіб.

Говорить адвокат потерпілих Віталій Погосян:

• Так, дійсно, вони зайшли з другого боку. Однак, навіть відносно переговорів бойовиків, які були з 13-го на 14-те, вони самі казали, що зранку зайшли з іншого боку. І вони поставили так, що з якої сторони не залетів би літак, в будь-якому випадку вони б його вразили. На те, що збили літак це не вплинуло. Те, що вони летіли з вимкнутими вогнями, навіть члени інших екіпажів доповідали, що вони викручували навіть лампочки, щоб якось випадково не увімкнути. Тому, все що каже Назаров, все було спростовано в суді першої інстанції і перевірено судом апеляційної інстанції.​

– Але дані про те, що попередні літаки, які сідали в Луганську, обстрілювались, вони правдиві, так?

– Не ПЗРК.

– Не ПЗРК, зі стрілецької зброї .

– Обстрілювались, так. І уже були дані, і не дані, а реальні факти про те, що і вертольоти були збиті ПЗРК, і гранатометами, і в тому числі обстріляні стрілецькою зброєю, і літак був збитий над Луганськом, і, до речі, теж ПЗРК.

І екіпаж знав, що є ПЗРК у противника, і командування Повітряних сил знало, що ПЗРК є, і вони все одно під загрозою застосуванням противником ПЗРК виконували це завдання над Луганськом.

Чому так трапилось, що його збили? Тобто, вони ж знають технічні можливості цього ПЗРК, вони приблизно очікують звідки він може пуск здійснити, з даху дев’ятиповерхівки, але все одно вони виконували завдання.

Апріорі не може бути так побудована робота військової структури, що вона не буде, або відмовиться виконувати завдання, бо там, на тій стороні, у противника є ПЗРК чи будь-який інший засіб вогневого ураження.

– Добре, тоді мені, як людині цивільній могли б пояснити: за яких обставин військове командування ухвалило б рішення, що не варто більше літаками доставляти людей в Луганськ? ​

– Та за ніяких обставин. Як ви взагалі таке можете ставити питання? Була б поміняна стратегія.

Дивіться, наприклад, хтось з керівників СБУ на той момент, які отримували цю інформацію в такому вигляді, як вона потім була ними озвучена, через два роки, доповідає Муженку (Віктор Муженко, начальник Генштабу ЗСУ з липня 2014 по 21 травня 2019 року – ред.), або мені, або командувачу Повітряних сил і каже: дивіться, яку ми отримали інформацію, що бойовики були там, значить, вони вислали групу, вона буде десь там в районі Красного.

Тоді що робить командир? Тоді ми вирішуємо, яким чином ввести в оману цих бойовиків. Щоб вони не змогли виконати завдання.

Він каже, тоді я ставлю задачу своїм літакам, який буде бойовий порядок – зосереджений чи розосереджений. На якому інтервалі дистанції вони будуть йти, з яких кутів вони будуть заходити, під якими кутами, якими напрямками, якими посадковими глісадами (траєкторія польоту літального апарата, по якій він знижується безпосередньо перед посадкою – ред.).

Перший з півдня під одним, другий з півночі під іншим, третій з іншим інтервалом часу, або з іншої сторони заходить, або ми відправимо літаки, наприклад, бомбардувальники, які пролетять і скинуть авіаційні бомби. Освітлювальні. Яка буде на парашуті опускатися потихеньку, буде створювати об'єкт тепла, освітлення потужного, яке може відвести цю ракету ПЗРК.

Тобто, кожна конкретна інформація стимулює командира і дає йому можливість прийняти конкретні рішення по конкретній обстановці, спрямоване на підвищення рівня безпеки.

– Завершуючи цим блоком: тобто, зараз, в 2021 ви вважаєте, що переправка людей в тих обставинах в Луганський аеропорт – це було вірне рішення?

– ​Було вірне рішення. І це підтверджують всі. В тому числі це, до речі, підтверджує сам командир бригади цієї, Мимриков (Дмитро Мимриков – командир 25-ї бригади транспортної авіації – ред.), в своїх показах, які він давав в суді.

Він сказав: ну, а як інакше ми могли надати допомогу тим, хто там перебував?

Чи нам треба було взагалі тоді відмовитися від виконання, скласти лапки і потім би була така само історія як в Криму? А потім вони військових звинувачують – ви нічого не зробили в Криму, не захищали країну, і погрожують судами. А тут вирішили захищати країну. Як ви кажете, не побоялись, в тому числі, піти на ризик. І знов звинувачують: і так винний, і так винний. Як не роби – все одно винний.

– У недавньому своєму інтерв'ю ви сказали, що на вашу думку, в тому, що силам АТО не вдалося втримати під своїм контролем Донецький аеропорт і Дебальцеве, є, в лапках, заслуга, серед іншого, і вашої справи. Що ви мали на увазі?

– Елементарно, пояснюю на пальцях. Справу інкримінували мені в листопаді 2014-го року. За місяць почались потужні бої під Донецьким аеропортом. На той момент були певні замисли і плани, які були пов'язані з розширенням цього плацдарму навколо аеродрому для того, щоб покращити положення наших військ.

Передбачалося просунутися у бік відповідних транспортних вузлів Донецька для того, щоб контролювати їх і тим самим поширити цю зону безпеки. Коли планувались відповідні наступальні дії, то деякі підрозділи – вони просто відмовлялись виконувати завдання. От і все. Командири не хотіли приймати це рішення.

– І ви вважаєте...

​– Та я не вважаю, я впевнений у цьому на 100 відсотків, бо я ж з цими людьми спілкувався, я знаю як це насправді відбувалося. І ніхто не хотів ставити свої підписи під директивними документами. Бо всі казали: «ні, дякуємо, он, вже приклад маємо». І так система працює.

Якщо ви на рівні державного керівництва зрадили військових, так з ними поступили. І ще в розпал активних дій противника наражаєте їх на кримінальну відповідальність ​– ніхто не буде ухвалювати ніяких рішень.

Я впевнений в тому, що оцей фактор, кримінального провадження проти мене, він зіграв свою негативну роль у всіх цих питаннях.

– А ви не допускаєте, що, можливо, ваша справа таким чином вплинула на командирів, що вони стали більш ретельно готуватися до операцій і це вберегло комусь життя? Бо бачили, що можуть бути такі наслідки за помилкові рішення.

– Це хибна думка. Ми до операцій готувались ретельно завжди. Не треба з нас робити дурнів. Бо ця теза постійно витає – «дурнуваті, совєцькі, радянські, товстопузі генерали, які нічого не розуміють».

Ми далеко не такі. І уже давно не такі.

Говорить Сергій Ніконов, батько загиблого на борту Іл-76 військового:

• Ми розуміємо – це війна. Якби він сказав, наприклад: я все зробив, щоб вони залишилися живі, але ворог виявився сильнішим, хитрішим – так вийшло. І попросив би вибачення, як робили багато генералів. Багато генералів пройшли через суди, як свідки. І здебільшого просили у нас, у батьків, вибачення. Тому що ми довірили їм своїх дітей. Я розумію, що на війні, як на війні – жертви. Але все-таки він повинен був нести відповідальність за їхнє життя. Перш за все, як я розумію, виграти бій і зберегти життя солдатам. Але жодного разу такого не було, щоб він сказав – вибачте, я недогледів. Я не винен і все. Його позиція така.

– Якось ви сказали, що завдання кожного військового командира – досягти виконання завдання із найменшими втратами. Як ви вважаєте, в 2014 році ви все зробили, щоб виконати це правило?

– Обов'язково. Ми робили все можливе для того, щоб зменшити ризик цих втрат.

І на своєму рівні, не по відношенню конкретно до цієї операції по перекиданню сил і засобів повітряним шляхом, було багато інших операцій і дій, мається на увазі сухопутних, здебільшого, і були ситуації, коли були сумніви, коли був ризик.

В тому числі, як ви кажете, коли була інформація сумнівна і ухвалювалися рішення. Ставились завдання військам, мінялись напрямки руху, або вони переміщувались на інші рубежі і позиції, або відводились в інші райони, і це робилось постійно і повсякчасно. Для того, щоб зменшити ризики втрат.

І я впевнений на 100%, що зокрема і завдяки таким діям штабу АТО і моїм діям особисто – збережені життя не однієї сотні військовослужбовців.​

Читайте ще:

Справа Назарова може негативно вплинути на військову підтримку України – ексрадник міністра оборони США

«Справа генерала Назарова» і реакції експертів НАТО та США. Як реанімувати військову юстицію України?​

Чому 244, а не 242: «кіборги» про останні два дні оборони Донецького аеропорту​