ВАШИНГТОН – Попри серію зіткнень між Сполученими Штатами та Іраном, які похитнули і без того крихке припинення вогню, останнім часом активізувалися зусилля для досягнення миру. Які шанси на дипломатію і які головні перешкоди?
12 червня президент США Дональд Трамп заявив, що Іран спотворив інформацію щодо стану і змісту поточних переговорів між Вашингтоном і Тегераном, стверджуючи, що деталі, про які повідомили ЗМІ, «не мають ніякого відношення» до умов, які, за його словами, вже були узгоджені в письмовій формі.
У дописі в Truth Social 12 червня Трамп звинуватив іранських чиновників у недобросовісних діях і назвав їх «дуже безчесними» партнерами по переговорах.
Перед тим Трамп 11 червня заявив, що з Іраном досягнуто «великої угоди», яка покладе край тримісячній війні. Він додав, що «ймовірно, відбудеться підписання, можливо, в Європі», як тільки документи будуть остаточно узгоджені «протягом наступних кількох днів».
А що Іран?
Речник Міністерства закордонних справ Ірану Есмаїл Бакаї заявив, що ключові питання залишаються невирішеними, і звинуватив Вашингтон у неодноразовій зміні своєї позиції.
12 червня державне інформаційне агентство Ірану Meh, посилаючись на неназване офіційне джерело, заявило, що проєкт меморандуму між Іраном і Сполученими Штатами передбачає зобов’язання Ірану
- не розробляти ядерну зброю;
- постійне припинення війни на всіх фронтах, включно з Ліваном;
- відновлення судноплавства через Ормузьку протоку протягом 30 днів;
- 60 днів переговорів для досягнення остаточної угоди щодо ядерної програми Ірану.
Радіо Свобода не змогло підтвердити ці твердження з інших джерел. Повідомлення іранських державних ЗМІ під час переговорів часто використовуються для просування певних позицій і часто виявлялися неточними або неповними.
Американський експерт, старший радник із питань національної безпеки Центру морської стратегії Метт Райзенер в інтерв’ю Радіо Свобода пояснив, чому дипломатія та військовий тиск, ймовірно, і надалі застосовуватимуть паралельно, що Іран і США сподіваються отримати і чому будь-яка угода зрештою може залежати від Ізраїлю.
– На якому етапі сьогодні перебуває протистояння між США, Іраном та Ізраїлем? Чи справді ми рухаємося до деескалації?
Обидві сторони вважають одна одну недостатньо надійними партнерами.Райзенер
– Ми перебуваємо в певному режимі очікування, і тут є три великі проблеми.
По-перше, між США та Іраном залишаються фундаментальні розбіжності щодо багатьох ключових питань. Президент США Дональд Трамп чітко заявив, що Іран не повинен мати реального шляху до створення ядерної зброї. Водночас Іран наполягає, що не готовий поступитися більше, ніж уже погодився в межах Спільного всеосяжного плану дій (JCPOA), підписаного у 2015 році.
Схожа ситуація і щодо Ормузької протоки. Позиція США полягає в тому, що протока має залишатися постійно відкритою для судноплавства, тоді як Іран і надалі прагне зберегти певний рівень постійного контролю над цим водним шляхом.
Обидві сторони вважають одна одну недостатньо надійними партнерами.
Чому Іран мав би відмовитися від того, що він вважає виграшною позицією, маючи контроль над Ормузькою протокою? Зрештою, саме Трамп свого часу вийшов із JCPOA. Тегеран не хоче відмовлятися від того, що, на його думку, він здобув у цьому конфлікті, в обмін на угоду, яку США можуть не виконати.
З американської точки зору постає інше питання: як довіряти Ірану, що він дотримуватиметься умов угоди після розмороження активів і послаблення санкцій? В історії взаємин між сторонами накопичилося настільки багато взаємної недовіри, що жодна з них не готова піти назустріч іншій.
Нарешті, є зовнішні чинники, які постійно зривають переговорний процес, як ми бачимо на прикладі Лівану. Важко просувати дипломатію вперед, коли весь дипломатичний ресурс витрачається на те, щоб не допустити нової ескалації.
Бойові дії в Лівані стали серйозною перешкодою для можливої угоди і, ймовірно, є проблемою, яку США доведеться вирішити до того, як переговори зможуть просунутися далі.
– Яке питання буде найважче врегулювати: ядерну програму Ірану, послаблення санкцій, регіональний вплив чи гарантії безпеки навколо Ормузької протоки?
– Жодне з цих питань не буде простим. Навіть якщо Іран принципово погодиться на обмеження своєї ядерної програми, що має відбутися спочатку – зняття санкцій і розмороження активів чи демонтаж цієї програми? Іран не передасть свої запаси збагаченого урану лише на підставі обіцянок майбутнього послаблення санкцій.
Чи можливо домовитися про поетапну угоду, за якої санкції поступово скасовуватимуться, а блокада поступово послаблюватиметься в міру того, як Іран відмовлятиметься від частин своєї ядерної інфраструктури?
Додаткову складність створює Ізраїль. Він може як погодитися, так і не погодитися на угоду, яка обмежує, але не повністю ліквідовує цивільну ядерну програму Ірану.
Прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу роками описував Іран своїм виборцям як екзистенційну загрозу. Тому виникає реальне питання, чи погодиться праве крило його коаліції з угодою, досягнутою Вашингтоном, якщо вона бодай чимось нагадуватиме JCPOA. Якщо ні, то цей конфлікт може просто відновитися через кілька місяців або років.
– Багато людей асоціюють Ормузьку протоку насамперед із цінами на нафту. Чи може з точки зору національної безпеки більший довгостроковий ризик стосуватися глобальних ланцюгів постачання, оборонного виробництва та військової логістики?
– Найбільшим довгостроковим ризиком був би постійний контроль Ірану над Ормузькою протокою, адже це створило б прецедент, що й інші держави можуть намагатися встановити контроль над критично важливими морськими вузькими проходами. Якщо це станеться, інші країни також можуть серйозно задуматися над тим, щоб наслідувати приклад Ірану.
Індонезія могла б прагнути посилити контроль над Малаккською протокою. Росія могла б активніше просувати свої претензії щодо вузьких арктичних водних шляхів уздовж свого узбережжя.
Свобода судноплавства міжнародними водними шляхами – це не лише інтерес США, а глобальна необхідність. Якщо вона стане жертвою цього конфлікту, наслідки можуть бути катастрофічними.
Безумовно, перебої в ланцюгах постачання можуть поширитися далеко за межі Ормузької протоки й торкнутися інших стратегічно важливих морських маршрутів. Саме тоді світ зіткнеться з масштабними проблемами, які виходитимуть далеко за рамки цього конкретного конфлікту.
Форум