Першого президента Ічкерії (Чечні) Джохара Дудаєва російська ракета убила 21 квітня 1996 року. Пройшло 30 років і за цей час особливої ваги набули слова, які припусують Дудаєву: «Росія зникне з лиця землі, коли зійде українське сонце». В Україні чеченський президент став символом не лише спротиву агресії Росії, а справжньої офіцерської честі: генерал-майор авіації Дудаєв відмовився бомбардувати Естонії, як того хотів Кремль під час розпаду Радянського Союзу.
Від початку повномасштабної війни Росії проти України іменем Джохара Дудаєва назвали вулиці в Києві, Львові, Івано-Франківську та Полтаві.
Про еволюцію образу Дудаєва та сенсів навколо нього розповідає проєкт Радіо Свобода – Кавказ.Реалії
Львів у 1996 році став одним із перших міст у світі, де з’явилася вулиця Джохара Дудаєва. Її відкрили невдовзі після загибелі лідера Ічкерії (21 квітня 1996 року)на знак солідарності. Того ж квітня її відкрили і в сусідньому Івано-Франківську.
У 2010 року цю вулицю у Львові хотіли перейменувати для «відповідності історії міста», проте мер Андрій Садовий у 2014 році виступив проти – пізніше до ідеї більше не поверталися.
Найменування вулиці залишили колишнім, і саме тут 21 квітня з’явилася пам’ятна таблиця з короткою історичною довідкою про Джохара Дудаєва.
«Перший президент Чеченської Республіки Ічкерія (1991–1996), національний герой чеченського народу. Очолив боротьбу проти російської агресії під час Першої російсько–чеченської війни і загинув, захищаючи свою країну. Підтримував Україну та всі народи, що вийшли з–під влади радянського режиму. <...> Меморіальна таблиця відкрита 21 квітня 2026 року – у день загибелі Дудаєва, на 13-му році російсько–української війни. Львів пам’ятає і шанує всіх, хто бореться за свободу», – такий текст містить пам'ятна таблиця.
На відкритті були присутні прем’єр-міністр Чеченської Республіки Ічкерія в екзилі Ахмед Закаєв та мер Львова Андрій Садовий. Останній подякував бійцям добровольчого корпусу імені Дудаєва, які ще з 2014 року разом з українцями «захищають нашу державу».
Закаєв на церемонії відкриття назвав цей історичний крок дуже важливим, оскільки «народ, героя якого пам’ятають інші народи, не залишається сам на сам з історією»:
«Відповідальність перед ім’ям Джохара Дудаєва означає продовження справи свободи. А це означає, що ми не маємо права приймати брехню заради зручності, не маємо права визнавати насильство нормою міжнародної політики, не маємо права дозволяти знову виправдовувати злочини імперії словами «геополітика», «вплив» чи «історична необхідність»»
У Львові вночі проти 1 травня невідомі викрали лише тиждень тому встановлену меморіальну таблицю першому президенту Чеченської Республіки Ічкерія, національному герою чеченського народу Джохару Дудаєву, повідомив Євген Бойко, керуючий справами виконкому Львівської міськради. Зловмисників знайшли того ж дня, вивчивши відо з камер спостереження. Ними виявилися троє 18-річних хлопців. За даними поліції, кримінальне провадження розслідують за статтею «Крадіжка». Санкція статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років.
Честь вища за обов’язок
Особливо часто Дудаєва в Україні згадують через його прогнози щодо дій Росії.
Дудаєву приписують фразу про те, що «Росія зникне з лиця Землі, коли зійде українське сонце». Немає документальних підтверджень того, що перший президент Ічкерії коли–небудь вимовляв ці слова, проте його зафіксована в інтерв’ю 1995 року оцінка взаємовідносин між країнами виявилася навіть більш пророчою: він передбачив майбутні російські зазіхання на Крим і той факт, що «Україна ще зіткнеться з Росією» у великій війні.
Особливу увагу українські політики приділяють і його діям в естонському місті Тарту в 1991 році – тоді майбутній президент Ічкерії відмовився силою придушувати визвольний рух напередодні розпаду Радянського Союзу, нагадав народний депутат України Ярослав Юрчишин: у Раді він очолює тимчасову комісію, що працює з національними рухами малих і корінних народів Росії.
«Перед розпадом СРСР Дудаєв командував там 326-ю дивізією важких бомбардувальників і отримав наказ від Кремля – придушити визвольний рух в Естонії. Він відмовився це робити, бо знав, як це, коли обмежують свободу твого народу. У 1997 році на стіні готелю «Barclay» у Тарту встановили пам’ятну таблицю Дудаєву, саме там, де був кабінет генерала. На ній написано, що він «не допустив кровопролиття під час боротьби Естонії за незалежність»», – написав Юрчишин.
Аналітик історії Північного Кавказу з Чечні, який живе в Європі, на умовах анонімності відзначає величезну роль «особистих якостей» Дудаєва в цьому епізоді – у той момент він не виконав прямий наказ командування і цим загалом завершив свою воєнну кар’єру, зазначає співрозмовник.
«Тут момент особистого характеру, тому що за статутом радянської армії, а зараз і російської армії, будь-який наказ надходить тільки на ім’я полку, ескадрильї і так далі, і цей наказ не йде в піку іншим особам також. У цій ситуації наказ отримує саме Дудаєв, і він вирішує: брати на себе цю місію чи ні. Людина, власне, обирала між обов’язком офіцера та своїми етичними принципами – і вона обрала друге», – пояснює він.
Сили дальньої авіації з Естонії за правилами вивели б серед останніх – першими мали бути інші, особливо це стосувалося внутрішніх військ, що підпорядковуються МВС, продовжує аналітик.
І саме той факт, що Дудаєв пішов «наперекір усьому, що він досі робив», стало знаменним і символічним кроком для Естонії та історичним фактом для всього світу: навіть у Радянській армії є люди, які готові не виконувати накази з Москви.
«Дудаєв зробив це виходячи з особистих якостей. Він чудово усвідомлював, що, коли він віддав наказ не втілювати в життя те, що йому надіслали з Москви, його кар’єрі настав край. Коли з’ясувалося, що він не просто йде, а йде в Чечню, яка вся кипить і вирує, почалися навіть розмови про те, щоб дати йому посаду десь в апараті Міністерства оборони. Аж до того, що і Єльцин уже пізніше говорив про переговори щодо генерала Дудаєва на посаді заступника міністра оборони. Але факт залишається фактом: він відмовився від усього і поїхав до Чечні, де він, власне, не жив після виселення», – наголошує співрозмовник.
Неоголошений «терорист»
Дудаєва не знайти в сучасних списках терористів та екстремістів Росфінмоніторингу, а колишні кримінальні справи про держзраду та організацію незаконного збройного формування щодо нього були закриті у зв’язку з його загибеллю.
Юридично Росія так і не визнала його терористом, проте напрям думки Москви цілком зрозумілий з її ставлення до його спадщини.
На початку квітня терористичною оголосили «Чеченську Республіку Ічкерія», уряд у вигнанні якої очолює Ахмед Закаєв. Він претендує на правонаступництво тієї влади, початок якій свого часу поклав саме Джохар Дудаєв. Сам Закаєв зіткнувся з переслідуванням російської влади ще у 2002 році, коли його затримали в Копенгагені за звинуваченнями з боку РФ, до 2022 року напруження досягло такого масштабу, що глава Чечні відкрито закликав убити Закаєва і пообіцяв за це забезпечене життя в республіці. При цьому існування ЧРІ по суті визнали в Росії тільки з нещодавньою забороною.
Цікавим є казус, з яким зіткнулися провладні коментатори після виходу у 2025 році інтерв’ю Алли Пугачової, в якому вона охарактеризувала першого президента Ічкерії як «пристойну, порядну, інтелігентну людину». Після цього її намагалися звинуватити у виправданні тероризму: депутат Держдуми Росії з Дагестану Бійсултан Хамзаєв надіслав звернення на ім’я глави Мін’юсту РФ Костянтина Чуйченка – у ньому він попросив відомство провести «правову експертизу» інтерв’ю, в якому нібито міститься «позитивна характеристика особи, визнаної терористом».
Статусом трориста Дудаєва наділив сам Хамзаєв: юридично це не відповідає дійсності, що опосередковано підтверджує повна відсутність реакції на гучні висловлювання депутата. Ні це, ні інші подібні звернення не призвели до висунення звинувачень на адресу примадонни – московські суди просто раз за разом залишали позови без руху.
Кадиров тоді розкритикував Пугачову за «безглузду» думку, а Дудаєва звинуватив у «наплювацькому» ставленні до проблем чеченського народу, хоча на його власному рахунку було чимало компліментарних оцінок першого президента: Кадиров називав його «великою людиною» і «справжнім чоловіком», а в дитинстві, за його зізнанням, увесь день, голодний, «тинявся» Грозним у надії просто побачити «національного героя».
«Складніше, ніж обидві сторони намагаються представити»
Нікому з тих, хто висловлюється з кожної зі сторін, не цікава постать Джохара Дудаєва сама по собі – він був дуже складною людиною, яка «еволюціонувала», зазначає правозахисник із «Меморіалу» Олександр Черкасов.
У радянські роки це був «блискучий офіцер, який прожив увесь час у відповідній спільноті і не знав рідної мови», розповідає він.
«Роль Дудаєва та Загальнонаціонального конгресу чеченського народу не така, якою її хочеться представити ненависникам Дудаєва і тим, хто піднімає його на прапор. Був утворений конгрес у листопаді 1990 року – це була частина політики союзного центру не лише в Чечні, а й у багатьох автономіях Радянського Союзу. Паралельно з конгресом чеченського народу приблизно в ті ж дні проходила сесія Верховної ради Чечено–Інгушетії, і там радянський глава республіки Доку Завгаєв просував ті самі ідеї, що висловлювалися і на конгресі. З іншого боку, на конгресі були присутні люди з Москви, які взагалі–то схвально говорили щодо розширення автономії Чечні»
З Москви конгрес бачився не дуже великою групою, що не має масової підтримки, і Джохара Дудаєва пускали туди зі збройних сил під натиском із ЦК Компартії, зазначає Черкасов.
«Це була складна гра союзного центру, в яку були втягнуті діячі чеченського національного руху. Їх намагалися використати. Але це не означає, що вони не діяли за власною ініціативою. Просто ніхто не припускав, що влітку 1991 року у конгресу виявиться армія. Вважалося, що Дудаєв буде генералом без армії», – каже правозахисник.
На думку Черкасова, армію Дудаєву в результаті забезпечила сама Москва: у 1991 році у союзного центру не знайшлося грошей на сільське будівництво, і «десятки тисяч молодих мужиків», які за інших обставин займалися «відхідництвом» та «шабашництвом» (формат неофіційної зайнятості у плановій радянській економіці – Прим. КР), опинилися на батьківщині і стали «пальним матеріалом чеченської революції». Але навіть після того, як Чечня оголошує про незалежність, Дудаєв не переходить до розряду непримиренних ворогів Москви, наголошує він.
«Чомусь Шаміль Басаєв у 92–93 роках воює спочатку в Карабасі, на тому ж боці, на якому і Росія. А потім в Абхазії, причому в Абхазії вже набагато більше питань стало щодо того, як їх там забезпечували, тренували чи як пропускали через кордон. У 1992–1993 роках в Абхазії Басаєв та інші виступали вже як, потім ПВК «Вагнер». Тобто сила, яку Росія використовує там, де не хоче піднімати свій прапор. Навряд чи в цій ситуації Дудаєва можна вважати за таку англійську королеву, яка ні про що не знала», – звертає увагу співрозмовник.
Моментом перелому та остаточної трансформації Дудаєва на лідера визвольного руху Черкасов вважає осінь 1993 року.
«Ця програма дій у гарячих точках у СРСР закривається. Чому? Тому що під час московської малої громадянської війни ГРУшники, які цим займалися, підтримали Білий дім. Уся ця складна еволюція вже російського періоду, вона теж випадає з оптики тих, хто зараз говорить про Дудаєва. Його образ, м’яко кажучи, сильно спотворений», – підсумовує він.
- Шаміль Басаєв – один із лідерів боротьби за незалежну Ічкерію. Під час першої війни проти федеральних військ (1994–1996 роки) обійняв посаду першого заступника голови уряду Ічкерії, у другій (активна фаза у 1999–2000 роках) – віцепрезидента. У 1991–1992 роках Басаєв брав участь у конфлікті в Нагірному Карабасі на боці Азербайджану. У серпні 1992 року зі своїм загоном він вирушив до Абхазії, де воював проти Грузії у складі «Конфедерації гірських народів Кавказу». В Абхазії Басаєв став командувачем Гагрського фронту, а потім заступником міністра оборони самопроголошеної республіки. Йому присвоєно звання «Героя Абхазії».
- Джохар Дудаєв був убитий 21 квітня 1996 року поблизу Гехі–Чу під час розмови через супутниковий телефон – його місцеперебування запеленгували, і російський військовий літак завдав ракетного удару. Подробиці того дня згадував його останній співрозмовник Костянтин Боровий.
- Глава уряду Чеченської Республіки Ічкерія за кордоном Ахмед Закаєв був ціллю нового секретного підрозділу російських спецслужб Центр 795. Операція з викрадення його родичів у Лондоні провалилася, а одного з оперативників заарештували в Колумбії за запитом ФБР. Про це йдеться у розслідуванні видання The Insider.
