Актора і коміка Володимира Зеленського обрали б президентом 19% із опитаних Центром Разумкова, які планують прийти на виборчі дільниці. Якщо такий результат підтвердиться на виборах 31 березня, це не буде перший випадок, коли відомий українець стає політиком без досвіду. Раніше співаки вже отримували депутатські мандати, а екс-боксер Віталій Кличко вже п’ятий рік очолює міську раду Києва. Схожі приклади відомі й у Європі та Сполучених Штатах. Як артисти і спортсмени потрапляють у політику і чим це зазвичай закінчується?
Співочі депутати
Після Помаранчевої революції Верховна Рада поповнилася відомими іменами: у парламенті п’ятого скликання працювала переможниця «Євробачення» 2004 року Руслана Лижичко, а в шостому – лідер гурту «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук. Обидва були обрані за багатомандатними виборчими округами і входили до списку блоку «Наша Україна»: Лижичко була на п’ятому місці, Вакарчук – на 15-му.
Однак політична кар’єра обох тривала недовго: Руслана повернулася на сцену, коли президент Віктор Ющенко розпустив парламент п’ятого скликання. Вакарчук добровільно склав повноваження у 2008 році, про що часто згадують і донині, коли йдеться про його ймовірні політичні амбіції.
У листопаді 2015 року про припинення своїх депутатських повноважень заявила співачка Злата Огнєвіч. Вона була четвертою в списку депутатів «Радикальної партії Олега Ляшка». Своє рішення тоді артистка пояснила тим, що не бачить користі від своєї присутності в парламенті.
Втім, попри не надто вдалий досвід знаменитостей в українській політиці, виборці знову готові проголосувати за представника шоу-бізнесу – принаймні, такі попередні дані наводять соціологи. І йдеться вже не про Верховну Раду, а про Банкову, де в разі обрання працюватиме голова творчого об’єднання «Квартал 95» Володимир Зеленський.
У політиці не обходиться без розчарувань, і один зі способів реагувати на них для виборця – це протест, пояснює доктор психології, головний науковий співробітник лабораторії психології мас та спільнот Інституту соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України Вадим Васютинський.
За його словами, скепсис із боку виборця може мати різні форми: він може бойкотувати вибори взагалі, піти і перекреслити всі імена в бюлетені, або ж не сприймати будь-яку політичну рекламу.
Читайте також: Рейтинг Зеленського: коли стає не до сміху
«Так, я піду на вибори, але я їм покажу. Так, я розумію, що з цього нічого доброго теж не буде, навпаки, можливо, буде ще гірше. То хай буде гірше і їм»
«На цьому фоні при всіх варіантах простежується такий, що можна просувати за якогось такого незвичайного кандидата. Тобто діяти нестандартно. «Так, я піду на вибори, я проголосую, але я їм покажу. Тобто ось є кандидат, який традиційний, якийсь досвідчений політик, але все, оскільки, ймовірно, знову після його виборів буде якесь розчарування, то принаймні я можу продемонструвати внутрішній протест, висловити свою позицію, показати їм, що вони мене не обдурили, що їм не вдалося заволодіти моїми настроями. Я їх принаймні поставлю на місце. Так, я розумію, що з цього нічого доброго теж не буде, навпаки, можливо, буде ще гірше. То хай буде гірше і їм», – описує психолог хід думок виборця.
1987 року порноакторка Ілона Сталлер, більш відома як Чиччоліна, стала депутаткою італійського парламенту. 1997 року в містечку Талкітна на Алясці, де проживає менш ніж тисячу осіб, виборці висловили недовіру всім кандидатам на посаду мера і проголосували за кота Стабса. Кіт беззмінно прослужив головою міста 20 років аж до самої смерті.
В Україні таких випадків не зафіксовано, хоча час від часу кандидати в образі Дарта Вейдера претендують на посади мерів міст, президента України або хоча б прем’єр-міністра.
Голосування за митця, каже Васютинський, – це в уявленні виборця голосування за людину, нібито не корумповану політичною системою.
«Актори, співаки, спортсмени здаються людьми з-поза системи, і тому недаремно їх активно використовували трохи раніше (зараз цього вже менше) політики, включаючи другим, третім номером у виборчий список. Якоюсь мірою це навіть і спрацьовувало, але все одно, коли цього актора, спортсмена, митця включають у список, то зрозуміло, що його використовують, і він знову стає частинкою цієї системи. Коли ж ідеться про Зеленського, це якраз щось зовсім інше, тому що Зеленський не є частиною цієї системи, а коли до цього додати ще й ефект фільму «Слуга народу», де він показав образ президента, про якого мріє велика частина нашого суспільства – чесний, непідкупний, від народу, який всіх покарає, встановить справедливість і таке інше, – то тут розум взагалі відключається, працюють чисті емоції: «за цього хлопця можна проголосувати», – порівнює фахівець.
Він додає, що прихильники актора, співака чи боксера з високою ймовірністю підтримають його на виборах, проте результат залежить від маси.
30 років досвіду Рейгана
У контексті переходу «зірка – політик» часто згадують 40-го президента США Рональда Рейгана – республіканця і любителя дотепів про Радянський Союз.
За свою кар’єру в Голлівуді він з’явився у понад 70 фільмах, а потім – у 1950-му – приєднався до Республіканської партії. Він двічі (1967 і 1975 року) ставав губернатором Каліфорнії, а президентом став із другої спроби, у 1980 році. Таким чином, на момент інавгурації політична кар’єра Рейгана тривала близько 30 років.
Інший відомий губернатор штату Каліфорнія, актор і спортсмен Арнольд Шварценеґґер спочатку прославився як герой кінофраншизи «Термінатор» Джеймса Кемерона, а також участю в низці інших стрічок. Він зробив паузу у своїй акторській кар’єрі, поки очолював штат із 2003 по 2011 рік.
Перед цим – за часів президентства Джорджа Буша – Шварценеґґер очолював Раду при президенті США з фізичної активності і спорту. Аналогічну посаду він згодом займав при губернаторі Каліфорнії Піті Вілсоні.
Згідно з даними на урядовому сайті, присвяченому губернаторам Сполучених Штатів, Шварценеґґер був «політично активним республіканцем» протягом 90-х.
Президент Сполучених Штатів Дональд Трамп перед тим, як піти в політику, був відомий завдяки успішному бізнесу у сфері нерухомості. Він також з’являвся в кіно у низці камео. Втім, уже 2000 року нинішній президент США вперше взяв участь у праймеріз.
Васютинський вказує на приклад Трампа, говорячи про різницю між знаменитостями в політиці в Україні і на Заході. Ця різниця, на його думку, не глобальна, проте певні відмінності є.
«На заході більше шансів має self-made man – людина, яка досягла успіху, сама себе зробила, не яку хтось там висунув, поставив, а яка сама пробилася і може похвалитися якимись реальними справами», – каже він.
Читайте також: Балашов про геїв, ковбасу і військову доктрину: 10 тез кандидата
Водночас в Україні власники великих статків, як правило, не мають шансів не бути олігархами – тобто людьми, чий успішний бізнес поєднується зі значним впливом на політику і які відтак не викликають у виборців довіри. Натомість, додає Васютинський, у 90-х роках минулого століття мав успіх імідж «червоного директора» – керівника великого підприємства з часів СРСР.
«Бити себе в груди, звати себе патріотом, слугою народу і ще щось інше – це, в принципі, неважко, і ці речі ще в 90-х роках спрацьовували. Зараз спрацьовують менше, але, ви бачите, вони не відійшли цілком, тому що феномен «слуги народу» якраз дуже добре проявився в нас», – зазначає він.
Відомі українці, окрім парламенту, працювали також в уряді (наприклад, актор Богдан Ступка – міністр культури 1999–2001 років) або на керівних посадах у містах, як, наприклад, боксер Віталій Кличко. Він взявся до політики після завершення своєї спортивної кар’єри і балотувався до Верховної Ради вперше ще 2006 року.
У 2012-му він став депутатом Верховної Ради шостого скликання і обіймав цю посаду до 2014 року, коли його обрали мером Києва.
І все ж президентські амбіції Зеленського виводять ситуацію з зірками в політиці на новий рівень, вважає Вадим Васютинський.
«Той самий Ступка ставав міністром культури чи (легкоатлет, чемпіон світу зі стрибків із жердиною Сергій – ред.) Бубка – голова Національного олімпійського комітету, здається, якщо не помиляюся. Все-таки частіше вони, вже завершивши свою кар’єру спортивну чи мистецьку, ті, хто не хотів сидіти склавши руки, робили політичну кар’єру десь у тих самих сферах. А якраз приклад Зеленського – це інші масштаби», – зауважує експерт.
У чинному парламенті і досі працюють депутати, які займаються сценічною діяльністю: наприклад, членкиня фракції «Блок Петра Порошенка» та співачка Оксана Білозір чи депутат від «Волі народу», автор пісень Євген Рибчинський.
Президентські вибори в Україні заплановані на 31 березня. Список кандидатів нині складається з 44 осіб. Парламентські вибори мають відбутися восени 2019 року.
