Історії матерів, чиї сини зникли безвісти – це розповіді про безмежну любов, незламну надію та важку боротьбу, що триває роками. В Україні через війну тисячі родин опинилися в такому стані невизначеності.
«Мамо, тримайся»: історії матерів, чиї сини зникли безвісти
1
Люди прикріплюють фотографії українських військових, які зникли безвісти
2
Діана під час акції родин військовополонених і зниклих безвісти тримає фото свого 37-річного сина Іллі.
«Де я беру сили? Молюсь», – коротко відповідає вона
«Де я беру сили? Молюсь», – коротко відповідає вона
3
На лавці сидять дві жінки, рідні сестри Любов і Тамара. Любов тримає фото сина Віктора, йому 52 роки. Працював на виробництві меблів. Пішов на війну в 2022 році добровольцем. Рік тому зник безвісти.
«Він працював у Гостомелі, коли розпочалась війна, пережив окупацію, після деокупації приїхав додому на Чернігівщину до мене, і звідси відразу пішов до війська. Я сподіваюся, я ні хвилиночки не сумніваюся, що він повернеться. Я знаю. Рушничок йому посилаю в дорогу, кажу: «Синочок, я тобі рушничок посилаю, щоб ти по ньому повернувся додому», – розповідає мама військового.
«Він ріс у мене на руках, це моє дитятко, ми його чекаємо вдома», – додає тітка Тамара
«Він працював у Гостомелі, коли розпочалась війна, пережив окупацію, після деокупації приїхав додому на Чернігівщину до мене, і звідси відразу пішов до війська. Я сподіваюся, я ні хвилиночки не сумніваюся, що він повернеться. Я знаю. Рушничок йому посилаю в дорогу, кажу: «Синочок, я тобі рушничок посилаю, щоб ти по ньому повернувся додому», – розповідає мама військового.
«Він ріс у мене на руках, це моє дитятко, ми його чекаємо вдома», – додає тітка Тамара
4
Ганна тримає фото свого сина Ігоря, в цивільному житі він був будівельником.
«8 березня минуло три роки, як зник безвісти, пішов добровольцем, рік провоював, і зник під Водяним. Він завжди говорив: «Хто, як не ми?» – розповідає жінка.
На запитання, де беруться сили, Ганна відповідає: «Мабуть, від Бога, якби не Бог, то, напевно, тої сили не було б, і нічого не було. На все Божа сила. Син, як ми останній раз розмовляли, це було 4 березня, наче прощався зі мною. Він мені сказав: «Мамо, тримайся. І щоб ти жила, як жила, і пишалася, бо я воював так, як треба. Не дай Бог, – каже, – щось зі мною буде, щоб ти не надягала чорної хустки. Червону хустку, щоб вороги не тішилися»
«8 березня минуло три роки, як зник безвісти, пішов добровольцем, рік провоював, і зник під Водяним. Він завжди говорив: «Хто, як не ми?» – розповідає жінка.
На запитання, де беруться сили, Ганна відповідає: «Мабуть, від Бога, якби не Бог, то, напевно, тої сили не було б, і нічого не було. На все Божа сила. Син, як ми останній раз розмовляли, це було 4 березня, наче прощався зі мною. Він мені сказав: «Мамо, тримайся. І щоб ти жила, як жила, і пишалася, бо я воював так, як треба. Не дай Бог, – каже, – щось зі мною буде, щоб ти не надягала чорної хустки. Червону хустку, щоб вороги не тішилися»
5
Під час Акції родин військовополонених і зниклих безвісти біля палацу «Україна» у Києві, Ірина тримає великий банер з фото сина Ігоря. Військовий зник безвісти в Торецьку.
«Він пішов добровольцем, мені довго нічого не говорив, а вже перед тим, як їхати до частини, сказав: «Мамо, якщо я там потрібен сьогодні, я сьогодні їду», – розповіла жінка
«Він пішов добровольцем, мені довго нічого не говорив, а вже перед тим, як їхати до частини, сказав: «Мамо, якщо я там потрібен сьогодні, я сьогодні їду», – розповіла жінка
6
«Я його чекаю все одно живим, і я тільки в це вірю. І коли він повернеться, йому потрібна буде допомога і підтримка, і це тільки я в нього. У нас з ним такий зв’язок, як голка з ниткою, він за мною, я за ним», – говорить Ірина
7
Надія тримає табличку, де від руки написано інформацію про її 36-річного сина Олександра. Родина з Чернігівщини.
«Він давно воював, пройшов АТО, зазнав поранення… Після реабілітації знову мобілізували, пів року як зник під Покровськом. Знаходяться сили, допомагають люди, і вірю, що ми його знайдемо»
«Він давно воював, пройшов АТО, зазнав поранення… Після реабілітації знову мобілізували, пів року як зник під Покровськом. Знаходяться сили, допомагають люди, і вірю, що ми його знайдемо»
8
Ірина з Чернігівщини, тримає фото 20-річного сина Андрія.
«Він був студентом, розпочалась повномасштабна війна, перейшов на індивідуальне навчання, і пішов на війну. Я щоразу чекаю, потрібно десь брати сили і чекати. Я чекаю його 29 місяців», – розповіла мама військового
«Він був студентом, розпочалась повномасштабна війна, перейшов на індивідуальне навчання, і пішов на війну. Я щоразу чекаю, потрібно десь брати сили і чекати. Я чекаю його 29 місяців», – розповіла мама військового
9
Тетяна тримає портрет усміхненого сина. Юрій працював водієм, мобілізували, двічі зазнавав поранень, розповідає мама.
«Надія на те, що він живий, що ми його дочекаємося, дочекаємось синів, чоловіків. Тяжко не знати, де вони», – говорить Тетяна
«Надія на те, що він живий, що ми його дочекаємося, дочекаємось синів, чоловіків. Тяжко не знати, де вони», – говорить Тетяна
10
Людмила тримає портрет сина Юрія. Йому 38. На її спині український прапор з емблемою бригади, де він служив.
«Він працював будівельником, пішов добровольцем у 2023 році, отримав поранення, повернувся. Я з ним останній раз розмовляла 15 грудня 2024 року, а сповіщення (сповіщення про зникнення військовослужбовця безвісти – ред.) надійшло 18 грудня, зник біля Новотроїцького…» – розповіла мама військового.
«У нього донька є, 16 років, сирота, мама померла, батька немає, я опікунка. Хочу дізнатись хоч щось про нього», – зі сльозами говорить Людмила
«Він працював будівельником, пішов добровольцем у 2023 році, отримав поранення, повернувся. Я з ним останній раз розмовляла 15 грудня 2024 року, а сповіщення (сповіщення про зникнення військовослужбовця безвісти – ред.) надійшло 18 грудня, зник біля Новотроїцького…» – розповіла мама військового.
«У нього донька є, 16 років, сирота, мама померла, батька немає, я опікунка. Хочу дізнатись хоч щось про нього», – зі сльозами говорить Людмила
11
Олена тримає фотографію усміхненого юнака у військовій формі, це її син Віктор.
«Він в мене навчався на кухаря-кондитера, після навчання у 19 років підписав контракт, ще до повномасштабного вторгнення», – розповідає мама
«Він в мене навчався на кухаря-кондитера, після навчання у 19 років підписав контракт, ще до повномасштабного вторгнення», – розповідає мама
12
«Ми віримо в диво. Молимося, ходимо в церкву, віримо що наш синочок живий повернеться. Але ми хочемо також підтримати усіх захисників України, усіх героїв. Ми хочемо, щоб суспільство не забувало про їхній героїзм про те, що вони захищали нас і захищають надалі», – говорить Олена
13
Олена тримає дві фотографії сина Данила. Військовому на момент зникнення було 22 роки. Родина з Луганщини.
«Ми переселенці, ще у 2014 році прийшла в наш дім війна. Сину тоді було 12 років, я їх вивезла тоді звідти. У 2022 році він пішов добровольцем, отримав поранення в Бахмуті, повернувся, через тиждень після повернення зник безвісти у Часовому Яру», – розповідає жінка.
«Я буду йти вас захищати, хто, як не я. Ми вже з одного дому втікали, ми не маємо втікати зі ще з одного», – казав військовий мамі про свою мотивацію.
«Не втрачаю надії, що я його знайду. Люди допомагають і сама вірю, що сина знайду. Сама не знаю, звідки сили беруться», – додає Олена зі сльозами на очах
«Ми переселенці, ще у 2014 році прийшла в наш дім війна. Сину тоді було 12 років, я їх вивезла тоді звідти. У 2022 році він пішов добровольцем, отримав поранення в Бахмуті, повернувся, через тиждень після повернення зник безвісти у Часовому Яру», – розповідає жінка.
«Я буду йти вас захищати, хто, як не я. Ми вже з одного дому втікали, ми не маємо втікати зі ще з одного», – казав військовий мамі про свою мотивацію.
«Не втрачаю надії, що я його знайду. Люди допомагають і сама вірю, що сина знайду. Сама не знаю, звідки сили беруться», – додає Олена зі сльозами на очах
14
Олена з Дніпропетровщини тримає фото сина Олександра. Він зник безвісти на Запорізькому напрямку в листопаді 2023 року і з того часу про нього немає жодної інформації
15
Наталія тримає фото сина.
«Надія, надія на те, що він живий. Я не вірю, що... щось сталося. Я вірю, що він живий. Я молю Бога за живого сина. Я вірю, що він десь в полоні. Його бачили, як він лежить біля бліндажа, і більше не бачили», – розповіла мама військового
«Надія, надія на те, що він живий. Я не вірю, що... щось сталося. Я вірю, що він живий. Я молю Бога за живого сина. Я вірю, що він десь в полоні. Його бачили, як він лежить біля бліндажа, і більше не бачили», – розповіла мама військового
16
Тамара тримає український прапор, на якому зображено фото її сина Олексія, який зник безвісти
17
«У неї немає сил уже. Віра і надія про те, що Олексій повернеться скоро додому. Нас у війську троє дітей: я, брат, який зник, і ще один брат. Для неї це дуже велика трагедія в цілому, що її діти на війні. Але це її гордість. І вчинок Олексія – це наша велика гордість. І ми точно знаємо, що він знайдеться. Немає ніяких інших варіантів у нього, він обіцяв», – говорить донька Тамари і сестра Олексія Юлія
18
Люди махають звільненим з російського полону українським військовим.
Станом на лютий 2026 року в Україні понад 90 тисяч людей вважаються зниклими безвісти за особливих обставин. Це – військові й цивільні, у тому числі діти, які зникли через бойові дії та окупацію після початку повномасштабного вторгнення РФ
Станом на лютий 2026 року в Україні понад 90 тисяч людей вважаються зниклими безвісти за особливих обставин. Це – військові й цивільні, у тому числі діти, які зникли через бойові дії та окупацію після початку повномасштабного вторгнення РФ
Форум